Журналістика рішень працює: 10 найкращих статей "Рубрики" у грудні
Ялинки незламності, підтримка воїнів та їхніх сімей, допомога ВПО, жінкам та дітям — розповідаємо про рішення, які ширять добро (і конструктив).
Завжди сповнений передсвяткової метушні грудень цьогоріч — інший. Та українці — незламні та навіть зараз, серед війни знаходять у собі сили шукати й знаходити світло (та й самим ставати ним), підтримувати одне одного та знаходити рішення. Попри все. 2022 рік ми завершуємо з головним — надією та вірою, що 2023 стане роком Перемоги України. І всі будуть вдома.
"Рубрика" ж зібрала найцікавіші та найкорисніші історії грудня в цьому матеріалі. Усі вони — про незламність українців.
росія продовжує тероризувати українців, обстрілюючи критичну інфраструктуру та цивільних, досі тримаючи в окупації частину територій та населення, продовжуючи свою загарбницьку війну. Та країні-терористці не вдалося перетворитися на Ґрінча в Україні та вкрасти в нас Різдво та зимові свята. Попри все українці знаходять світло — від генераторів, велосипедів, батарейок — та "запалюють" святкові дерева по всій країні.
Тут "Рубрика" розповідає про ялинки перемоги, ялинки вільних людей, ялинки під землею — та всі інші ялинки, які цьогоріч українці встановлюють на площах своїх міст та під ними.
Ця зима може стати дуже складною для України. Але зимовий сезон принесе нам не тільки труднощі й проблеми. Навіть під час війни грудень — це найдобріші зимові свята — день Святого Миколая, Різдво, Новий рік. Саме зараз час нагадати собі: вистояти та відстояти — це не тільки протистояти агресору і негараздам, це і про те, щоб продовжувати жити, ділитися одне з одним підтримкою, теплотою та радістю.
Рішення в тому, щоб робити добрі справи. Дарувати подарунки просто так, тішити дітей, які постраждали від війни, віддавати одяг тим, хто його потребує, захищати чотирилапих, дарувати книги, підтримувати літніх людей. Тут зібрали сім добрих справ — з України та з-за кордону і те, як їх може відтворити кожен охочий (а ще українські ініціативи, які в цьому допоможуть).
Відчуття самотності, страх жити далі, суцільна втома, сум, який тягнеться місяць за місяцем — із цим стикаються люди, які втратили у війні рідних. Вони опиняються сам на сам зі своєю жалобою, наче на острові.
У Дніпрі є громадська організація, що допомагає людям, які втратили у війні захисника чи захисницю, відбудувати "місток" або віднайти "човен", щоб покинути безлюдний шматок суші. Осередок "TAPS Україна" працює з 2018 року, тоді наша країна приєдналась до міжнародної мережі — стала 24 членом великої родини "TAPS".
Що допомагає сім'ям жити далі? Як підтримувати людей, які втратили рідних у війні? Які фрази краще ніколи їм не говорити? Про все це — у нашому матеріалі.
Мабуть, немає свят більш сімейних, ніж новорічні. Вдома — ялинка, кутя, подарунки й довгоочікуваний "Щедрик". Та не всім цього року пощастить провести цей час у такій атмосфері. Хтось зараз далеко за кордоном, хтось виїхав у іншу область, а хтось — воює на фронті далеко від своїх родин.
У цьому матеріалі говоримо саме про останніх — бійців, які захищають Україну. Хто не має можливості бути з тими, кого, власне, й боронить. І невідомо, скільки ще сімейних свят вони проведуть нарізно.
Нещодавно в громадсько-політичному просторі розгорілась дискусія щодо демобілізації військових, які воюють з початку повномасштабної війни, та заміни їх на фронті. Наразі ротація — а тим паче демобілізація, — ніяк не закріплена в правових документах, усе відбувається за наказом командування. Але тема залишається актуальною — чи буде у військовослужбовців розуміння строків своєї служби? А ще — як підтримати їх сьогодні — у період, коли особливо гостро відчувається розлука з найріднішими? "Рубрика" зібрала рішення.
Артвечори, виставки та підтримка молодих митців — таким було життя громадської організації "Штука" до 24 лютого. Команда розвивала молодіжне культурне середовище Донеччини й Луганщини. Та з початком повномасштабного вторгнення перед активістами постали нові виклики. Ворог почав безжально знищувати міста та селища сходу. Волноваха, Маріуполь, Попасна, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут — усі вони вже частково або й повністю зруйновані, але росія продовжує обстрілювати їх. Тисячі людей залишаються під постійним вогнем у прифронтових містах.
Про те, як організація розвиває культуру українського сходу під обстрілами та як взялась за гуманітарні місії — розповідаємо в нашому матеріалі.
За даними Мінсоцполітики, в Україні зареєстровано майже 4,9 млн внутрішніх переселенців. Тільки з Донеччини виїхало близько пів мільйона жителів. Люди виїжджають із небезпечних регіонів, тікаючи від обстрілів або зими без опалення.
Для багатьох прихистком стали покинуті хати в селах. Так, у маленькому селі Капустинці Роменського району, що на Сумщині, облаштували домівки, а до того ж знайшли роботу кільком родинам переселенців. Покинуті хати, які десятки років стояли зачиненими, стали прихистком для людей, що рятувалися від війни.
Як ідея дати житло людям об'єднала мешканців села та як це працює з погляду закону, розповідаємо в нашому матеріалі за посиланням.
Понад два мільйони українських дітей, рятуючись від війни, виїхали з України та перебувають за кордоном. Згідно з законами, усі ці діти мають здобувати тамтешню освіту, що логічно, адже допомагає адаптації в новій країні й вивченню її мови та порядків. Крім того, так місцева влада переконується, що діти взагалі здобувають освіту.
Проте як бути з вивченням української мови, літератури й історії? І як зробити так, щоб після повернення в Україну повернення в українську школу не було травматичним? "Рубрика" розібралася з тонкощами шкільного навчання в Україні й за кордоном, поспілкувалася з очільницею Української дистанційної школи та зібрала альтернативні рішення для дітей, які хочуть здобути закордонну та українську освіту одночасно. Усе це — за посиланням.
Через війну мільйони українців залишили свої домівки та роботу. Одні йшли на фронт, інші рятували дітей та старших родичів, виїжджаючи разом з ними у безпечніші регіони чи за кордон. Водночас компанії закривалися або скорочували працівників. Безробіття стало ще гострішою проблемою, на вирішення якої державі бракує ресурсів.
А там, де не може впоратись держава, з'являються активісти. Зокрема, так народився волонтерський проєкт Vilni, що дає роботу жінкам, які через війну лишилися ні з чим. "Рубрика" поговорила з його засновниками й дізналася, як працює ініціатива.
Після жовтневих ударів по Києву, щоб забезпечити містян теплом, електроенергією та зв'язком, влада в місті активувала роботу "Пунктів Незламності". Але до їх створення долучився й громадський сектор. Благодійний фонд "Солом'янські котики" теж вирішив допомогти киянам у найнагальніших їхніх проблемах. Так з'явилася "Теплиця" — острівець безпеки на випадок тривалих відключень електроенергії та тепла в місті.
"Ми зрозуміли, що зима буде непростою, — розповідає співзасновниця фонду Ксенія Семенова. — Варто мобілізувати сили Солом'янських котиків, аби допомогти жителям міста пережити можливі блекаути. Ми готувалися, поступово закуповували необхідне і, коли ситуація стала критичною, ми були готові відкрити нашу Теплицю".
Репортер "Рубрики" перевірив, як працює громадський Пункт незламності, поговорив з організаторами та зібрав рекомендації — як "Пункти Незламності" мають організувати роботу, щоб бути справді ефективними.
Як це роблять у Дніпрі. На початок листопада на Дніпропетровщині проживало 363,5 тисячі переселенців. Найбільша кількість — у Дніпрі: 146,6 тисячі. Людей, які тікали від окупації та обстрілів, розселяли по комунальних закладах, садочках, школах. Та з часом спершу тимчасові шелтери мали перейти на постійний режим роботи — зосередитися не тільки на першочерговому забезпеченні людей — продуктах та речах першої потреби, але й зайнятися справами поза цим, згуртувати, дати нову ціль існування людям, яких вони прихистили.
Налаштувати людей на будування життя — дати їм можливість щось робити, а не замикатися по кімнатках наодинці з собою, "на всьому готовому". Дати вудку, а не рибу.
"Рубрика" розповідає про зміни та нові способи допомоги на прикладі хабів, шелтерів та корокінгів для переселенців у Дніпрі.
