Карантин выходного дня. Как украинские предприниматели пережили первый уикенд

Алиса Смагина

Карантин вихідного дня було запроваджено в Україні рішенням Кабінету міністрів від 11 листопада. Під час його дії впродовж трьох пар вихідних (з 14 по 30 листопада) забороняється работа практично всіх громадських установ, крім громадського транспорту, продуктових магазинів, заправок і аптек.

Вже у минулі вихідні рішенням Кабміну було заборонено приймання відвідувачів у закладах громадського харчування, у ТРЦ та інших розважальних закладах, не повинні були працювати заклади культури, фітнес-центри, спортзали та басейни.

Втім, уже відомо, що карантин вихідного дня офіційно проігнорували Львів, Черкаси, Тернопіль, Житомир, Рівне, Одеса, Краматорськ, Слов'янськ. По факту карантин не впровадив Дніпро. До того, ринки працювали у Запоріжжі, Харкові, Бердичеві, Броварах, Полтаві, Хмельницькому. Не все гаразд з "рішенням із центру" було і в Києві — в суботу у місті відбулося кілька ярмарків. 

Спротив влади на місцях ніяк не вплинув на роботу поліції — наприклад, тільки у Львові у першу карантинну суботу було оштрафовано 54 підприємці. Продавці і власники магазинів, торгових точок, які довірилися рішенню Львівського виконкому і таки вийшли на роботу, стикнулися з реальною проблемою — поліцією, протоколами, штрафами. Всього ж по Україні поліцією, яка набрала на себе величезний пул прокльонів від власників магазинів, продавців, та і простих мешканців, які прийшли на закупи чи планували зустріч за чашкою кави (бо мери "дозволили"), за одну добу було складено більше тисячі адмінпротоколів за порушення умов карантину. 

Дехто з підприємців виявився більш винахідливим, вони відчиняли двері для відвідувачів під новими вивісками, які надавали захист від штрафів: у Тернополі клуб та ресторан "Лисий" і "Леліва" перед карантином вихідного дня прийняли статут релігійної організації "Братство лисих" — і без перешкод пропрацювали обидва дні. До них приходили правоохоронці, але функціонування закладів ніхто не припиняв, оскільки релігійні збори не можуть бути повністю заборонені без введення режиму воєнного чи надзвичайного стану.

"Ми їм пояснювали, що дотримуємося обмежень, які прописані для релігійних організацій. Вони (поліціянти) з гумором це сприйняли. Розуміють, що ми повинні вдаватися до таких абсурдних речей тільки тому, що влада нас не чує, Кабмін проводить рішення, які суперечать Конституції. У цьому ми бачимо подвійні стандарти", — цитує власника закладів Тараса Ковальчука Уніан.

Деякі розважальні заклади і спортивні зали для постійних клієнтів працювали "по дзвінку", попередньо розіславши ім повідомлення про нові умови роботи на вихідні у закритих групах та чатах.

В цілому ставлення підприємців до введення карантину в останні два дні тижня було негативним. З 9 листопада країною прокотилася хвиля мітингів, на яких ресторатори, представники кінотеатрів, власники розважальних закладів, спортивних залів і салонів краси вимагали недопущення закриття будь-якого бізнесу під час карантину, посилаючись на гарантоване Конституцією України право на працю у статтях 42 та 43. В роботі закладів, які вимушені закриватися "всього на 6 днів на місяць", задіяно близько 5 млн працівників по всій країні — усі вони в ці дні мають залишитися без роботи і без оплати за неї.

"Рубрика" розпитала представників малого бізнесу, як і з яким настроєм їм вдалося пережити перші два дні вихідні нового "локдауну".

Так, наша дитяча студія краси Mimidou, на жаль, теж потрапила під обмеження карантину вихідного дня.

Зараз ми працюємо виключно у будні дні з 10:00 до 20:00. Це те, що стосується «послуг краси» (стрижки, зачіски, манікюр, проколювання вушок). Пощастило, що у нас таки повний цикл і зараз великі сподівання на прокат костюмів, дитячі свята та наш новий продукт — квест-коробки.

Звісно, настрій не дуже. Ми відкрили студію тільки у січні цього року і майже одразу закрилися на карантин. Наче тільки почали відновлюватися, ставати на ноги — і от, знов сидимо на вихідних вдома. Команду вдалося зібрати найкращу — розуміючих дівчат, які залишаються зі мною, хоч і не вдається на 100% зберегти їхні зарплати. Поки що не можу сказати, як це "нововведення" вплинуло на бізнес, бо минули лише перші "закриті" вихідні, але ми вже втратили кількох клієнтів. З головних рішень зараз — продумати план Б на випадок повного локдауну. Щось, можливо, не про стрижки і сережки, але те, що дасть бізнесу шанс вижити.

Приміщення для студії ми орендуємо. На Оболоні орендодавці навесні поставилися дуже розуміюче, ми не платили оренду за той період, коли були закриті. З приводу нового карантину ми написали їм офіційного листа, але відповідь поки чекаємо. До слова, зараз ми саме закінчуємо ремонт нової студії на лівому березі, у Комфорттауні. Там, навчені попереднім досвідом, одразу прописали в угоді припинення орендної плати на період обмеження роботи студії через карантин.

Я щиро сподіваюся, що повного локдауну не буде. Якісь обмеження — так, але зараз закритися повністю знову — це високий ризик того, що після карантину Mimidou може не повернутися такими, як були. Зараз акумулюємо сили і стараємося не панікувати.

Серед заходів, які ми вжили, навчені ще весняним досвідом, — створення квест-коробок. Це ідеальне рішення для батьків, чиї діти на карантині. Коли вже немає сил вигадувати нові ігри та розважати. Там збірка карточок-завдань, які батьки розкладають за інструкцією по дому. Виконуючи їх, діти бігають від схованки до схованки, а в кінці знаходять подарунок, який також входить у склад коробки. Обожнюю наш «Солодкий квест», бо сама мама і це дарує безцінну годину перерви «на каву».

Те, що деякі міста України відмовилися приймати постанову, вважаю певною мірою популізмом. В цій ситуації правильною для державного управління стратегією мені здається порятунок людей, що вже хворіють. Закривати чи не закривати  малий бізнес —  це другорядне питання. Поки ми та наші друзі-підприємці обмежені в роботі, у лікарнях все ще критично бракує медикаментів та обладнання. Це говорить про те, що головна проблема досі не вирішена.

Карантин вихідного дня сприймається легше за весняний, бо очікувано. Трошки сумно, звісно, що бізнеси, у яких більше ресурсів та зв'язків, продовжують працювати (хоч вони можуть також бути з ресторанної сфери або надають побутові послуги). Ну і транспорт, звісно, сприяє поширенню інфекції більше, ніж наша студія з одним-двома клієнтами одночасно і стерильними інструментами. Але це вже таке… демагогія.

Я підприємець, продаю косметичні та парфумерні засоби, маю магазин "Ламбре" в ТРЦ Атріум. Працюю сама на себе майже 30 років — і всі ці роки держава не думає про мене. Зате я вчасно плачу налоги, займаю сама себе і своїх працівників, сама вирішую проблеми зі своїми фінансами, навчанням, лікуванням. Допомагаю іншим людям чи то фінансами, чи навчанням, чи порадами, не маю пільг на квартплату, чи кредити.

Весь час я вважала, що це вигідно для держави мати таких людей. Але цей рік показав, що нашій державі не достатньо того, що такі, як я, самі про себе дбаємо.

Який я маю настрій? Настрій — жахливий. Коли оголосили перший локдаун, я не була готова не працювати, але я підкорилась. Я дала відпустки своїм працівникам, сама працювала в режимі доставки продукції. Відпустку працівникам я оплатила, аренду і податки я теж заплатила. Допомогла фінансова подушка. Та вона ж одна. Тільки почали звикати до нових умов роботи, спричинених коронавірусом, як знов оголосили новий карантин. І хоча цей, здавалося б, не такий страшний, всього 2 дні на тиждень, але ж ці два дні — це ті дні, коли люди мають можливість пройтись по магазинам, знайти щось собі необхідне. У перший локдаун мені ніхто не пішов назустріч, аренду я заплатила повну, податки теж. Бо маю дурацьку звичку платити наперед. Другий, я так розумію, теж ніхто не піде. Ми тепер маємо на 6 днів менше робочих днів. Як нам це може компенсувати держава? Чи сам ТРЦ? Хто і скільки? Та ніскільки. Кожен з нас розуміє, що ніхто не буде вирішувати наші проблеми. 

Ще більш стає незрозумілим і нелогічним цей однобокий локдаун тим, що, як завжди є ті, хто продовжує працювати і мати дохід і ті, хто і так ледве кінці з кінцями зводить і заборона працювати просто викине їх на вулицю. Через перший локдаун декілька магазинів, які обслуговувалися в мене, не вижили, вони закрилися. Скільки людей будуть вимушені закрити свою діяльність через другий локдаун? І що найстрашніше, що це нікого не цікавить. 

Нам говорять, що ми є причиною поширення коронавірусу. Я дуже хочу запитати, яким це чином??? Школи, продуктові магазини, транспорт, великі магазини типу Епіцентра, який залишається працювати!!! Скільки там ходить людей? І невеликі магазини, у які за день заходить ну нехай 10 людей, після яких ми все миємо і дезинфікуємо. ЯК?

На сьогодні вже доведено, що найдієвіший спосіб виграти боротьбу — це масове тестування та якісне лікування. Тож виходить, що недолуге керівництво ховає свою неспроможність за наші спини? Мовляв, ми винні, що хвороба шириться, а не вони. У моєму місті люди в основному отримують зарплати 5-6-7 тисяч. Тест коштує 1500. Скажіть, будь ласка, яким чином люди будуть тестуватися? Люди перелякані тим, що не зрозуміло, які завтра будуть комунальні рахунки, скільки їм доведеться заплатити, якщо вони захворіють. Купівельні спроможності знизились. Майже всі, хто знаходиться в сфері продаж, відчули, що оборутки знизились. І зараз ще знизити на 30% кількість торгових днів. Це дорога до банкрутства. 

Я поважаю тих мерів, що підтримали малий бізнес. Це розумно. Вбити малий бізнес просто. Почати його знову не буде просто за що. Кредити під нереальні проценти — це прірва в нікуди.

Як на мене, то керівництву країни просто треба навчитися масово тестувати людей, щоб вчасно локалізувати хворих, налагодити систему лікування. Забезпечити малозабезпечених людей ліками і засобами безпеки. Контролювати дійсно місця скупчення людей. Школи, транспорт. І я проти штрафів. Дійшло до того, що цим просто маніпулюють працівники поліції. Коли штрафують працівників магазину, які в порожньому магазині зняли маску, щоб попити води або чаю. Або запускають кого-небудь, щоб зайшла людина і зняла маску. Ще продавець не встиг сказати гості, щоб одягла маску, як з-за кутка залітають поліцейські і штрафують. Що це? Хіба це боротьба з хворобою? Це просто заробіток для одних і неможливість вижити для інших. 

Локдаун вихідного дня, на мою думку, ніяк не наблизить нас до зменшення випадків інфікування. Можливо, варто вести якісне інформування щодо вірусу. Не залякування, не страшилки, не штрафи на вулиці.

У ці вихідні ми працювали на виніс, і якщо в суботу виручка була більш-менш наближеною до нормальної, у неділю вона становила лише 10% від того, що ми планували. Та й у будні  ресторатори давно вже не жирують, наприклад, наш ресторан працює весь час коронавірусу до 22 годин, каса стала, порівняно з минулими роками, менше на 45%.

На доставку зараз усі ресторани навчилися працювати, важко сказати, що ще можна придумати. Ми в цей, новий карантин, вирішили додати до доставки 4 види піци, через тиждень почнемо подавати. Дуже прикро за наших висококваліфікованих поварів — за часи карантинних обмежень їм частіше доводилося готувати фаст-фуд, ніж вишукані оригінальні страви, які є їхньою гордістю.

А зараз у нас, у рестораторів, взагалі ситуація невизначеності. Можна сказати, що ця невизначеність з весни не припиняється ні на день, тільки постійно набуває нових форм.

У Дніпрі в торговому центрі "Міст" у нас є фудкорт "Фінік" — кава, здорові десерти. Там виручка в понеділок була 600 грн, такого від дня відкриття не було жодного разу. А тепер у вихідні він взагалі не працюватиме, тож навіть ці 600 грн перетворюються на повний нуль. При цьому, оренда 30 000 грн на місяць, комунальні платежі близько 5 000 грн — ці розходи зменшити неможливо, оплати торговий центр знижувати не хоче. Сперечалася з ними півдня, поки попередньо обіцяли зробити знижку за листопад 30%. 

Персонал скорочувати вже нікуди, торговий центр за оренду бере гроші з прив'язкою до курсу долара. Знаю, що це не тільки у нас, загалом по Україні торгові центри нічого не втратили, вони оренду прив'язали до курсу $, і в порівнянні з літом, коли оплата була в гривні, вони отримують на 20% більше. З орендодавцями довелося підписати договір, за яким оренду можна розірвати тільки через півроку після письмового попередження або заплатити за півроку і їхати. Коронавірус вони не вважають форс-мажором, і уряд не забезпечив на законодавчому рівні отримання в торгово-промисловій палаті довідку про форс-мажори, щоб торгові центри не мародерствували.

У ці вихідні в нашому ТЦ в зоні фудкортів навіть Макдональдс не працював. Дехто пробував відкритися, але працювати не вдалося — зона посадки для фудкортів закрита.

Ніколи не могла зрозуміти політиків… Я зараз буду писати лише про салонний бізнес, а не про інші, які потрапили у список заборон на вихідні. У мене запитання: чим день суботи відрізняється від п'ятниці у перукарні? Особливо у листопаді? Коли основна категорія людей чекає грудня і то бажано останнього тижня. У салоні 7 робочих місць на площу понад 100 кв. Це включно з манікюром. Відстані усі витримані. Працівники усі у масках і рукавичках цілий день. Усе дезинфікується після кожного клієнта. У нашому салоні неділя завжди вихідний, адже у мене є повага до сімей моїх працівників — мама у неділю має бути вдома. І мені для цього не потрібні карантинні заборони!

Влада дивно бореться з вірусом, таке відчуття, що перше, що в голову прийде, те і прийняли. Це ж не потрібно виділяти якісь кошти, докладати зусилля і нести відповідальність.

Замість того, щоб укріпляти позиції у лікарнях, підтримувати лікарів усім необхідним, відкривати зачинені лікарні і створювати додаткові місця для паціентів, вони борються з малим бізнесом. Весною ми провалили свою боротьбу з карантином, ми марно просиділи вдома, а зараз вже просто пізно…

Залишилось хіба нести відповідальність перед самими собою. І розуміти, що якщо нарвешся на Ковід, то вигрібатимеш самостійно, бо здорових лікарів вже майже не залишилось. Місць у лікарнях теж. А ще трохи, як знову все закриють, не залишиться і за що лікуватись, а це, як я знаю, не дешеве задоволення.

Людям не повинні заважати працювати! А от перевіряти потрібно усіх. Тоді страх перед штрафом буде людей дисциплінувати. Я проти віддавати хоч один день! Субота — це єдиний день, коли люди, які працюють серед тижня, могли прийти і отримати свою послугу! Послугу, яка принесе позитивні емоції, а це найкраще у боротьбі з хворобами.

Особисто я підозрювала ще влітку, що карантин буде, і не лише вихідного дня. Тому весь цей час готувалась. Відмовила собі цього року у всьому, щоб мати можливість спокійно пережити мінімум три місяці. У моєму салоні від початку карантину ніхто з персоналу не захворів, адже ми добре дотримуємось усієї потрібної гігієни. Є клієнти, які повністю відмовляються сидіти у масках, з тим виникають труднощі, ми боремось.

У мене приміщення в оренді, але я готова до будь-якого повороту подій.

Страхів я не маю! Вірю, що вже весною все налагодиться. Я, чесно кажучи, і політиків в чомусь розумію — на них давить ситуація, давить світ, а ми від них залежні.

У суботу поліція виписувала всім акти. Мені — ні. Бо я поводилась з ними, як з людьми. Дала зрозуміти, що розумію, що їх змушують робити те, чого їм не хочеться робити. Нагадала про війну на Майдані, і нагадала, що поліція з народом. Ця фраза вплинула на них і вони сказали, мовляв, Ви єдина, хто нормально з нами спілкуєтесь. Усі решта були агресивними. Сусіди, конкуренти кричали і гнали їх до нас… Бо чого їх штрафують, а мене ні? А я почала просити не штрафувати нікого, хто працює у нашому будинку, втім, наскільки я знаю, це не дуже допомогло, потім сусіди мені показували складені акти. Так, до того, як відкритися в суботу, я готувалася — дзвонила на гарячу лінію, адже я розуміла, що до нас все одно прийдуть. Трубку підняли, і дуже добре проконсультували, як себе поводити. Нагадали про 42 статтю Конституції, і про те, що мене мають ознайомити з усіма правами.

Насправді кожен юрист знає, якщо ті акти, які вже були складені в ці вихідні, дійдуть до суду, то будуть виграні людьми.

Ми відкрилися до розпалу першої хвилі карантину — 1 травня. Так сталося, що запуск нашого суші-бару почали до введення всіх обмежень. На півтора місяця призупинили роботи по відкриттю, але потім все ж вирішили починати.

Виходить, що ми весь час працювали в умовах турбулентності. Настрій у нас позитивний. З самого початку наша бізнес-модель була налаштована в тому числі і на доставку. І в умовах карантину вихідного дня ми швидко перебудували наші процеси, щоб усі сили направити на доставку і охопити інші райони Києва, де не працювали раніше.

Обурює абсурдність рішень в рамках «карантину вихідного дня», коли всі розуміють спочатку, що результату від цих заходів не буде.

Ми усвідомлюємо всю серйозність ситуації. І можливо, є сенс в жорстких обмеженнях, а саме в таких, що закрити всіх на пару тижнів і призупинити розповсюдження вірусу. Але при прийнятті таких заходів треба враховувати і приймати ряд заходів з підтримки бізнесу.

Якщо згадати тотальний локдаун навесні, то тоді ми сприймали це легше, оскільки всі були в однакових умовах. А зараз дуже вибірковий і зовсім не логічний підхід, що і обурює.

Останні сумніви розвіялися. Малий і середній бізнес в Україні нищать і розчавлюють. А разом з ним — призводять до сепарації і знищення держави. Якщо ми, підприємці, самі не відстоїмо наші права, гріш нам ціна. В нас не буде майбутнього. Влада нас зітре з лиця країни, звільнивши простір лише олігархічним монополіям і корпораціям. Ми є найбільш активна, інтелектуальна і незалежна частина населення, яка могла би підняти економіку і подолати безробіття, вивести країну з боргів і залежності. Якщо не врятуємо себе як клас загубимо Україну. Назавжди.

Наш фітнес клуб ніхто не "закривав", тому що і не "відкривав", я відкрилася у свій час сама. І мені вирішувати, закриватись чи ні. Це мій бізнес, моя справа, мій фітнес клуб. Я взяла приміщення в оренду, відреставрувала його, сумлінно сплачую всі платежі і податки.

Тому у ці вихідні я працювала — у форматі Конституції України. Настрій у мене і в моєї команди бойовий. Ми знаємо — владі, незалежно від кольорів їхніх партій, байдуже на підприємців. Вони всі, без винятку, з великим щастям припинили б малий бізнес в Україні. Віри нема жодному з них. Ми працюємо. Ми дотримуємось Конституції України і відстоюємо свої права.

Так, до нас приходили представники поліції, але я не боялася цього візиту, бо добре знала, якими законами я буду оперувати і як саме розмовляти, тому вони залишилися ні з чим. Ті, хто бояться санкцій, якихось штрафів і заборон — вже напівмертві. Боятися слід лише власного страху. Ноу-хау в цьому ніякого немає, є закон, якого слід дотримуватись. Біда в тому, що більшість людей не знає своїх прав. Конституція і її статті про право на працю вище постанови Кабміну.

Повністю підтримую рішення Садового та інших мерів, які не підкорилися. Принаймні вони стали на нашу, підприємців, сторону, вдячна їм за це.

У нас настрій звичайний. З рестораторами спілкуюся регулярно, усі переживають, сама я теж брала участь у протестному  мітингу. Моя думка така: якщо вибирати між повним закриттям і карантином вихідного дня, то карантин вихідного дня — це вихід.  Люди хворіють коронавірусом. Вмирають. Весь цьогорічний бардак не порівняти з 2014 роком, ми його пережили і зараз будь-які трешеві ситуації сприймаються філософськи.

Не можу сказати, що підтримую владу тих міст, які не стали вводити карантин вихідного дня. В Ужгороді з цього приводу "аккуратнічають". Міська влада обдумує, пробує приймати самостійні рішення, але місто маленьке, провінційне, люди звикли говорити, а не робити.  Ресторатори хочуть, щоб їх почула влада, але об'єднуватися по-справжньому ніхто не вміє.

По суті, будь-який форс-мажор проявляє «хто є хороший менеджер, а хто не дуже». Карантин вихідного дня — психологічне випробування. Для одних страшно, інші — швидко змінюються, треті — пристосовуються. Наша інклюзивна школа працює.  Щодня. Арт-терапія, заняття з педагогом. Кондитерська зараз переживає стадію оновлення. На минулому карантині ми вчилися і писали гранти. На цьому — освоюємо гранти і готуємося до нового проекту, який має знакову назву —  "Фіолетово".

У нас невелике кондитерське виробництво, немає закладу з вітриною, кавою та столиками. Ми продаємо онлайн та маємо доставку (організували в перший локдаун).

Ми працюємо далі і в вихідні, бо маємо право, все одно не приймали ніколи гостей.

Але карантин вихідного дня вплинув і на нас —  зменшилися продажі через кав'ярні (у нас зараз 50 партнерів по Києву, яким доставляємо десерти), у них на вихідні впали продажі і, відповідно, у нас.

Орендодавець не планує знижувати оренду, поки ми працюємо.

Я працюю психологом, маю приватну практику. Також є співвласником невеличкої книгарні. Спочатку про книгарню.

Карантин вихідного дня вплинув безпосередньо. Книгарня по вихідних днях повинна бути зачинена. Це помітно зменшить дохід, оскільки субота й неділя хороші дні у плані торгівлі. Хоча насправді ми фактично не зачинилися, бо наш заклад розташований у спільному приміщенні з кав'ярнею, а кав'ярні можуть працювати хоча би на виніс. Отже ми робимо вигляд, що стережемо товар, але ні в якому разі не торгуємо, хоча якщо ви попросите, то… Така, типу хитрість, але від неї якось гиденько на душі.

Власник приміщення, що ми орендуємо, нас підтримує – навесні значно знизив був оренду. Але ж зараз не повний локдаун, всього лише по вихідних, тож про поступки мови не йде.

Весняний карантин став потрясінням, але тоді у ньому опинилися всі – ми, видавці, гуртовики, покупці. Тож змогли між собою порозумітися иі до серпня робота більш-менш стала на рейки. Насправді це дуже оптимістичний погляд, бо до показників минулого року ми не повернулися. По факту, книгарня вже збиткова не один місяць, і додаткове посилення карантину додає аргументів до рішення закривати заклад.

Настрій песимістичний, між розпачем й апатією.

Погоджуюся з думкою, що тотальний локдаун навесні переживався легше. 

Можу пояснити тим, що тоді ситуація була значно простішою. Були визначено межі часові, коли він має закінчитися, було зрозуміло, що він стосується всіх або переважно всіх. Щоденне збільшення тривалості дня, сонячного світла також. Відсутність в інформаційному полі численних фактів про смерть від Ковіду. Можна сказати, що суспільство пережило стрес иі згодом повернулося до звичного стану, або майже повернулося. Зараз ситуація відмінна. Умови карантину різняться, або до недавнього часу різнилися, у різних областях, районах. Крім того, вони не були сталими у часі, постійно змінювалися. Восени сонячного світла меншає – зв'язок з депресією безпосередній, є дослідження. Зараз стрес затягується, ресурси психологічні, фінансові вичерпуються. 

До того ж, пересічний українець не відчуває підтримки з боку держави. Що робити, якщо він захворіє? Ясної, чіткої, зрозумілої, компетентної комунікації влади з суспільством немає. Фінансової підтримки майже немає. 

Клієнти, що звертаються до мене за психологічною допомогою, майже не говорять про сам карантин иі пов'язані з ним заходи, але говорять про власні проблеми, кризи, що загострилися на його фоні. Провідною емоцією частіше стає тривога.

Я не можу говорити про доцільність якихось карантинних заходів, але можу сказати, чого бракує. Для зниження рівня тривоги потрібно описувати наявну ситуацію чітко, чесно, зрозуміло. Потрібно також пояснювати мотиви дій, заяви мають бути узгоджені між собою. Необхідно кожного разу демонструвати повагу до суспільства, суспільних та громадських інституцій. Мабуть найголовніше, це бути чесними, бо вийти з кризи можна, лише чесно її описавши й визнавши.

Навряд чи скажу щось нове, швидше нагадаю основне, що варто робити на особистісному рівні. Треба дбати про стосунки з близькими, принаймні не забувати їх підтримувати. Добре, коли людина дотримується якихось ритуалів – щоденних, щотижневих, традиційних свят, професійних, інших. Добру роль тут може зіграти участь у релігійних, громадських, волонтерських організаціях. Треба дбати про власне здоров'я, не зосереджуватися на Ковіді – кожен сам знає свої слабкі місця. Треба вміти або навчитися у складній ситуації звертатися по допомогу – у нашому суспільстві з цим також непросто. А коли вже опинилися у ситуації, яку складно пережити, чи з якої не видно виходу, звертайтеся до професіоналів.

***

Цікаво, що за результатами перших "закритих" вихідних у представників влади з'явилися і свої "плани Б", і пропозиції щодо вирішення проблеми локдауну вихідного дня: у понеділок, 16 листопада заступниця міністра охорони здоров'я Ірина Микичак порадила підприємцям у вимушеному простої через карантин вихідного дня «шукати додаткові джерела доходу», а також йти працювати в лікарні.

«Ми просто просимо оглянутися навколо себе і знайти інші додаткові джерела доходу, де можна заробляти під час карантину, з дому, онлайн, дистанційно, надаючи дистанційні послуги на винос, на вивіз і тому подібне», — заявила Микичак.

Крім того, за її словами, тимчасові робочі місця для підприємців у вимушеному простої готові надати лікарні. Вона зазначила, що наразі лікарні та центри медичної допомоги потребують «сильних і здорових робочих рук» — економістів, бухгалтерів, санітарів, техніків, працівників пральні і кухні, електриків, водіїв, сторожів, вахтерів, різноробочих тощо.

Схоже, у сучасних реаліях українським підприємцям залишилося звертатися тільки до психологів, практично ніхто з них на адекватну підтримку влади вже і не розраховує.

Але малий бізнес та культурну сферу можуть підтримати не тільки психологи, а і кожен з нас: піти в будній день з рідними в музей, до театру чи філармонії, відвідати вечірній сеанс у кінотеатрі і купити там попкорн чи солодощі, зайти після роботи у найближчу кав'ярню, придбати абонемент у спортзалі, купити книжку у незалежній книгарні, на вихідних замовити доставку чи їжу на виніс з улюбленого ресторану чи кафе.

Адже всі ці заклади — це не тільки власники, а ще і мільйони задіяних у їх роботі працівників та їхні сім'ї.

***

Нагадаємо, депутати пропонують уряду скасувати карантин вихідного дня. У Кабміні відреагували на пропозицію нардепів скасувати «карантин вихідного дня».

Цілий список мерів відмовилися виконувати рішення уряду. Люди вийшли із протестом проти карантину вихідного дня у Чернівцях, Рівному, Сєвєродонецьку, Житомирі та Києві.