fbpx
Сьогодні 21/10/2020 04:17
Що відбувається 10:00 08 Січ 2020

Конфлікт між Іраном та США: кого вбили і чим це загрожує світу?

Третя світова війна чи непорозуміння? Розбиралися в тому, що відбулося в Ірані і яких чекати наслідків.

На тлі антиамериканського муралу в Тегерані / Фото Reuters

3 січня цього року в результаті авіаудару, санкціонованого особисто президентом Сполучених Штатів Америки Дональдом Трампом, було вбито командуючого силами спеціального призначення "Аль-Кудс" іранського Корпусу вартових Ісламської революції Касема Сулеймані. Інцидент стався біля аеропорту в іракському Багдаді. Командувач одного з елітних військових підрозділів вважався головним архітектором зовнішньої політики офіційного Тегерану, а також другою за впливовістю політичною фігурою у країні після аятоли Алі Хаменеї.

Наглядно цю тезу підтверджує той факт, що після смерті Сулеймані по всьому Ірану оголосили триденну жалобу, а самі похорони  військового в його рідному місті Керман на південному сході країни довелося перенести через постійно зростаючу кількість людей, які приїхали попрощатися. Унаслідок тисняви, що виникла на церемонії прощання, уже загинуло 40 осіб, ще 213 – постраждали.

Касем Сулейман

Похорон Касема Сулеймані / Фото Reuters

Однак і це ще не все. Іран обіцяє помститися. Вища рада національної безпеки країни вже представила 13 варіантів відповіді на вбивство Сулеймані, скоєного американцями. І навіть найгуманніші з них, за словами секретаря Ради безпеки Ірану Алі Шамхані, стануть для США "історичним кошмаром".

РЕАКЦІЯ ВАШИНГТОНУ Й ТЕГЕРАНУ

Обидві сторони конфлікту не скупляться на метафори. Трамп назвав убивство Сулеймані "ліквідацією терориста номер один у світі", оскільки той "мав на меті невідворотні та зловісні напади на американських дипломатів та військових". З іншого боку, аятола Хаменеї заявив, що "на злочинців очікує люта помста". Однак найголовнішими тезами конфлікту залишаються переконання американського президента в тому, що "вбивство скоїли, аби відвернути війну". Іранська сторона ж дотримується думки, що помста хоч і невідворотна, але можлива тільки у вигляді військового удару. Про це заявив радник Хаменеї Хоссейн Деган. Він також наголосив, що Іран ніколи не шукав приводу для війни. Ініціатором виступили Сполучені Штати, а отже вони й повинні прийняти пропорційну відповідь. Це, мовляв, замкне коло кризи. Аналогічно ситуацію прокоментував і голова МЗС Ірану Мохамед Джавад Заріф. За його словами, удари у відповідь будуть нанесені лише по законним цілям.

То що ж це було і до чого ж призвела та призведе в подальшому загибель Касема Сулеймані?

ЧОМУ ІРАНСЬКОГО ГЕНЕРАЛА БУЛО ВБИТО?

Офіційною причиною авіаудару стали намагання протестувальників у столиці Іраку Багдаді штурмувати американське посольство. Вашингтон вважає, що саме Касем Сулеймані стояв за нападом на дипломатичну місію. Йому та керованому ним підрозділу (визнаного США минулого року терористичною організацією) також інкримінували загибель сотень американських військовослужбовців, а також солдатів міжнародної коаліції. Крім того, вважається, що Сулеймані був причетним і до нападів на Ізраїль, а також жорстоко придушував протести як усередині країни, так і в сусідньому Іракові.

Касем Сулейман

Касем Сулеймані / Фото Reuters

У той час як на батьківщині його особа сприймалася з побожним трепетом, що межував зі страхом, на Заході Сулеймані вважали одним із ворогів демократії та людиною, яка стоїть за багатьма воєнними операціями Ірану в регіоні. Очоливши спецпідрозділ "Аль-Кудс" ще у 1998 році, він систематично розбудовував контакти між шиїтськими рухами на території арабських країн. Як наслідок, Тегеран налагодив зв'язки з "Хезболлою", став на захист режиму Башара Асада в Сирії, а також зумів переконати приєднатися до кампанії і Росію.

Таким чином, уже наявний вплив та все зростаючий авторитет Сулеймані (у тому числі, як героя кампанії по боротьбі з Ісламською державою та проти "західних поневолювачів") непокоїв адміністрацію Трампа. Як зазначили у New York Times із посиланнями на інсайдерів із Білого дому, сам наказ був відданий американським президентом урозріз із новими розвідувальними даними. Мовляв, останні спростовували невідворотність наміру Сулеймані поставити під загрозу життя представників американського дипкорпусу в регіоні. Убивство розглядалося як крайній захід, але ніхто не очікував, що Трамп дійсно ним скористається. А після того, як американський президент у своєму Twitter заявив, що завдати удари армія готова навіть по іранським культурним об'єктам, ситуація загострилася ще більше.

НАСЛІДКИ: КОРОТКО-ТА ДОВГОСТРОКОВІ

У короткочасній перспективі маємо: ціни на нафту, хоч і не надовго, але зросли та навіть досягли 70 доларів за барель (найбільший показник з травня минулого року), подорожчало також золото (а от тут уже маємо максимум найбільший із 2013 року). Як пояснюють економісти, із дорогоцінними металами ситуація взагалі досить типова, оскільки інвестори у випадках ескалації починають вкладати більше коштів у активи, нечутливі до інфляції або дефолту.

Трамп відволік усіх від драми з імпічментом та не згаяв можливості звинуватити у слабкості та "політиці замирення" своїх попередників-демократів, які прагнули вирішувати конфлікт із Іраном дипломатичним шляхом.

У ніч на 8 січня Іран завдав ракетного удару по двох американських військових базах в Іраку. Тієї ж ночі у Тегерані розбився літак МАУ. І хоча про причини цього точно можна буде говорити лише після відкриття чорного ящика, ситуація в Ірані набирає обертів дуже швидко. Однак, судячи з реакції Трампа на удари (у своєму Twitter він написав "Усе добре" у відповідь на твіт міністра закордонних справ Мухаммкда Джавад Заріф про те, що Іран не бажає війни зі США) та великої кількості непідтверджених даних про удари (наприклад, кількість жертв), ми знаємо ще далеко не все.

У довготривалій перспективі: на Близькому Сході знову неспокійно, а отже там не обійтися без американського контингенту (який, наприклад, уже "попросив піти" іракський парламент). Однак ситуація не настільки безхмарна. Робити катастрофу Трамп уміє, однак до відповідних дій усе більше питань. Наприклад, чому американська розвідка не надала підтверджень, що Сулеймані дійсно планував подальші атаки на американські цивільні об'єкти в регіоні? Крім того, превентивності в таких діях, коли за "американські інтереси" дрони можуть розстріляти будь-кого та будь-де робить зі Сполучених Штатів сумнівного партнера.

Культурний вимір конфлікту, про який згадував Трамп, непокоїть, оскільки не лише суперечить здоровому глузду та міжнародному праву. Мова йде про те, що подібними діями американський президент поставить себе в один ряд із Ісламською державою й рухом "Талібан" (які навмисне знищували пам'ятки доісламської культури).

Безумовно, не можна не звернути увагу й на те, що рішення такої ваги Трамп ухвалює сам і навіть наперекір власним радникам. Це свідчить про рішучість та твердість переконань. Але також і про відсутність комунікації всередині команди. Якщо простіше, ліва рука не знає, що робить права. Свідченням цьому стало офіційне заперечення з Пентагону щодо культурних пам'яток як об'єктів. Міністр оборони Марк Еспер та голова Об'єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі нагадали, що у воєнній кампанії необхідно дотримувати законів та звичаїв війни. Однак чи зупинило б це Трампа?

Традиційно проти дій президента виступили й демократи. Зокрема, спікерка Палати представників Ненсі Пелосі заявила, що цього тижня на голосування буде винесена резолюція про обмеження повноважень президента стосовно ведення кампанії проти Ірану, оскільки його дії "провокативні та непропорційні". Шанси, що вона пройде в Сенаті, невеликі, проте саме факт, що значна частина американського істеблішменту не підтримує подібну політику голови держави, тривожить.

Може мати місце й подальший розкол трансатлантичного партнерства. ЄС вкотре просто поставили перед звершеним фактом, і що робити в цій ситуації, ще не зрозуміло. Деякі експерти вважають, що Європі слід більше дистанціюватися від Америки у цій ситуації та бути справедливими: засуджувати однаково і жорстоке придушення антиурядових протестів усередині країни, і дії Трампа. Оскільки інакше європейці й самі дискредитують себе, підтримавши подвійні стандарти. Поки що Меркель, Макрон та Джонсон просто закликали Іран не вдаватися до жорстокості у відповідь. Небезпідставно буде вважати, що така "мовчазна згода" лише провокуватиме Вашингтон на все більш рішучі, але при цьому нерозважливі дії.

Що ж до самого Ірану, то ненависть до Сполучених Штатів нині тут зашкалює. Лозунг "Смерть Омріко" (так на фарсі звучить "США"), що лунала в парламенті – це не просто неконтрольований гнів. Він може зіграти на руку консервативним колам країни та змусить людей на деякий час забути про своє незадоволення соціально-економічним рівнем життя та спрямувати власну агресію назовні. До режиму в Тегерані багато питань (населення, зокрема, непокоїть те, що невиправдано багато коштів виділяється на закріплення впливу Ірану в регіоні), але відповіді на них, очевидно, почекають.

Як бачимо, про жодний конструктивний діалог між двома країнами зараз не може бути мови. Сподіватимемося, що у конфлікт не будуть втягнуті інші гравці. Тоді зростає імовірність, що сяк-так залагодити його можна буде швидше.

154987

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: