Ніколи не знаєш, де приземлишся: як українці літають на повітряних кулях

Вікторія Губарева

Заходить якось в повітроплавне кафе журналіст, маркетолог і пілот повітряної кулі. Звучить як анекдот, але насправді — це початок історії про непередбачуване знайомство, результатом якого стала ця стаття. 

Я вечеряла з приятелем в заміській кафешці, інтер'єр якої говорив про причетність до повітряних куль, коли в зал через службовий вхід увійшов чоловік з густою бородою. В очі мені кинулись характерні для пілотів нашивки на правому рукаві та лівій нагрудній кишені. Піднесений настрій і довга пауза в діалозі з моїм співрозмовником змусила запитати:

— Вибачте, а ви — пілот?

— Так.

— Що, пілот повітряної кулі? 

— Ну так.

Ні я, ні маркетолог, який був зі мною, і при цих словах витріщився на відвідувача, не знали про існування такої професії. Очі нашого нового знайомого заіскрилися:

— Розповім все, що вас цікавить, — чоловік явно був налаштований на бесіду, і ми активно цим скористалися. Питання посипалися рікою, ми задавали їх навперебій. 

Наш новий знайомий — Ростислав Бєлінський — киянин, власник тюнінг ательє і пілот повітряної кулі з «нальотом», що підбирається до шести сотень годин. Повітряні кулі — справжня пристрасть Ростислава, яка з'явилася в його житті раптово і навіть визначила місце, де він оселився. Ми поговорили з Ростиславом про те, як же це насправді — як управляти майже некерованим видом транспорту, чому пілоти майже ніколи не знають, куди полетять, і як стати пілотом повітряної кулі в Україні. 

— Чи потрібно вчитися на пілота повітряної кулі?

— Так. На пілотів вчать у нас в Київському повітроплавному товаристві. Це коштує близько 3-3,5 тисяч доларів, а ось термін навчання — дуже приблизний. Програма розрахована на 3 місяці, а хто і як довго буде вчитися — залежить вже від самого курсанта! — розводить руками Ростислав. — Поки не складеш теоретичний і практичний іспити, ліцензію ти не отримаєш. Я сам теж проводжу уроки для початківців пілотів. Мені подобається це, але тільки поки людина горить. Якщо я бачу вогонь в очах, то навчання йде набагато продуктивніше.

— Як ви стали пілотом?

— Я закохався в повітряні кулі. Близько семи років тому ми з дружиною вибирали ділянку, щоб побудувати заміський будинок. Їздили по різних напрямках від Києва — у бік Одеської траси й сюди — в сторону Житомирської. Приїжджаємо дивитися ділянку біля Макарова — голе поле, вбиті кілочки — порожня земля. І тут я чую над головою грім при ідеальній погоді! Я підіймаю голову, і бачу, як наді мною летить повітряна куля! Я відразу сказав, що ми беремо цю ділянку. У вихідні приїжджав сюди й перші два роки просто їздив на автомобілі за повітряними кулями — зустрічав хлопців. Потім вивчився на пілота повітряної кулі й літаю вже 5 років. Про сон можна забути! Адже вставати перед польотом доведеться о 3 годині ночі! 

— Навіщо прокидатися так рано? 

— Тому що ми літаємо зазвичай на світанку і перед заходом сонця, а перед вильотом потрібно провести купу підготовчих робіт. Можна і в інший час, але зустріти сонце в кошику повітряної кулі — це щось чарівне. Днем можна задрімати на кілька годин, а ввечері — знову польоти! Час збору на базі кожного разу різний. До літнього сонцестояння кожен наступний світанок починається на 3 хвилини раніше, ніж вчорашній, а після 21 червня — навпаки, на 3 хвилини пізніше. Взимку літати можна тільки вдень. 

— Що в польоті — найкрасивіше?

— Дуже круто, коли підіймаєшся над хмарами. Ми це називаємо «пробити хмари». Внизу може бути похмуро, а зверху — завжди сонечко. Я пробивав хмари та підіймався над ними — це шалено красиво. Кошик пливе по них, але є один нюанс — щоб спуститися, потрібно чекати, поки куля трохи охолоне. Того разу, коли я піднявся наверх, зі мною була пасажирка і в якийсь момент вона навіть почала переживати. Але ми спустилися, і все закінчилося вдало. 

— Розкажіть, як і куди сідає повітряна куля?

— Ми ніколи не знаємо, в якій точці ми сядемо. У мене був випадок, я тоді ще працював в супроводі, а літати мали хлопець з дівчиною. Вранці вони були не дуже натхнені, а того дня було ще і вітряно. Пілот їх попередив, що посадка буде динамічною, оскільки вона безпосередньо залежить від швидкості вітру, сказав, що вони можуть не летіти сьогодні. Але вони погодилися. Важливо ще сказати, що дівчина була в білому костюмі, я добре це запам'ятав. І ось, після польоту куля збирається сісти прямо на полі, яке недавно згоріло. Уявіть собі, скільки там сажі! Все чорне. Я сиджу в машині та розумію, що це капець. Куля мчить на посадку, ми їдемо за ним, навпростець по полю — за машиною стовпом підіймається пил, і те ж саме — за кошиком кулі, що приземляється. Вони проковзали по землі, напевно, метрів 50! Кошика видно не було — тільки чорна хмара з землі та попелу. 

Ми під'їжджаємо до кошика і здалеку я бачу — пілот і хлопець з дівчиною чорні, як шахтарі — видно тільки очі та зуби. Білий костюм, як ви зрозуміли, теж став чорним. Дівчина розмахує руками, щось кричить, і я думав, що вона обурюється, але ж ні! У неї в очах був такий захват: «Це саме те, що ми хотіли!!!». Так що посадка може бути різна, але вона завжди м'яка, адже кошик сплетений з лози. Вона добре амортизує, і якщо зігнути коліна і триматися за ручки всередині кошика, все пройде гладко. 

Здавалося, що Ростислав готовий говорити про кулі нескінченно, а ми із задоволенням його слухали. Офіціантка кілька разів натякнула на те, що кафе скоро закриється, — довелося розходитися, але я вже точно знала, що ця зустріч — не остання. Не поділитися цією історією з читачами — злочин проти всіх пілотів повітряних куль у світі, і, на щастя, наш герой погодився на інтерв'ю. І не просто на півгодинну розмову, — мені як журналісту пощастило відкрити завісу життя всієї команди, яка залучена в польотах і навіть познайомитися з українським рекордсменом і засновником «Київського повітроплавного товариства» та фестивалю повітряних куль «Монгольф'єра» Сергієм Скальком. 

Я зустрічаюся з командою в тому ж повітроплавному кафе о 5:10 ранку — час призначено точно, адже рано вранці все розраховано до хвилини, спізнюватися не можна. Хвилина у хвилину я під'їжджаю до місця зустрічі, бачу Ростислава і майже відразу починаю ставити питання, адже часу обмаль. 

— Що потрібно обов'язково зробити перед польотом?

— Обов'язково зіставити всі прогнози погоди, на які ми орієнтуємося, — з інтернету й авіаційних метеостанцій. Потрібно обов'язково перевірити всю техніку — чи заправлена вона, і коли все укомплектовано — повітряна куля і балони з газом, ми запускаємо в повітря кульку, надуту гелієм. Дивимося, чи відповідає прогноз поточний чи ні, і дивимося по радарах грозові активності, чи посилюються вітри, чи є над нами грозові фронти, — пояснює Ростислав. Про всі приготування він розповідає швидко, адже на базі вже зібралися пасажири, яких потрібно організувати та розповісти їм про правила безпеки. Попри те, що на годиннику — тільки 5 ранку, робота йде вже повним ходом. 

Для стороннього спостерігача підготовка до польоту ділиться на два етапи — так умовно розділила для себе її я. Перший — це те, що відбувається на базі. Газові балони, від яких буде запалюватися пальник для підігріву повітря в кулі, заправляють пропан-бутаном. Тип повітряних куль, які підіймаються внаслідок нагрітого повітря, називають монгольф'єрами. Польоти на ній коштують порівняно дешево, тому її використовують частіше, але є ще й шарльєр — кулі, наповнені гелієм:

— Це польоти на газових аеростатах. Приїжджають фури з купою балонів гелію, яким будуть наповнювати кулі. Такі польоти коштують до 15 тисяч доларів,— розповів Ростислав. 

Заправлені балони складають в кошик, а кошик вантажать на причіп. Причіп чіпляють до автомобіля, який буде супроводжувати повітряну кулю. Пасажири тим часом знайомляться зі своїм пілотом, проходять інструктаж і морально готуються до польоту, а команда, яка комплектує все необхідне, запускає в повітря ту саму гелеву кульку, про яку говорив Ростислав. 

Поки я спостерігала за тим, як вантажать кошик, один з хлопців, теж пілот, Саша надув червону кульку, а його команда, Роман і Віктор, стали активно мене проводжати слідом за ним: «Зараз пропустите все найцікавіше». Саша переходить дорогу, несучи в руці гелеву кульку, і я думаю: «Можливо, зараз буде видовищний момент», але варто було мені моргнути, як кулька вже піднявся на кілька метрів над землею. «Це що, все?», — питаю я. «Ну так, це все», — відповідає пілот. 

Якщо чесно, процес запуску кульки був багатообіцяльним, але очікувань не виправдав. Однак недооцінювати цей етап ніяк не можна, адже по тому, з якою швидкістю і куди полетить червона кулька, пілоти визначають, з якої точки буде старт великих куль. Саша відразу комусь дзвонить і повідомляє: «Поїдемо до старого мосту». 

— Точка зльоту кожен раз різна. Іноді ми злітаємо звідси, а іноді потрібно їхати за 30 кілометрів, — пояснює пілот.

Упаковування обладнання займає близько години. Потім всі сідають в автомобілі та вирушають до точки зльоту. Сьогодні — перший день з льотною погодою після тривалої перерви між польотами, тому до точки зльоту ми рухаємося цілим кортежем — сьогодні в плавання небом відправиться 6 куль.

З моменту приїзду на поле починається все найцікавіше. Рано вранці все покрито інеєм, туман ще не розсіявся і виглядає все, як в кіно.

З причепа вивантажується кошик і парашут — неймовірних розмірів полотно упаковано в порівняно невеликий мішок.

Потім збирається кошик — чіпляються стропи, кріпиться пальник, встановлюється спеціальний трос, з'єднаний з клапаном в оболонці повітряної кулі. Це дуже важлива деталь і єдиний інструмент управління кулею. Якщо смикнути за фал управління, купол підіймається і з кулі виходить гаряче повітря, починається зниження.

— Куди ви сьогодні полетите? 

— Не знаю! Я поняття не маю! — сміється Ростислав. Річ у тім, що повітряна куля — майже некерований вид транспорту. Він летить зі швидкістю вітру і в його напрямку, і змінити траєкторію польоту неможливо.До слова, те, що куля рухається одночасно з потоками повітря, дає цікавий ефект: вітер для пасажирів не відчутний. — Ми й самі зазвичай не знаємо, куди він полетить, а де приблизно буде точка посадки, можна сказати вже під час самого польоту. Можемо тільки приблизно сказати напрямок — в сторону вітру. За нами зазвичай їде супровід — кілька автомобілів. Їхнє завдання — не втратити нас і зустріти в місці посадки, повернути повітроплавців на базу.

— Як довго може летіти повітряна куля?

— Температура, балони, швидкість вітру — від цих чинників залежить дальність польоту. Наприклад, взимку можна дуже довго літати. Зараз на вулиці 0 градусів, і температура повітря в оболонці кулі повинна бути 76-80 градусів, а якщо на вулиці -10 або -15, то для підіймальної сили вистачить і 40-50 градусів, а запас ходу буде 4-5 годин.

Коли кошик зібраний, його перевертають на бік і розгортають парашут. Розміри його величезні — 28 метрів заввишки, як 9-поверховий будинок. Пропелер, який був встановлений на причепі знімають і включають — єдина його функція — загнати повітря в кулю.

— Як далеко можна відлетіти на кулі? (Тепер мені доводиться перекрикувати шум пропелера). 

— Найбільш дальній мій політ — 60 кілометрів, але взагалі є всеукраїнський рекорд — 708 кілометрів вдалося подолати трохи більше, ніж за 12 годин, в 36-місцевому кошику. Його поставив Сергій Скалько. Зазвичай дальність залежить від швидкості вітру і запасу газу. Наш політ триватиме близько години, але скільки кілометрів ми пролетимо залежить від швидкості вітру.

Далі починається найбільш екстремальна частина. Ростислав залазить в кошик, який все ще лежить на боці, включає газовий пальник, і з нього виривається полум'я. Мене відразу обдає теплом, попри те, що стою я в кількох метрах від вогню. Пальники продовжують наганяти вже тепле повітря в купол — саме шляхом цього і відбувається підняття кулі з кошиком в повітря. 

Через пару хвилин кошик починає підійматися, стаючи в правильне вертикальне положення, і Ростислав спритно перестрибує між стропами, нагадуючи юнгу на морському вітрильнику. Коли куля займає майже вертикальне положення, втрачати час не можна, адже стримати величезну підіймальну силу майже неможливо. У цей момент всі пасажири повинні зайняти свої місця.

Після довгої, багатоетапної підготовки відліт виглядає майже раптовим. Ростислав дивиться на горизонт, і ось — кошик вже відірвався від землі. Тільки що ми стояли поруч, а тепер пілот і два його пасажири вже на кілька метрів вище мене.

Пілот дивиться вниз з кошика і посміхається — таким щасливим він не був, навіть коли розповідав про польоти під час першого нашого знайомства. Я розумію, що кожен раз для нього — як перший. Після зльоту на поле залишаюся я, ще один фотограф, Андрій, і автомобілі, які тепер повинні слідувати за кулями. Ми з Андрієм повертаємося на базу, де будемо чекати команду повітроплавців.

Час очікування пройшло за бесідою з дівчиною з великими карими очима. Це Ксенія — адміністраторка клубу, і разом з цим — молода пілотесса повітряної кулі:

Ксенія Скалько з батьком, Сергієм Скалько. Фото з архіву Ксенії

— Це була мрія мого батька — зробити з мене пілота. Ми в Don Ballon — одна велика сім'я. Сергій Ярославович заснував товариство 15 років тому і всіх нас приєднав до цієї справи. Моя мама раніше готувала в нашому кафе, Діма, мій брат, управляє кафе, я пілотами, дружина Дмитра займається фінансами, а тато керує всіма нами. 

Батько Ксенії — той самий Сергій Ярославович Скалько, який поставив не один рекорд в повітроплавання в Україні, зокрема — на найдальший політ. Стає зрозуміло, звідки всі ці численні нагороди в офісі та кафе. 

— Змагання часто проводяться в Німеччині та Австрії. Я їздила на них декілька років тому — такі у мене відрядження, — сміється Ксенія. 

Про те, що команда повітроплавців — активні учасники змагань, кажуть численні нагороди в офісі та кафе Don Ballon. На стіні висять невеликі мішечки з піском — маркери — обов'язковий атрибут змагань повітроплавців. Пілот повинен скинути маркер на позначену на землі ціль. При цьому «нахлистом» кидати не можна — тільки вертикально. Переможцем буде той, чиє потрапляння — найточніше. Поки я вивчала маркери, повернувся Ростислав з пасажирами.

Настав час посвяти — тим, хто літає на кулі вперше, ніколи не розкривають всіх деталей цього ритуалу, і спочатку все виглядає досить звичайно — Ростислав розповідає історію про винахід повітряної кулі братами Монгольф'є, про перші літальні апарати, перший політ Маркіза де Санта і його дивовижний указ: кожен, хто ступив на повітряне судно, отримує дворянський титул і феодальну землю, право власності на яке діє лише в тому випадку, якщо власник знаходиться вище 1 метра над землею. Після цього відбувається найдивніше:

 — Ми повинні віддати данину чотирьом стихіям,— декламує Ростислав, — землі — за м'яку посадку, воді — озерам і річкам, які можна спостерігати з повітряної кулі, вогню, який нагрівав повітря в оболонці кулі, і найголовніше — вітру, який ніс нашу кулю по небу. Тому зараз ми підпалимо частинку вас, вона впаде на землю, ми загасимо її шампанським, а попіл розвіється по землі, — бачачи в руках пілота запальничку, юні повітроплавці починають переживати, але Ростислав запевняє: Так роблять у всьому світі!

Він бере пасмо волосся дівчини, що стоїть поруч і підпалює її, цій же процедурі піддаються всі інші. Чоловікам з дуже короткими стрижками теж не уникнути проходження через ритуал — їм підпалюють волосся на руках. Всі сміються, відкривається шампанське і новоспеченим дворянам видаються грамоти.

Бліц 

— У вас були екстремальні польоти?

— Усі небезпечні польоти пов'язані зі швидкістю вітру. І всі вони були контрольовані, тому що за дійсно небезпечних умов ми не літаємо. Якщо є потенційний ризик — не лети, — застерігає Ростислав.

— Чи є у вас своя куля?

— Ні, але я б, звичайно хотів. Хороша куля з кошиком і обладнанням коштує близько 45 тисяч доларів. Поки що у мене інші пріоритети, але в майбутньому, звичайно, хотілося б.

— Навчите своїх дітей літати?

— Якщо буде бажання, обов'язково навчу. Моїй доньці 8 років, і вона хоче політати зі своєю однокласницею. Поки не знаю, коли це буде. 

— Чи можна літати над Києвом?

— Так, але стартувати можна тільки з Гідропарку, і літати тільки в одному напрямку — від 35 градусів до 70. Виходить такий вузький коридор — все, що нам дозволяє наш повітряний простір. 

— Скільки заробляє пілот?

— Все залежить від погоди. Буває, що вона невідповідна тиждень, а буває і два. Тому крім роботи пілота повинна бути ще якась, основна, — радить Ростислав. У нього це — ательє спорткарів, в цю справу він закоханий так само сильно, як і в повітряні кулі. 

— Чи повинен пілот повітряної кулі проходити медкомісію?

— Пілоти повинні проходити авіаційну медкомісію в аеропорту Бориспіль. Це обов'язкове правило, і якщо у тебе немає медицини, тебе не допускають до польоту. Хороший фізичний стан — обов'язково. Нас тестують від початку до кінця. А потім видають сертифікат. Без нього літати не можна.

— Чи може куля порватися в польоті? Чи пропускає вона воду?

— Ні. Вона виконана з дуже щільного матеріалу. Тканина схожа на тканину парасольки, тільки набагато міцніша. Волокна настільки щільно прилягають один до одного, що вона не пропускає ні повітря, ні воду.

↓Читайте також

День лялькаря: секрети незвичайної професії

Професія — творити чудеса. Як в Україні стати справжнім фокусником