fbpx
Сьогодні 04/06/2020 14:25
Небайдужа 20:08 17 Вер 2019

Як боротися зі злом комунікаціями? Інтерв'ю з Оленою Шкарповою

У рубриці #Небайдужа — комунікаційний директор фонду “Таблеточки” і колишня редакторка проекту VoxCheck

Офіс "Таблеточок" знаходиться на 14 поверсі будинку 'Київміськбуду' неподалік від станції метро "Арсенальна". Звідси відкривається приголомшливий вид на Золотоверхий. Він надихає на великі й добрі справи. У затишному офісі мене зустрічає Олена Шкарпова – комунікаційний директор фонду. Вона, без перебільшення, гроза всіх українських політиків. Адже останні кілька років її проект VoxCheck десятки разів соромив народних обранців, які намагаються маніпулювати фактами чи просто приховують власну неосвіченість. 

Нині Олена вирішила боротися з іншим злом.

Воно невидиме, але значно підступніше. 

"Таблеточки" займаються дитячою онкологією.

І завдання Олени – говорити про це, переконувати людей у тому, що чужих дітей не буває. Робити так, щоб серед інших лих ваш голос почули.

Про важливість комунікації у благодійності та про осмислену роботу, яка приносить задоволення та відчуття важливості, говоримо сьогодні з Оленою Шкарповою.

– Ти займалася тривалий час бізнес-журналістикою, працювала декілька років в українському "Forbes". Як і чому ти перейшла в соціально активну сферу – спочатку в громадську організацію VoxUkraine, а потім у фонд "Таблеточки"? 

Для мене соціальна складова роботи завжди була важливою, хотілося займатися тим, що матиме значення. В журналістиці це проявляється дуже яскраво. Журналіст інформує суспільство, а без інформації, як відомо, дуже важко приймати зважені та складні рішення. 

Але є і інша сторона медалі: у цій справі тобі відведена роль транзиту. У якийсь момент розумієш, що ти наповнений чужими історіями, переживаннями та емоціями, а де ти сам, який ти – вже важко усвідомити. У момент, коли це сталося зі мною, я вирішила поїхати навчатися в Європу на 2 роки в магістратуру. Отримала нагоду подумати, куди рухатися і рости далі. 

У VoxUkraine я прийшла працювати одразу після навчання, і в цій роботі я знайшла ще більше громадську функцію, ніж в журналістиці. Це й не дивно: я запустила проект з перевірки слів політиків. Це фактично формування громадянського суспільства.

– Нині VoxUkraine – це відома і масштабна громадська організація. Як вдалося її так "розкачати"?

VoxUkraine починався як звичайний економічний блог декількох економістів: Тимофія Милованова, Юрія Городніченка, Олександра Талавери, Володимира Білоткача. На момент, коли в Україні в 2014 році почалася революція, вони працювали в університетах США та Англії. Суть блогу полягала в тому, що фахівці пропонували свої варіанти, як не втратити шанс з реформування країни, який Україна отримала разом з Революцією Гідності. Вони прагнули допомогти Україні своїми знаннями (нещодавно Тимофій Милованов став міністром економічного розвитку – прим. ред). Усе відбувалося на добровільній основі, але отримало визнання та розголос серед інших економістів в Україні. Невдовзі блог розрісся до таких масштабів, коли інституціоналізувати його стало необхідністю. 

VoxUkrane став популярним тому, що він був і залишається, певно, єдиним майданчиком в Україні, де все, що написано, базується виключно на даних. Нуль емоцій та суб'єктивних думок, тільки факти. VoxUkraine це також єдиний медіа-ресурс, який має редколегію, через яку проходять усі матеріали цього онлайн-ресурсу. Вони фахові економісти, які вболівають за те, щоб в Україні з'являлася якісна аналітика. 

олена шкарпова

– Які завдання перед тобою стоять зараз, як перед комунікаційним директором "Таблеточок"?

Фонд "Таблеточки", як і благодійність у цілому, сильно зав'язані на комунікації. Це безкінечна розповідь про тих, кому потрібна допомога. Цю розповідь ми ведемо для тих, хто готовий допомогти, але не знає як і кому. Цей опосередкований діалог між благодійниками та одержувачами допомоги організовує благодійний фонд. Грубо кажучи, на прикладі "Таблеточок", якщо ми не розкажемо про дітей, яким потрібна допомога, та не прозвітуємося про те, що вже зроблено і робиться кожного дня, благодійники не матимуть можливості допомогти – вони просто не знатимуть кому і як вони можуть бути корисними. 

Фонд "Таблеточки" допомагає онкохворим дітям: від закупки конкретних ліків, які не забезпечуються державою, до покупки обладнання для дитячих онкологічних відділень. Ми допомагаємо фактично на всіх стадіях онкологічного захворювання дитини і при всіх можливих варіантах розвитку хвороби: якщо дитина одужала, якщо дитина в ремісії. У всіх випадках ми допомагаємо всім можливим та необхідним: медикаментами, іграшками, подарунками, організацією дозвілля, психологічно. 

Загалом ми масштабно працюємо з проблемою дитячої онкології в Україні, тому що наша ціль: жодна дитина не має помирати від раку.

Для того, щоб така робота була можливою, необхідно постійно пояснювати та розповідати суспільству про те, які потреби є у дітей. Інакше благодійники просто не дізнаються про проблему. 

І тут дуже важливий нюанс, яким комунікація в благодійності відрізняється від комунікацій у бізнесі. Благодійний фонд як інституція – це просто посередник, а от справжні герої – це діти та благодійники. Тому у своїх комунікаціях ми зосереджені саме на потребах дітей та на допомозі благодійників, а не на просуванні фонду як бренду. Що в результаті позитивно працює на бренд фонду вже багато років. 

– Чи можеш згадати мінімум одну перешкоду для благодійницької діяльності в Україні, яку вдалося подолати за останній час?

Минулого року фонд "Таблеточки" разом з іншими представниками благодійного сектору та мобільними операторами домоглись того, що в Україні запрацювала телеком-благодійність. Тепер зробити благодійний внесок можна за коротким номером СМС (у випадку Таблеточок це 88088). 

Благодійні СМС-ки мають величезний потенціал. Це просто, швидко, це маленька сума: 5, 10, 20 грн. Допомогти може кожен. Але ми йшли до цього декілька років, довелося змінювати законодавство, було дуже непросто. 

Вміння комунікувати –  це одна з ключових компетенцій для будь-якої сучасної сфери зайнятості. Ця навичка серйозно впливає на твою конкурентоздатність та капіталізує інші вміння

Олена Шкарпова

– Які комунікаційні тренди ти зараз вбачаєш в українському медіа-просторі?

Комунікації стали набагато живішими. Усе, що говорять нині бренди, компанії, лідери думок, має людське обличчя та більший відгук аудиторії. Це можна назвати навіть щирістю. Бюрократично-радянській стиль викладу інформації відходить у минуле. Раніше нереально було "витягти" з офіційних осіб нормальну людську емоцію та зрозуміти, як усе відбувається насправді. Нині ж емоції якраз і набувають усе більшого значення.

– Чи можна навчитися мистецтву комунікувати?

Звісно. Я, наприклад, в юності дуже не любила телефонувати комусь незнайомому, але на якийсь трьохсотий раз ти здатний зателефонувати кому завгодно, тільки номер дайте. 

Але вміння гарно говорити, на мій погляд, не єдина навичка коммунікаційника сьогодення. Навичка номер два – це вміння викладати думки письмово. Так, ми багато говоримо у комунікаціях, але, напевно, ще більше пишемо завдяки розповсюдженню соцмереж. І цю навичку теж реально опанувати, головне – практикуватися та багато читати. 

Загалом я особисто вважаю, що вміння комунікувати –  це одна з ключових компетенцій для будь-якої сучасної сфери зайнятості. Неважливо, математик ти чи художник. Ця навичка серйозно впливає на твою конкурентоздатність та капіталізує інші вміння.

олена шкарпова

– Обидві роботи, про які ми з тобою щойно говорили, – VoxUkraine і "Таблеточки", – емоційно виснажливі. Як борешся з побічними ефектами та вигоранням?

Від роботи у VoxUkraine у якості фактчекера я отримувала багато задоволення. Не позитивних емоцій чи радості, бо перевіряти політиків дуже складно, часто годинами слухаєш їхні виступи і не знаходиш в них жодного позитивного слова. Але я отримувала задоволення та самореалізацію. Таке відчуття, мабуть, переживає лікар-хірург. Він розуміє: емоційно робота складна, але глобально вона соціально значуща. Для мене це важливо. 

Зараз я продовжую займатися такою  соціально значущою роботою, однак вона в моїх очах має беззаперечну перевагу. Коли мова йде про аналітичний ресурс, то головний адресат – це читач. Тобто досить абстрактна категорія. А у фонді отримувач нашої допомоги – це дитина, яка бореться з раком. Без цієї допомоги може померти маленька людина. Коли це усвідомлюєш – то відчуття самореалізації, того, що ти на своєму місці та робиш правильні речі, зростає в рази. 

– Скільки годин потрібно бути в добі, щоб усе встигати?

Я вважаю, що 40-годинний робочий графік на тиждень – ідеальний для того, щоб все встигати і не почуватися виснаженим. Все що, більше, на мене та моє здоров'я впливає негативно, але й менше працювати я не готова, адже тоді просто не встигаєш нічого. З мого досвіду якщо інтенсивно працювати кожен день по 8 годин (перерва на обід – це 15 хвилин), то все встигаєш. Думаю, ті, хто придумали 8-годинний робочий день, щось знали про продуктивність та ефективність. 

Фото Facebook Olena Shkarpova

швеція україна

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО "Інтерньюз-Україна" за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

9656

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: