Урбан-тезаурус: їстівне місто
Тодморден - місто у Великобританії, що потопає у квітах і зелені. Зелені куточки і сади по всьому місту - результат пропаганди садівництва / Фото creativite-consultants.com
Кажуть, і окремі факти це доводять, що людина як жива істота не здатна прожити довго без води… без їжі… без туалету… Фізика тіла нищівна в закидах її перехитрити. Спроб було чимало та фактично всі так чи інакше спаплюжили чи то здоров'я (як суто фізіологічне, так і психо-соматичне), чи то саме життя (його сенс і якість, зрештою в принципі його наявність), чи то простір навколо. Відмова від води і їжі коливається в діапазоні від дурості до героїзму. І всі варіації однаково проголошують: їжа – важлива, як в тому, що вона є, так і в тому, що її немає.
Еволюція міст неможлива, щоб якогось моменту не помітити роль у ній харчів. Одна з найвідоміших дослідниць цього аспекту, Керолін Стіл, ввела термін «ситопія» (від. грец. «ситос» – їжа та «топос» – місце), означивши ним спосіб життя, за якого люди по-справжньому цінують їжу й тому вони сильні, здорові та щасливі. А ще вона зазначила, що «міста, як і люди, – це те, що вони їдять».
Я вже якось метафоризувала образ міста як їжо-туалету, а виявляється, що існують так звані їстівні міста!
Їстівне місто – це місто, де їжа визначена культом, приємною витратою часу життя, натхненням, радістю і брендом території. Це міста, де практика вирощування харчів піднята в культ насолоди. Це місто насичене локальними проектами міських садів та городів, що організовані в громадських просторах. Це місто, в якому міський благоустрій та озеленення розглядаються крізь призму їстівного. Логіка їстівного міста диктує необхідність підтримки простору чистим, акуратним,охайним. А як же ж, за городом треба доглядати, щоб була радість від врожаїв.
В їстівному місті чимало місць та закладів, що так чи інакше пов'язані з їжею, продуктами та наїдками. Місцеві мешканці від малого до старого бавляться на дозвіллі, спільно та поодинці доглядаючи свої сади та городи, місцевий бізнес заробляє на тому гроші, навіть, туристи прагнуть відвідати поселення, аби відчути як то воно в місті розбудовувати фермерські практики (для них розробляються відповідні програми, карти та маршрути). Їстівне місто організовує ярмарки, фестивалі, паради, що оспівують їжу і харчі, в такий спосіб гуртуючись самі та заохочуючи до того приїжджих.
Ідея їстівного міста висіла в наелектризованому нудьгою та економічною кризою повітрі Туманного Альбіону, її відчули мешканці міста Тодморден Пем Вархерст (Pam Warhurst) та Мері Клір (Mary Clear). Вони вигадали проект «Incredible Eadible Todmorden» (Неймовірно Їстівний Тодморден). Їхня думка полягала в тому, що вирощування їжі є важливим і цікавим, адже ці практики дотичні до необхідності замислюватись про життя, про оточуюче середовище, про нас самих в цьому світі, про екологію, про стійкий розвиток (навіть, якщо не знаєш про те, що воно таке). Адже історично так склалося, що саме їжа поєднує та зближує людей, й при тому здатна бути ще й рушієм бізнесу та розвитку територій, передусім в контексті громадотворення міста.
Щось подібне до проекту, а тепер вже імені називного – їстівного міста – свого часу сформувалось і в містах України, коли за індустріалізації відбувався масовий притік селян до міст. Під багатоповерховими будинками в міських спальних районах створювалися невеличкі городики (щоправда, ніякими громадськими вони не були, а були такими собі «прихватизованими» конкретними особами чи родинами, які суворо наглядали, аби ніхто їхній кріп чи цибулю не посмикав, або ж не поцупив помідор чи огірок на закуску), у дворах саджали фруктові дерева (яблуні, абрикоси, шовковиці, сливи, вишні чи горіхи), які досі плодоносять, проте вже не в тому заповзятті і насолодою їхніми плодами тішаться мешканці.
