Осінь в місті
Нотатки міської мрійниці.
Це ж дуже символічно, як старішає літо… Ніби щорічно ми бачимо його сум, прощання зі спогадами, відсторонений погляд в густу далечінь осені та зимового сну. Знову тисячі відтінків зеленого прямують змагатись за свою тліючу красу кольору. Не всім міським паркам судилося красиво перевтілюватись в танці літнього прощання. Загниваючі тони коричневіючого листя завмирають в черговому циклі виникнення та тьмяно сопуть фоном смутку. Обличчя перехожих містян, вловлюючи випадковим поглядом цей хисткий танець в'ялості, позіхають глибинами кольорових спогадів. Але є парки, де майстерність Садівника створила неймовірно надихаюче середовище, котре буянням осіннього різнобарв'я сприяє далеко не сумові, але творчому оновленню. Свіжий візуальний вдих помаранчевих куточків, жовтих стрічок, червоно-рубінових багатогранників штовхає… буквально прострілює м'язи обличчя до посмішки… своєрідно нагадуючи про круговерть вічності.
Осінні етюди грають фарбами глибокої пастелі у вальсі з м'яким маслом… Нарис картин осінніх міських парків розбурхує свідомість, стимулюючи ментальну насолоду.
Старіюче міське літо в осінньому антуражі різнобарв'я неймовірно чарівне в своєму прив'яданні. Кожен новий виток, ніби повторюється з року в рік. Проте ні, щоріч він не схожий на попередній. Містяни проживають черговий період злетів і падінь, щасливих моментів та вбиваючої печалі, й приходять в осінь завжди з неповторним набором спогадів. Листя кружляє в повітряному потоці, від дерева, що змовкло восени, і дражнить містянина, який спостерігає за цією тремтячою траєкторією польоту. Можна пробігти повз, й не вловити цей момент переходу… але погляд все-одно схопить… він не зможе пропустити змін… Листя, що шурхотить біля ніг доповнить осінній натюрморт об'ємною драпіровкою… Оксамитовою, нехай з прихованими плішинами часу, або ажурною, ніби старовинна плетена скатертина, що продірявилася деінде, проте прикрашає пам'ятний до душі простір…
Старіюче літо в місті – це палітра в'янучих бульварів, сумуючих клумб та нудьгуючих алей. Міська осінь приходить краплями гострих дощів та пройнятих протягів, з теплим чаєм та м'яко пахучою випічкою, хорошим кіно або улюбленою книгою, новим проектом чи сезоном, старими зустрічами та воскресінням забутих обіцянок. Осінь в місті багатолика та кольорова. Туга та сум поглинаються зухвалим запахом молодого глінтвейну та солодкого винограду з терпким сиром. Приправляються глибокою поезією та широкою прозою.
Спіраль міської осені у вуалі старіючого літа – це міріади проблискових несподіванок, шансів, варіантів та спроб. Звісно, можна злякатись осені, сховатися аж до Різдва в очікуванні Чудес та дзвоників Миколая. Затьмарені містяни, які підхопили страх в'ялості, так і роблять. Вони скиглять та хлюпають нежиттю, покашлюють та сопуть, сховавшись в затишні куточки житла та офісів. Вони сердяться в своїх авто, скімліють в міських автобусах та тролейбусах, глохнуть в трамваях та потягах, їхні погляди та ноги киснуть в калюжах та струмках осінніх злив.
Йде літо… Старішає, але не хмурніє, просто сіріє тисячами відтінків в барвах осені місто. Й для кожного фон осені – це індикатор його самопочуття та світовідчуття. Міська осінь вправно вишукує та показує натури містян… Стає видно хто є хто: скиглій або мрійник, оптиміст чи песиміст, практик або фантазер, творець чи користувач, друг або перехожий, той, хто пізнає або сноб, поет чи прозаїк, імпресіоніст або романтик, диригент чи слухач.
