"Информационные паразиты": как их не подцепить?
У чому проблема?
Українці продовжують споживати російський контент навіть під час війни. Здавалося б, що страшного можуть зробити Інстаграм російської "мами в декреті" чи пісні "аполітичних" рос.груп? Свідомо чи ні, вони можуть стати розносниками інформаційних паразитів, які загрожуватимуть вашій безпеці.
Що ми маємо на увазі, коли говоримо про паразитів? Почнемо з не дуже естетичного, але доволі точного порівняння. Коли ми їмо погано оброблену їжу або їжу, яку придбали в неперевіреному закладі (привіт пиріжкам з вокзалу), — ми ризикуємо не лише отримати незабутній вікенд у вбиральні, але й завести нового друга — паразита. Він оселяється в нашому організмі, росте, відбирає корисні речовини і починає "вбивати" господаря. Неприємно, правда?
Те ж саме відбувається і з "інформаційними паразитами". "Інфопаразит" — це певний меседж, думка чи наратив, який поширюється серед людей, щоб переконати їх в правдивості певної "інформаційної повістки". Таких паразитів широко застосовують в рекламі, щоб поширити потрібну асоціацію з продуктом, а ще в політичній пропаганді, щоб переконати населення в правильності "політики партії". Ці паразитичні меседжі тяжко перевірити і вони зазвичай апелюють до людських емоцій, тому активно підхоплюються та транслюються лідерами думок. Особливо активно таких "паразитів" розповсюджували в свій час у православній церкві московського патріархату, бо священики мають дуже високий кредит довіри у вірян.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Як це працює?
Практично:
- З'являється теза "прості росіяни проти війни з Україною";
- Цей меседж починають повторювати ліберальні та аполітичні російські блогери, які мають значну частку українців серед аудиторії (підкріплюючи фотографіями з антивоєнних "проходок" у Москві та "жінкою з плакатом" в ефірі новин);
- Українці починають співпереживати невинним росіянам, які живуть під кнутом держави-агресора;
- У цю тезу вплітається інша — "санкції Заходу б'ють по невинним росіянам", вони ж ходили на мітинги;
- І вже такий меседж переходить українцям з російського інфопростору через блогерів;
- Помітивши підтримку такої тези, її в своє виправдання починають використовувати компанії, які хочуть зберегти бізнес в Росії (привіт, Aшан, Леруа Мерлен та Нестле) та іноземні політики, які хочуть обмежити санкції проти агресора, щоб не сваритись з ним (Німеччина, Угорщина);
Висновок: допис сміливого рос.блогера про "НєтВайнє" закидає нам маленького інфопаразита — "росіяни не винні — це все путін"; цей паразит приживається, спонукає співчувати "сусідам"; потім він виростає у співчуття до "страждання від наслідків санкцій (бо вони ж не винні — це все путін), а в результаті — зниження тиску на рф від компаній та інших країн, бо "люди не мають страждати через рішення влади".
До чого тут жаба?
Ми розібрали "історію одного паразита". А їх безліч. Вони стосуються і "братських народів", і "мистецтва поза політикою", і "хороших опозиціонерів", а потім все ростуть, ростуть, ростуть… І ось ваші родичі з Криму, які виступали проти анексії у 2014, у 2022 вже доводять, що Україна їх покинула, тут все купило США, а злі нацисти хочуть їх перестріляти. Жахливо? Так! А починається це з дуже правдоподібних та емоційно привабливих тез-паразитів.
Це принцип вареної жаби. Якщо одразу закинути ї в окріп — вона вистрибне. Садиш в гарячу воду і починаєш потроху підігрівати — звариться (поширена теза). Принцип пропаганди схожий. Якщо зараз одразу сказати українцю, що нашої державності не існує, а владу захопили нацисти — він вас відправить за російським кораблем. Але якщо почати з тез, які і так є в нашому інфополі (зрада, олігархи і т.д.) і поступово "піднімати градус", підкидаючи нових інформаційних паразитів через популярних лідерів думок — людина не помітить, як уже кликатиме путіна з його військами. Головне правило: ми віримо в речі, які узгоджуються з тим, що вже вважаємо правдою.
І так, професійно розроблена пропаганда здатна всіх нас рухати в потрібний бік.
Але ж не всі росіяни працюють на пропаганду!
Так, це правда. Не всі росіяни, а серед них і блогери, журналісти та інші діячі працюють на пропагандистську машину рф.
Звісно, не всі лідери думок прямо працюють на владний апарат. Є ті, хто транслює узгоджені політичним керівництвом країни тексти. В інтернеті є багато добірок відео з такими папужками, що повторюють дослівно однаковий текст, ніби власну думку.
Є й "незалежні та опозиційні", що шукають голос правди і засуджують дії кремля. Чим же погані останні?
Біда в тім, що всі вони знаходяться в одному інфополі, їм нав'язують один і той самий контекст і вони теж люди, а значить, здатні боятись говорити відверто, сумніватись, помилятись, підхоплювати власних "інформаційних паразитів" і потім транслювати їх своїй, в тому числі й українській, аудиторії.
Популярний приклад: Юрій Дудь, якого на початку війни хвалили українці за відверті запитання в інтерв'ю, в одному зі своїх виступів негативно відгукувався про наслідки Революції Гідності та вирізав з інтерв'ю з блогером Іван Гаєм фрагмент, у якому той говорив про Майдан, Донбас та Крим з проукраїнської позиції.
І таких прикладів можна знайти дуже багато. Українські ютубери зробили цілі підбірки. Рекомендую переглянути, наприклад, таке відео на каналі Geek Journal:
Яке рішення і як боротися з "паразитами"?
З кожним днем ми потроху наближаємось до перемоги у фізичній війні з рашистами. Але є й інший фронт, на якому ми системно програємо вже більше 20 років — ІНФОРМАЦІЙНИЙ.
Мова йде не про відкриту інформаційну війну з відбірним маренням в стилі "бойових гусей" та "нацистського борщу". А про виборювання українцями незалежності від "недосусіда" в інформаційному полі та на світовому медіаринку.
"Руський мір" поширює свій контент у понад 150 країнах світу, рятуючи мізки російськомовних людей від критичного мислення. У той же час Україна до 2022 року більшою частиною медіа корпорацій і сервісів визнавалась винятково як частина СНД (організація пострадянських країн, які рф вирішила посадити на повідець "ностальгії за совком"). Інформаційний простір всіх країн СНД в подальшому розвивався "в тіні" старшого брата.
Що це означає для медіаринку:
- країни СНД відносяться до умовного "російського регіону", тому, перш за все, усі компанії, платформи, сервіси заходять на російський ринок, а вже після (за потреби) на локальний (український);
- у країнах СНД знають російську мову (ВСІ), тому український переклад та локалізація не вважаються обов'язковими (що забирає гроші у наших акторів дубляжу, перекладачів, інших спеціалістів, і передає росіянським);
- міжнародний ринок мало знає про український контент, бо частіше за все великими українськими компаніями він виготовлявся під ринок СНД (за їхніми стандартами і, так-так, РОСІЙСЬКОЮ);
- ми роками масово закуповували російський розважальний контент, дивились російський ютуб та інстаблогерів, читали книги російською — на чому рф заробляла величезні гроші (за рахунок яких клепала Іскандери).
Висновок: державну незалежність України з 1991 року визнала 171 держава, але в інформаційному полі до 2022 року для більшості світу МИ = росія.
Бо ми ж і російською чудово все розуміємо!
Вихід: ізоляція від російського інформаційного простору на державному рівні.
Тепер, поки в мене не полетіли вила, пояснюю:
- По-перше, давайте перестанемо фінансувати армію рф з нашої кишені — припинимо закупівлю контенту та постійну підтримку контент мейкерів.
Ви підтримуєте російський інфопродукт = ви створюєте на нього попит, ставши частиною аудиторії. Попит породжує пропозиції від рекламного ринку. Отримуючи рекламу, автор продукту заробляє та платить податки в казну рф.
Купили гайд по приготуванню тортів = російський блогер скинувся з податків на патрони (так, вони платять податки).
- По-друге, варто максимально підтримувати створення та розповсюдження українського контенту.
Поки українська аудиторія активно відносить свої гроші в гаманці росіян, українські блогери, музиканти, художники, актори ледь здатні виходити "в плюс".
На закид "в Україні немає гідного контенту" одразу скажу:
- є, погано шукали!
- без вашої підтримки він і не буде розвиватись, бо інфобізнес у рф розквітнув не через "талант" виконавців, а через сильну фінансову підтримку.
- По-третє, мова мусить мати значення!
Росія не просто так поширює свою мову і вчить її розуміти все більше людей — це про гроші та вплив. Бо в статусі світової мови на російську формується комерційний запит — заробляють перекладачі, викладачі, фірми, екскурсоводи, локалізатори… І більшій кількості людей можна доносити "своє бачення правди", бо вони ж зрозуміють. А ми стаємо частиною "російськомовного світу", бо все ж зрозуміло, а Україна втрачає зазначені можливості.
Одразу уточню: так, знати декілька мов — це прекрасно. Це вже на одну більше, ніж знає середньостатистичний житель рф. Але задумайтесь на секунду, звідки ви знаєте російську? Чи вивчали ви її ціленаправлено?
Багато тих, хто народився вже у незалежній Україні, не вивчали її в школі чи університеті, але вільно нею володіють ще з дитинства. Бо мультики, фільми, вивіски, книги… і ось ти вже читаєш на Вікіпедії російською, бо до української ще треба доклацати.
Знати декілька мов — це справді привід для гордості, але "знання російської" — це вибір, який зробили за нас. Його можна сприймати як бонус, але краще не зупинятись. Англійська, німецька, іспанська, китайська, корейська — стільки можливостей ще відкрито.
На завершення, стосовно українських лідерів думок, які творять російською.
Питання не щодо мови, якою ви творите, а щодо аудиторії на яку ви орієнтуєтесь. Якщо ви намагатиметесь зберегти російськомовну аудиторію, вам з часом доведеться грати за правилами Кремля. А це шлях "внікуди".
А українська аудиторія чудово вас зрозуміє і рідною мовою.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
