Ексрадник Міноборони: на посаді міністра оборони України повинен бути цивільний - на це є 6 причин
Щоб повноцінно пояснити чому потрібен цивільний міністр оборони, а військового міністра повертати категорично не можна, навіть, і особливо під час війни, потрібен довгий лонгрід.
Про це у статті УП пояснює керівник проєкту реформи оборонних закупівель Артур Переверзєв.
Він пояснив, що досліджував цю тему в рамках своєї роботи в Міністерстві оборони.
Переверзєв у статті намагається покроково пояснити позицію чому повинен бути міністр оборони з цивільних претендентів.
По-перше
Військовими має керувати цивільна людина. Це принцип підпорядкування військової машини цивільному Уряду, який так чи інакше, але є утворенням демократичного вибору суспільства.
"Служу народу України", через демократично обраних і призначених посадових осіб.
Міністр оборони – або ознака хунти, або тиранії/автократії. Так є в росії. Боремося з драконом, щоб стати драконом?
Ієрархія здорового демократичного суспільства полягає у наступному:
- Цивільний Президент (Прем'єр, Канцлер)
- Цивільний міністр оборони
- головний військовий (Головнокомандуючий).
Це принципи належного врядування, який також є основоположним в НАТО
По-друге
Одна з причин, через яку Міністр оборони – цивільний, і не просто цивільний, бо зняв погони для посади вчора, як Полторак, а цивільний 5 або 10 років. Це, щоб у такої людини перервалися зв'язки зі своїми співлуживцями, щоб не потурати непотизму чи військовому кумівству.
Щоб військові через свої зв'язки не могли обходити інструменти і запобіжники цивільного контролю над збройними силами.
По-третє
Це професійна деформація.
Військовий мислить як військовий. Політична посада, політичні обов'язки та політика як така – це не справа військових.
Не можна змішувати політику і військову справу. Окрім того, що це не те, до чого готують і чому вчать військових на будь-якому рівні. Це ще і ризик перетворення апарату цивільного міністерства на військову частину з усіма її звичаями.
Якщо ви думаєте що у військових частинах порядок, "по воєнному", то це з мого досвіду роботи з військовими, не так. Назвімо це "оперативним хаосом", де є головний принцип – "ПВО" (рос), "Зажди можливо скасовувати".
Інший фактор, надзвичайно впливовий і перший, який мене шокував у вже далеких 14/15 роках, – абсолютна, за рідкісними винятками, безініціативність військових/колишніх військових в апараті Міністерства.
Хто служив той зрозуміє. Хто не служив – безініціативність є першим наслідком звичаїв військового управління.
Якщо ти проявлятимеш ініціативу – тебе принижуватимуть, булитимуть, або просто навісять на тебе всіх собак, поки безініціативні або такі що зрозуміли підступ, колеги, удаватимуть із себе інфузорій, щоб не виконувати додаткову роботу.
Звісно, існують винятки з правила, але ознак що змінились правила, я не зустрів.
По-четверте
Як ця безініціативність впливає на апарат Міністерства оборони? Забудьте про реформи. Забудьте про все, окрім того, що накажуть робити вище.
Замкнення управлінських рішень на найвищий рівень. А це означатиме, що у підсумку військовий міністр зіткнеться з таким рівнем мікроменеджменту, що не зможе виконувати всі свої обов'язки. Він буде Міністром Збройних Сил в кращому разі, а не Міністром оборони.
По-п'яте
Це поверне і посилить плутанину у тому, хто ж є головним військовим, той хто керує військами, чи той хто керує Міністерством.
Рішення, які Головком має приймати сам, тепер можуть переглядатися старшим за нього військовим.
По-шосте
Якщо в тебе в руках молоток, то будь-яка проблема буде цвяхом.
Повторюю, що цивільний Міністр оборони – член Уряду, тобто Кабінету Міністрів, який спільно приймає рішення щодо багатьох питань життєдіяльності країни, а не лише військових питань. І факт війни це не змінює.
Цивільна політика – не військова політика. Особливо якщо ми не в росії, чи інших країнах з військовими при владі.
