День лялькаря: секрети незвичайної професії
До Дня лялькаря у нашій серії матеріалів “Люди справи” розповідаємо про те, чому ляльки — це доросла справа, як стати лялькарем і чому це можна зробити і без освіти.
Дитинство неможливо уявити без ляльок. Пухлощокі пупси, модняві Барбі, відважні індіанці і солдатики, літературні і мультиплікаційні герої, які оживають на сторінках книжок або екранах гаджетів, завжди поряд з дитиною. Вони і підтримають, і навчать, і стануть найліпшими друзями. Але все частіше ляльки потрапляють і у дорослий світ, де стають вже не товаришами по іграм, а об'єктами естетичного задоволення, елементами інтер'єрного дизайну, предметами колекціонування, а іноді — і справою всього життя.
Захід пережив "ляльковий" бум приблизно в середині минулого століття. Тоді в Європі і США з'явилися перші спеціалізовані школи, виставки і аукціони. Виявилося, що колекціонування авторських ляльок може бути не менш престижним, ніж збирання картин, діамантів чи антикваріату. Серед знаменитих колекціонерів ляльок сучасності — Демі Мур, Брюс Вілліс, Вупі Голдберг, Роббі Вільямс, Барбара Стрейзанд, Опра Вінфрі, дружина екс-президента США Барбара Буш. Ляльок колекціонувала і принцеса Діана.
Наші ж лялькарі, які не мали стосунку до театру, сприймали свою творчість винятково як цікаве хобі, до недавнього часу навіть і не підозрюючи, що створення ляльки є справжньою професією.
Альона Кроповінська
Від натхнення — до справи
Художниця-керамістка, лялькарка Альона Кроповінська, філологиня за освітою, розповіла для "Рубрики", що її "ляльковий шлях" теж розпочався майже випадково. Років 15 тому жінка побачила у квітковому салоні різдвяних голандських ляльок — ельфів, феєчек, оленей. І — закохалась! "Раніше я нічого подібного в реалі не бачила, тільки на фото, в якихось журналах, — згадує Альона, — За кордоном на той час ще не була. Ці іграшки мене вразили, дуже. І образи, і розмір, і костюми. Вони були казкові!"
Бажання придбати незвичну красу не було, а ось думка зробити щось подібне народилася одразу. Чоловік Альони, професійний художник, кохану зрозумів і підтримав. Майстер-класів на той час теж ніяких розшукати не вдалося, тож діяла з натхнення: "Купили ми керапласт, таку масу для ліпки, і я на каркас з олівця зробила свою першу ляльку — Поета. Якість була ніяка, матеріал для цього негодний, але ж початок був. До речі, через кілька років Поета купили, хоча я й не думала про таке. Комусь він припав до душі, і я дуже вдячна цій людині, бо, зізнаюся, це дуже надихає, коли твої роботи комусь вкрай потрібні!".
Поет — перша лялька Альони Кроповінської
Далі — більше. Альона зацікавилась, які є матеріали для ліпки. Наступні спроби починаючої художниці були з пластиків, що запікають. Спочатку Cernit, потім Livingdoll. Слухняний і податливий матеріал немов би сам кортів слухатися рук, жага до творчості була настільки великою, що емоції і характери ляльок народжувалися буквально в процесі, на очах.
Коли було зроблено певну кількість екзеплярів і ляльки почали впевнено обживатися в різних куточках квартири, жінка почала шукати "однодумців", і з'ясувалося, що цей світ існує! Виявилося, у рідному місті художниці, Харкові, є навіть спільнота лялькарів — "Харківське обєднання майстрів авторськоі ляльки". Хвилювання тоді ще молодої лялькарки, коли вона відправляла на суд спільноти фото своїх перших робіт, важко уявити. "Ну точно, не менше ніж при вступі до університету!", — сміється Альона.
Не менш хвилюючою, після розгляду строгої "комісії корифеїв" стала і перша участь у виставці: "Це зараз ми з чоловіком є постійними учасниками виставок ляльок в Києві, Харкові, Одесі, Празі, колись у Росії, чоловік з живописом, я зі своїми ляльками-скульптурами. А тоді це було вперше! Це було круто і страшно водночас. Але це сталося! Я вирішила, що, ймовірно, це і є мій шлях. Про продажі тоді мови не було, я не ставилася до цього, як до заробітку, але мені важливо було реалізуватись тут, дуже важливо. Мабуть, тому, що я отримала шанс проявити себе в тих галузях, які завжди були мені цікаві, але я не знала, як туди потрапити чи потерпіла там фіаско. Ну, наприклад, я дуже люблю театр, сцену, літературу. Я мріяла стати актрисою. Але ж… А тут — особливо мої перші ляльки, вони були дуже артистичні; образи, пози такі театральні, костюми. Я практично грала в театр. Також я завжди малювала, щось шила, робила всілякі штуки зі шкіри… Тобто, мені все життя хотілося щось "виробляти".
Як створюються ляльки?
Створення авторської ляльки — неймовірно складний і кропіткий творчий процес, у якому лялькар в повній мірі розкриває свою майстерність володіння матеріалом і інструментом і висловлює свої почуття і емоції як по відношенню до майбутньої ляльки, так і до потенційних глядачів.
Авторська лялька завжди є унікальною. Але це не означає, що автору заборонено її повторити. Тим більше, що є техніки, де робиться майстер-модель і форма, і автор має право робити на цій основі що завгодно і скільки завгодно. Фарфорові ляльки, наприклад, відливаються у форму, але при цьому не перестають бути авторською лялькою. Тим більше, що, частіше за все, форма є тільки першим етапом, завдяки якому автор зробить кожну ляльку з цієї форми унікальною. Глядачі на виставках та в інтернеті іноді кажуть — так це ж форма…. Так, але ж хтось її зробив, вдосконалив, довів її до образу, вдихнув життя! Це довгий шлях, і це не зробиш "на колінці".
"Для мене, — каже пані Альона, — фраза "зробити на колінках" має свою історію. Коли я робила перші кроки в роботі з глиною, я не одразу зрозуміла, що все прийдеться змінити, весь підхід до робочого місця, саме місце. Тут вже потрібно неабияке обладнання. Це, виявляється, брудно! Це практично маленьке виробництво! Розуміла я це, коли мріяла про кераміку? Ні! Але ж на сьогодні я не уявляю, що буду робити щось інше".
Майстерня художниці, за винятком печі для обжигу, розташована безпосередньо у квартирі. Маленьке виробництво вдома, звісно ж, трохи заважає. З іншого боку, можна працювати коли завгодно і скільки завгодно. Але одна з найпостійніших "головних болей" саме у тому, щоб працювала без сюрпризів цариця-пічка. Кераміка — це високі температури, високий випал. Це завжди ризик. Це стосується і роботи самої печі і результатів, на які внаслідок цієї роботи розраховуєш.
"Ніколи не знаєш, — продовжує Альона Кроповінська, — що дістанеш з печі. Щоб зробити керамічну фігурку, потрібно немало часу. Ліпка, просушка кілька днів та, в моєму випадку, потрійний випал. Утиль, коли обпікається фігурка в чистому вигляді, потім глазуровка, покраска, а потім ще один випал. Температура залежить від керамічної маси та глазурей, які використовуеш. Третій випал — декорування препаратом золота. Діапазон моїх випалів — 800-1100 градусів. Якщо фарфор — 1240. На кожний випал, від загрузки печі до явління на світ, потрібна доба. Тут ми і повертаємося до "зробити на колінках". На жаль, без спеціального обладнання — ніяк. Іноді, коли щось трапляється з пічкою, чи вибухає вироб при випалі, чи глазур неочікувано себе проявила, коротше кажучи, "все пропало", чоловік каже: чому я не вишивкою займаюся? Це так жіночно, а головне, більш небезпечно. Так ми сміємось. Але ж і любимо це дуже, цю всю роботу. Це так круто, коли був тільки шматок глини, а через деякий час ти дістаєш з печі когось, хто дивиться на тебе! Я кожного разу маю познайомитись з "кимось з печі" і, якщо з ним все гаразд, познайомити його зі світом! Це і є казка мого життя!
Але якщо повернутися на тверду землю, то тут постійно потрібно вдосконалюватися, тут потрібна технологія. Вона взагалі-то скрізь потрібна. Щоб зробити якісну річ, потрібні інструменти, знання, потрібне терпіння. Тому у мене немає іншого шляху, як постійно навчатися і терпіти, терпіти і навчатися".
Альона Кроповінська за роботою
Не менш цікаво спостерігати, як із заготовок народжуються образи. Ось, усі фігурки біленькі, у них, здається вже можна розглянути характери, але ж ні — вирази облич, якими їх задумала художниця, народжуються тільки після другого "проходження крізь вогонь", а після третього — від ляльок починає йти справжнє світло.
Де брати натхнення?
Натхнення лялькарі можуть знайти всюди. Ляльки Альони Кроповінської практично завжди — люди, навіть якщо вони тваринки, прикраси для інтер'єру або навіть вази чи горщики. Ще одна з "фішок" майстрині — ляльки-дзвіночки. В колекції пані Альони є також серії героїв з "Гаррі Поттера", "Аліси в країні див", відважні повітроплавці, чудові панянки в українському вбранні.
Загалом, як каже мисткиня, прообразами її керамічних творінь завжди є люди з реальності: "Я реаліст по натурі, я люблю спостерігати цей світ. На жаль, мені закриті ходи, якими йдуть деякі люди, що можуть створити свій уявлений світ з фантазійними образами. Я навряд чи створю принципово нового ельфа чи придумаю містичного героя, який не буде мати прототипів. Але, мені здається, я можу наділити чимось незвичайним існуючий образ, розгледіти в ньому щось своє, передати це в ляльці. Тут дуже важливо, наскільки людина, яка щось створює, знаходить відгук у інших людей. Наскільки ми тримаємо хвилю. У кожного, хто щось виробляє чи створює, є свої прихильники і навпаки. Іноді це "навпаки" сприймається боляче, але, якщо є хоч кілька людей, які вважають, що твої роботи варті уваги, — ти працюєш не дарма. Це — моя мантра. Я роблю те, що мені подобається, роблю образи, які співзвучні саме мені. Наприклад, я спочатку робила дуже емоційних ляльок, і їхні емоції не завжди були позитивні. Деякі були такі задаваки, чи взагалі недобрі. Ну образ такий! Така "людина", адже реальні люди теж дуже різні. Потім я вирішила для себе, що буду нести тільки усмішку і добрий настрій. У першу чергу тому, що я сама не дуже усміхнена по життю, такий собі реальний реаліст. Так нехай хоч мої ляльки будуть завжди позитивні! Я цього прагну".
За весь час роботи Альоною Кроповінською створено сотні ляльок. Для замовників робить не тільки авторські повтори, а й образи, які замовляють. Каже, найважливіше в роботі з замовниками — довіряти і розуміти один одного.
Зараз майстриня займається виключно керамікою. "Можливо, я вже і не є лялькарем в тому сенсі, до якого всі звикли. Скоріше, я роблю колекційні фігурки, інтер'єрні та декоративні речі. Ляльки, вдягнені в текстильні костюми, зараз відійшли трохи. Тим більше, кераміка дає величезні можливості, мені постійно хочеться зробити щось утилітарне, якусь красиву, надзвичайну річ… але все одно виходять люди. Тобто, курс на ляльку я все одно тримаю. Але матеріали, спосіб роботи змінилися вкрай. Якщо раніше я полювала на мережива, магазини текстилю, шукала тканини чи декоративні елементи, нові маси для ліпки ляльок, то зараз мене цікавлять керамічні суміші, іноді фарфор, фарби, фінішні глазурі і все таке інше".
На питання про улюблену ляльку Альона замріяно усміхається: "Здається, я всіх їх люблю. Є навіть настільки особисті образи, що я не всім їх можу показати. Хоча інколи я буваю не дуже задоволеною, бо, наприклад, лялька вийшла не така, як я її собі уявляла. Або взагалі не вийшла. Це ж все одно магія. Але я точно знаю, що якщо я роблю "на хвилі", то образ вийде, а якщо щось зі мною не те, може і достатньо якісно вийде, але душі може і не торкнутися. Все буває. У мене є ляльки, яких я не продаю, їх небагато. Не продаю не тому, що зробила для себе. Але коли зробила, вирішила залишити собі, мабудь, якісь дуже "мої" вони вийшли".
Жодного реального вчителя у мисткині не було. "Я не ходила на майсер-класи, ні в кого не навчалась. Але я багато дивилась роботи інших майстрів. І прагнула все зробити сама. Чомусь мені це було важливо. Зараз я розумію, що це не завжди правильна тактика. Тому що крім бажання, є ще й час, який ти втрачаєш. На винахід колеса, наприклад. А воно вже є! Але мій шлях такий. І я продовжую по ньому йти.
Що потрібно, щоб самому увійти у світ лялькарства? Не боятися розпочати! Шукати свої матеріали, свій стиль, напрямок, пробувати, набивати гулі — свої. Треба хотіти, горіти цим. Зараз багато відео-уроків, майстер-класів, різних шкіл, курсів. Це чудово, тільки почни. Не всі утримуються. Хоча все залежить від того, які саме цілі ви собі ставите. Якщо зробити щось із майстром, обрати собі хобі — це одне. Але якщо хочете займатися цим серйозно — це інше. Але у будь-якому випадку треба шукати і пробувати. І ви обов'язково знайдете і свій шлях, і своє призначення".
Дивіться також, як львівські педіатри допомогають дітям не боятися.
