Жінки та бізнес: як відкрити свою справу та зробити її успішною
І при цьому отримувати від роботи шалене задоволення
Не секрет, що бізнес у сучасному світі орієнтований переважно на чоловіків. Незважаючи на понад столітню боротьбу жінок за гендерну рівність, патріархальні настрої в бізнес-просторі залишаються стійкими навіть на прогресивному заході, де політика рівності шансів сповідується на державному рівні.
Дані глобальної доповіді компанії "Грант Торнтон" за 2017 рік свідчать: на долю жінок у світовому бізнесі припадає лише чверть керівних посад вищого рівня, і за останні три роки загальна картина практично не змінилася.
Незважаючи на те, що Україна із показником 28,3% входить у топ з 15 країн з найбільшою кількістю жінок серед власників бізнесу, культурні упередження і відсутність сприятливого середовища для ведення комерційної діяльності не дають нашим жінкам почуватися на сто відсотків впевненими в бурхливому океані ділового середовища.
Погодьтеся, тільки-но мова заходить про бізнес, навіть риторика стає на чоловічий бік. Хто краще за всіх вміє тримати удар — чоловіки! Ризикувати, витримувати жорстку конкуренцію, приймати непопулярні рішення? Чоловіки! Працювати «як віл», сім днів на тиждень без святкових і вихідних? Чоловіки, чоловіки, чоловіки!
Стереотипи та упередження, які, на жаль, досі міцно засіли у свідомості великої кількості людей, диктують, що жінка за замовчуванням слабкіша, м'якша, вона не здатна віддавати себе бізнесу повністю, її сфера успішності — родина і дім. Знайди нескладну роботу, виходь вдало заміж, народжуй дітей, порайся біля "вогнища", на більше не претендуй, а великі справи залиш чоловікам.
На щастя для бізнесу, не всі українські жінки згодні з цією категоричністю.
І хоч за даними соціологічних досліджень причини відкриття жінками власного бізнесу в Україні є частіше вимушеними: через кризові ситуації або замалі зарплатні, частина з них іде в бізнес свідомо, спираючись на вдалий попередній досвід та власні амбіції.
Результат не примусив себе чекати. Жінки, які все ж таки не побоялися "сунути носа" в традиційно чоловічу сферу впливу, не лише успішно опанували її деякі сектори, але й зуміли створити власну бізнес-модель. І вона виявилася напрочуд успішною: клієнтоорієнтованою, соціально відповідальною, гнучкою, націленою на плідну співпрацю з партнерами і конкурентноспроможною.
Наша сьогоднішня співрозмовниця Ольга Лаптєва, власниця і директорка студії дизайну і меблів "Жіноча майстерня меблів" у місті Одеса.
Ольга Лаптєва. Фото: Люба Лаптєва
Художник не повинен бути голодним
З дитинства я гарно малювала, тому після закінчення школи я вступила у художнє училище на факультет "Живопис". Однак досить швидко я зрозуміла, що мені нескінченно нудно бути просто художником. Дуже хотілося займатися чимось прикладним. Вибір був невеликий — в той час ще не було ніяких факультетів дизайну, максимум можна було стати або художником-оформлювачем, або, продовживши навчання, архітектором.
Крім того, починалися бурхливі 90-ті, професія «Художник», звісно, звучала дуже романтично, але прогодувати могла навряд чи.
Тож після училища пішла працювати туди, куди брали з дипломом художника — дизайнером меблів, що називається «з нуля», взагалі не уявляючи, як ці самі меблі проектувати.
Вчилася на ходу. Ми всі тоді вчилися в процесі — дивилися привезені моряками модні каталоги, намагалися повторити побачене в журналах, експериментували, опановували матчастину та нові інструменти. Пострадянський ентузіазм був надзвичайний, хотілося не тільки заробити, а й привнести щось нове. Виходити стало швидко, почалися перші продажі.
Я пропрацювала дизайнером 12 років в одній з найкращих фірм в Одесі, а вже після другої декретної відпустки, враховуючи надбаний досвід, почала шукати роботу директора мебельного салону.
Робота над проектом
Ще кілька років керувала сторонніми компаніями і взагалі не розраховувала відкривати щось своє. Мене все влаштовувало. Я мала авторитет, необхідний баланс між сім'єю та роботою, вільний час.
Але в останній фірмі стиль спілкування власників та робітників виявився несприятливим для мене настільки, що в один момент я просто розвернулася і пішла, в одну хвилину залишившись без роботи, ще й з боргами за недавно придбане авто.
Емоційний накал був таким, що, раптово, стиснувши своє розчарування в кулак, я зрозуміла — якщо не відкрию свою власну справу зараз, то напевно, вже не наважуся ніколи.
Зізнаюся, було дуже страшно
Я сиділа один на один з думками — що робити? Відкривати повноцінну студію меблів зовсім без стартового капіталу, залазячи в нові борги, я не могла, але треба було з чогось починати. Я запитала себе — що я вже можу в даний момент як починаючий підприємець? Можу рекламуватися на дошках оголошень і в соціальних мережах, можу зробити сайт, можу укладати договори з постачальниками, брати невеличкі замовлення і проектувати.
В моєму пасиві — брак грошей і страх.
В активі — нестримне бажання бути самостійною, досвід і освіта.
Взагалі, за всі роки роботи я встигла заочно закінчити два університети: Худграф — графічний дизайн, та Християнський університет, де взяла на диплом тему — реклама в інтернеті. Ця освіта мені дуже допомогла саме на керівних посадах.
У 2016 році з'явилася можливість закінчити модульну програму від УКУ (католицького університету) з соціальної етики. Там була сильна мотиваційна програма для підприємців — як поєднати бізнес і принципи християнської моралі в нашій неідеальній української реальності. Результатом навчання був захист роботи про соціально-орієнтовані способи ведення бізнесу. Цю програму я стала застосовувати ще працюючи директором.
Для мене було дуже важливо впоратися саме зі страхами. За підтримкою я пішла до свого духівника і отримала благословення на відкриття бізнесу.
Мені пощастило, мене підтримала не тільки церква.
Моя головна скеля — моя сім'я: діти, чоловік, батьки. Я завжди знала — навіть якщо я десь не впораюсь, вони ніколи не закинуть цього мені.
Чи були ті, хто не вірив в мене? Найбільше я сама я не вірила в те, що мої плани реалізуються.
Друзі допомогли недорого зняти офіс. Повірили у мене і постачальники: багато хто просто подарував мені зразки, інші зробили це в розстрочку. Коли я стала говорити знайомим і близьким про те, що я відкриваю студію, реакція у всіх була одна: нарешті! Перший рік роботи був дуже важкий, але я вважаю, що і успішний, ми виконали більше ста замовлень, мені було дуже складно. Набагато складніше бути власником, ніж найманим директором. Інша відповідальність, інші навантаження. Складно було зібрати колектив однодумців.
Збірка меблів
Чоловікові довелося залишити свою роботу і допомагати мені, тому що треба було вирішувати дуже багато технічних питань. Ми стали працювати удвох вперше у житті. Теж спочатку було випробування, але притерлися, зараз у кожного свої зони відповідальності.
Як прийшла ідея створити студію з такою назвою — "Жіноча майстерня меблів"?
На самому початку мені згадалися лекції з бізнесу в католицькому університеті. З чого почати бізнес-план? З себе.
Я зрозуміла, що це і є моя ідея. Мені хочеться створити комфортний простір, куди приємно прийти, де комфортно спілкуватися про інтер'єри і меблі. Де замовник може розкритися — тому що все, що стосується житла, — це дуже особисті моменти. Тому мені здалося логічним застосувати саме жіночий підхід до процесу створення дизайну. Ми робимо акценти на тих речах, на котрі звертають увагу частіше жінки: чи приберуть після себе установники? Наскільки комфортно в квартирі буде дітям? Тваринам? Ми обговорюємо не тільки технічні моменти самих проектів, а намагаємося зануритися з клієнтами в уявлення, як саме вони хочуть жити в створюваному інтер'єрі.
Жіноча майстерня меблів. Орієнтир для клієнтів — жовтогарячі двері 🙂
Бувають і випадки проявів сексизму. Наприклад, цікавляться, чи можна в нас замовити установщиць меблів в бікіні, або чи є в нас хтось «розумніший за баб». З такими клієнтами ми не працюємо.
Здебільшого відбувається навпаки: люди дзвонять за оголошенням і цікавляться, а чому саме така назва, і це вже привід для нас розпочати невимушене спілкування. Нам довіряють представниці ЛГБТ, самотні жінки, ми мали також замовлення від жіночого монастиря та перинатального центру. До речі, з центром ми співпрацюємо не тільки як меблевики, власними силами долучаємось до проекту «Слід життя», який підтримує передчасно народжених діток.
Конкуренція шалена
Тільки в Одесі нараховується 6-7 великих фабрик і 200-300 салонів з дизайну та виготовленню меблів.
До січня 2020 року ми змогли вже відкрити повноцінну студію зі зразками меблів і колективом дизайнерів. Розвиваємо відразу 4 напрямки: дизайн інтер'єру, меблі на замовлення, готові меблі, двері. Наше ноу-хау: поєднання дизайну інтер'єру і меблі на замовлення — саме для зручності замовників. Тобто ми починаємо працювати комплексно ще на стадії проектування квартири, казуси на кшталт «щось диван не дуже товаришує з цією стіною» у нас неможливі. У нас недорогі проекти, це моя соціальна тема, ми їх здешевили, щоб будь-хто міг замовити на свій бюджет.
Передача проекту замовникам
Над проектами працюють грамотні дівчата — дизайнери і конструктор.
Ще на стадії співбесіди я звертаю увагу на бажання самої людини працювати, особисту мотивацію досягти чогось, розвинутися в плані дизайну, вмінню працювати в команді. Зі свого боку я надаю своїм підлеглим особисту свободу. Мої дівчатка їздять у відпустки, ходять на святкові ранки у дитсадки, я намагаюся не турбувати їх у позаробочий час. Для мене важливі сімейні цінності, тому графік роботи у нас дуже гнучкий і лояльний для комфортного життя і продуктивної роботи.
На цій прекрасній ноті трапився карантин
Студію тимчасово закрили. Може, я така невиправна оптимістка, може, гарних людей в моєму світі більшість, але я вважаю, що нам знову пощастило — орендарі приміщення зробили нам знижку в 50%. Працюємо, перебуваючи вдома, з замовниками спілкуємося по зуму, та у Facebook, виїжджаємо на виміри в масках і рукавичках. Звичайно, продажі впали, люди сидять вдома, відклали проекти і ремонти до кращих часів.
Ми скористалися паузою і зайнялися сайтом. Доробили самі ремонт в приміщенні студії. Донька Люба закінчила курс в фотостудії і тепер допомагає мені з фото. З сином-третьокласником Артемом разом малюємо і навчаємось дистанційно.
Чекаємо з нетерпінням закінчення карантину.
На завершення бесіди кілька порад від Ольги Лаптєвої жінкам, які тільки мріють про власний бізнес:
1. Розпочинайте справу тільки в рамках своєї компетенції. Успіх приходить туди, де для тебе самої робота — джерело становлення і задоволення.
2. Маленькі кроки кращі за велику прірву. Починайте з малого, не беріть на себе не підйомних фінансових тягарів, пам'ятайте: величезного слона їдять по шматочку.
3. Заручиться підтримкою близьких, друзів, партнерів. Скажу чесно, мені було страшно так, що коліна тремтіли. Але всі в мене вірили, тож і я повірила в себе. Від підтримки багато чого залежить. Відсотків 40% настрою мого залежало від підтримки.
"Моя родина" Малюнок Ольги Лаптєвої
4. Бережіть репутацію. В нашу електронну епоху всі все дізнаються в будь-якому випадку. Тому краще навіть у збиток для себе або відмовитися від незручного замовлення, або всіма силами вирішувати конфліктну ситуацію, ніж потім читати про свою роботу негативні відгуки.
5. Працюйте з перевіреними постачальниками. Краще залишити менше постачальників, але надійних, ніж укласти договір незрозуміло з ким, тільки тому, що у нього дешевше. Клієнтів не хвилює, хто винен у затримці в загальному ланцюгу, він спілкується тільки в вами.
6. Вибирайте колектив виключно з душею. Я прагнула створити маленьку сім'ю. І це мені вдалося. У нас дуже теплі партнерські відносини. Зараз, в карантин, ми підтримуємо один одного — знаємо, що ці тимчасові складнощі залишаться позаду, а ми продовжимо працювати і розвиватися далі.
Підписуйтеся на Telegram-канал рубрики "Небайдужа" – все для соціально-активних українок
