fbpx
Сьогодні 29/05/2020 14:10
Інтерв'ю 17:17 08 Тра 2020

Якою має бути пам'ять про Другу світову війну? Все про зміни у ставленні до 8 і 9 травня

Як змінити російське "можем повторить" у суспільній свідомості? У розмові з реформаторкою переосмислення історичних подій

Святкування великої перемоги у Другій світовій чи вшанування полеглих воїнів? Чи є місце воїнам УПА в історичному осмисленні ролі України у Другій Світовій війні? Щоб відповісти на ці питання, потрібно розуміти, що з 2014 року у нашій країні почалась гуманітарна трансформація та переосмислення ролі України у світовому процесі та у Другій світовій війні. Дійсно, українці воювали у Радянській армії, а також в загонах УПА, проте їхня боротьба почалась у різні часи. Як зробити так, щоб питання святкування 8 та 9 травня не були конфліктними для українця? 

Для того, щоб відповісти на ці питання, "Рубрика" поговорила з колишньою першою заступницею голови Українського інституту національної пам'яті Аліною Шпак, яка разом з командою ініціювала та запроваджувала процес переосмислення цих історичних дат — робила реформу наративу 8-9 травня, зміни символіки та запровадження Дня пам'яті та примирення 8 травня. Також Аліна Шпак часто була офіційним представником Інституту національної пам'яті на міжнародних конференціях, де обговорювали процес декомунізації в Україні. Її переосмислення феномену 9 травня на участі України у Другій світовій війні почалось задовго до 2014 року та стало основою світоглядних принципів. 

З чого почалась ваша історія переосмислення історичних дат 8 і 9 травня? 

Якщо пригадувати глибше, то у мене питання було щодо формату відзначення Дня перемоги 9 травня, адже про 8 травня взагалі тоді мова не йшла. Існуючі з року в рік формати не пропонували відповіді на всі мої запитання.  Насамперед для мене було незрозумілим, чому ми говоримо про Велику вітчизняну війну, але не говоримо про 1939 рік. Я з Західної України і розумію, що війна почалась саме в цей рік. Особисто для мене у цьому святі Великої Вітчизняної війни бракувало власне України, та тих українців, які воювали власне за неї. 

Можна сказати, що для розуміння того, що для нас щось не так з перемогою 9 травня, я прийшла з того, що там був присутній Український визвольний рух. Це було моє відчуття та моя тематика, якою я багато займалась у різних громадських організаціях. Ми працювали з темою України, з боротьбою за незалежність, і ці питання абсолютно дисонували з тим, чим було наше розуміння про Другу світову війну. Картина була дуже неповна, однобока, і цю неповність картини інтуїтивно відчувало багато людей. Оглядаючись на 2014 рік, коли команда Інституту національної пам'яті запропонувала інший формат, іншу символіку та зміст відзначення 8-9 травня, було зрозуміло, що це зачепило велику кількість людей, які, можливо, навіть не могли артикулювати, що ж не так було з цими датами раніше. Ми розуміємо, що це велика подія, проте щось було не так — і це був брак України та українського в цій даті. 

8-9 травня

Підтримка держави у процесі переосмислення в 2014 році — це відповідь на запит суспільства чи державна політика, яка насаджувалась згори? 

Весна 2014 року — це дуже нетипова ситуація, коли незрозуміло, де закінчилася громадськість та починалась держава і навпаки. У тому й велика перевага і 2014 року, і 2015 року: що так багато вдалось зробити у питанні переосмислення дат. Тоді це був симбіоз та виклик часу, який був актуалізований тими людьми, які розуміли, що треба робити. Спроба змінити концепт 9 травня — це була серйозна зміна в гуманітарній сфері. Вперше у 2014 році заходи почали відзначати 8 травня, як у Європі, тоді ж було запропоновано емблему червоного маку. Головне в новій концепції: зміна від культу війни до пам'яті про кожну людину, яка пройшла крізь війну. Це новий гуманістичний підхід і зміна старого. З того часу процес переосмислення наростав та набирав обертів, ми отримали величезну підтримку у суспільстві з цієї теми. 

Можемо ми говорити, що ще зараз радянські міфи мають потужну силу? У той час як ви не надаєте однієї ціннісної парадигми, а пропонуєте суспільству вибір, радянська та російська пропаганда має одну точку зору. 

У цьому питанні дві площини. Перша — міф, який є надзвичайно сильний та дуже резонує з тим, що відбувається сьогодні. Один міф про "Великую Отечественную войну" — це націотворчий міф для радянського союзу всі рокі та для Росії зараз. Тому це не тільки про історію, а й про сьогодні. Міф, який полягає у тому, що "доблестная советская армия победила коричневую чуму", — це міфологізоване перебільшення, а головне — культ війни стоїть в основі гуманітарної політики Росії на сьогодні також. Ми вивчали про початок війни 22 червня 1941 року, проте ніколи не вивчали про Пакт Молотова-Ріббентропа, про те, що попередньо Радянський союз співпрацював з Гітлером, а тому співвідповідальний за те, що розпочалась Друга світова війна; у цьому міфі йдеться про перемогу Сталіна над Гітлером. Це дає змогу Росії виправдовувати анексію Криму, війну на сході, тому що створюється тло правильного "русского народа", який переміг Гітлера, а відтак він апріорі не може бути неправим та помилятись. Гірше те, що на міфах, які створені за Радянського часу, мобілізується населення на сході України проти власної держави. Словоформи "ополченцы", "Хунта в Киеве" — це риторика, яка так само йде з часів Другої світової війни, а це — історичні гачки, які намагаються в голову людей насадити. 

Саме тому запропонувати своє бачення — питання вкрай важливе для України. Для розуміння власної історії нам треба розірвати цю пуповину. 

А історія України в Другій світовій війні — це історія народу в різних арміях, історія народу, який зазнав надзвичайних втрат (по-різному оцінюється, проте йде мова про 8 мільйонів українців), історія українців, які воювали в армії Британії, Польші, США, це також історія УПА.

Коли ми говоримо про зміну парадигми, то ми говоримо про зміну російського "можем повторить" на українське "ніколи знову". Не говорити про культ війни, збиткування переможця над переможеним, а варто говорити про причини, які можуть унеможливити повторення такого. Ми говоримо про те, що буває, коли світ мовчить та потурає агресору. Треба говорити про можливості недопущення анексії, перемогу великого над слабшим, загарбання територій, а 21 століття мало би дати розуміння, що цього не треба допустити.

ніколи знову

Можемо говорити, що зміна "можем повторить" на "ніколи знову" — це і є зміна формату зі "святкування" на "вшанування"?

Звісно, адже нам немає чого святкувати, нам є кого вшановувати. Ще один фактор, який відрізняє Україну від Росії у відзначенні цих дат — це повернути людський вимір трагедії. Повернути кожного героя, який там загинув, не "безликого советского героя", а кожну людину, яка стала жертвою. Повернути імена і шанувати людину, а не прославляти культ війни як такої, прославляти навпаки героїку кожної людини, яка захищає свою територію від загарбників та свою сім'ю. Тому це наш гуманістичний підхід. 

Чи відчуваєте ви відкат у процесі переосмислення історії України, або процес, що був запущений, йде безвідносно до політичного лідера, який буде коли-небудь на чолі нашої держави?

З огляду на попередній рік, я бачу велику стагнацію у цьому питанні. Є абсолютна безликість перших осіб. Я не бачу позицію, яка б відображала чітку гуманітарну позицію, тим більше ми чули про "какая разніца" та "не має значення, як називається вулиця, якщо вона заасфальтована". Така позиція не є відображенням мого бачення, не знаходить у мені відклику, адже мені важливо і асфальтування дороги, і її назва. В цьому питанні на рівні вищих посад в державі ми не бачимо системної позиції. Питання в тому, що цю слабкість використовують проросійські депутати, це можна побачити в Харкові, коли всупереч рішенню суду міський голова приймає рішення про перейменування проспекту Жукова, нехтуючи українським законодавством. 

Сам процес переосмислення — це про зміст, але заяви окремих політиків нерідко є поверхневими, без заглиблення. Що думаєте про це?

Будь-який зміст має закріплюватись, а питання України та нашої історії — це лише останні кілька років, що держава плюс-мінус системно працювала. Для того, щоб ці змісти були у підсвідомості кожного українця,  варто ще дуже довго працювати на рівні держави. Тут мова йде про консолідовану позицію освіти, закладів культури, місцевої влади, війська, з яким треба працювати, громадськості, наукової спільноти. У цьому ще дуже багато роботи перед нами, де повинна бути консолідована позиція суспільства. 

Як би ви спрогнозували, скільки часу треба Україні на те, щоб система переосмислення запрацювала консолідовано? Часто кажуть, що треба, щоб пройшло покоління. 

Я думаю, що у нас немає покоління попереду. Ми багато часу вже втратили та наша робота зараз — це надолужимо те, що повинно було зробленим у 90-х роках, а останні 25 років мало що робилось. Цей вектор був заданий правильно, тому що були розставлені ключові акценти, а тепер нам треба багато працювати над тим, щоб воно ставало широкого вжитку. 

Аліна Шпак

Аліна Шпак

Можемо назвати радянські міфи для людини, яка тільки зараз почала переосмислення історії України? Як їх розпізнати?

У нас дуже болюче місце в інформаційному просторі — джерело інформації. Треба довіряти саме джерелу інформації — це стосується медіа, прес-релізів. Бути критичним, тому що насправді критичне мислення — це те, чого нам бракує. Першоджерела важливі у цьому процесі, а в України дуже велика в цьому перевага, адже у нас відкритий доступ до архівів КДБ, які показують нам абсолютно інший вимір радянського минулого. Використання кліше Радянського союзу — очевидно, це гра та маніпулювання, спроба зачепити ностальгічні нотки у свідомості людини. Та й пам'ятаємо одне з головних правил пропаганди: "Коли найбільше брехня є переконливою? Коли вона заснована на правді". Рецепт один: думати, критично мислити, аналізувати та розбиратись: що є правда, а що ні. 

Які є чинники, які сприяють переосмисленню 8-9 травня? 

Тішить, що зараз таких інструментів стало набагато більше. По-перше, це — інтерес, ми констатуємо, що після Революції гідності в людей значно зріс інтерес до власної історії, і це в свою чергу спровокувало збільшення попиту на переосмислення. Сьогодні в Україні почали з'являтися програми на історичну тематику, наприклад, Вахтанга Кіпіані "Історична правда", з'явилися друковані видання, почався бум історичної літератури, збільшився інтерес журналістів до цієї теми, багато людей замислились про свою історію на рівні родини. Це все вселяє оптимізм на поступ переосмислення. 

Історичне кіно так само відіграє у цьому потужну роль. Останні кілька років знято до десятка фільмів на історичну тематику, про історію 20 століття, популярне художнє кіно, часто якісне кіно. Тобто всі ці речі не тільки підсилюють інтерес, а вже дають відповіді. Важливо також, що зараз з'являються фільми про сучасну війну, що дає можливість дивитись правді у вічі. 

Чи можуть використовувати примирення воїнів УПА та солдат Радянської армії для вирішення питання миру у російсько-українській війні? 

Так, питанням примирення можуть спекулювати. 8 травня — це день пам'яті та примирення, це зміст, який вкладається в примирення абсолютно відмінний від того, який вкладається в сучасне примирення з агресором. Зараз говориться про капітуляцію, про те, що нам треба не скільки змиритись, скільки примиритись зі станом речей. 

Примирення, про яке йдеться в контексті 8 травня, — це не про те, що треба дозволити робити з собою що завгодно, мова йде про примирення та знаходження спільного знаменника, про те, що в кожного може бути своє бачення, своя правда, проте кожен повинен мати повагу до думки іншого. Коли мова йде про примирення воїнів УПА та Червоної армії, то треба пам'ятати, що ці дві армії не були між собою в конфлікті. Цей конфлікт штучно закладений. Був конфлікт у воїнів УПА зі спецслужбами (НКВД, далі КДБ), завданнями якого було знищити все українське. Червона армія — це такий самий солдат, який часто захищав свій дім. 

Примирення сьогодні — це про те, що те, що відбулось 70 років тому, не може ділити нас зараз, це дуже часто примирення сам з собою, і між собою. Насправді, онуки того ж самого упівця та радянського солдата зараз разом воюють на сході України, нам немає що ділити з того, що було тоді. Змішувати примирення того, що відбулось 70 років тому і сьогодення — це красива та делікатна маніпуляція. 

День пам'яті та примирення

У контексті примирення та переосмислення, чи маємо ми зараз право на помилку? 

Кожен має нести відповідальність за свої помилки та за свої дії. Є в людській природі здатність помилятись, але коли ти приймаєш рішення з усвідомлення відповідальності за це рішення та його наслідки (до чого це може призвести). Чим вищого рівня приймаються рішення, тим більша відповідальність. Тому зараз ми не маємо права на помилку.

Як пояснити, що 8 та 9 травня — це не дихотомія та конфліктний процес, а один процес?

8 травня — це день вшанування пам'яті тих, хто загинув, а 9 травня — данина тим, хто вважає події як особисту перемогу над Гітлером. Для того, щоб мінімізувати процес, коли люди вважають ці дати дихотомічними, то нам не треба 9 травня вихідний. Це зменшить напругу та уможливить бажання проросійських сил відзначати цей день. Насправді нам треба визнати, що ми не великий мудрий народ, а травмоване посттоталітарне суспільство, яке повинне змінюватись. 

9737

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Чечель

Яка ж він страш....уууууууча.
І кімнату жахів не потрібно йти.
Але як розповідає, як розмірковує.

Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: