fbpx
Сьогодні
Колонка 14:35 09 Тра 2022

"Світовий порядок" чи "світове безладдя": що показала російсько-українська війна

Не треба бути великим мислителем, аби вкотре осягнути банальну істину — світ не ідеальний. Питання лише в тім, коли ми це усвідомлюємо: до чи після потрясінь глобального порядку. Безсумнівно, найбільш чутливими та болючими є зміни, зумовлені війною. Такі епохальні злами як російсько-українська війна (яка має ознаки "світової" проксі війни) вимагають як від владних суб'єктів, так і від об'єктів цих змін майстерного володіння критичним мисленням, спроможним пояснити причини військового конфлікту, його перебіг та можливі наслідки. Адже в умовах глобального фінансово-економічного, соціально-політичного та комунікаційного процесу самоусунутися чи залишитися осторонь навряд чи у когось вийде. Наслідки ж відучують усі без винятків регіони та країни світу. Різниця лише в ціні питання, ступеню їх залученості та очікуваних і де-факто отриманих результатах. 

Красномовними є слова прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, що у сьогоднішній війні винен не тільки агресор, який бачив світ через призму власних політичних, економічних та військових інтересів, а й ті, хто створив передумови для такої його поведінки. Навіть після мюнхенської промови президента рф путіна щодо нового геополітичного порядку у світі і ролі Росії у ХХІ столітті, переважна більшість світових і регіональних акторів "шукала в його очах" спільне розуміння "світового порядку і стабільності", "гарантованого прибутку та розподілу суспільних цінностей" у майбутньому. У свою чергу, жорстка реакція "колективного Заходу" на агресію рф проти України у 2022 році, особливо в порівнянні з реакцією "прагматичної вседозволеності" у 2014 році, стала неприємним сюрпризом для очільника росії. А його аргументи на користь превалювання економічних інтересів над суспільними цінностями та демократичними принципами були частково заперечені (як мінімум у публічній площині).

Як це не парадоксально, російсько-українська війна є складовою проблем сучасного світоустрою та публічного управління у ХХІ столітті. Подвійна мораль у трактуванні цінностей та їх пріоритетів, інтелектуальна самовпевненість, "політична винятковість", слабка політична і лідерська відповідальність ключових політичних акторів, "глобальна корупція", неефективність і неоперативність наддержавних утворень та управлінська нефункціональність на національному рівні зіштовхнулися з вимогою переформатування світового порядку на нових принципах, інтересах та умовах. 

Міжнародні безпекові механізми і договори діяли та діють лише для окремих країн, в окремих випадках і за окремих умов (Будапештський меморандум, НАТО тощо). На нашу думку, як результат, Україна знову (але вже у ХХІ столітті) зіштовхнулася з системним викликом щодо вибору свого цивілізаційного шляху розвитку, який стратегічно впливає або частково зачіпає інтереси і перспективи багатьох регіональних і світових гравців. 

Сьогодні на території нашої держави йде війна не тільки за відстоювання права на існування сучасної української політичної нації та відновлення територіальної цілісності України у її міжнародно визнаних кордонах, а й за реалізацію у глобальному і модерному розумінні "ідеології" суверенного вибору у внутрішній і зовнішній політиці. Йдеться не тільки про воєнну перемогу (що сьогодні є беззаперечно надважливим завданням!), а й про реалізацію моделі "успішної держави" з ефектною, функціональною, конкурентною і демократичною системою управління, спроможною реалізовувати власний безпековий та соціально-економічний потенціал і протистояти "корпоративній обмеженості", "корупційній доцільності" та "політичному авантюризму".

Сьогодні для більшості громадян, а значить і для вітчизняного політичного класу, поле для маневрів щодо так званих "компромісів" вкрай обмежене. Українське суспільство налаштоване стати не тільки частиною європейського соціально-економічного, політичного та культурного простору, а й державою-суб'єктом європейської політики зі своєю національною ідентичністю, інтересами та перспективами. Тому абсолютно логічною і закономірною є заява президента США Джо Байдена щодо системної підтримки України, спрямованої на реалізацію спільних інтересів двох держав у відновленні "демократичних цінностей співіснування, без економічного і політичного шантажу та подвійної моралі у відносинах". Насамперед йдеться про повернення довіри до світового лідерства у відстоюванні демократичних принципів, ефективності Європейського Союзу, відновлення трансатлантичної співпраці та міжнародних відносин загалом тощо. Як влучно зазначали канцлер ФРН Олаф Шольц та президент Франції Емманюель Макрон, – це непростий шлях, але його варто пройти з урахуванням спільного досвіду, помилок, перемог та подальших перспектив.

Якими будуть наслідки цієї війни?

На нашу думку, можна виокремити наступні "конструктивні" наслідки цієї "світової" проксі війни для світу: 

  1. формування сучасної безпекової моделі співіснування з активно діючими запобіжниками протидії агресії різних типів; 
  2. ревізія і наповнення новим змістом нефункціональних безпекових механізмів і наддержавних утворень щодо узгодження позицій між суб'єктами та об'єктами міжнародних відносин; 
  3. модернізація національних систем публічного управління на засадах адекватності, функціональності, результативності, конкретності та відповідальності за ухвалені рішення тощо.

Загальновідома теза: війна — це форма та інструмент політики; менш відома: війна — це показник якості управління цілями, ресурсами та комунікаціями. Важливо, аби ці трагічні події навчили нас, українців, бути готовими до нових глобальних та регіональних викликів; передбачати час та місце їх виникнення; професійно займатися ресурсним забезпеченням та їх логістикою; постійно впливати на формування тактичних та стратегічних союзів; якісно проводити постійну комунікацію та вміти користуватися результатами у потрібний час, у потрібному місці і з потрібними людьми тощо.

Не варто вірити у вічний мир і здоровий глузд, варто — в інстинкти розвитку і самозбереження суспільства, у страх людства за наслідки ухвалених рішень, що є запобіжником від самовпевненості та егоїстичної амбітності влади. Варто завжди йти вперед і тільки вперед, перемагаючи страх перед змінами, але будучи відповідальними за їх наслідки.

Ярослав Телешун, кандидат політичних наук

Сергій Телешун, доктор політичних наук

5239

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: