Південмаш сьогодні: як живе найбільше ракетно-космічне підприємство України
Один офіційний робочий день, затримки зарплат і визнані світом розробки – як виглядають будні промислового гіганта.
Батько воєнної та мирної ракети. 744-гектарний гігант, що розкинувся у центрі Дніпра. Місто у місті та місце таємниць. Південний машинобудівний заводі імені Олександра Макарова – космічна візитівка України. Саме його вироби дозволили нашій країні змагатися у вивченні всесвіту.
У радянські часи кожен третій житель міста працював тут на заводі або мав таких родичів. У цехах трудилися 62 тисячі людей, а нині – не набереться і 5. Замість стандартного тижня тепер лише один офіційний робочий день – понеділок. У довісок – затримки зарплатні, скорочення та мітинги.
Що стало причиною того, що такий гігант опинився поза грою? Як нині живе найбільше ракетно-космічне підприємство країни? Чи справді живе або, може, стагнує? Наша журналістка побувала на Південмаші.
ДОВІДКА
Автомобільний завод у Дніпропетровську заснували у 1944-ому році. Першими його виробами були прості машини, машини-амфібії та автокрани. Через гонку озброєнь із США у СССР почали шукати, де виробляти оборонні ракети. Вибір пав на новостворене підприємство. У 1951-ому його перейменовують у Дніпропетровський машинобудівний завод №586. На території створюють Конструкторське бюро «Південне». "Космос", "Космос-2", "Циклон-2", "Циклон-3", "Зеніт-2", "Зеніт-3SL", "Дніпро" – це ракети-носії, зроблені у Дніпропетровську.
Нині тут займаються іноземними виробами – першим ступенем "Антаресу" та двигуном "Веги", для України збирають тролейбуси білоруського виробництва, а також займаються виробленням трамваїв. Великих замовлень (оборонних чи космічних) від держави завод не отримує.
"Південмаш" оживає вранці
Із першими променями сонця під прохідними заводу вже копошаться люди. Біжать, чимчикують, шкутильгають – поспішають на свою робітничу зміну. Вхід займає у них кілька хвилин: лише необхідно показати своє посвідчення солдату-строковику.
Сторонні потрапити всередину не можуть. Для цього необхідні спеціальні дозвільні документи та спецперепустки – саме їх довелося оформити для створення цього матеріалу. Обов'язково на вході дають почитати інформацію з техніки безпеки. Наша провідниця Світлана коротко передає її зміст: фотографувати лише те, що дозволено, а білок не годувати.
За воротами простягається велика територія: простора площа, засаджена деревами та кущами, ліворуч за всім, що відбувається, спостерігає Олександр Макаров (головний інженер та голова заводу, при ньому підприємство розквітло), праворуч – ракета "Периметр" або, як називається по-іншому, "Рука із труни". Навколо площі натикані десятки будинків, вдалині видніються куполи церкви і всюди чистота: не побачити жодної обгортки чи обсмаленої цигарки.
"Обличчя" Південмашу
Нас 10 хвилин ведуть вздовж кількох будівель. Ми шуткуємо, що якщо так ходити щодня, то зайвої ваги точно не буде.
«Попрацюємо – подивимось»
97 цех. Місце зборки. Під стелею у 30 метрів величезні баки – це скелети майбутніх ракет, де зберігатиметься їхня пекуча кров – паливо. Поряд – різні деталі, у яких ледь вгадуються інші частини носіїв. Тут вони стоять у прохолоді: під квітневим сонцем всередині +10 градусів.
Що ми із фотографинею легко вдягнені та маємо дуже пильно дивитися під ноги, бо підлога поцяткована коліями, по яким возять ракетні деталі, – нам каже Микола Ватаманюк, заступник начальника цеху з випробувань. Уже 36-ий рік він працює на Південмаші. Закінчив Національний університет кораблебудування у Миколаєві, у Дніпро потрапив за розподілом. «Попрацюємо – подивимось», – подумав тоді. Так і дивиться вже четвертий десяток.
Микола Ватаманюк
«У ті роки і обсяги були великі, і замовлення різні, і людей було більше. Раніше працювали у дві зміни, зараз – одна. Лише додатково виводимо людей на окремі процеси. Найцікавіше у нас – співробітники та й взагалі колектив. Ми всі згуртовані».
Микола каже, що нам сьогодні пощастило – у цеху багато видовищних справ. Тому і фото вийдуть гарними. Перший процес – миття деталі ракети-носія.
Що нині виробляють на заводі?
17-метровий бак, наче пір'їнку, підіймає величезний кран. Контейнер для палива відправляється на знежирення. Спочатку його митимуть вручну, а потім секретною технологією – струменевою (про неї ми розповідали у матеріалі про аерокосмічний центр). На виході бак буде готовий для запуску.
«Чистота – гарантія пуску у космос», – каже Микола Ватаманюк.
Цей бак відправиться у США, де стане частиною ракетоносія «Антарес». Він – один із тих, що зараз виробляють на Південмаші.
«Нинішні обсяги виробництва за цим напрямком складають 2 ракети в рік. Працюємо над ними з конструкторським бюро «Південне» та кількома українськими підприємствами-суміжниками. Ми робимо конструкцію, відправляємо в Америку. Там її збирають та здійснюють місію з доставки вантажів на МКС», – розповідає Олександр Баранов, директор заводу з виготовлення та проведення випробувань рідинних ракетних двигунів.
ЗАПУСК АНТАРЕСА
Другий ракетоносій, у виробленні якого бере участь Південмаш, – це «Вега». Нею займається Європейське космічне агентство. Тут на заводі роблять двигун 4 ступеня.
«За останній рік ми зробили шість таких двигунів. І зараз запас пусків ЄК є роки на три. Очікуємо на новий контракт ще на 10 двигунів. Наше виробництво готується зараз до цього завдання (Під час роботи над цим матеріалом таки прийшов контракт на 10 двигунів)».
ЗАПУСК ВЕГИ
«Ще ведеться робота по відпрацюванню кількох типів рідинних двигунів – це розробка КБ «Південного». Все на екологічно чистих видах палива. Також почали наземне відпрацювання двигуна власної розробки, готується газогенератор до проведення перших випробувань. А також сподіваємось на реалізацію спільного проєкту з Канадою – «Циклону-4м»
Займаються тут не лише космічними замовленням. Для міста і України тут збирають тролейбуси та виготовляють трамваї. Рогаті їздять Дніпром, а ось останні відправляються за кордон – наприклад, до Туреччини, або у столицю. Один із таких нині випробовують вулицями міста.
«Нам не вистачає підтримки»
Найкращі часи для Південмашу були радянські та перші роки незалежності держави. А переломним став 2014.
Україна розірвала відносини з Росією. Через це згорнулась програма «Морський старт». За словами працівників Південмашу, пуск «Зенітів» для неї приносив близько 80% виручки. Втратили контракти з іншими країнами – США та Бразилією. Звідти і почалися затримки зарплатні та скорочення.
Олександр Баранов
Якби не ці події, завод міг бути успішним, каже Олександр Баранов. Було б більше проєктів і більше можливостей. Останній удар підприємству нанесла пандемія.
«У нас повинні були розпочатись спільні проєкти з Індією, Саудівською Аравією та іншими країнами, але коронавірус розставив свої пріоритети. У цей час багатьом державам не до космосу. Тому деякі проєкти поставили на паузу, інші – відтермінували».
Нині на заводі не виплатили повну зарплату за жовтень 2020-го. Минулої осені держава виділила 210 мільйонів на погашення заборгованості. Та вони швидко закінчились. Олександр Баранов каже, що підприємство підтримує держава, але цього все одно замало для такого гіганта.
«Нам бракує державної підтримки в частині допомоги по таким глобальним питанням як пільгове оподаткування, пільгові тарифи на енергоносії. Бракує популяризації таких професій як інженер, інженер-конструктор, інженер-технолог».
Не вистачає і космічної програми – плану розвитку галузі на наступні роки. Остання закінчилась у 2017-ому. У січні уряд ухвалив її концепцію на 2021-2025 роки, тож нині документ скерований на погодження до відповідних відомств і міністерств.
Зварка між поколіннями
Микола Ватаманюк показує на величезний зварювальний апарат. Він розташований на баці, який самотужки обертається, а шов з'єднує його частини. По боках робітники: ліворуч – Микола Єфімович, а праворуч – Максим Федорович. І різниця між ними – 62 роки. Бо дідусь народився у 1937-ому, а хлопець – 1999-ому.
Про пару розповідає Микола Ватаманюк, бо можливості особисто поспілкуватися з ними немає: займатимуться зварюванням 2 години.
«Микола Єфімович прийшов сюди, коли ще був неповнолітнім. А тепер свої накопичені знання передає молодому хлопцю. Він не побоявся почати працювати у нас. Гарний парубок, все схоплює на льоту і руки золоті. Але мало таких».
Дійсно, на заводі проблема з молодими кадрами: вони не хочуть йти працювати у цехи. Токарів, сантехніків, електриків чи зварника – як Максим – просто не знайти, каже Олександр Баранов.
«Це не престижно, це не дорого – в плані оплати праці. І перспектива дуже похмура. Південмаш не в силах це змінити. Щоб зробити перспективу більш райдужною, держава повинна намалювати дорожню карту. «Ось якщо ти вчишся на такого фахівця, ми тобі дамо класну роботу. Ти будеш дуже шанованою людиною в цій країні і в світі загалом». Поки дорожня карта не буде намальована, молоді люди будуть продовжувати їхати в Польщу збирати яблука».
Чому замовляють на Південмаші або Чотири дев'ятки надійності
Кілька людей товпляться біля столів. На столі – деталі. Мій провідник пояснює: це клапани, які стоятимуть на «Антаресі». Нині їх випробовують.
«Раз-два-три, відходимо!»
«Клапан, щоб потрапити на установку, проходить неодноразові випробування. Іноземні замовники ще на зорі укладення перших міжнародних договорів іноді були в шоці від того, скільки буває перевірок на всіх ділянках роботи», – розповідає Олександр Баранов.
Від виробів завжди вимагали високий ступінь надійності – 99,99%. Одну десяту частку відсотка залишали на долю.
«Більший ступінь надійності не знайдете ніде. В інших країнах ось по 99,3, а в нас завжди були чотири дев'ятки. А ціна, яка пропонує Південмаш, вона конкурентна на ринку. Завжди була і лишається, враховуючи наш рівень економічного розвитку».
Перевагою заводу Олександр Баранов називає колосальний досвід. Від техніки, яку тут виробляли, завжди вимагали високих характеристик. Права на помилку ніколи не було. Тому і слоган собі обрали відповідний: «Якість, перевірена космосом».
Попри проблеми, з якими доводиться стикатися щодня, тут на заводі продовжують свою роботу. Працівники впевнені: їхня праця важлива, тому не припиняють її. Олександр Баранов підсумовує: каже, що будь-яка ніч закінчується, а це значить, що колись буде світанок.
Фото: Олександра Ткач, спеціально для "Рубрики"
