fbpx
Сьогодні
20/03/2019
11:23
курси валют
$27,10/27,40
30,55/31,15
Світ
19:50 28 Лис 2018

Шокова терапія Макрона: за що французи розлюбили президента

Французький лідер запустив реформи, які громадяни сприймають вороже

Перекриті дороги і барикади в центрі столиці. Бійки з поліцією і понад 500 постраждалих. Це – повідомлення не з Венесуели, а з Франції, де тривають заворушення. У країні небезпечно – попереджає українське МЗС.

2018 рік для Франції став роком протестів. Пройшло уже кілька хвиль масових акцій. Лише за останній час їх було понад 1,6 тисяч, і протестувальники за традицією навіть штурмували будівлю уряду.

І мішенню протестів незмінно є президент П’ятої Республіки Емманюель Макрон. А ще у 2017 році за нього голосували 66% французів (уряд також складають соратники президента). Молодий ідеаліст та інтелектуал здавався їм справжнім спадкоємцем де Голля – особливо на тлі популістів, які штурмували ЄС.

Минуло півтора роки, французи беруть свої слова назад: рейтинг Макрона стрімко падає. За останніми опитуваннями, незадоволені діями президента одразу 73% громадян. Незадоволені настільки, що вони скандують “Макрон – геть!” на вулицях, а не просто у Фейсбук пише. Натомість підтримує главу держави всього 25%, чверть французів. Власне, за останні півроку 20% співгромадян розчарувалися у чинному президенті. Емманюелю Макрону пора заздрити Дональду Трампу – той, попри розслідування спецпрокурора Мюллера і тотальну критику, має довіру 44% американців.

Макрон

Частково у цьому винен сам французький лідер, адже у скандали він потрапляє зі швидкістю того ж Дональда Трампа. Наприклад, президент спробував проголосити пост Першої леді офіційною посадою (французи вважали це непотизмом). Він витратив 26 тисяч євро на макіяж для себе. І це забулося б. Але у травні радник Макрона Александр Беналля потрапив у скандал: країна побачила, як він б’є учасників першотравневого мітингу. Історія не надто епічна, але стрімка кар’єра Беналля разом з бійкою породили підозри у їхніх корупційних взаєминах.

Ці історії тягнуть на дно імідж політика, який і так страждає від його заяв – наприклад, недавній заклик вшанувати маршала Філліпа Петена, котрий співпрацював з нацистами і був засуджений за державну зраду, французів відверто розлютив.

Та все ж, набагато серйознішою проблемою Макрона є прозаїчна економіка.

 Проблема перша: Макрон у ролі Бальцеровича

Найважливіше, що треба знати про Макрона – він мріє здійснити революцію. Економічну, але жорстку, схожу на польську “шокову терапію” 90-х. Звісно, Франція – далеко не Польща, але економічне відставання від Британії, Німеччини і Бенілюксу зростає щороку – критично для країни, яка прагне світового лідерства. Відтак президент хоче “перезавантажити” економіку країни з її нестачею інвестицій, безробіттям (на рівні України), проблемами регіонів та тягарем соцвиплат – і побудувати нову, з низькими податками, зручними умовами до бізнесу і іншими знайомими нам обіцянками.

“Франція по-новому” від Макрона – це, по-перше, трудова реформа, яка спростила звільнення працівників і ослабила профспілки. Звучить як “тиранія багатих”, якщо не знати, що через надскладність звільнення роботодавці наймали незахищених тимчасових працівників, а молодь не могла знайти першу роботу (хто захоче ризикувати?). І через войовничість профспілок інвестори оминали країну на користь спокійнішої Німеччини. Тому економіка отримає виграш у вигляді інвестицій і нових робочих місць.

Та громадянам це приносить не радість, а розчарування. Працівники тепер бояться погіршення умов і масових звільнень – особливо коли їх можуть замінити мігранти, а у майбутньому і роботи. Профспілки незадоволені втратою впливу.

По-друге, Макрон скасував корпоративний податок, відмовився від прогресивної шкали оподаткування доходів і фактично скасував податок на майно. Від цього виграли не лише корпорації, а й класичні кав’ярні та сімейні пекарні – проте до президента прикріпився імідж “ставленика великого капіталу”.

І навіть націонал-патріотичні виборці, прихильники глави держави, не в захваті. Президент на виборах обіцяв їм сильнішу армію, але задля економії тепер ріже військовий бюджет. А збройні сили для французів – це неодмінний атрибут великої держави.

жовті жилети

Проблема друга: повстання автовласників

Втім, найсерйозніший виступ проти Макрона влаштували не політичні опоненти, а “Жовті жилети” – вже згаданий безпартійний рух водіїв. Наймасовіший їхній протест зібрав 240 тисяч осіб, хоча вони не мають єдиного центру і координуються через соцмережі. Французам це може нагадати культові заворушення 1968 року, але тут вимоги вкрай скромні: скасувати новий податок на пальне авторства президента. Через нього дизельне пальне здорожчало на 23% і може зрости знову. Так, це ще один “революційний декрет” Емманюеля Макрона. Ціни на бензин свідомо завищують, аби стимулювати французів рідше користуватися бензиновими автівками (особливо дизельними), змінюючи їх на економніші моделі, громадський транспорт чи електромобілі.

Політик є ревним захисником довкілля, тому веде ідейну боротьбу з автотранспортом – головним джерелом забруднення повітря. Так, з минулого року Франція більше не видає ліцензії на видобування вугілля чи нафти.

Але є проблема.

Країна, хай і екосвідома, не готова платити більше за “зелені” ідеї свого лідера. Франція за масштабами подібна до України. І для мешканців невеликих містечок автомобіль – часто єдиний зв’язок із великим світом. Без нього люди елементарно не зможуть добиратися у магазин чи на роботу. Бензин тут – товар першої необхідності, а жителі не особливо багаті. Не випадково опорою протестів є провінція.

До речі ціни – не єдина претензія до влади. Це своєрідна маніфестація “маленької Франції”: мешканців тисяч невеликих поселень у регіонах, які вважають, що влада «далека від народу». Вони і без того люті через “оптимізацію”: закриття у містечках шкіл, лікарень, інших закладів. Люди активно порівнюють президента з Людовіком XVI, страченим революціонерами у 1793 році (це образливо, десь як українського політика Януковичем назвати).

Однак далі, як стверджують у французькому МВС, соціальним бунтом скористалися ультраправі політики на чолі з Марін Ле Пен. Вони “влилися” у протест, але спрямовують його у антивладне та агресивне русло (той-таки штурм Єлисейського палацу). “Жовті жилети”, якими маніпулює опозиція – цей дует обіцяє владі продовження проблем.

Проблема третя: пенсіонери, незадоволені економією

У революційних планах Макрона є одна маленька проблема: вони потребують грошей. Втім, влада знайшла кошти для реформ та зменшення діри у бюджеті: поділитися ними мають пенсіонери. Тому цього року уряд вирішив не збільшувати пенсії на рівень інфляції, як завжди, – це дозволить заощадити 380 мільйонів євро. Але з менших пенсій їх власники заплатять більший соціальний збір – його підняли на 2%.

Суми наче й невеликі, пенсіонери у Франції – один із найбагатших класів, гроші дозволять не піднімати податки для всіх громадян і не пробити діру в бюджеті, все чудово. Але є нюанс.

По-перше, індексації не буде принаймні у 2019-му та 2020-му, і це змушує пенсіонерів боятися серйозної “заморозки” виплат (тим часом соцвиплати та ціни можуть зрости). По-друге, такий крок означатиме менші пенсії і для наступних поколінь. І серед старших громадян багато євроскептиків, які вважають, що економити потрібно на євровитратах, а не французах. Додамо тих, хто просто вважає такий крок аморальним 65% громадян не довіряють реформі, а пенсіонери виходять на масові протести – звідси і мінус до рейтингу.

Емманюель Макрон, до речі, на критику образився, і порадив пенсіонерам “не нити” та взагалі “брати приклад з Шарля де Голля”.

макрон

 Vivat, Macron!

Попри усі проблеми, Емманюель Макрон не втрачає оптимізму і радісно зустрічається з зарубіжними колегами. І як не дивно, відставка йому дійсно не загрожує.

Попри все, політик має підтримку власної партії і парламенту загалом. Лише 20 листопада депутати ухвалили спірний, але президентський законопроект про протидію фейкам. Опозиція наразі не має лідера, здатного конкурувати з Макроном. Жан-Люк Меланшон виступає за радикальний соціалізм, а Марін Ле Пен надто ультраправа і пов’язана з Росією, щоб стати новим кумиром виборців. Пересічні французи не готові влаштовувати Майдан, аби змінити чинного лідера на когось із них.

І з погляду економістів, Макрон діє правильно. Видання «The Financial Times» раніше назвало реформи Макрона одним із ключових факторів зростання усієї Єврозони. Відтак, вже за деякий час почнуть відчуватися плоди реформ: більші доходи бюджету, нові інвестиції і робочі місця. Президенту варто лише протриматися до цього періоду – далі добробут допоможе повернути популярність.

1826

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: