fbpx
Сьогодні
23/03/2019
18:36
курси валют
$26,80/27,10
30,30/30,80
Погляд
14:21 15 Бер 2019

Радикалізм «за викликом»?

Фото з акції "Нацкорпусу" у Житомирі / Житомир.info

Монополія на насильство – це виключно прерогатива держави, і нічия більше. Проте останні події в Україні змушують в цьому сумніватися. Йдеться про акції членів організації C14 на Контрактовій площі в Києві (9 лютого), акціях «Національної дружини» в Києві (9 березня), Житомирі (11 березня), Чернігові (13 березня) тощо. І, безперечно, про події в Черкасах (9 березня), в результаті яких постраждало 22 правоохоронці та кілька учасників мітингу.

Інколи може здатися, що силовий метод є найефективнішим у вирішенні проблем, і в цьому – основна небезпека. А особливо, коли влада неефективна і «глуха» до суспільних запитів. Однак треба розуміти, що насильство як інструмент вирішення «всіх проблем» характерний лише для держав, що перебувають у стані системного соціально-політичного конфлікту. У демократичних державах, навіть з «гібридним» режимом, як в Україні, існують інструменти громадянського впливу, що жорстко обмежують застосування фізичної сили.

Бажання активістів та ветеранів АТО пришвидшити вирішення гострих проблем в Україні (проблему корупції в «УкрОборонПромі», притягнення винних до відповідальності, встановлення справедливості), я думаю, розділяє більша частина суспільства. І воно є абсолютно природнім і зрозумілим. Але справедливе суспільство не можна побудувати тільки кулаками. Тому заяви на кшталт «якщо за справедливість треба буде дати комусь по пиці – ми це зробимо, не зволікаючи» є неприпустимими. Такі заходи можуть наганяти страх на громадян і посилювати небажання йти на вибори. Заяви такого ґатунку свідчать про готовність до силових дій.

Проблема посилюється тим, що в умовах українських виборів кожна з груп впливу, що бореться за президентську булаву, має свою групу підтримки зі свідомих або несвідомих політичних радикалів. Яких використовують як інструмент задля реалізації своїх цілей і інтересів. А ціль зараз одна – посада Президента України.

Як результат – мухи і котлети перемішуються, а не виносяться на розсуд суспільства окремо. Активісти і ветерани перетворюються з борців з корупцією в «пішаків» політиків, що ведуть боротьбу за владу, а корупціонери, злочинці і «нечисті» політики – у жертв вуличного насилля і «несправедливих» замовлень опонентів.

Останній тиждень, зокрема, дав багато матеріалів в засобах масової інформації, присвячених партії «Національний корпус» та її громадському руху «Національні дружини», їх зв’язку з керівництвом МВС та підігруванні (свідомому або несвідомому) одному з кандидатів в президенти. Менш резонансним, але все рівно присутнім в інформаційному середовищі є обговорення зв’язку С14  і СБУ (і це логічно, адже інформаційних приводів менше, та й не можна порівнювати потужність цих двох націоналістичних утворень). Це ж стосується й інших праворадикальних організацій, що залучені до політичного процесу.

Тому сьогодні для націоналістичних організацій, зокрема і для «Національних дружин», є важливим не стати «заручником» політичного процесу і інструментом волі політиків, що боряться за президентське крісло. Цього можна досягти, лише функціонуючи в правовому полі і не перебираючи на себе правоохоронні функції.

Анонсована акція протесту 16 березня в Києві партією «Національний корпус» та її громадського руху «Національні дружини» буде своєрідною їх перевіркою на громадянську зрілість, політичну перспективність і самостійність у відстоюванні національних інтересів України. 

Читайте також

364

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: