Обирати чи не обирати: чому чергові вибори в Україні не потрібні
24 лютого 2022 ЦВК призупинила виборчі процеси: на той момент вони тривали і в окремих громадах, і відносно однієї вакансії народного депутата. Відтоді депутати, мери та сільські голови гинули, зникали безвісти й ставали колаборантами. І в цьому контексті нагальність виборів посилюється з кожним днем війни. Заковика в тому, що чергові місцеві вибори мають відбутися аж у жовтні 2025 року — дуже далека в нинішніх обставинах дата, щоб почати перейматись місцевими кампаніями. Натомість у 2023 році за Конституцією мали б відбутись вибори депутатів Верховної Ради, а в березні 2024 – президента України. Попри сподівання, ніщо не вказує на завершення війни протягом чотирьох місяців, тому на всі можливі питання мала б бути одна відповідь — бойові дії несумісні з виборчими. Тим часом практика виявилась складнішою за теорію.
"Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава"
Суспільна, політична й експертна дискусія про вибори в Україні стала результатом дивовижно вибіркового читання Конституції, а ще збігу внутрішніх та зовнішніх передумов. Всередині країни влада прагне зберегти стабільність і власний політичний вплив, але суспільний консенсус стосовно пріоритетності перемоги у війні заперечує розпорошення зусиль на цивільні питання. Ззовні (насамперед, зусиллями сенатора-республіканця Ліндсі Грема і президента ПАРЄ Тіні Кокса) зазвучали заклики до проведення виборів як доказ прихильності України до демократичних стандартів і підтвердження легітимності українського президента (хоча в українського народу сумнівів у цьому не виникає взагалі), але офіційних заяв з цього приводу ніхто Києву не надсилав.
Додатковим подразником є вибори в росії у 2024, на яких путін гарантовано переможе. Жодної сенсації в цьому нема, як і необхідності ще пильніше слідкувати за тим, що відбувається по той бік східного кордону. Просто в очах нейтральних країн на глобальному півдні це може зіграти на користь російських аргументів у цій війні: мовляв, у росії, яку захід називає диктатурою, відбувається волевиявлення громадян, а в Україні, яка вважається демократичною, — ні. За такою ж схемою може й відбуватися порівняння легітимності обох глав держав, парламентів, урядів — з побоюванням, що все виглядатиме не на українську користь. Отже, й уся війна не така, якою її подає Україна та Захід. Абсолютно неконструктивна суміш "якбитології" з конспірологією: для боротьби за увагу і розуміння "глобальних південців" потрібно значно більше зусиль, аніж просте дотримання стандартів.
Це насправді складна ситуація, в якій переплітаються міркування політичної доцільності, поваги до демократичних цінностей і особливості політики під час війни. Нема робочих рекомендацій, як провести голосування під ризиком бомбардування так, щоб і всі виборчі права було реалізовано, і всіх стандартів дотримано, і знак якості від спостерігачів отримано. Нема порад — нема претензій.
Ставлення суспільства
Українці не забули тривалий період радянської диктатури, тому сприймають вибори не просто як обов'язковий атрибут демократії, але і як спосіб очищення влади й підтвердження її легітимності. Починаючи з літа спостерігається наростання внутрішньої критики центральних органів влади — населення все ще довіряє президенту, але зацікавлене в оновленні парламенту та уряду. Загалом за останні півтора року довіра до Кабінету Міністрів упала з 74% до 39%, до Верховної Ради — з 58% до 21%.
Якщо раніше в історії України збільшення критики супроводжувалося наростанням вимог щодо негайних виборів, то зараз це не виглядає так категорично. Тема виборів хвилює українське суспільство виключно в перспективі небажаних фінансових витрат з державного бюджету. В містах відбуваються регулярні мітинги проти витрачання коштів на будь-які проєкти, які не передбачають підтримки ЗСУ. З точки зору суспільства вибори під час війни перебувають в одному ряду з озелененням парків, очищенням ставків, ремонтом стадіонів і реконструкцією тротуарів — ці питання можуть почекати, а всі вільні кошти мають бути спрямовані на закупівлю дронів, дронобоїв та задоволення інших важливих потреб військовослужбовців.
За даними опитування КМІС, проведеного наприкінці жовтня, 81% українців вважають, що вибори мають відбуватись тільки після завершення війни й зараз вони не на часі.
Важливою є і кардинальна зміна суспільних оцінок щодо стану справ у країні. Якщо у травні 2022 року більшість (68%) українців віддавали перевагу уникненню суперечок, а допустимою критика була тільки для 26%, то у жовтні 2023 року вже 70% вважають потрібним критикувати рішення влади. Проте на цьому тлі сама ідея виборів сприймається як визнання владою власної некомпетентності та втеча від проблем.
При цьому для українців відмова від виборів не означає втрату легітимності влади, а її кадрове оновлення вони готові відкласти до спокійніших часів. 67% вважають, що потрібно подовжити повноваження чинного президента до закінчення воєнного стану. Натомість проведення виборів попри війну і всупереч думці громадськості якраз стане ударом по легітимності центральної влади. Крім того, 51,3% українців упевнені, що це не допоможе перемогти росію, а на думку 40% в такому разі відбудеться розкол суспільства. Зрештою, голосування під час війни заборонене українським законодавством.
А що як все ж…
Вибори народних депутатів фактично неможливі: у статті 83 Конституції України передбачається проведення парламентських виборів лише після скасування воєнного стану — до цього часу свої повноваження буде виконувати нинішній склад Верховної Ради. Змінити це можна виключно шляхом внесення поправок до Конституції, що неможливо під час воєнного стану. Подвійна петля.
Для проведення виборів президента України в умовах воєнного стану достатньо змінити лише профільний Закон "Про правовий режим воєнного стану" та Виборчий кодекс. Проте це вимостить дорогу до іншого пекла:
- Неможливість дотримуватись стандартів ОБСЄ через тимчасове обмеження політичних прав і свобод громадян відкриває широке поле для подальшого оскарження результатів голосування за підозрою у фальсифікаціях незалежно від того, чи відбулись порушення насправді;
- Вільне волевиявлення передбачає не тільки відсутність адміністративного ресурсу на землі, але й ракет у небі. І це точно не у виключній компетенції українського керівництва. Якщо прифронтові райони перебувають під постійною загрозою артилерійських обстрілів чи бомбардування, то небезпека ракетних ударів зберігається на всій території країни. Із суто статистичної точки зору, відносно безпечним місцем є лише Закарпаття, що в контексті всенародних виборів нічого не змінює;
- Якщо українці якось адаптувалися до повітряних тривог, але всі готові до ризику, то згоду міжнародних спостерігачів на приїзд і їх поведінку під сиреною передбачити ще складніше;
- Із суто технічної точки зору, актуальний стан Реєстру виборців і особливості голосування виборців за кордоном потребують запровадження дистанційного волевиявлення або його продовження на кілька днів. До такого не готова ні ЦВК, ні самі виборці — 65% побоюються фальсифікацій, імовірність яких в такому форматі виросте.
А ще є голосування військовослужбовців (щось нездійсненне навіть у теорії) й українців у росії — загалом питань, які потребуватимуть вирішення, приблизно легіон.
І хочеться, і колеться
Окрім правових колізій, спостерігаються й складнощі стосовно можливої мотивації основних акторів. Проти виборів усі парламентські фракції й волонтери, які мають перспективи політичної кар'єри. В середині вересня 100 провідних громадських організацій оприлюднили заяву щодо неможливості проведення в Україні виборів у активній фазі війни через загрозу дестабілізації держави.
Не все однозначно і з позицій чинного президента. Попри обіцянку 2019-го року бути президентом лише один раз, Володимир Зеленський фактично озвучив намір балотуватися вдруге в інтерв'ю португальському виданню RTP 30 серпня. В жовтневому інтерв'ю румунським ЗМІ він розвинув свою думку, поставивши свою участь у залежність від завершення війни. В умовах потужного впливу на парламент і уряд та об'єктивні обмеження воєнного часу виграти такі вибори не видається складним завданням. Відтак, продовжити каденцію на наступні 5 років цілком можна відносно дешевим способом. Зворотним боком такого сценарію є велика імовірність звинувачення на адресу Зеленського в побудові диктатури.
З іншого боку висока суспільна довіра не гарантує перемогу. Додатковим фактором ризику є антирейтинг керівної партії "Слуга народу". Скандали з депутатами (Дубінським, Дмитриком, Куницьким, Тищенком тощо) дискредитують і самого президента. Призначені ним начальники обласних, районних і міських воєнних адміністрацій працюють на своїх посадах, доки Зеленський очолює державу. В умовах передвиборчих перегонів вони стануть одночасно "виконавцями" адміністративного ресурсу і збирачами негативу, який концентруватиметься на главі держави.
На перший погляд, президент Зеленський нічим не ризикує, якщо не поспішатиме з виборами й виконуватиме свої обов'язки до кінця війни. Проте резонансне інтерв'ю журналу "Time" ускладнило ситуацію. Воно не вплинуло на поточний рейтинг, але під заголовком "Nobody Believes in Our Victory Like I Do" сховались підозри на відрив від реальності та погану комунікацію. Час до березня наступного року не буде легкою прогулянкою незалежно від рішення про вибори.
Згаданий на початку вплив міжнародних партнерів у питанні виборів відверто перебільшений. Захід обізнаний із ситуацією всередині країни та на лінії бойового зіткнення. Натомість ідея можливого виконання Україною цієї вимоги Заходу використовується росією для просування антиукраїнського та антизахідного наративу. Кремль в цьому напрямі продовжує зловживати вкидами про несамостійність України і її перебування під зовнішнім управлінням, а ще сподівається на згортання західної підтримки і більш зговірливу українську владу.
Росія зосередиться на гібридному варіанті:
- виборів не буде — вона апелюватиме до того, що Зеленський нелегітимний через завершення його офіційної каденції — знайдуться ті, кому це прийдеться до душі;
- якщо вибори пройдуть і конфігурація української влади принципово не зміниться, то росія закликатиме не визнавати їх результати через об'єктивну неможливість дотриматись усіх демократичних стандартів.
В обох випадках вона просуватиме наратив про узурпацію влади та перетворення України на диктатуру. Ну й очевидно, що винним у цьому кремль назве Захід, вкотре звинувативши його у подвійних стандартах.
Ми спостерігали за виборами у Польщі й жахались масштабу бруду, яким тамтешні опоненти поливали один одного. Наче забули, що жодні вибори в Україні не були кришталево чистими з точки зору чесної гри. Сама можливість максимального загострення політичної конкуренції всередині країни знайде вдячний відгук агресора.
Оновлення політичного середовища завжди є хорошим кроком, але його можна здійснити й без ввергання країни у виборчий шторм. Наприклад, можна сформувати коаліційний уряд із представників парламентських фракцій чи цілий уряд національної єдності, розширивши його на делегатів громадянського суспільства. Якщо вже йти на експерименти під час війни, то з можливістю оперативного їх припинення, а не ва-банк.
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів
