Санкції та бензин: як Україна карає режим Лукашенка і торгує з ним
В Україні це може бути непомітним, але конфлікт білоруського правителя Олександра Лукашенка з цивілізованим світом триває повним ходом. Лише 25 червня Євросоюз запровадив серйозні секторальні санкції, які б'ють по економіці Білорусі. Диктатор у відповідь організовує колони нелегальних мігрантів до Литви, а Україні помстився, заборонивши у себе телеканал "Квартал-TV" (це не жарт).
Тепер західноєвропейці очікують дій від Києва, але крім "за" у нас знайдуться і численні "проти", адже Україна і Білорусь тісно пов'язані економікою. Розбираємося, як діятиме українська влада.
Україна все ж запроваджує санкції, і вони європейського зразка
Завдання "покарати білоруського диктатора за терор проти власних громадян" Кабмін 7 липня доручив РНБО, котра вже здобула солідний досвід, а тепер має місяць, аби запустити "білоруські" санкції.
Усього фігурантів списку 52, це здебільшого силовики на зразок очільника МВС Білорусі Івана Кубракова, яких перед тим покарав і Євросоюз. Їм усім світить заборона в'їзду до України та замороження активів (які вони навряд чи тут мають).
Насправді ж Банкова створила серйозні проблеми режиму Лукашенка ще у травні, закривши авіасполучення з Білоруссю, а потім і заборонив "Белавіа" літати над країною. Не просто красива формальність, а тяжкий удар для авіакомпанії режиму.
Адже її топовими маршрутами були прямі рейси до Туреччини і Єгипту – тепер доведеться облітати ледь не через Кавказ. А ще була антилукашенківська заява у Верховній Раді та інші дипломатичні кроки.
Але також, за твердженням видання "Лівий берег", Європейський Союз "серйозно цікавило", чи підтримає Україна серйозніші санкції від ЄС. Вочевидь, там чекали не лише персональних санкцій, а секторальних (умовно, повної заборони купувати білоруський калій чи трактори).
До речі, про трактори. У нас на велику політику наклалася ще й бізнесова історія. Аж у квітні Кабмін раптом запровадив 35-відсоткове мито на білоруські трактори та автобуси. Мовляв, у Мінську створюють перешкоди для нашої техніки, тому маємо право. Або ж це хитрий маневр: захистити свого виробника, аби та ж київська мерія купувала українські автобуси, а не МАЗівські.
Найсмішніше, що рішення вже зупинив сумнозвісний ОАСК (Кабмін може піти у апеляцію).
Але оголосити "торговий бойкот" Лукашенку буде важко – Україна і Білорусь тісно пов'язані економікою.
З секторальними санкціями буде складніше. Як виявилося, північний сусід з 2014 року став нашим важливим торговим партнером на заміну РФ. Станом на 2020 рік, Білорусь входила до топ-10 напрямків нашого експорту. Туди українські компанії напродавали на 1,33 мільярда доларів, це більше, ніж до США, Молдови або Грузії. А загалом товарообіг між країнами склав аж 4,5 мільярда.
Наприклад, одним із символів українсько-білоруської торгівлі можуть бути залізничні вагони. У 2019-му році Білорусь стала головним покупцем українських вагонів: майже 75% їх українського експорту поїхало туди, і зараз ситуація не особливо змінилася. Інші наші торгові партнери, як-то Польща і Німеччина, купують українські вагони не дуже охоче – обійтися без Мінська буде складно.
А загалом ці 1,33 мільярда наші бізнесмени отримали за напрочуд різну продукцію. Наприклад, українці імпортували до Білорусі м'ясо (заробили 40 мільйонів доларів), пластмаси та полімери (61 мільйон), чорні метали і вироби з них (132 мільйони), реактори, котли і технічні пристрої (145 мільйонів), папір і картон (51 мільйон). Найбільше грошей – 144 мільйони доларів – приніс нам експорт насіння і плодів олійних рослин, переважно соєвих бобів.
Словом в України для Білорусі немає якогось головного товару (як нафта у Саудівської Аравії чи Кувейту). З іншого боку, торгівлю з сусідами ведуть багато підприємств, а для конкретної компанії і втрата 5-6 мільйонів може виявитися болючою (та й знову доведеться шукати нові ринки).
Поки відомо одне: секторальних санкцій проти Білорусі у Києві ніхто офіційно не обіцяв. "Неофіційно дипломати говорять про пріоритет економічних інтересів над політичними – навіть у такому питанні, як взаємини з режимом Лукашенка", – коментував оглядач видання "Лівий берег" Андрій Старостін. Простіше кажучи, на Банковій можуть зважати на те, що українська економіка і так у кризі, тож нічого поглиблювати її новою торговою війною.
Інша справа, що просто відсидітися збоку українці теж не можуть. Для Києва тут політичний вибір на тему "з ким бути?". Тобто або ми підтримуємо Євросоюз (тим більше, годиться заступитися за дружню Литву), або ухиляємося. І цим "підмочуємо" собі демократичний імідж.
Коли ж "копнути глибше", то ми імпортуємо з Білорусі одразу два стратегічні товари
Якщо ж стосунки Київ-Мінськ зіпсуються остаточно, то "торговий фронт" може виникнути навколо двох видів товарів: пального (тут і бензин, і дизпальне, і скраплений газ) та бітуму.
"Бензинова залежність" нашої країни від Білорусі особливо помітна. За даними консалтингової групи А-95, у 2020 році ми купили у білорусів 850 тисяч тонн бензину (це 30% від усього, що було в Україні), 2,2 мільйони тонн дизпалива, ще 380 тисяч тонн "важив" скраплений газ. А якщо ви заправляєтеся бензином А-95, то знайте, що 50%, кожен другий його літр, був з Білорусі. Словом, ця країна замінила нам російських постачальників.
Чи може Лукашенко "перекрити краник" і викликати у нас паливний колапс з автівками, які нічим заправляти? Теоретично може, тоді у нас подорожчає бензин. А на практиці ні, бо залежність взаємна. "Україна формує основний прибуток білоруської нафтопереробки, яка, своєю чергою, є одним із локомотивів білоруської економіки", – писав директор групи А-95 Сергій Куюн.
За його прогнозами, нафтопереробні заводи сусідів банально не проживуть без наших покупців, тому Мінськ на відключення не піде (але і ми не можемо покарати диктатора, бойкотуючи його нафту).
Теоретично, це вже нам боятися "торгової блокади", якщо Путін натисне на Лукашенка
Відтак, вже згаданий Сергій Куюн радить нашій країні розвивати власну нафтопереробку. До речі, можливості є. Компанія "Укртатнафта", якій належить Кременчуцький нафтопереробний завод, раніше заявила про готовність видати удвічі більше бензину і замінити білорусів.
Україна може піти навіть далі і звести цю залежність до мінімуму. "Кабінету міністрів України доцільно запровадити на практиці державну програму з реконструкції власних нафтопереробних потужностей й створити стратегічні резерви нафти та нафтопродуктів", – вказує директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
Додаткові українські нафтопереробні заводи і нові постачальники (до прикладу, бензин можна завозити до нас морем) будуть вигідніші для країни, та й Лукашенко не зможе нас шантажувати.
"Велике будівництво" також має білоруський слід
На перший погляд, бітум (один зі складників асфальту) не такий важливий, як бензин, однак потрібен на на "Великому будівництві" доріг – а це коронний проєкт адміністрації Володимира Зеленського. І так, 50% бітуму приходить з півночі.
Цей імпорт важить багато в усіх сенсах: за 2020 рік українські компанії ввезли з Білорусі 580 тисяч тонн бітуму (також його купували зокрема в Італії та Греції). Ситуація нагадує бензинову. Як і з пальним, білоруські постачальники, зокрема, "Нафтан", "Мозирський НПЗ" та "Нафтобітумний завод", замінили нам росіян.
Як і з пальним, у Офісі Президента вважають, що Мінськ не дасть команду заблокувати експорт, адже білоруси на ньому гарно заробляють. "Ми дійсно великий замовник", – каже заступник голови Офісу Президента Кирило Тимошенко. Втім, якщо вірити його словам, учасники "Великого будівництва" можуть ледь не безболісно змінити постачальників.
Тож шантажувати Зе-команду вибором між санкціями або дорогами Мінськ насправді теж не може ("нетрагічність" цього питання підтверджує і Сергій Куюн).
А на виході все одно парадокс: торгівля є, конфлікт є, а торгового конфлікту може не бути
Найпевніше, саме через шкоду для наших підприємств українська влада поки не вводить і невідомо, чи піде на жорсткі економічні обмеження проти режиму Лукашенка. "Я вважаю, що Україні недоцільно на даному етапі запроваджувати або приєднуватися до економічних санкцій проти Білорусі… Економіка – це та сфера, яка важлива і для народу України, і для народу Білорусі", – заявляв голова МЗС України Дмитро Кулеба у 2020 році.
Ба більше, поки ніхто з експертів не дає прогноз: а чи спрацюють європейсько-українські-санкції? Лукашенко все-таки диктатор і навряд чи злякається падіння рейтингу або нових протестів через економічний обвал (він їх просто придушить). А якщо згадати, що білоруського очільника підтримують Росія і Китай, то його режим здатен не один рік протриматися під обмеженнями.
І останнє: а чи може Білорусь не продавати нам щось, аби помститися Зеленському за санкції? Окрім бітуму і бензину, єдиний справді важливий продукт, який ми імпортуємо – це калійні добрива для аграріїв.
"Попри це, переорієнтація можлива, питання лише в ціні", – зазначає Вероніка Мовчан, експертка Інституту економічних досліджень та політичних комунікацій. Решту товарів на зразок овочів і пластмаси точно не назвеш стратегічним імпортом.
Тож у Мінську голосно погрожували, але поки лише створили проблеми виробникам низки товарів, серед яких шоколад, пиво, сільськогосподарська техніка, дерев'яні плити (це сталося ще у травні). Щоправда, навіть для них Білорусь не наважилася на повну заборону, просто наші виробники тепер мають отримувати ліцензії.
За підрахунками Центру економічної стратегії, минулоріч українські компанії заробили на експорті таких товарів 121 мільйон доларів. Але це лише 0,2% від нашого експорту, тож великої шкоди українська економіка не зазнає, навіть якщо ліцензування переросте у заборону.
Хоча це все зовсім не привід для радості, адже Лукашенко (безкоштовно) нагадав усім, що ми залежні від країни, яка тісно дружить з РФ і проводить з окупантами спільні воєнні навчання. Причому українці імпортують не квантові комп'ютери, роботів і супутники, а товари, які наша країна часто могла б виробляти сама, не давши комусь "викачувати" гроші з України.
