fbpx
Сьогодні 28/05/2020 04:32
Що відбувається 21:28 10 Січ 2020

Хто винуватий у війні? Як міжнародне право пояснює конфлікт між США та Іраном

Спираючись на думки експертів, ми спробували розібратися, наскільки законними є дії Сполучених Штатів та Ірану в регіоні

Ілюстрація: toonpool.com

2020 рік почався серією драматичних подій на Близькому Сході. Спочатку американськими спецслужбами був ліквідований один із найвпливовіших політиків Ірану Касем Сулеймані. Офіційний Тегеран пообіцяв незабаром помститися. Як результат – одразу після завершення поховальної церемонії по американським військовим об'єктам в Іраку були нанесені ракетні удари. 

Далі географічно далека від України напруженість за одну ніч перетворилася на нашу національну трагедію. Майже одразу після того, як були завдані авіаудари, у небі над Тегераном спалахнув літак МАУ, усі 176 пасажирів та членів екіпажу загинули. На сьогоднішній день щодо можливих причин падіння повітряного судна точаться суперечки. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, а також прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо вважають, що причиною катастрофи стали саме ракетні обстріли. 

У вирі трагедій та насилля, спровокованих даними подіями, легко забути, що у політичних кроків є реальні юридичні наслідки. 

США Іран війна

Фото Reuters

ЗАКОННЕ ВБИВСТВО?

Розглядаючи ситуацію довкола генерала Сулеймані, професорка Мері Еллен О'Коннелл з Університету Нотр-Дам (Індіана, США) пропонує звернути увагу на те, що політики у Вашингтоні не вважають ліквідацію іранського воєначальника "вбивством з політичних мотивів" (assassination), оскільки останній є незаконним за американським законодавством. 

Під час однієї з прес-конференцій працівник Державного департаменту США заявив, що такі дії були єдино можливими в ситуації, що склалася. Розвідка мала переконливі докази, що від Сулеймані слід було очікувати підготовки нових воєнних або терористичних атак. Крім того, законних методів перешкодити цьому (як-от, щоб його заарештували на території країни перебування для подальшого слідства) не було. Згідно з позицією Держдепу, саме ці два аргументи стали вирішальними для проведення операції. 

Професорка Університету Вірджинії Ешлі Дікс також вважає, що мова йде про "законне вбивство в рамках військового конфлікту", особливо, якщо Сулеймані брав безпосередню участь у підготовці атак на американських військових і дипломатичний персонал.  

Вважається, що для кваліфікації авіаудару офіційні кола у Вашингтоні взяли за основу так звану "Іракську резолюцію" 2002 року – дозвіл на застосування військової сили проти режиму Саддама Хусейна. Цей документ був ухвалений Конгресом та дозволяв армії Сполучених Штатів діяти в рамках операції "Свобода Іраку". Крім того, на переконання радника Трампа з питань безпеки Роберта О'Браяна, дії по відношенню до Сулеймані не виходили за рамки повноважень президента як Верховного головнокомандуючого. 

Хоча і тут не все так просто. По-перше, ці рамки з року в рік розширюються і таким чином, президент стає фактично єдиною людиною, яка ухвалює доленосні для країні військово-політичні рішення. Так вважає професор Гарвардської юридичної школи Джек Голдсміт. І природа такого розширення повноважень – прецедентна, а не законодавча. Тобто ухвалюються рішення, які попередньо не узгоджуються. Атака 3 січня не стала винятком, оскільки Конгрес про неї ніхто не попередив. 

Однак якщо національне законодавство США, хоч із горем навпіл, але може виправдати стратегію президента, то з міжнародно-правовою кваліфікацією ще складніше. 

США Іран війна

Фото Florida Today

CASUS BELLI АБО ПРИВІД ДЛЯ ВІЙНИ

У своєму Twitter Трамп заявив, що атака на Сулеймані була здійснена, щоб "попередити війну". Він, мовляв, "готував неминучі та зловіщі напади на американських дипломатів та військовослужбовців". 

Можна припустити, що тут мова йде про застосування так званої доктрини "превентивної оборони", введеної ще в 2002 році президентом Бушем (і також відомої як "доктрина Буша"). Хоча Сполучені Штати досить часто послуговуються нею, на сьогодні вона ще не отримала одностайного схвалення в міжнародному праві. 

Іншим аргументом, уже більш компромісним, є наратив про право на самооборону. Однак він передбачає набагато вужчий діапазон для трактувань. Згідно з нормами міжнародного права (і, у першу чергу, зі ст. 51 Статуту ООН), право на самооборону (у вигляді застосування військової сили) можна реалізувати тільки якщо "конфлікт має місце" (а не "може настати" чи є "неминучим" на переконання окремих осіб)

До того ж, відповідь повинна бути пропорційною. Це принцип звичаєвого міжнародного права, однак він знайшов відображення в багатьох рішення Міжнародного Суду. Ураховуючи, до яких наслідків призвело та може призвести рішення про ліквідацію Сулеймані, дотримання цього принципу викликає запитання. 

Як вважає професорка О'Коннелл, ці зауваження стосуються й Ірану, адже запуск більше десятка ракет типу "земля-повітря" у відповідь на вбивство 7 осіб також може викликати сумнів із точки зору пропорційності, необхідності та важкості (мається на увазі, наскільки тяжких наслідків завдає така відповідь). 

Тобто, як бачимо, ірано-американський "неоголошений конфлікт" – дуже сумнівний за міжнародно-правової точки зору. А ще небезпечний. І саме через свою неврегульованість та непередбачуваність. 

2938

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: