fbpx
Сегодня
Разбор 18:35 07 Авг 2019

Реформы со многими «но»: что значит для страны победа «Слуги народа»

Партия власти имеет мотив провести экономические реформы, а диктатуру установить не сможет (укр.)

Фото: Главком

 «Монокоаліція» і «узурпація» – за останні тижні ці слова закріпилися у нашому політичному лексиконі, і ось чому. Партія «Слуга народу» на цих виборах отримала 254 мандати, і (разом з президентом Зеленським) контролюватиме всю владу в країні – таких умов не мав навіть Леонід Кучма.

До того ж, партія влади лишається загадковою, адже усі «ЗЕ-депутати» пройшли до Ради вперше (а деякі ще у травні не займалися політикою!). Однак вже можна робити висновки про те, хто і чому підтримує партію Зеленського і якими будуть її перші кроки.

1. «Слуга народу»  – партія центру  

Партія «Слуга народу» і справді рекордсмен – та не лише через 43,16% голосів. Політсила Зеленського перемогла одразу у 21 області та Києві — такого результату не мала навіть Партія Регіонів у 2012-му році, з усім адмінресурсом та підкупом (згадуємо і 130 мажоритарників).

Але ще цікавше, що головною «опорною зоною» партії стали Центр та Південь України (не Схід чи Захід, як раніше). Показово, що у Дніпропетровській, Кіровоградській та Полтавській областях «Слуга Народу» має понад 50%, а у чотирьох приморських областях — більше 45%.

До речі, вперше партія, яка декларує рух до НАТО та Євросоюзу, а Росію (хоч і обережно) вважає агресором, перемогла у Харкові, Одесі та Запоріжжі.

Якщо ж придивитися до цих виборців, то помітно, що «Слуга народу» виросла зі статусу «молодіжної партії». Як і раніше, «зелені» надпопулярні серед молоді (58,8% підтримки серед українців 18-29 років). Але, також за даними національного екзит-полу, цього разу партія стала №1 серед українців, незалежно від віку, освіти чи населеного пункту.

А в політиці «ЗЕ-команда» також є центристами. Усю кампанію партія Зеленського багато говорила про економіку і «соціалку», але обережно оминала питання мови чи національної пам'яті (винятком стала хіба обіцянка «російськомовності» для ОРДЛО). Їм це не завадило, адже, за даними «Рейтингу», тема російської мови турбує аж 1% виборців. А відповідно, вважати вибори-2019 «повстанням проти українізації» немає сенсу.

До речі, саме тому «Слуга народу» явно не буде скасовувати декомунізацію чи оголошувати офіційну двомовність. Для Разумкова і компанії русифікація не має особливого сенсу: «ЗЕ-виборцям» вона не цікава

2. Виборці голосують за економічні обіцянки

Взагалі ж парламентські вибори стали «найматеріалістичнішими» за останні роки: виборці голосували багато в чому за соціально-економічні ідеї «Слуги народу». Адже перед виборами партійці активно обіцяли підйом економіки (умовно, наздогнати Польщу і мати рівень життя, вищий за середньоєвропейський). Іншою «фішкою» став пункт про тотальне покарання корупціонерів з конфіскацією майна та переведенням послуг у онлайн.

Але є проблема. За оцінкою Ірини Бекешкіної, директорки фонду «Демократичні ініціативи», багату Україну виборці уявляють по-різному. «Бідний клас» хоче пільг і соцвиплат (те ж зниження тарифів), а середній клас і підприємці – нижчих податків і ліберальної держави. А відтак, частина виборців неминуче розчарується у «Слузі народу» (у Франції схожа історія «народила» бунти «жовтих жилетів»).

Іншою топтемою була обіцянка (без конкретики) закінчити війну. За оцінкою Радіо Свобода, саме ці три теми були ключовими у кампанії.

3. Це знову голосування «за нові обличчя і проти системи»

Тим часом, відповідь на питання «чому саме ЗЕ-команда?» (а не «Голос» чи «ЄС») вкрай проста: це знову було протестне голосування на тему «знести всю політичну систему». Найкращим його аналогом є перемога Дональда Трампа на виборах у США. Видання VoxUkraine дає невтішну картину: громадяни вважають, що депутати дбають про власні статки, інтереси олігархів, але точно не про країну.

І взагалі Радою незадоволені понад 80% українців – схоже, тому що після Євромайдану люди чекали економічного піднесення і знищення корупції, але не бачать його (хоча тим же НАБУ і медреформою ми завдячуємо «колишнім»).

А тому не дивно, що люди мріють про нові і чесні обличчя, які будуть «не з системи», і все змінять. І брак досвіду для них – це лише плюс, бо до «схем» не причетний. Відтак, до Ради пройшли тамадавесільний фотограф, актор Юзік з «Кварталу-95» і торговець м'ясом. Зате за бортом лишилися класичні і професійні опозиціонери на зразок Віктора Чумака чи Андрія Іллєнка (діяв стереотип «всі старі політики – погані»).

Крім того, у «Слузі народу» не зовсім жартували, коли називали вибори «третім туром». Схоже, «Команді ЗЕ» вдалося переконати виборців: хочете обіцяних чудо-реформ від Зеленського – оберіть пропрезидентський парламент. Який і буде, наприклад, запускати конфіскацію майна корупціонерів.

4. Більшість буде однопартійною, але без узурпації

«Коаліція вже є, монобільшість. Коаліція забере всі міністерські крісла, немає такого, щоб опозиція була в уряді» — лаконічно прокоментував підсумки виборів Андрій Герус, представник Президента в Кабміні, і стало ясно, що ділитися владою партія не буде.

Справді, у «Слузі народу» вже узгоджують міністрів і оголосили майбутніх голів комітетів. А от хто сяде у міністерські крісла – поки секрет. Голова штабу партії Олександр Корнієнко, втім, натякав, що Уляна Супрун свою посаду таки втратить.

Ноу-хау може стати структура фракції. Так, «Слуга народу» поділиться на 15 груп. Імовірно напрямами (медичним, наприклад), керуватимуть нардепи-фахівці у цій темі, а новачки діятимуть під їхньою командою і поступово набиратимуться досвіду.

Зате узурпації боятися навряд чи слід. Адже «Слуга народу» — це не моноліт на зразок Партії Регіонів, а скоріше теж коаліція. У ній вже зараз є кілька «груп впливу». Власне, там уже виокремилася автономна команда нардепів на чолі з Олександром Дубінським (який дружить з Андрієм Портновим, а гасло «Слава Україні» називав «нацистським»).

На іншому фланзі є умовний загін реформаторів – наприклад, активістка ЦПК Анастасія Красносільська чи волонтер Давид Арахамія, які явно опонуватимуть «диктаторським» законопроектам. Арахамія, до речі, очолюватиме фракцію в Раді, і за даними «Лівого берега», з ним уже публічно поконфліктував Дубінський.

За даними Ліга.нет, груп впливу може бути більше, адже мінімум 15 нардепів від «Слуги», за версією видання, є соратниками Ігоря Коломойського, тож можуть лобіювати його інтереси. Невідомо, як поведуть себе десятки мажоритарників-новачків.

У такій обстановці побудувати нову версію КПРС не зможе жоден політтехнолог (та й ігнорувати власну програму не вийде). Частина нардепів просто повстане, і партії тоді загрожуватиме розкол.

А ще українська демократія триматиметься на Євросоюзі і Сполучених Штатах. Країні і надалі потрібна їхня підтримка (хоч кредити, хоч санкції проти Росії), тому вже зовсім авторитарні ідеї будуть розбиватися об протести з Брюсселя і Вашингтона.

5. Прем'єр буде ринковим реформатором

Однак це – далека перспектива, а поки питанням №1 є посада прем'єр-міністра. Головним претендентом на неї поки є Владислав Гончарук, заступник голови ОП, а в минулому – економіст-реформатор і спеціаліст з регулювання бізнесу. За даними журналіста Валерія Калниша, у Зеленського хочуть бачити у Кабміні людину, яка виконуватиме програму партії, а не матиме власні амбіції (як колись Юлія Тимошенко) – Гончарук сюди підходить ідеально.

Теоретично, шанси мають ще троє кандидатів – очільник НАК «Нафтогаз» Андрій Коболєв, виконавчий директор компанії Юрій Вітренко та представник України у МВФ Владислав Рашкован. Однак вони чужі для «ЗЕ-команди», і явно захочуть самостійності у діях.

До речі, вже ці прізвища кажуть багато, адже всі четверо кандидатів – «антипопулісти» і економічні ліберали. Програма теж запланована ліберальна. Все той же Гончарук хоче до кінця року відкрити ринок землі, провести масштабну приватизацію і дати дешеві кредити. До цього у «зелених» обіцяли також знижувати податки та спростити життя бізнесу. Тож популізм із «доларом по 8» нам не загрожує.

Зате ухвалювати рішення можна швидко – 254 голоси, як-не-як.

6. У олігархів є шанс вижити

А от олігархи можуть стати живучішими за популізм. Так, 5 липня Володимир Зеленський звільнив (сам чи за порадою оточення) із Антимонопольного комітету Агію Загребельську, яка розслідувала діяльність бізнесів українських «важковаговиків»: Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Олександра Третьякова та інших.

«Яскравий сигнал, що монополії в Україні будуть лише міцніти, а з олігархами «будемо домовлятись», – коментує цей крок Олекса Шалайський, редактор порталу «Наші гроші».

Зате свою посаду зберігає голова ОП Андрій Богдан, призначення якого лобіював той-таки Ігор Коломойський (про зв'язок між Зеленським і Коломойським говорив навіть Курт Волкер). Тож є підозри що на тлі реформ деякі олігархи зможуть домовлятися про «автономії»: своїх людей на посадах, монополію чи контроль над заводом.

***

Втім, у «Слуги народу» є принаймні дві причини все-таки почати серйозні реформи. По-перше, команда Зеленського планує провести ще й місцеві вибори, і взагалі керувати довго – а для цього потрібні результати.

Але ще важливіше, що партія влади обіцяє бліцкриг змін, і виборці явно повірили. Якщо виявиться, що насправді реформ немає, а є «схеми», то «Слуга народу» отримає масові протести і нульовий рейтинг у підсумку. А тому є непогані шанси побачити хоча б частину виконаних обіцянок.

7605

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: