Право вибору чи сегрегація? Чи потрібні спецшколи в Україні

У чому проблема?

13 березня президент України підписав законопроєкт №10160 щодо розширення можливостей спеціальних закладів загальної середньої освіти (тепер це закон № 4250-IX). Законотворці вважають, що таким чином розширюють доступ до реабілітаційних послуг на базі спецзакладів загальної середньої освіти. Тепер ці послуги можуть отримувати як особи з особливими освітніми потребами (ООП), так й інші люди з порушеннями зору або слуху, зокрема військові та ветерани.

Окрім того, у тексті закону є визначення терміна "спеціальна школа". Це "заклад загальної середньої освіти для осіб з особливими освітніми потребами, зумовленими порушеннями інтелектуального розвитку, фізичними, психічними та/або сенсорними порушеннями, розладами поведінки".

Що це означає? Народний депутат Павло Сушко, один з ініціаторів ухваленого документа, зазначає, що закон відкриває можливість створювати спеціальні школи для дітей з психічними порушеннями та розладами поведінки. Нардеп стверджує, що тривалий час діти з вказаними типами освітніх труднощів взагалі не відвідували школи.

"Це також перший, але важливий крок для охоплення освітою дітей з ООП, які досі взагалі не відвідували освітні заклади. Все, що їм до цього пропонувала система освіти — це індивідуальне навчання. А отже відсутність соціалізації, спілкування з однолітками — бо загальні школи зазвичай просто були не спроможні створити умови для отримання освіти такими дітьми", — каже Сушко.

На початку 2025 року в Україні працює 728 спеціальних класів у звичайних школах — у них навчається понад 6 тисяч учнів з особливими освітніми потребами (ООП). Крім того, станом на початок 2024 року було 286 окремих спеціальних шкіл, де навчалося понад 34 тисячі дітей.

До таких спецзакладів належать:

• Спеціальні школи — для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку.
• Навчально-реабілітаційні центри (НРЦ) — для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку.

Закон визначає, що особа з ООП — це людина, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту. Тобто це не лише діти з інвалідністю чи іншими фізичними або психічними порушеннями, а й внутрішньо переміщені особи, діти-біженці, діти, які потребують додаткового та тимчасового захисту тощо. Категорії осіб з ООП у своїх актах визначає Кабмін.

В урядовому Порядку людей з ООП визначають як людей з відсутністю зору чи зниженим зором, з відсутністю слуху та зниженим слухом, з тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку, з порушеннями опорно-рухового апарату, з порушенням інтелектуального розвитку, зі складними порушеннями розвитку (у тому числі з розладами аутичного спектра).

Дитина з інвалідністю займається розвивальною грою. Ілюстративне зображення з сервісу Depositphotos

Спецшколи створюють для осіб з порушеннями слуху, зору, інтелектуального розвитку, проблемами опорно-рухового апарату, тяжкими порушеннями мовлення.

НРЦ — для тих, у кого ці порушення поєднуються між собою (наприклад, одночасно порушення слуху й інтелектуального розвитку) або вимагають індивідуального догляду. НРЦ можуть також працювати за кількома напрямками одночасно.

Новий закон прямо зараховує до дітей з ООП, які можуть навчатися у спецшколах, дітей з психічними порушеннями та розладами поведінки. Це означає, що тепер вони можуть отримувати спецосвіту. 

Але спецшкола — не єдиний варіант для дітей з ООП в Україні.

Діти з ООП можуть також навчатися в звичайних школах — у межах інклюзивної освіти. Для цього батьки подають заяву та висновок про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, який надає інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ). Школа не має права відмовити у створенні інклюзивного класу.

Навчання дітей в черкаській спецшколі-інтернаті. Ілюстративне фото: Cуспільне Черкаси

У звичайних школах для таких дітей визначають один із п'яти рівнів підтримки — від мінімального до інтенсивного. Головне — щоб при цьому орієнтувалися не на діагноз, а на задоволення реальних потреб дитини.

І найважливіше: обирати школу — спеціальну чи звичайну — мають право самі батьки або офіційні представники дитини.

Адвокаційна менеджерка правозахисної організації Fight For Right Людмила Фурсова вважає, що ухвалення законопроєкту 10160 — це крок назад в українському законодавстві. Річ у тім, що уряд своєю постановою від 26 жовтня 2016 р. зробив важливий крок у напрямку надання освітніх послуг дітям з психічними порушеннями на рівні з іншими. 

Так, з 1 вересня 2017 року мав припинитися набір учнів до перших та підготовчих класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей із затримкою психічного розвитку. Такі інтернати до 2022 року мали перетворити на інші типи навчальних закладів. При цьому мали бути забезпечені умови для навчання згаданих дітей в спеціальних або інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів. На той момент, каже Фурсова, цю ініціативу багато фахівчинь та фахівців сприйняли неоднозначно. Бо передумовою для відмови в наданні освітніх послуг в інтернатах мало б бути створення необхідних умов у загальноосвітніх навчальних закладах.

Так чи інакше, майже через 10 років після спроби не надавати освітні послуги дітям з психічними порушеннями та порушеннями поведінки у спеціальних закладах, українське законодавство закріплює, що спецзаклади можуть бути й для таких дітей, розповідає Фурсова. 

"Зрозуміло, що створити належні умови в освітніх навчальних закладах значно складніше, ніж відновити інтернатну систему для дітей з інвалідністю. І, звичайно, що все це відбувається під гаслом захисту прав дітей на освіту. І зрозуміло, що ця ініціатива може мати підтримку батьків, які здобували інклюзивну освіту для своїх дітей лише на папері. Наразі складно говорити про довготривалі наслідки таких рішень, бо законодавство про інклюзивну освіту ніби ще не скасували. 

Законодавче визнання можливості створювати спеціальні заклади для дітей з психічними порушеннями та порушеннями поведінки — це крок назад, адже таким чином ми сказали, що це нормально відокремлювати одних дітей від інших", — зазначає адвокаційна менеджерка Fight For Right.

Адвокаційна менеджерка Fight For Right Людмила Фурсова. Фото: ffr.org.ua

До того ж спецшколи у своєму складі можуть мати пансіони (це регулює Положення про спецшколу), а це фактично є закладом несвободи, каже Фурсова. Тобто на законодавчому рівні закріплюють створення нових закладів несвободи та сегрегацію дітей з психічними порушеннями та розладами поведінки. На думку представниці Fight For Right, якщо громадськість не висловить свою незгоду щодо 10160, то є ризики, що держава й іншим чином буде намагатися обмежити інклюзивну освіту.

Розберімось, що може належати до психічних порушень та розладів поведінки. Психологиня у напрямку когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), членкиня Української асоціації КПТ Юлія Завгородня каже, що, згідно з DSM-5 (діагностичний і статистичний посібник психічних розладів від Американської асоціації психотерапевтів), розрізняють нейророзвиткові розлади та руйнівні розлади, розлади імпульс-контролю та поведінки. Це, наголошує психологиня, дві окремих групи розладів.

До руйнівних розладів, розладів імпульс-контролю та поведінки відносять опозиційно викличний розлад поведінки, інтермітувальний вибуховий розлад, розлад поведінки та антисоціальний розлад особистості. Всі ці розлади мають свої симптоми й критерії діагностики.

А до нейророзвиткових розладів відносять інтелектуальні порушення, комунікаційні розлади, розлад спектра аутизму (РАС) і розлад дефіциту уваги/гіперактивності (РДУГ).

Діти з інвалідністю розвивають моторні навички. Ілюстративне зображення з сервісу Depositphotos

І хоча у побутовому розумінні люди схильні називати розладами поведінки все, що виходить за межі умовної норми (у тому числі РДУГ, який насправді є нейророзвитковим розладом), — обидві згадані групи розладів можуть підпадати під визначення "психічні порушення" та "розлади поведінки", які згадуються у законопроєкті 10160. А це дуже широкий спектр проявів.

Візьмімо до прикладу РДУГ, який є одним з найбільш часто діагностованих нейророзвиткових розладів у дітей та молодих людей. Загалом, каже психологиня, специфіка РДУГ в недостатньому розвитку виконавчих функцій мозку, що проявляється в поганому гальмуванні своїх імпульсів. Через це діти з РДУГ мають суттєві труднощі з плануванням і прогнозуванням власної поведінки.

Але Завгородня підмічає, що діти з РДУГ можуть мати абсолютно різні особливості функціонування і відповідно потребувати різного підходу до себе. РДУГ може бути переважно з проблемами концентрації уваги, а може бути таким, де більше спостерігаються проблеми імпульс-контролю. Тому ідея особливих освітніх потреб має допомагати складати програму індивідуального розвитку, залежно від наявних труднощів у дитини, а не спиратися на висновки лікарських комісій, як це було свого часу, зауважує фахівчиня.

"Складна поведінка, що спостерігається у дітей з РДУГ, цілком може бути скорегована спільними зусиллями педагогів, спеціалістів і батьків в умовах звичайної школи. І це не потребує чогось надзвичайного. Так само, більшість поведінкових розладів може бути скорегована в умовах звичайної школи. Але для цього має бути розуміння природи цих розладів і взяття відповідальності закладів освіти за спільне виховання таких дітей, створення колаборації між батьками, спеціалістами, школою і дитиною", — каже Завгородня.

Ілюстративне фото: Andrea Piacquadio/pexels.com

Психологиня додає, що справді є діти з важкими порушеннями поведінки, які створюють ситуації небезпеки для себе й інших, і вони можуть потребувати навчання в спецшколах. Утім це одиниці.

Але проблема не в дітях зі складною поведінкою, а в тому, каже психологиня, що загальноосвітні навчальні заклади переважно не готові працювати з усіма дітьми, що мають складну поведінку. Незалежно від того, чи у дитини є РДУГ, опозиційна поведінка, депресія, чи це просто тривожна дитина, яка уникає вимог та пропускає заняття, бо схильна соматизувати тривогу. За словами фахівчині, у школах є брак навчених асистентів, адекватних психологів, навичок у вчителів. І це упирається в недофінансування шкіл.

"Зарплата вчителів, психологів, асистентів в державних школах не витримує конкуренції з приватним сектором. Це веде до того, що хороші люди вигорають і йдуть з системи", — каже Завгородня.

Анастасія Мельниченко — матір дитини з РДУГ. Вона однозначно вважає, що діти з РДУГ мають особливі освітні потреби. Анастасія наголошує, що РДУГ — це спектр, і він може мати різні прояви — від легкої неуважності до важких розладів поведінки:

"Але і ті, і ті діти належать до дітей з особливими освітніми потребами, тому що для них задачі, які для інших дітей є простими, часто є величезним викликом. В мене син, до прикладу, не може сісти за уроки, бо так потрібно. У нього психіка, яка керується інтересом, і якщо йому щось нецікаво, то він не може себе змусити за це сісти. Тому, звісно, до таких дітей треба інший підхід".

Анастасія пояснює, що її дитину виключили з усіх садків та змусили забрати на індивідуальне навчання з чотирьох шкіл протягом перших чотирьох років навчання. Але у п'ятій школі Анастасія вирішила лишити дитину, адже навчальний заклад не може змусити забрати учня — це порушення його прав. Вчителі та батьки однокласників сина Анастасії, за її словами, доклали всіх зусиль, щоб її дитина не навчалася у школі, але вона стояла на своєму. Це вилилося у депресію матері та булінг дитини, наслідки якого проявляються й досі. 

Анастасія Мельниченко. Ілюстративне фото: detector.media

У сина Анастасії був РДУГ, ускладнений опозиційно-викличним розладом, але з віком останній зійшов нанівець (нині хлопцю 17). Матір вважає, що полегшення з опозиційно-викличним розладом пов'язане з навчанням сина за кордоном, де Анастасія перебуває через повномасштабне вторгнення. За кордоном, каже матір, до дітей з РДУГ абсолютно інший підхід.

"Ми вчилися в Британії, США та Фінляндії, куди я переїздила за дослідницькою роботою. І тільки один раз я чула якесь нарікання від школи, коли в дитини зірвало клямку через її імпульсивність. Школа це вирішила прекрасно — вона не звинувачувала дитину, а знайшла вихід із ситуації", — каже Анастасія Мельниченко.

Мати дитини з РДУГ зазначає, діти з розладом дефіциту уваги не відстають в інтелекті від решти дітей, тож вони цілком можуть навчатися у звичайних школах. Якщо ж таких дітей помістити у спеціальні школи, то в них не розвиватимуться навички комунікації та соціалізації, бо вони "провисають" у дітей з РДУГ, каже Анастасія. До того ж, вважає матір дитини з РДУГ, навчання таких дітей у спецшколах лише посилить їхню сегрегацію, адже до них і так є упередження у суспільстві.

Тому замість сегрегації варто працювати над інтеграцією дітей у загальноосвітні школи, вважає Анастасія Мельниченко. На її думку, це не потребує вигадування чогось нового, адже вдалі приклади інтеграції дітей з розладом дефіциту уваги вже існують за кордоном.

"Мій син інтелектуально розвинений, але особливості роботи його мозку не дають йому відповідати українським підходам до навчання. В Україні акцент виключно на академічні успіхи, посидючість та засвоєння нереальної кількості нудних фактів. За кордоном у нього з'явився елемент інтересу, він зміг обирати предмети, які його цікавили, зміг перемикатися й робити щось руками. Там була атмосфера прийняття й включеності для будь-яких дітей", — розповідає спікерка.

Дитина з розладом аутистичного спектра в ігровій кімнаті. Ілюстративне зображення з сервісу Depositphotos

На думку нардепа Павла Сушка, спеціальна та інклюзивна освіта в Україні не мають протиставлятися. За його словами, вибір форми освіти варто здійснювати, виходячи з особливих освітніх потреб конкретної дитини.

"Вибір батьками та дитиною форми навчання повинен відбуватися не за принципом безальтернативності, коли спеціальна школа обирається у звʼязку з відсутністю інклюзії у звичайній. І навпаки, обирається інклюзія лише тому, що поряд нема спеціального закладу освіти або його ліквідовано", — каже Сушко.

Адвокаційна менеджерка Fight For Right Людмила Фурсова вважає, що батьки мають право обирати для своєї дитини форму навчання: спеціальну чи інклюзивну. Але вона зазначає, що важливо, щоб цей вибір був не лише прописаний в законодавстві, а й існував на практиці. Тільки в таких умовах, на її думку, можна буде говорити, що батьки обрали спецзаклад освіти, бо вони вирішили, що саме така форма здобуття освіти найкраще підходить для їхньої дитини.

Але нині умови інші, і ми маємо багато питань щодо спецосвіти. По-перше, Фурсова категорично проти спецшкіл з пансіонами, де діти перебувають цілодобово. Адже навіть якщо така школа надає якісну освіту, вона не замінить дитині життя з родиною. За словами адвокаційниці, потреба в послугах ніколи не повинна ставитись вище за право дитини жити в родині — це те, що є принциповим в питанні спеціальної освіти.

По-друге, у спецшколах діти багато років перебувають в одному й тому ж середовищі, яке є сегрегаційним. Так, у цьому середовищі дитину можуть приймати, такою, якою вона є, вона в оточенні таких же дітей, а педагоги та педагогині можуть працювати в її інтересах. Але після років перебування у пристосованому середовищі дитина може бути не готова здобувати вищу чи професійну освіту в загальноосвітньому середовищі, шукати роботу на відкритому ринку праці, комунікувати з однолітками без інвалідності тощо.

"Я не бачила досліджень, в яких би була проаналізована якість системи спеціальної освіти в Україні. Часто можна почути, що наявна інклюзивна освіта не враховує усіх питань різних дітей з інвалідністю, але як щодо спеціальної освіти? Чи справді вона дитино орієнтована, чи в ній справді достатньо фахівців та фахівчинь, які надають якісну освіту дітям з інвалідністю, чи додаткові розвиткові заняття з дітьми є ефективними, чи створені умови для проведення спільних активностей дітей з інвалідністю, які перебувають у спеціальній освіті, з однолітками без інвалідності? Таких питань дуже багато, і без правдивих відповідей на них дуже складно висловлювати свою позицію щодо спеціальної освіти в Україні", — підкреслює адвокаційна менеджерка Fight For Right.

Ще у 2021 році експертка з інклюзії та керівниця ГО "Соціальна Синергія" Маріанна Онуфрик казала, що спецосвіта в Україні потребує реформування. І початися воно мало б з адекватного і всебічного аналізу такої освіти. Як бачимо, цей крок ще не зробили.

↓Читайте також

Teens with autism: Expert guide to support your child into secure adulthood

"Відчувається, ніби ти перед телевізором із десятком сюжетів, і при цьому потрібно щось робити": що таке РДУГ і чому це не про виховання?