Міський балкон – не-місце чи поза-місце на межі приватного і публічного
Нотатки міської мрійниці.
Балкон – це межа приватного і публічного. Він ні що інше, як простір зв'язку внутрішнього (приміщення) та зовнішнього (вулиці). Як відомо, жанр загадки містить компоненту натяку на ключову рису загадуваного об'єкта, його основну чи базову властивість. В загадках про балкон можна побачити вказівку передусім на межу, як в просторі, так і між просторами:
«Я из дома на порог
Лишь один шагнул шажок,
Дверь закрылась за спиной,
Нет пути передомной».
або
«Я и дома — и не дома,
Между небом и землей,
Отгадайте-ка, друзья,
Где же я?»
або
«Не дом, но и не улица,
Высоко, но не страшно».
Нинішня соціальна історія на думку М. Оже є гіпермодерном, що характеризований прискоренням часу, надлишковістю простору та трансформаціями індивідуальності особистості. Міркуючи про наші вітчизняні балкони, я подумала про сучасного індивіда, який все потужніше претендує на свій особливий світ з його власною інтерпретацією. Вчинки містян стають надто індивідуалізованими. Так і характер сучасного балкону можна означити залежним від характеру та захоплень його теперішнього хазяїна. Це особливий простір, майже таємна кімната, але яка винесена за межі дому й в той же час належить йому. Балкон виступає як претензія на простір прояву ідентичності (політичної, спортивної, культурної) його власника. Наприклад, вивішування прапорів, оформлення балкону як вираження власної сутності/натури/вподобань/естетики, або ж дизайнерські чи творчі балкони з рекламним, концертним чи комерційним функціоналом. Попри це, балкон складно назвати місцем… Позиціонування балкону на межі приватного та публічного напрошує обізвати його «не-місцем». Місце він з ракурсу зовнішнього спостереження. Якщо ж вести мову про внутрішній вимір, то він переходить в формат «не-місця».
Якщо місце може бути визначене як таке, що творить ідентичність, формує зв'язки та таке, що має відношення до історії, то простір, що не визначається ані через ідентичність, ані через зв'язки, ані через історію, є "не-місцем" (М. Оже)
Місце є впорядкованістю, визначеністю, ідентичністю, спільністю/співіснуванням/співжиттям (зокрема, згідно М. де Серто). В місцях живуть, а не творять їх (писав П. Нора, вирізняючи їх від «місць пам'яті»). Тоді як не-місця є транзитними, тимчасовими просторами, пунктами тимчасового перебування та проміжного проведення часу. Про правила поведінки в не-місцях легко здогадується будь-хто, хто до них потрапляє і не потребує особливих підказок. Це «дві взаємодоповнюючі, але окремі реальності: простори, створені у відповідності з певними цілями», і «відносини, що вибудовуються індивідами з цими просторами» (М. Оже). Але не-місця не є антиподом місць. Не-місця містять ознаки місць: «до не-місць застосовуване багато чого з того, що характеризує й місця. Не-місця не існують в чистому вигляді; місця проявляють себе в них, тут оновлюються та концентруються певні відношення», – писав Оже і визначив не-місця «мірилами епохи». Якщо вітчизняний балкон визначати через дане означення, то він дійсно може продемонструвати зміну мірил епох. Достатньо лиш глянути на сучасні будівлі й одразу ж в очі кидаються дореволюційні часи, радянські, пострадянські в усій еклектиці тиску на мозок і сприйняття.
Критика балконів ллється звідусіль: якась архітектурна нісенітниця практики облаштування, вагонкові курятники, непотрібозбирачі, вандали краси і т.ін. Скажу так: мабуть, тоді балкон – це цілковита гетеротопія – ландшафтоїдне «поза-місце».
Поняття гетеротопії (основні засади якого виклав М. Фуко) передбачає тлумачення місця як об'єктної і соціально-просторової системи, коли один і той само простір може використовуватися, сприйматися різними спільнотами, групами чи окремими людьми з різними цілями і в рамках абсолютно різних уявлень (побутових, вікових, гендерних, професійних, соціокультурних тощо). Появі і розвитку гетеротопій можуть сприяти різні, такі що нерідко не збігаються або лише частково пересічні тимчасові ритми і способи діяльності спільнот, груп або окремих індивідів, пов'язані з даним простором. Зокрема, зміна історичних епох часто призводить до трансформацій, спотворень, забуття старих смислів і образів; виникненню нових смислів і образів, пов'язаних з певним простором, до деритуалізацій старих просторів або ритуалізацій нових просторів, що, зрештою, формує складний конгломерат образно-смислових конструкцій і нашарувань (окремі образні «шари» або «пласти» можуть стикатися лише хронологічно і топографічно, але ніяк не єднаються в змістовному плані). Гетеротопії, за Фуко — це «інші місця», «поза-місця», які мають місце, і вони є абсолютно реальними (супротив утопіям) та значимими для найрізноманітніших повсякденних практик індивідів. Саме так сталося з балконами.
Іноді гетеротопія розглядається як свого роду «шизофренія» культурного і соціального простору, що продукує «потік» автономних актів свідомості, постійно розщеплюючи образ первісного «материнського» простору. Балкони, маючи визначально архітектурну «материнську» функцію, поступово набули в доповнення іншу власницьку – «породження» індивідуалістичного нашарування супротив базовій функціональності.
Тоді в рамках логіки гетеротопії балкон можна визначити як ресурсозберігаючу гетеротопію. Він є досить стійким структурно-просторовим елементом будинку чи квартири. Головною гетеротопологічною його властивістю є помітна історія зміни моделі споживання простору всередині територіально визначеного, локального простору квартири. Балкон виконує гетеротопічні функції: компенсаторну (як місце з певним порядком, що компенсує недосконалість світу повсякденного буття/життя: наприклад, нестачу фізичного і соціально-забарвленого приватизацією простору) та ілюзорну (творить ілюзорний простір, що «скидає маску з усіх реальних просторів», демонструючи реальність такою, як вона є: наприклад, презентуючи обивательську чи споживчу натуру власника житла). А якщо звернутись до основних принципів гетеротопології: повсемісності (можна зустріти будь-де); багатофункціональності; здатності суміщати декілька просторів в одному місці; зв'язаність з різними періодами часу; систему відкритості та замкненості; володіння особливою роллю відносно решти простору, – то стає очевидною гетеротопічність балкону саме як поза-простору та не-місця.
