"Презумпція неспроможності" чоловіків? Чому у Києві батько не вгледів за дитиною, а відповідальність понесла матір
Гендерна дискримінація чи лінь — у чому проблема, і чому матерів досі вважають більш відповідальними за дітей, ніж батьків.
Днями у столиці працівники поліції знайшли у метро 8-літнього хлопчика, який сам блукав по вестибюлю станції "Дорогожичі". Поліцейські розпитали малого і дізналися, що він вискочив з квартири і відправився у метро шукати маму, яка пішла по справам. Маму розшукали і повернули їй сина, про що поліція Києва і звітувала на своїй сторінці у фейсбук.
Здавалося б, новина чудова, поліція спрацювала, маленький киянин не встиг потрапити у погану історію, стати жертвою насильства чи злочину, поповнити сумну статистику безслідно зниклих неповнолітніх. Але саме цей допис викликав у користувачів соцмереж бурю негативної реакції — людей обурив факт, що адміністративну відповідальність поліція поклала саме на маму хлопчика, а не на його батька, під догляд якого, як з'ясувалося, матір залишила хлопчика і його маленьку сестричку. За словами Андрія Крищенка, начальника ГУ Національної поліції у Києві, мати залишила дітей із батьком за домовленості, що вона повернеться, аби батько міг відлучитися. Врешті батько залишив дітей самих, адже мати не повернулася вчасно. Так чи інакше, але хлопчик вирушив шукати маму сам.
"Ювенальні поліцейські провели профілактичну бесіду з матір'ю хлопчика та попередили про те, що потрібно бути уважною та слідкувати за дітьми, — йдеться в дописі поліції Києва. — Відносно неї складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Окрім того, мати щиро подякувала правоохоронцям, що знайшли її сина та запевнила, що у подальшому буде більше уваги приділятиме вихованню".
Завжди винна мати
Природно, у людей виникли логічні питання: чому було покарано матір, а не батька, який не вгледів за дитиною? У чому суть профілактичної бесіди з матір'ю? Їй порекомендували ніколи більше не залишати спільних дітей з рідним батьком? Чи завжди з собою брати дітей, коли йде у справах? У чому конкретно її вина? І чому батька дитини, дорослого чоловіка, так принизливо сприйняли як "якогось хом'ячка чи папужку, що у домі знаходиться просто для краси", і не несе жодної відповідальності?
На жаль, ситуація, коли відповідальність за дитину покладається лише на матір, не поодинока. За дослідженням Фундації DEJURE, з 628 судових рішень майже 80% адмінпротоколів було складено на матір і лише 17% — на батька. У 3% — на бабусю, діда чи інших опікунів. В результаті 15 870 жінок притягнули до відповідальності — на 60,72% більше, ніж чоловіків.
"Така кричуща різниця у ставленні до жінок та чоловіків, які виховують дітей, — вважає Ірина Шиба, виконавча директорка ГО "Фундація DEJURE", — може свідчити про гендерну дискримінацію з боку як поліцейських, які складають адмінпротоколи, так і суддів, які притягують до відповідальності. Адже останні під час розгляду справи практично не ставлять питання про те, хто виховує дитину і чому до відповідальності притягують лише одного з батьків. Українське суспільство продовжує жити в упередженнях, що виховання дітей – жіноча справа".
Те, що в Україні існує ніби "презумпція неспроможності" чоловіків у сімейних питаннях, важко не помітити. Особливо це кидається в очі, коли діти відвідують садок або школу — вся відповідальність за виховання і розвиток дітей падає на плечі жінки. Підготовка до дитячих заходів, поведінка, проблеми з навчанням — практично завжди по всім питанням педагоги апелюють саме до мам. А мами? Мами встигають усе: брати участь у батьківських зборах і дитячих святах, вчити вірші і перевіряти домашні завдання, водити дітей у спортивні секції і на прийом до лікарів, дивитися з ними мультики в кінотеатрі і купляти обнови в магазинах. До того ж мати соціальне життя, працювати, вести домашнє господарство і піклуватися про всіх членів родини.
А іноді — ще й нестися стрімголов до поліцейського відділку, щоб забрати там дитину, яка примудрилася вислизнути з-під носа у батька, та ще й покарання за це отримати.
На думку психологині, фахівчині з психодиагностики Катерини Хоменко, ситуація в метро, коли поліція не тільки спричинила ситуацію тиску і звинувачення щодо мами, але й фактично оцінила як норму те, що батько в принципі не здатний здійснювати виховання, відображає загальне соціальне суперечливе ставлення до прав і функцій сучасних жінок і матерів.
Перенавантажене материнство. Чому так?
"Перший аспект цього явища – суспільні надмірні вимоги до мам, навіть від родини.
Сучасні суспільство та держава несуть все менше виховних та освітніх функцій. Вони на фоні "Четвертої промислової революції", трансформації ринку труда, формалізації держосвіти все більше перекладаються на родину, а точніше, на її найбільш активних членів.
Другий аспект — функціональність пари.
Виховання дітей складається з ресурсів (сили, час, фінанси), а також того, наскільки в парі є взаєморозуміння, повага до потреб, смаків, інтересів, можливостей один одного, та гармонійне, гнучке розподілення обов'язків і справ. Якщо мама не може домовитись із партнером (батьком дітей), або знайти ресурси зовні, вона впрягається у 200% батьківського супроводу одноосібно. Логічно, що жінка далеко не завжди здатна витягти ситуацію сама і з якоїсь причини починає "випадати зі строю". Причинами можуть стати виснаження, порушення продуктивності, загострення хвороб, емоційні розлади, навіть суїциди. Врахуємо й те, що зараз навантаження і стрес збільшуються через численні економічні кризи, локдауни, загрозу інфікування вірусом. В результаті дитина через відсутність достатньо активного тата втрачає обох батьків.
У дитячій психотерапії є постулат: якщо мама створює простір для дитини і витримує пов'язане із тим навантаження, то вона може здійснювати це продуктивно лише в умовах, коли тато, або інша особа, забезпечує мамині потреби. Якщо цього не відбувається, вимогою бути на всіх фронтах жіноча психіка буде роздиратися на шматки. Окей, вона (жінка) буде тягнути. Але ціною здоров'я та тривалості життя.
Третій аспект – питання сили, агресії та задоволення потреб за рахунок того, хто не може дати відповідний опір.
Простий приклад. Жінка з дитиною за посвідченням намагається сісти на льготне місце у маршрутці, але кремезний впевнений водій їй відмовляє. На руках дитина, зима, жінка змушена платити повну ціну або піти. Або ж вона має характер, час і сили на відстоювання своїх прав, викликає поліцію, наводить статті Закону, витримує певний час конфліктні умови і все ж таки вирішує питання посеред натовпу і нервової обстановки із дитиною на руках. Уявіть ту ж саму ситуацію, коли на місці жінки буде такий самий кремезний тато. Водій, швидше за все, відступить і льготне місце знайдеться. Банальне питання сили. Якщо жінка не має рівної або більшої сили, її змусять погодитися".
"Ми можемо собі наводити різні міркування, чому жінка підписала адміністративний протокол, не будучи винною, — продовжує Катерина Хоменко. — Пояснювати так, як прийнято, як нам приємно, або спираючись на власний досвід. Але статистика не має емоцій: серед осіб, які здатні на опір та агресивні реакції, — 2/3 чоловіків. 2/3 чоловіків проти 1/3 жінок! Поліцейським хотілося скоріше завершити справу, жінка була в ситуації стресу, а на стресовану людину легше тиснути. Так якого рівня є суспільство, у якому насправді все вирішується законами джунглів?".
Що каже поліція?
На запит громадськості і журналістів Наталія Керницька, комунікаційниця поліції Києва пояснила: "Приїхала мама і на неї склали протокол. Ми ж не можемо тримати дитину й очікувати саме на тата. Тому ми поспілкувались з мамою. Є стаття "невиконання батьками їхніх обов'язків". Ніхто не каже ну-ну-ну на маму. Є двоє батьків, які відповідають за свою дитину. Ми б могли до вечора чекати на тата, але приїхала мама, тому з нею ми і провели бесіду".
З пояснення поліції стає зрозумілим — приїхав би батько, протокол склали б на нього, але першою на очі потрапила мама — вона і "відгребла" від поліції як представниця сім'ї за нерадивого чоловіка. А далі хай родина сама у своєму колі розбирається, хто з її членів більше і в чому винен. Що ж, "родинний суд" часто буває досить дієвим, але чи повинні на такі міри розраховувати представники закону?
Звична справа чи виняток?
"Обов'язок щодо виховання дітей покладається на обох батьків, — коментує правозахисник, помічник адвоката в АО "Перфекто" Максим Зубашков. — Так, Закон України "Про охорону дитинства" в ч.1 ст. 12 вказує на однакову міру відповідальності кожного з батьків щодо виховання, навчання і розвитку дитини, тощо. Стаття 141 СК України декларує, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, при чому перебування чи не перебування у шлюбі не "грають ролі".
Виконання вказаних обов'язків досить таки жорстко регламентовано чинним законодавством, зокрема в сфері наслідків невиконання батьками взятих на себе обов'язків щодо їх дітей, і це, звісно, дуже правильно. Рівень відповідальності варіюється від цивільно-правової (ст. 1178, 1179 ЦК України) до адміністративної (ст.184 КУпАП) та навіть кримінальної (ст. 166 КК України). Звісно, варто не забувати і про інші види відповідальності батьків, що стоять ніби "осторонь" — зокрема про позбавлення батьківських прав, передбачене ст. 164 СК України.
Однак, сам себе закон не виконує, його реалізують люди, як правило, наділені чіткими державно-владними повноваженнями, зокрема й підрозділи Національної поліції. Звісно, у цій ситуації є позитивним сам факт того, що поліцейські оперативно відреагували на дитину, що без супроводу дорослих гуляла на станції метрополітену. Однак, жодним чином не переоцінюючи цього факту, серйозні питання виникають саме щодо складання Протоколу про адміністративне правопорушення на матір хлопчика за ч.1 ст. 184 КУпАП, диспозиція якої звучить так: "ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей щодо матері хлопчика." Як вбачається з прес-релізу Поліції м. Києва, матір не залишала дитину в небезпеці та не проявляла халатності щодо виховання дитини, а навпаки, залишила його з батьком та меншою дочкою вдома. Щодо питання про складання протоколу взагалі, то тут зазначу про те, що його в порядку ч.1 та ч.2 ст. 254 КУпАП необхідно складати на особу, що саме вчинила правопорушення, або ж протягом 24 годин з моменту виявлення такої особи. Виходячи з фактичних обставин справи, доцільніше було б скласти протокол саме на батька дитини, адже він "недогледів" її, чим вчинив вказане вище адмінправопорушення".
Чи буде притягнуто до відповідальності маму хлопчика?
Швидше за все, вважає Максим Зубашков, суд відмовить у притягненні матері хлопчика до відповідальності, адже таких випадків, коли протокол складають "не на того", не вказують конкретні порушення батьківських обов'язків, що витікають з СК України, ЦК України тощо (оскільки ст. 184 КУпАП є бланкетною нормою, що відсилає до інших НПА) дуже багато.
"Насправді, така ситуація дуже поширена не лише в контексті коментованих правовідносин. Зокрема, — додає правознавець, — велика кількість "одіозної" судової практики існує й щодо, до прикладу, складання протоколів про адмінправопорушення за актуальною в наш час ст.443 КУпАП "Порушення правил щодо карантину людей", яких в період пандемії COVID-19 було складено неймовірну кількість, однак через порушення при їх складанні як у матеріальному так і процесуальному аспектах особи майже не притягалися до відповідальності. Тож що це, чому так відбувається? Це некомпетентність працівників Національної поліції, чи просто лінь? Переконаний, що й те, і інше. Для чого розшукувати батька, кудись іти та складати протокол на нього, якщо мати ось тут, поряд, а вона теж має відповідні обов'язки щодо дитини? Саме тому переконаний, що в ситуації, що склалася, немає жодних гендерних стереотипних впливів, а проблема є системною — як ментальною, так і кваліфікаційною, й потребує системного вирішення".
Гендерна дискримінація чи лінь?
Втім, у феміністичних спільнотах гендерну складову у випадку в метро все ж таки побачили. Причому, як справедливо відмічають учасниці обговорень, ця ситуація показова й образлива для обох сторін.
"Мам задовбало, — пише Христина Морозова, — що вся відповідальність за виховання дітей падає на їхні плечі. Навіть якщо в їхньому конкретному шлюбі чи партнерстві так не є, на це постійно вказують державні інституції. А Національна поліція – це державна інституція. За логікою держави, мама не має права до повноліття дитини вийти з дому, і навіть за довге перебування в туалеті може прилетіли адмінка.
Але ще більш образлива ця ситуація для татів. Держава в особі Нацполу просто не визнає їхньої суб'єктності у питанні виховання дитини. Папа-вазон, папа-табурет, чого тільки в коментарях до звіту не понаписували. І це справді, прикро й несправедливо. Чи не в усіх феміністичних спільнотах, за якими я стежу, обурилися з цього приводу".
Ганна Довгопол, координаторка програми "Гендерна демократія", Фонд імені Бьолля, бюро Київ — Україна, експертка з гендерних питань, запропонувала чоловікам, скористувавшись нагодою, зреагувати на ситуацію публічно: "Можна зробити акцію під стінами поліції, як феміністки роблять. Адже це не лише перекладання відповідальності на жінки, а дискурсивне визнання чоловіка таким, що не здатен піклуватися про дітей. І це мало б чоловіків ображати, ні?".
Можливо, татусі України прислухаються до цієї пропозиції, і нарешті не тільки голосно заявлять про свої права, а й будуть на повну силу користуватися ними. А поліція і суспільство перестане бачити мати як єдину відповідальну особу і почне вважати також і тат повноцінними батьками.
