Я делаю "это" с вибратором. Почему разгорелся "сексуальный" скандал в ЦИК
Пережитки СССР и патриархат, двойные стандарты и гендерные стереотипы, сексизм, токсичность, узколобость, страх, стыд, охота на ведьм и пренебрежение моральными нормами, — мы спросили у украинских правозащитниц и психологов о том, почему сообщение чиновницы Анжелы Еременко о вибраторе вызвало такой резонанс в Украине и что это говорит о нас как об обществе и об отношении к женской сексуальности (укр.)
Фото Unplash
Напередодні 8 березня, Міжнародного дня захисту прав жінок, сталася подія, яка продемонструвала, навіщо жінки продовжують боротися за свої права.
28 лютого помічниця голови ЦВК Анжела Єременко у своєму блозі, який вона веде під псевдонімом Bad Mama, опублікувала допис — історію про зламаний вібратор. Під постом чиновницю почали критикувати: «Ви серйозно? Радник ЦВК? *** понабирали за оголошенням. Може, вам варто поміняти роботу, поки не зажадали поміняти», «Україна, це нормально, радниця голови Центральної виборчої комісії навіть поняття не має, наскільки вона примітивна, якби в нормальній країні будь-яка чиновниця дозволила б хоча б частку таких висловлювань, на наступний день вона б вже не працювала».
«Я опублікувала пост у своєму блозі під псевдонімом про вібратор та через кілька годин мені написали, що я нікчема. «Засунь його собі в ж*пу», «Почисти пори, потвора», «Докотилися, подаруйте їй бика», — зазначила Єременко.
Анжела Єременко
Результатом всієї події стало звільнення помічниці за власним бажанням. Але чи нормально це? Невже у ХХІ сторіччі ми досі соромимось своєї сексуальності та не можемо відкрито говорити про свої бажання? Невже політики — не люди, а секс — це не нормально? Ми вирішили запитати про це у відомих українок, що підтримують жінок та продовжують боротись за наші права, розібратись в причинах, які змушують людей боятись слухати та говорити про секс та нападати на тих, хто дозволяє собі це робити.
Пережитки СРСР та патріархат
Координаторка програми «Гендерна демократія» Фонду ім. Гайнріха Бьолля Анна Довгопол більше 10 років працює у громадських організаціях, пов'язаних із фемінізмом та ЛГБТ, вона також ініціювала освітні програми з прав людини для школярів-старшокласників. Гостре несприйняття суспільством допиту пані Єременко Анна пояснює застарілими культурними традиціями та пережитками минулого:
Анна Довгопол
"Є дві сторони цієї проблеми. Перша — це радянська і пострадянська традиція не сприймати чиновників як людей. Чомусь прийнято вважати, що в них немає особистого життя, вони не можуть про нього писати і говорити. Було багато подібних історій, наприклад, коли вчителька виклала фото з відпочинку в купальнику — її так само цькували. Тобто, коли ми займаємо якусь державну посаду, ми перестаємо в якомусь сенсі бути людьми. І це, мені здається, якась глибока травма пострадянської людини.
Друга сторона — це суть того, за що саме Анжелу Єременко зацькували. Можливо, якби вона писала щось менш конфіденційне особисте, то на це ніхто не звернув би уваги. А тут жінка відверто написала, що вона користується вібратором. І це підводить нас до питання про те, яким чином у нашому суспільстві сприймається сексуальність, а особливо — жіноча сексуальність. Чи може жінка сказати: "Так, я хочу отримувати задоволення від сексу і я знаю, як це зробити"? Ні. Це проблема у ставленні до сексу і сексуальності у нашому суспільстві. В Радянському Союзі сексу не було — ви це знаєте. І ми вже давно не радянські люди, але ця травма залишилась, тому що культурні норми змінюються повільно і дуже важко.
Особливо бурхливу реакцію викликало те, що це сказала саме жінка. В нашій культурі, яка є глибоко патріархальною, гендерні норми диктують нам, що в романтичній та сексуальній взаємодії чоловіка і жінки є дуже жорстко регламентовані ролі. Чоловік дарує тюльпанчик, веде її в ресторан, і, вибачте, трахає жінку. А жінка, відповідно, погоджується на тюльпанчик, їсть салатик в ресторані і дає. Навіть мова говорить про те, що жінка дає, а чоловік — бере. Ніби жінка не може вимагати, не може хотіти сексу, не може робити це взагалі без чоловічої участі. І це дуже сильно руйнує ці усталені норми, людям від цього страшно, некомфортно, і вони починають думати: я цього не роблю і ніколи не робила, хоча, можливо, хотіла, а вона — публічна людина і вона це робить. Люди подавляють свої бажання, і тому дуже агресивно ставляться до тих, хто собі це дозволяє.
В нашій культурі жінка не повинна говорити відкрито про власні сексуальні бажання та про сексуальність, тому що це проти правил нашої культури. І очевидно, що ці правила вже відсталі, вони не актуальні і не працюють. Їх можна і потрібно переглядати, і кожна з нас може це робити".
Сексизм, токсичність, вузьколобість
Ще однією проблемою є й відсутність мораторію та морального осуду тих осіб, які влаштовують травлю і, якщо виражатись фігурально, спалення відьми на вогнищі. Тамара Злобіна, авторка блогу про самоорганізацію, головна редакторка інформаційного ресурсу Гендер в деталях поділилась тим, що її засмучує ця ситуація: "Фу, яка гидка історія", — відповіла вона "Рубриці", коли ми розказали про причини звільнення Анжеліки Єременко:
Тамара Злобіна
"Мене дуже засмучує ця ситуація, — коментує Тамара. — Політики, які «вирішують питання» в саунах, нікому очі не колють, зате чиновниця, яка щось міркує про сексуальність чи й узагалі, просто є молодою та привабливою — це привід для саркастичних і зневажливих коментарів".
Серед причин, що спровокували таку реакцію вона назвала чотири пункти, чотири взаємопов'язаних чинника:
- Сексизм щодо жінок — "З точки зору загалу, у політиці всі — злодії і брехуни, а жінки й узагалі, «чиїсь коханки, інфо 100%», — коментує вона.
- Токсична манера спілкування в соцмережах та «Випускання пари» на офірного цапа — "Справа навіть не в зашореному ставленні до сексуальності, не в тому, що чиновниця написала щось там про вібратор. Могло б прилетіти і за фото в купальнику, чи за коментар у фейсбуці десятирічної давності. Будь-що, що сприймається як дозвіл «цькувати можна».
- Тотальна недовіра до сфери політики і небажання розбиратись, що там відбувається — "Більшість з цих коментаторів поняття не мають, що Анжела Єременко робила в ЦВК, і що взагалі відбувається зараз у ЦВК. І знати не хочуть, адже їхня мета — легітимно «спустити пар». Ось це — найгірше"
На думку редакторки, перейматися зовнішністю чи сексуальністю публічних осіб взагалі не потрібно, а оцінювати виключно їхні дії на займаних посадах, окрім випадків насильства, — саме такою мала б бути здорова реакція суспільства.
"Жінкам, на жаль, доведеться говорити на складні теми, стикатися з цькуванням, і продовжувати говорити далі, поки суспільство не відпрацює адекватні способи реакції.
Подвійні стандарти та гендерні стереотипи
А як щодо звільнення? Адже чоловіки, що дозволяли собі однозначні сексистські висловлювання на публіці та навіть знаходячись в стінах Парламенту, досі несправедливо займають свої посади та "відговталися" парою десятків публікацій у пресі. Пані Єременко ж довелося залишити посаду, при чому, доволі престижну. Чи правомірно це з точки зору захисту прав людини, розказала адвокатеса, що захищала інтереси громадян в Страсбурзькому суді, українська письменниця, журналістка та телеведуча Лариса Денисенко:
Лариса Денисенко
"Випадок зі звільненням Анжели Єременко та обуренням стосовно її допису про неякісний вібратор, що вона поширила в своєму блозі, можна розглядати з позиції етики публічної особи/державного службовця і з позиції гендерних стереотипів.
Звичайно, неможливо собі уявити норму законодавства про державну службу, де було б зазначено: державному службовцю категорично забороняється ділитися інформацією про свої вібратори.
Чинні норми цього законодавства містять зобов'язання державних службовців дбати про авторитет державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, а також про позитивну репутацію державних органів та органів місцевого самоврядування, що включає дотримання правил етикету, належного зовнішнього вигляду, забезпечення високої якості роботи, встановленого внутрішнього службового розпорядку.
Чи можна зіпсувати позитивну репутацію Центральної Виборчої Комісії розповіддю про вібратор, а не, наприклад, поганою підготовкою до проведення виборів? Сумнівно. Правила етикету стосуються того, як людина комунікує та виконує свою роботу, на належний чи не належний зовнішній вигляд не впливає, чи користується людина вібратором, якщо вона не робить цього, наприклад, на своєму робочому місці.
Присягу державного службовця в принципі неможливо порушити тим, що людина користується або не користується вібратором.
Пункт 9 Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування зобов'язує державних службовців шанувати народні звичаї і національні традиції. Якщо люди, котрих обурив допис про вібратор, вважають, що це демонстрація неповаги до народних звичаїв та національних традицій, я можу навести кілька сороміцьких пісень, але не буду, бо все це не має жодного значення до цієї справи.
Бо дописом про вібратор людина не порушує жодну передбачену законодавством норму, але бентежить людей, котрі вважають це порушенням суспільної моралі, і свою чергу токсично реагують і думають, що в них є дозвіл порушувати приватні кордони пані Єременко.
І ось тут ми переходимо до подвійних стандартів, що вони обумовлені гендерними стереотипами. Історія новітнього українського парламентаризму зафіксувала як Ілля Ківа «поправляв член» (за його словами) на своєму робочому місці; Богдан Яременко знову ж таки на робочому місці шукав варіанти платного сексу, домовлявся стосовно ціни та виду послуг, постійно з'являються публічні образливі заклики, вислови з боку чоловіків на адресу жінок, але це фактично не обурює суспільство. І не обурює парламент, люди залишаються в своїх фракціях, на своїх посадах.
Бо, як запитав Ілля Ківа у журналіста під час висвітлення «поправляння члену», «Скажіть, а у вас є член?» Тобто, існує певна нормалізація того, якщо в людини є член, тоді вона має право на його «поправляння», а якщо хтось народилася без члена, то хай буде цнотливою і не жаліється зламаними вібраторами і не хизується своїм інтимним життям.
Я наголошую на тому, що допис пані Єременко стосувався не її роботи, на її роботу не поширювався, і не містив ані візуалізації мастурбації, ані купівлі жінок чи чоловіків.
Але люди розпочали цькування, змотивоване ніби різним, але основним тут є одне: дівчина має бути цнотливою, мати має поводитися достойно, ми не хочемо нічого знати про вібратори, нас це лякає, бо це надто сміливо, виклично і нахабно саме для жінки.
Анжела Єременко звільнилася з роботи самостійно, якби ж її звільнили, я б радила оскаржувати цей наказ керівництва в суді. У подібних ситуаціях раджу використовувати змішаний підхід: проаналізувати законодавство, щоб зрозуміти, чи нема тут формальних порушень і з боку звільненої людини і з боку керівництва; проаналізувати порушення прав людини і свобод з точки зору наявності дискримінації. Якщо ви помічаєте дискримінацію, зокрема, за гендерною ознакою, у вас є всі підстави звернути на це увагу суду".
Страх, сором, полювання на відьом та нехтування моральними нормами
Чому одні теми не чіпають людей, а інші викликають обурення та бажання зацькувати людину? На це питання відповіла психотерапевтка, сексологиня та письменниця, співзасновниця першого в Україні жіночого креативного простору Creative Women Space та жіночого видавництва Creative Women Publishing Даша Непочатова:
Даша Непочатова
"Ця ситуація показує: все, що пов'язано з сексуальністю, тілесністю — пронизане почуттям сорому за своє тіло, забороною відчувати задоволення, невпевненістю, сесуальним примусом. Реакції людей демонструють у дії приказку: "Кращий захист — це напад". Анжела Єременко показала, що вона може собі дозволити трохи більше сексуальної свободи, ніж інші. Таким чином вона розворушила внутрішній конфлікт інших людей, пов'язаний з власною сексуальністю, яким її розкутість, те, що вона використовує вібратор, говорить про кількість недоотриманих оргазмів через його поломку, зіштовхує з глибинними та складними почуттями сорому та провини. Їхня реакція — це захист", — коментує Даша.
Але люди реагували на сексуальність таким чином протягом багатьох століть, сексологиня дивиться назад та наводить історичну аналогію:
"Жіноча сексуальність завжди лякала людей. Це пов'язано з тілесністю. Тому що жіночі геніталії — сховані, їх не бачать. Жіноча репродуктивна система також прихована і ми дізнались, як все працює не так давно. Жіноча фізіологія та сексуальність тривалий час залишалась таємницею, і активна жінка, яка хотіла сексу, яка відкрито говорила про свої бажання — лякала. І ми знаємо, що в Європі таких жінок спалювали на вогнищі, їх називали відьмами. Те, що відбулося зараз — це те саме полювання на відьом, тільки менш радикальне", — вважає експертка.
І в цьому вона абсолютно права. Світ розвивається, нібито стає більш гуманним, але змінюються лише методи, проте не змінюються об'єкти атак з боку суспільства на жіночу сексуальність:
"Я читала коментарі. Так, ми робимо акцент на травлю, але були й хороші коментарі. Багато людей підтримали пані Єременко. Були й такі, що писали, що сексуальність — це добре, але чому ж на такій посаді? Посадова особа все ж таки має фільтрувати, що вона пише. Тобто, деякі люди критикували не прояв сексуальності, а те, що людина пише про це на посаді. Звичайно, агресивні відгуки дуже образливі, б'ють в серцевину ідентичності людини та її впевненості. Тому ми, звертаємо на них більше уваги. Ми бачимо багато прикладів, коли політикам якийсь прояв сесуальності може коштувати кар'єри — пам'ятаємо історію з Білом Клінтоном, яка загрожувала йому імпічментом.
[Мається на увазі скандал навколо оприлюднення факту сексуальних відносин між 49-річним президентом США Біллом Клінтоном і 22-річною стажеркою Білого дому Монікою Левінскі, яка вибухнула у 1999 році — ред.]
Тому люди, які займають певну державну або публічну посаду, знаходяться під більшим прицілом щодо проявів своєї сесуальності. Для них діють більш завищені моральні установки і, мені здається, що пані Єременко це відчула, що і стало причиною залишення посади. Громадські, державні посади обмежують наші прояви сексуальності, тому що в цих ролях ми презентуємо певну організацію чи установу, і наша поведінка може впливати на репутацію цієї установи. Ці правила гри діють також і в розвинутих демократичних країнах і розповсюджуються "за замовчуванням"", — пояснює Даша Непочатова.
Але, на жаль, у нашій країні ця норма, як демонструє ситуація, розповсюджується лише на жінок. Згадаймо хоча б "Сідітє на ток-шоу, сдвінув ногі" пана Червоненко — цю фразу він адресував в ефірі ток-шоу коліжанці, депутатці Галині Янченко або ж "Ніже 175 см нє бєспокоіть" від Олександра Дубинського — таку фразу він опублікував в дописі на Facebook в контексті пошуку помічниці. До того ж, вимоги до рівня кваліфікації жінок на "серйозних" посадах, до їх моральності — набагато вище, а прискіплива увага приділяється в більшій мірі особистому життю, а не професійним якостям, але витримати це — морально важко, вважає Даша Непочатова:
"Жінки-політикині, депутатки скаржаться на те, що коли журналісти беруть у них інтерв'ю, багато запитань стосується приватного життя, догляду за своїм тілом, — розповідає Даша. — Тим часом, чоловікам таких запитань не ставлять. В нашій країні це буває частіше, але в Європі та Америці теж можна спостерігати таку тенденцію.
Я тут схильна вважати, що жінки через історичну спадщину, яку ми отримали від наших мам, бабусь, прабабусь щодо проявів сексуальності, живуть з дуже сильним почуттям провини за те, що є жінками. Ми ніби народилися із цим почуттям. Зазвичай дівчинка, яка росте поряд із братом, бачить різне ставлення до себе і до хлопчика від мами чи тата. І виникає відчуття сорому і вини: "Я якась не така, якась неповноцінна". І тому жінці, яка вийшла в публічне поле і отримала так багато бруду і агресії в свій бік, потрібно багато внутрішнього ресурсу, щоб витримати це. На мою думку, у чоловіків, що йдуть у політику, вже є певний внутрішній психологічний захист. Вони не звертають на це уваги, тому можуть так нахабно нехтувати правилами етикету чи нормами, за якими мали б піти у відставку після проявів сексизму.
Жінка, яка йде в політику, може виявитись не готовою, адже вона думає, що грає за тими ж правилами, що і чоловіки. Але до жінки набагато більше уваги, на неї вчиняється сильніший тиск. Жінці не можна вдягнути коротку спідницю або з'явитись із глубоким декольте на публіці. Від жінки вимагають набагато більшого, тому тут вже все залежить від особистості жінки, яка є публічною особою — чи може вона витримати це бруд, цю агресію у свій бік, напад на її ідентичність та жіночність. Бо це — напад. Це — атака".
Фото Unplash
Що ж з цим робити?
Адже культурні патріархальні норми, сором за свою сексуальність, шалений тиск з боку суспільства на жінок та вимоги бути "чистою", "цнотливою" та тою, що не говорить про свої оргазми вже не актуальні та більше того — неприйнятні в умовах сучасного світу:
"Це зіштовхує жінку з дуже великим почуттям провини і сорому. "Я помилилася" — це вина, а сором — це відчуття того, що "Я — помилка". Це дуже складні почуття, їх важко витримати. Коли людина відчуває сором, їй здається, що вона сама, що її ніхто не зрозуміє. Але маючи внутрішній ресурс та певні навички, жінка може переплавити ці відчуття на ресурс", — продовжує психотерапевтка.
Набуття таких навичок — один із напрямків, у якому працюють феміністичні рухи. В 50-60-ті роки їх називали "радикальними" — вони не піддавали ризику свої життя, як це робили суфражистки першої хвилі на початку минулого сторіччя. Вони влаштували іншу революцію, коли зрозуміли, що нічого не знають про власну сексуальність та почали опікуватись цими питаннями. Саме вивчення власної сексуальності та подолання відчуття сорому, може знизити градус потреби людей захищатися, нападаючи на тих, хто дозволяє собі таку розкутість. Даша пояснює:
"Сором можна легітимізувати, розповідаючи про нього людині, якій ти довіряєш. Це може бути психотерапевт чи психотерапевтка, подруга чи жіноче коло, де можна поговорити про речі, які викликають сором, відчути його та дістати його з себе".
Саме такий спосіб використовували феміністки 50-60-х років. Вони об'єднувалися в маленькі групи по 5-6 жінок і починали говорити. Ці події ілюструються в документальному фільмі про другу хвилю фемінізму "She's Beautiful When She's Angry". В ньому декілька жінок розповідають як наважились вперше поділитися тим, що не могли отримувати оргазм та соромились цього, думали, що вони неправильні, нездорові, зламані. Але коли вони наважилась в жіночому колі розказати про свої почуття, інші це почули та також зізнались в тому, ще ніколи в житті не відчували оргазм.
"Поява таких об'єднань в часи другої хвилі фемінізму в результаті привела до того, що з'явились сексологи, які почали вивчати жіночу сексуальність більш прицільно. Це був відгук на потреби жінок, які почали озвучувати: "Я взагалі не знаю, що таке оргазм". Тож довірлива атмосфера дуже сильно допомагає", — констатує сексологиня.
У сучасному суспільстві розмова про сексуальність ведеться дуже толерантно і м'яко. Не варто противитись цьому, адже нові знання ще нікому не завадили. Тому пости, подібні до допису Анжеліки Єременко про зламаний вібратор та неотримані оргазми, блогери, які пишуть про жіночу сексуальнсіть, проекти, присвячені вульві, де її малюють і показують, наскільки жіночі геніталії можуть бути різноманітні — це норма, — впевнена Даша:
"Дай боже, щоб ми бачили власні геніталії на очі, та геніталії інших жінок. Чоловіки ж відрізняються від нас і в цьому плані також — вони бачать свої геніталії та геніталії інших чоловіків. А ми, жінки, живемо в такому фантазійному світі, і не знаємо, як у нас там все всередині. Наприклад, про клітор — багато жінок вже знають, що клітор — це не лише маленька горошинка, а цілий орган. Знають, де він розташований та як функціонує. А от 10 років тому такого ще не було. Тому ми все ж таки рухаємось. Єдине, що для цього потрібен час. Це неможливо зробити дуже швидко.
Я вірю, що з кожним роком ситуація буде змінюватись на краще. Навіть зараз. 8 березня був марш жінок і багато активісток наголосило на тому, що ще рік тому було набагато більше тиску та неприйняття навколо маршу — але ж пройшов лише рік! Маленькими кроками ми рухаємось у більш толерантне суспільство".
Читайте ще:
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
