"Інформаційні паразити": як їх не підчепити?
У чому проблема?
Українці продовжують споживати російський контент навіть під час війни. Здавалося б, що страшного можуть зробити Інстаграм російської "мами в декреті" чи пісні "аполітичних" рос.груп? Свідомо чи ні, вони можуть стати розносниками інформаційних паразитів, які загрожуватимуть вашій безпеці.
Що ми маємо на увазі, коли говоримо про паразитів? Почнемо з не дуже естетичного, але доволі точного порівняння. Коли ми їмо погано оброблену їжу або їжу, яку придбали в неперевіреному закладі (привіт пиріжкам з вокзалу), — ми ризикуємо не лише отримати незабутній вікенд у вбиральні, але й завести нового друга — паразита. Він оселяється в нашому організмі, росте, відбирає корисні речовини і починає "вбивати" господаря. Неприємно, правда?
Те ж саме відбувається і з "інформаційними паразитами". "Інфопаразит" — це певний меседж, думка чи наратив, який поширюється серед людей, щоб переконати їх в правдивості певної "інформаційної повістки". Таких паразитів широко застосовують в рекламі, щоб поширити потрібну асоціацію з продуктом, а ще в політичній пропаганді, щоб переконати населення в правильності "політики партії". Ці паразитичні меседжі тяжко перевірити і вони зазвичай апелюють до людських емоцій, тому активно підхоплюються та транслюються лідерами думок. Особливо активно таких "паразитів" розповсюджували в свій час у православній церкві московського патріархату, бо священики мають дуже високий кредит довіри у вірян.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Як це працює?
Практично:
- З'являється теза "прості росіяни проти війни з Україною";
- Цей меседж починають повторювати ліберальні та аполітичні російські блогери, які мають значну частку українців серед аудиторії (підкріплюючи фотографіями з антивоєнних "проходок" у Москві та "жінкою з плакатом" в ефірі новин);
- Українці починають співпереживати невинним росіянам, які живуть під кнутом держави-агресора;
- У цю тезу вплітається інша — "санкції Заходу б'ють по невинним росіянам", вони ж ходили на мітинги;
- І вже такий меседж переходить українцям з російського інфопростору через блогерів;
- Помітивши підтримку такої тези, її в своє виправдання починають використовувати компанії, які хочуть зберегти бізнес в Росії (привіт, Aшан, Леруа Мерлен та Нестле) та іноземні політики, які хочуть обмежити санкції проти агресора, щоб не сваритись з ним (Німеччина, Угорщина);
Висновок: допис сміливого рос.блогера про "НєтВайнє" закидає нам маленького інфопаразита — "росіяни не винні — це все путін"; цей паразит приживається, спонукає співчувати "сусідам"; потім він виростає у співчуття до "страждання від наслідків санкцій (бо вони ж не винні — це все путін), а в результаті — зниження тиску на рф від компаній та інших країн, бо "люди не мають страждати через рішення влади".
До чого тут жаба?
Ми розібрали "історію одного паразита". А їх безліч. Вони стосуються і "братських народів", і "мистецтва поза політикою", і "хороших опозиціонерів", а потім все ростуть, ростуть, ростуть… І ось ваші родичі з Криму, які виступали проти анексії у 2014, у 2022 вже доводять, що Україна їх покинула, тут все купило США, а злі нацисти хочуть їх перестріляти. Жахливо? Так! А починається це з дуже правдоподібних та емоційно привабливих тез-паразитів.
Це принцип вареної жаби. Якщо одразу закинути ї в окріп — вона вистрибне. Садиш в гарячу воду і починаєш потроху підігрівати — звариться (поширена теза). Принцип пропаганди схожий. Якщо зараз одразу сказати українцю, що нашої державності не існує, а владу захопили нацисти — він вас відправить за російським кораблем. Але якщо почати з тез, які і так є в нашому інфополі (зрада, олігархи і т.д.) і поступово "піднімати градус", підкидаючи нових інформаційних паразитів через популярних лідерів думок — людина не помітить, як уже кликатиме путіна з його військами. Головне правило: ми віримо в речі, які узгоджуються з тим, що вже вважаємо правдою.
І так, професійно розроблена пропаганда здатна всіх нас рухати в потрібний бік.
Але ж не всі росіяни працюють на пропаганду!
Так, це правда. Не всі росіяни, а серед них і блогери, журналісти та інші діячі працюють на пропагандистську машину рф.
Звісно, не всі лідери думок прямо працюють на владний апарат. Є ті, хто транслює узгоджені політичним керівництвом країни тексти. В інтернеті є багато добірок відео з такими папужками, що повторюють дослівно однаковий текст, ніби власну думку.
Є й "незалежні та опозиційні", що шукають голос правди і засуджують дії кремля. Чим же погані останні?
Біда в тім, що всі вони знаходяться в одному інфополі, їм нав'язують один і той самий контекст і вони теж люди, а значить, здатні боятись говорити відверто, сумніватись, помилятись, підхоплювати власних "інформаційних паразитів" і потім транслювати їх своїй, в тому числі й українській, аудиторії.
Популярний приклад: Юрій Дудь, якого на початку війни хвалили українці за відверті запитання в інтерв'ю, в одному зі своїх виступів негативно відгукувався про наслідки Революції Гідності та вирізав з інтерв'ю з блогером Іван Гаєм фрагмент, у якому той говорив про Майдан, Донбас та Крим з проукраїнської позиції.
І таких прикладів можна знайти дуже багато. Українські ютубери зробили цілі підбірки. Рекомендую переглянути, наприклад, таке відео на каналі Geek Journal:
Яке рішення і як боротися з "паразитами"?
З кожним днем ми потроху наближаємось до перемоги у фізичній війні з рашистами. Але є й інший фронт, на якому ми системно програємо вже більше 20 років — ІНФОРМАЦІЙНИЙ.
Мова йде не про відкриту інформаційну війну з відбірним маренням в стилі "бойових гусей" та "нацистського борщу". А про виборювання українцями незалежності від "недосусіда" в інформаційному полі та на світовому медіаринку.
"Руський мір" поширює свій контент у понад 150 країнах світу, рятуючи мізки російськомовних людей від критичного мислення. У той же час Україна до 2022 року більшою частиною медіа корпорацій і сервісів визнавалась винятково як частина СНД (організація пострадянських країн, які рф вирішила посадити на повідець "ностальгії за совком"). Інформаційний простір всіх країн СНД в подальшому розвивався "в тіні" старшого брата.
Що це означає для медіаринку:
- країни СНД відносяться до умовного "російського регіону", тому, перш за все, усі компанії, платформи, сервіси заходять на російський ринок, а вже після (за потреби) на локальний (український);
- у країнах СНД знають російську мову (ВСІ), тому український переклад та локалізація не вважаються обов'язковими (що забирає гроші у наших акторів дубляжу, перекладачів, інших спеціалістів, і передає росіянським);
- міжнародний ринок мало знає про український контент, бо частіше за все великими українськими компаніями він виготовлявся під ринок СНД (за їхніми стандартами і, так-так, РОСІЙСЬКОЮ);
- ми роками масово закуповували російський розважальний контент, дивились російський ютуб та інстаблогерів, читали книги російською — на чому рф заробляла величезні гроші (за рахунок яких клепала Іскандери).
Висновок: державну незалежність України з 1991 року визнала 171 держава, але в інформаційному полі до 2022 року для більшості світу МИ = росія.
Бо ми ж і російською чудово все розуміємо!
Вихід: ізоляція від російського інформаційного простору на державному рівні.
Тепер, поки в мене не полетіли вила, пояснюю:
- По-перше, давайте перестанемо фінансувати армію рф з нашої кишені — припинимо закупівлю контенту та постійну підтримку контент мейкерів.
Ви підтримуєте російський інфопродукт = ви створюєте на нього попит, ставши частиною аудиторії. Попит породжує пропозиції від рекламного ринку. Отримуючи рекламу, автор продукту заробляє та платить податки в казну рф.
Купили гайд по приготуванню тортів = російський блогер скинувся з податків на патрони (так, вони платять податки).
- По-друге, варто максимально підтримувати створення та розповсюдження українського контенту.
Поки українська аудиторія активно відносить свої гроші в гаманці росіян, українські блогери, музиканти, художники, актори ледь здатні виходити "в плюс".
На закид "в Україні немає гідного контенту" одразу скажу:
- є, погано шукали!
- без вашої підтримки він і не буде розвиватись, бо інфобізнес у рф розквітнув не через "талант" виконавців, а через сильну фінансову підтримку.
- По-третє, мова мусить мати значення!
Росія не просто так поширює свою мову і вчить її розуміти все більше людей — це про гроші та вплив. Бо в статусі світової мови на російську формується комерційний запит — заробляють перекладачі, викладачі, фірми, екскурсоводи, локалізатори… І більшій кількості людей можна доносити "своє бачення правди", бо вони ж зрозуміють. А ми стаємо частиною "російськомовного світу", бо все ж зрозуміло, а Україна втрачає зазначені можливості.
Одразу уточню: так, знати декілька мов — це прекрасно. Це вже на одну більше, ніж знає середньостатистичний житель рф. Але задумайтесь на секунду, звідки ви знаєте російську? Чи вивчали ви її ціленаправлено?
Багато тих, хто народився вже у незалежній Україні, не вивчали її в школі чи університеті, але вільно нею володіють ще з дитинства. Бо мультики, фільми, вивіски, книги… і ось ти вже читаєш на Вікіпедії російською, бо до української ще треба доклацати.
Знати декілька мов — це справді привід для гордості, але "знання російської" — це вибір, який зробили за нас. Його можна сприймати як бонус, але краще не зупинятись. Англійська, німецька, іспанська, китайська, корейська — стільки можливостей ще відкрито.
На завершення, стосовно українських лідерів думок, які творять російською.
Питання не щодо мови, якою ви творите, а щодо аудиторії на яку ви орієнтуєтесь. Якщо ви намагатиметесь зберегти російськомовну аудиторію, вам з часом доведеться грати за правилами Кремля. А це шлях "внікуди".
А українська аудиторія чудово вас зрозуміє і рідною мовою.
Ця кривава війна рашистської імперії зла йде не тільки за території, як і за саму історію. Бо як ще казала їх катька друга шолудива, що з такою їх дикою історією, яка у них є, неможливо виходити в світ. Тому вони і вкрали нашу, переписавши зі своїм придворним лакеєм міллером все під себе, знищивши навіть і саму згадку про Україну. Тому і тепер кровожерливий карлик пуйло так осатаніло веде цю свою війну саме і за історію, чому доказами є і всі його божевільні істерично «історичні» опуси відносно нас і ролі їх орди, по суті, якою вони так і залишилися ще з часів чингізидів, намагаючись знищити нас, як націю, як народ, перевершивши в цьому садизмом і цинізмом з їх рашистським нацизмом навіть нацизм гітлерівський, чому докази рашистських злочинів і з Києвом – «Матір’ю міст руських», коли пуйло намагається вбити саму матір, і з Харковом, і з Черніговом, і з Сумами,, і з Бородянкою, і з Маріуполем, де один роZZійський генерал на питання мера «нащо ви це робите», цинічно відповів «щоб нас боялися». І так звана їх «денацифікація» має мету забезпечити панування їх руZZкого нацизму над усіма іншими народами. Бо, якби не десятиріччя зомбування тієї орди своїм роZZійським нацизмом пуйло би не отримав підтримки 70% свого стада, яке цим так само винне у війні рашизму з Україною. Але можна перетворити наші міста на купу каміння, можна захопити і окупувати це каміння, та душу нашого народу, нашу культуру, наше коріння, нашу волю та дух їм не підкорити вже ніколи. Проте тепер вже і ніхто не скаже, що ми, нібито, «один народ», та «брати», бо братів не намагаються так тотально знищити своїм проти нього цілеспрямованим геноцидом. А тому ми безперечно переможемо цю орду знову, і перемога буде за Україною! Слава Україні! Героям слава!