fbpx
Сьогодні
16/01/2019
04:03
курси валют
$27,80/28,20
31,55/32,30
Інтерв'ю
13:10 10 Лис 2018

Чи є майбутнє в української науки? Фізик Антон Сененко про її 4 головні проблеми

«Рубрика» попросила вченого і відомого блогера розповісти про те, що зараз відбувається за стінами державних наукових інституцій

Антон Сененко / Фото з Facebook-сторінки

Якою є сучасна українська наука? Періодично стрічки новин «вибухають» новинами про відкриття український науковців. Але якими зусиллями і чиїми коштами відбуваються дослідження? Наука в Україні скоріше жива, ніж мертва, чи навпаки?

10 листопада – Всесвітній день науки і День молоді, тож «Рубрика» поспілкувалась з молодим вченим, співробітником НАН України, а у вільний від досліджень час – популяризатором науки і блогером Антоном Сененком.

– Як оцінюєте сучасний стан української науки? 

– Як загрозливий. Через хронічний брак фінансування та нереформованість, вся освітньо-наукова система прийшла до певної деградації. У більшій мірі це викликано зовнішніми чинниками, як то брак фінансування, однак є і внутрішні чинники.

Є декілька показників. Українська наука, зважаючи рівень фінансування, має певні позиції у світі, особливо у галузі природничих наук. Щодо інших дисциплін і їхніх показників протягом років, то вони невтішні. Кількість науковців на тисячу населення в Україні постійно зменшується, що є дуже тривожним сигналом. На жаль, ситуація останніх років не сприяє поліпшенню ситуації.

Про перспективи можна говорити, якщо бачити зацікавлення уряду, бажання влади, щоб у цій сфері були якісь покращення. Поки що вона намагається себе реформувати, є певні зсуви в плані створення Національної ради з питань розвитку науки і технологій, Наукового комітету, зараз формується його наукова рада; є зсуви у створенні Національного фонду досліджень. Але темп реформ дуже сповільнений. При чому не з провини наукової сфери, а через зовнішні чинники.

Ми приходимо до того, що в урядовців фактично в жодній промові не звучить слово «наука», і знову ж брак фінансування. Які б реформи не  були проведені, але без реновації, модернізації, закупівлі нового обладнання, вливання коштів у цю сферу, там де вже проведена оцінка – без цього нічого розвиватися не буде.

І слід також зважати на темп євроінтеграційних реформ української науки. Вони теж відстають. Для того, щоб наші науковці могли ефективно співпрацювати з європейськими програмами обміну, науково-дослідницькими програмами, владою теж мають здійснюватися активніші кроки.

Наука

– Назвіть ТОП проблеми, з якими, на вашу думку, стикається сучасна українська наука?

– Українські чиновники та люди, які критикують українську науку, часто кажуть: «Чому ви постійно розповідаєте про брак фінансування? Такого не може бути! Ви постійно це торочите, це – не причина!». Так ось. Це є перша і головна причина, чому з наукової сфери йдуть найкращі. Усі проблеми пов’язані. Це нестача молоді, нестача обладнання, нестача реактивів… І все це почалось через нестачу фінансування. Зараз ми «маємо те, що маємо» як раз через те, що не було ресурсів, щоб система плекала найкращих і відбувався «позитивний добір». Коли європейські експерти оцінювали нашу наукову систему в рамках участі України в проекті «Горизонт 2020», то навіть в їхньому звіті першим пунктом йде «нестача фінансування», що влада має звернути увагу на те, щоб фінансування науки було збільшено. Тож це – перша і головна проблема.

Друга – необхідність переоцінки та атестації всієї наукової системи України. Якщо природничі дисципліни більш-менш у світі відомі, тому що науковці з природничих дисциплін публікуються у рецензованих фахових виданнях, їх видно, вони беруть участь у різноманітних міжнародних програмах співробітництва, наукового обміну тощо, то до гуманітарних дисциплін є дуже багато запитань. Постійні скандали, псевдонаука, відсутність  публікацій у рецензованих виданнях… На це витрачаються величезні кошти: надбавки за ступінь, за звання, за посади тощо. І можливо, що на це вже не варто витрачати стільки коштів, тому що це здебільшого імітація наукової діяльності. Крім оцінки наукової системи України, потрібно ще модернізувати систему присудження наукових ступенів. Тобто треба виставляти адекватні умови, а не такі непритомні як-то опублікувати 5 наукових статей за 3-4 роки. Їх може бути менше, але вони мають бути зроблені якісно. В основі має бути не кількість, а якість.

Третя похідна проблема – це брак молоді. Молодь просто тікає з наукової сфери. У Національній академії наук України ще 5 років тому  працювало близько 3 тисяч молодих науковців до 35 років, на 1 січня 2019 року, я майже певний, що їх буде менше 2 тисяч, тому що на січень 2018 року молодих науковців було близько 2170, десь так. Через брак молоді, у багатьох наукових сферах вже перервана ця лінія передачі знань від старшого покоління до молодшого. У нас середнє покоління було фактично «винищено» (мається на увазі міграція – ред.) у 90-ті роки. І у нас залишилися або науковці поважного віку, та молодь яка приходить. Якщо зараз у нас відійде ця молодь і ми втратимо покоління поважних науковців, то потім, навіть якщо з’явиться фінансування і прийде нова молодь, фундаментальні наукові школи будуть вже втрачені.

Молоді науковці йдуть з науки саме через проблему низького фінансування. Результати соцопитувань в рамках НАН України показують, що проблеми нестачі обладнання або  неможливості брати участь в науково-дослідних міжнародних проектах тощо – це все проблеми другого, третього, п’ятого рівня. Перша – це брак фінансування. Тому що неможливо вижити на зарплатню науковців у великих містах. А майже усі науково-дослідні інститути розташовані саме у великих містах, де відчувається брак житла, брак коштів на його оренду…

І ще одна проблема – це брак обладнання. Воно застаріле. Дуже незначні моменти були в історії незалежної України, коли проводилися програми модернізації, закуповувалося нове обладнання, але такі випадки дуже рідкісні. Наприклад, я працюю на більш-менш новому обладнанні початку 2000-х рр. випуску. Але багато з моїх колег молодих науковців працюють на обладнанні 90-х, 80-х і навіть 70-х (!) років. Це взагалі неприйнятно.

Якщо на Заході обладнання повністю змінюють кожні 5 – 10 років, у нас воно стоїть десятиліттями.

У цій ситуації ще є надія на Національний фонд досліджень, який я називаю науковий ProZorro. Коли науковець, певний у свої ідеї, виходить на відкритий конкурс і незалежні рецензенти будуть оцінювати його роботу. Коли він перемагатиме – то прозоро отримуватиме кошти на своє дослідження.  І якщо ці кошти будуть притомними, то можна буде купувати нове обладнання на них. Але у депутатів існує думка, що на цей фонд нізвідки додати коштів. На нього потрібно трохи більше 350 млн грн, а вони у бюджет внесли десь 260 млн, якщо я не помиляюсь. Тобто у них цих коштів вже не вистачає. Однак якщо ми подивимось, які державні дотації йдуть, наприклад, поважним панам з агросекторів, то це – мільярди гривень. А на Національний фонд досліджень немає.

Антон Сененко

Антон Сененко / Фото з Facebook-сторінки

– Днями ви писали про грант для науковців Elephant Fund від Carlsberg Foundation, і відзначили, що дуже добре, коли грант на науковий проект від приватного фонду більший за аналогічні від держави. Чому?

– Є такий показник, як рівень фінансування науки від ВВП в країні. У нас взагалі ганебна ситуація. Якщо перерахувати усе фінансування, яке у нас є, – це 0,2 % від ВВП. У розвинутих країнах – це 2 – 3% від ВВП. Якщо дивитися в абсолютних цифрах – то це просто шалені кошти. У нас же при мізерному ВВП – ще й 0,2% від нього.

Але, наприклад, Ізраїль забезпечує лише 1% від ВВП на науки, а ще 3% – бізнес або приватний капітал. Так от у нас в країні приватний капітал практично не фінансує науково-дослідні розробки. Тому, коли з’являється такий приватний фонд, який надає нормальні кошти науковцям (у даному випадку 1 млн грн) – це дуже добре. Тому що ті гранти, які в нас нині є, наприклад, на підтримку молодих науковців, – це 60 тисяч, 100 тисяч, зрідка – 200 тисяч грн. Коли ж виділяється 1 мільйон – ти можеш довести свою розробку до притомного стану чи щось нове розробити.

Було б добре, якби таких приватних інвесторів з’являлося б ще більше. Але тут вже є свої запитання: чому бізнес має вкладатися в науку? Бізнес має бачити користь в цьому. Тобто, він повинен мати певність, що сьогодні вкладає мільйон гривень, а через десять років цей мільйон повернеться до нього. Бо саме так працює фінансування науки, це не миттєвий результат. А у нас, з непрогнозованою економікою, непрогнозованим валютним курсом, непрогнозованим податковим законодавством, непрогнозованими взагалі виборами, які відбудуться у наступному році – бізнес просто не ризикує вкладатися в інновації.

– До слова, днями у Кабміні вкотре заявили, що будуть сприяти розвитку інновацій в Україні. Однак ніяких конкретних дій щодо цього питання не анонсувалося.

– Такі розмови, фотографії, селфі… Я до цього вже абсолютно спокійно ставлюся. Якщо раніше це викликало в мене посмішку, то на фоні сьогоднішнього піару я на це навіть не реагую.

Треба дивитися комплексно на те, що відбувається. Від Уряду що потрібно? Тримати темп реформ. Головна допомога інноваціям, яка може бути – вона вже прописана у законодавстві. Новий закон про науково-дослідницьку діяльність прийнятий, нові механізми запущені – будь ласка, виконуйте, дотримуйтесь термінів.

Але коли реформа була розтягнута на 2 роки, коли один папірець міг місяцями блукати урядовими кабінетами – тут про жодні інновації мова не іде. Тобто «інновації, інновації, інновації», а коли доходить до справи, то бюрократія просто їх пожирає.

Нещодавно я навіть публікував пост, де описував, які проблеми створюються для науковців урядовими розпорядженнями та постановами про ефективне використання бюджетних коштів. Науковець пройшов відбір, жорсткі рецензії, його експерти відібрали, науковий проект затверджено, сформовані усі договори… І ти все одно маєш, згідно 710 постанови, брати додатковий дозвіл на те, що тобі треба з’їздити в рамках наукового дослідження  у відрядження. Але  ж ти вже подавав цей проект. Ти все це обґрунтовував. Навіщо тобі витрачати на це час ще раз? І оці бюрократичні папірці абсолютно не сприяють не академічній мобільності.

Ось є рейтинг «Doing Business», де Україна піднялася на кілька позицій, і всі дуже раділи. Якби існував рейтинг «Doing Science», ми б в ньому були десь на останніх місцях, разом з африканськими країнами. Бо неможливо нормально імпортувати обладнання, закупити реактиви.

Одна справа, коли все це регулюється окремими договорами, як за програмою «Горизонт 2020» – тоді так, влада йде на поступки. Однак чому у нас є виключні проекти? Усі проекти мають бути такими. Усі наукові проекти в країні мають проводитися легко.  Це наука. Інакше вона працювати і розвиватися не може.

Чому у нас є величезні дотації на аграріїв, але немає коштів на розробку оборонної техніки?

– Які галузі науки, на ваш погляд, мають найбільші перспективи для розвитку в Україні?

– Якщо орієнтуватися на світові тенденції, то це – біомедичні науки. Усе, що пов’язане з медициною, фізіологією у пріоритеті. Лікування хвороб, подовження терміну життя, створення нових генетично-модифікованих організмів, рослин, тварин – за цим майбутнє. І, насправді, в України в цій галузі є дуже великий потенціал, ще збережені видатні школи, я їх особисто знаю, і в молекулярній біології, і в генетиці, і в фізіології. І працюють українці науковці у цих галузях на високому міжнародному рівні, співпрацюють з США, країнами Західної Європи, азійськими країнами.

Але ж якщо подивитися на вартість реактивів та обладнання, стає зрозумілим, що  держава фактично нічого не робить для того, щоб ця галузь розвивалася.

Інший важливий аспект – це все, що пов’язано з фізикою високих енергій, Великим адронним колайдером. Тут ми також не пасемо задніх. Харківський фізико-технічний інститут, різноманітні інші фізичні інститути України… У нас дуже сильні теоретики.

Ще одна важлива галузь – усе, що пов’язано з оборонною тематикою. Ми в це маємо вкладатися. І є запит від армійців на створення нової техніки. Але проблема в тому, що, наскільки мені відомо, держава теж не робить значних кроків у цьому напрямку. Зрозуміло, що коштів обмаль, наразі проводиться модернізація існуючого обладнання, озброєння чи випуск якихось нових зразків. Однак для того, щоб проводити науково-дослідні роботи з розробки зброї нового покоління мови не йде.

І тут в мене знову виникає питання. Чому у нас є величезні дотації на аграріїв, які є монополістами на ринку, але немає коштів на розробку оборонної техніки?

Джерело: facebook.com/senenkoanton

–  У вас виходить цікаво писати та розповідати про науку (у Антона більше 10 тисяч фолловерів у Фейсбуці, – Ред.). Що б ви порадили українським науковцям та державі для популяризації наукової галузі?

– Науковцям я раджу не боятися писати про свою діяльність. Навіть відчувати потребу в цьому і свою відповідальність. Навіть якщо це  просто сторінка у соціальній мережі. Я не наполягаю, що це має бути якийсь блог. Але вся наука цікава!

Так, спочатку важко писати, незрозуміло, як спрощувати, важко так спростити, щоб не погрішити проти істини, треба мати завжди баланс, треба шукати свою аудиторію. Однак це треба робити.

Нині з’явилася значна кількість науково-популярних сайтів, є багато радіопрограм, наприклад “Радіо Культура” або “Радіо НВ”, де присвячується ефірний час саме науковій тематиці. Потрібно вчитися говорити, писати доступно-популярною мовою – і буде нам щастя.

З приводу побажань журналістам. Потрібне розуміння, що наукова журналістика та звичайна журналістика – трошки різні речі. Наукова журналістика має бути відповідальною, тут не може бути необґрунтованих  сенсацій або вигаданого фактажу. Треба вміти спілкуватися з науковцями, тому що вони люди з певними особливостями, люди, які намагаються зрозуміти, як влаштований цей світ, і бувають незаточені на комунікацію. З ними теж треба вчитися працювати, і це як танго. Танок двох. Науковці мають піти на зустріч журналістам, і навпаки.

А щодо уряду… Перше, що вони могли б зробити для популяризації науки, – це підтримка суспільного мовлення, тому що ці структури намагаються висвітлювати доступними засобами науково-популярні передачі. А по-друге, не заважати науковцям працювати і нормально їх фінансувати. Бо коли науковець не буде думати про те, як йому придбати буханець хліба чи зимове взуття, то після роботи в лабораторії можливо в нього з’явиться настрій самому, в якості хобі популяризувати науку.

Читайте також
4693

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: