fbpx
Сьогодні
Небайдужа 16:26 22 Кві 2021

Чайлдфрі по-українськи: життя для себе чи бідність?

Розбираємося, чи дійсно тут є межа, у чому різниця між чайлдфрі і чайлдхейтерами, чому молодь відмовляється від батьківства і чому суспільство так гостро реагує на людей без дітей.

English version here

Ілюстрація: Metro

Основною причиною загострення демографічної кризи в Україні називають критично низький рівень народжуваності. У той час, коли значна частина світу бореться з перенаселенням, сучасний демографічний стан нашої країни свідчить — наразі для відтворення населення забезпечується лише половина з потрібного.

Дійсно, за роки Незалежності щорічна кількість новонароджених знизилась вдвічі — якщо у 1991 році на світ з'явилася 631 тисяча малюків, то у 2020 – вже менше 300 тисяч. Найбільш стрімке падіння спостерігається останні 7 років. Цьому сприяють потоки міграції, економічні кризи, різке зниження рівня життя і доходів широких верств населення, невпевненість у майбутньому. Саме ці аспекти, на думку демографів, вважаються найбільш вагомими під час прийняття українцями рішення обзавестися дитиною. Сучасна молода родина спочатку намагається якомога міцніше встати на ноги, а потім вже думати про народження нащадків. Люди здобувають освіту, професію, шукають краще місце для подальшого життя, стабільну і добре оплачувану роботу, вирішують питання житла. 

За даними соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України найважливішими ознаками успіху, на думку молодих людей, стали: багатство (44,5%), успішна кар'єра (40,8%), гарне здоров'я (36,8%), гарна сім'я (35,8%), наявність престижних речей (машини, будинку, дачі) – 20,8%. Тобто для сучасної молоді діти не входять до трійки пріоритетів та не є обов'язковим атрибутом успішного життя

Дітей стали народжувати не тільки менше і пізніше, певний відсоток людей взагалі відмовляється від можливості стати батьками. Останні роки Україною шириться рух, прихильники якого свідомо відмовляються від потомства. Причинами для цього стали  не тільки матеріальна складова і прагнення до самореалізації. Відповідно до останнього загальноукраїнського дослідження "Права людини в Україні", однією з найважливіших цінностей 84% молодих українців назвали свободу.

Чайлдфрі: звідки ноги ростуть?

Чайлдфрі (з англ. "вільні від дітей") – люди, які свідомо прийняли рішення, що не хочуть мати дітей. У світі про це заговорили ще у 70-х роках. Першою цей феномен дослідила канадська соціологиня Джин Вівкерс, яка розділила чайлдфрі на дві групи. Перша – чайлдхейтери, ті, хто вкрай негативно ставляться до всього, що пов'язано з дітьми: процесу вагітності, пологів, грудного вигодовування. Таких людей небагато, але вони все ж існують. Друга — ті, хто не хоче змінювати свій спосіб життя заради дітей. Люди настільки звикають до тієї кількості свобод, можливостей, вільного часу, які в них є без дітей, що не хочуть від цього відмовлятися.

"Рубрика" поспілкувалася з представниками чайлдфрі, соціологами, психологами та феміністками, щоб дізнатися, чому саме молоді українці приймають рішення залишатися вільними від батьківства, чи є тому причиною матеріальне становище, чому не слід змішувати чайлдфрі з чайлдхейтерами і чи справедливі звинувачення представників руху чайлдфрі в егоїзмі.

Антоніна Медведчук, чайлдфрі, поетка, ілюстраторка, психологиня, розробниця проєкту "Фемінізм" української Вікіпедії, 30 років

Антоніна Медведчук

Чайлдфрі – раціональна опція у плануванні родини, як і всі решта. Рішення стати матір'ю – це формула, де варто зважати на ціну, в яку обійдеться гідно спорудити нову особистість: власні здоров'я, кар'єру, фінанси, час і покликання. Усього цього дітність вимагає, але компенсує непрямо і неповно. Діти – трудомісткий пожиттєвий проект, вони були "дорогими" й раніше, зараз це починають усвідомлювати масово. 

Материнство в Україні набагато дорожче від татівства: для жінки дитина означає помножене навантаження, більші фінансові ризики, збій в кар'єрі та дискримінацію на ринку праці, не кажучи про незворотню втрату здоров'я і сприйняття її колосальної праці як належного. Проте, статистично, менше і пізніше народжують якраз освіченіші і заможніші жінки. А соло-материнство, попри кількість матерів-одиначок, у нас досі вразливе та незахищене.

Тому чайлдфрі – це у першу чергу про тверезу оцінку ризиків/ресурсів. До чайлдфрі належить будь-яка свідома бездітність, і нестача фінансів – цілком валідна причина відкласти чи відмовитись від розмноження

Бажання увічнитись у потомстві приходить пізніше, ніж період незахищеного сексу, а "паніка бездітності" і міф про "жіноче покликання" навіяні соціумом. Люди потенційно здатні до безлічі речей: відкривати нові планети, винаходити ліки, ставити спортивні рекорди, створювати мистецтво чи займатися садівництвом. Скільки з цих потенцій ми реалізуємо? Які з цих ролей пропонують дівчаткам? Невтілення яких засуджують? Так виглядає репродуктивний тиск, який штовхає молодь заводити дітей раніше, ніж вона особистісно для цього визріває. Внаслідок частиною руху чайлдфрі є люди, які вже мають дітей.

Розчарування чи прямі докори рідних за бездітність – нерідко слід глибшої травми, міжпоколінної втрати власних мрій, щоб піклуватися про потомство, яким визначалися сенс і "успішність" життя – через брак доступу до інших реалізацій (і на пострадянщині це зміщення досі сильне). Жінкам ще покоління тому давали значно менше простору для суспільно значимої діяльності, це конфлікт цінностей. Проте якщо не народити – егоїзм, то що тоді – народжувати, поки існують дитбудинки? Провині за чайлдфрі протиставляється думка, що дітей приводять у світ бути щасливими, а не в обмін на нове покоління.

Особисто я обираю чайлдфрі, бо мені наразі більше підходять інші способи лишати слід: мистецтво, просвіта, дослідження, активізм. Можливо, зреалізувавшись як людина, я захочу створити ще одну. Важливо пам'ятати, що ніякий годинник не цокає: надворі ХХІ століття, а дитбудинки досі існують.

Олена Л., чайлдфрі, сценарістка, 36 років

Олена Л., чайлдфрі, сценарістка, 36 років

Насправді діти самі по собі не з'являються і рішення треба приймати саме для того, щоб їх мати і робити відповідні дії. Особисто для мене бути чайлдфрі — природній перебіг життя. Я дуже ціную те, чим воно зараз сповнене: фінансову свободу, свободу пересування, свободу обирати місце, де жити, не спираючись на якісь додаткові обмеження. 

Але якщо казати в цілому, то однією з основних мотивацій чайлдфрі є навіть не свобода, а сексизм. Згідно традиційного розподілу сімейних ролей, діти — це майже винятково жіноча справа, і це при тому, що материнство вимагає все більшого навантаження. Рішення стати матір'ю може навіть поставити деяких жінок на межу виживання — є випадки, коли жінки опиняються у проституції, щоб прогодувати власну дитину. Останній час бачу новини, що жінок, котрі залишали дитину з батьком, а самі йшли у справах на якийсь час, намагались притягнути до відповідальності! Це жах. Безумовно, необхідність працювати, щоб виростити дитину, була і раніше, але на той час жінка практично не мала вибору народжувати їй цих дітей, яких вона потім має забезпечувати, чи ні. Відносно недавно, з появою жіночої контрацепції, з'явився вибір. Став м'якішим і репродуктивний примус на жінок; зараз, на відміну від радянських часів, аборти не заборонені. 

Змінилися погляди і на майбутнє дитини. Якщо раніше вона виростала і ставала у великій родині ще одним робітником, то зараз вона потребує величезного вкладення грошей з великими ризиками — погодьтеся, для того, щоб виростити програміста потрібно більше ресурсу, ніж для навчання підпаска свиней. Тож, ствердження про те, що діти "це дуже дорого" базується не тільки у свідомості людей, це — об'єктивно, бо змінився тип економіки. Крім того, вважаю, для виховання дітей теж треба мати хист, як, наприклад, до малювання чи співу. Не можуть сто відсотків населення співати чи малювати.

Мої друзі і рідні не торкаються мого статусу, бо розуміють, що то не їх справа. Тих, кому природня тактовність чужа, я у відповідь починаю питати про їхнє особисте життя і вони чогось завжди цим не задоволені. Врешті-решт, я взагалі припиняю спілкуватися з такими людьми — дуже багато енергії забирають навіть прості пояснення, ще й люди примудряються ображатися на те, що вони самі порушують мої кордони. Останній випадок, який мене засмутив — моя колишня вчителька. Першим її питанням було не те, де я працюю, чим займаюсь (вона побачила мене по телевізору і попросила у мами номер телефону), а чи ще я не народила.

Мені не цікаво спілкуватись з людьми, хто міряє життя розмноженням. 

Більше за все дратує реакція незнайомих людей або тих, з ким лише починаєш спілкуватися. Мені здавалось, що всіх людей з дитинства виховували поважати чужі межі, і що є якісь етичні правила, але ні. Можуть пожаліти мене за те, що в мене немає діточок або сказати, що все ще попереду. Намагаюсь з такими обмежити спілкування, бо, як показує досвід, і в іншому подальша співпраця теж не складеться.

Я не можу погодитися з твердженням, що бажання не мати дітей є егоїзмом. Питання, а що таке егоїзм? Якщо людина приводить у світ іншу людину, бо так хоче — ми це не вважаємо егоїмом. Якщо відмовляється, бо не хоче — то егоїзм. Як на мене, трохи нелогічно. 

Віталій А., чайлдфрі, приватний підприємець, 33 роки

Віталій А., чайлдфрі, приватний підприємець, 33 роки

Усвідомлення того, що я хочу бути чайлдфрі, прийшло до мене у 28 років. Але і раніше в мене також були сумніви щодо доречності в моєму житті дітей. Зараз мені 33, я займаюся тим, чим хочу, навчаюся і працюю, маю невеликий бізнес. 

У мене є дівчина. Ми обговорили наше ставлення до дітей та бажання їх мати (чи не мати) на першому побаченні, відразу ж після наших політичних уподобань, і наші думки по обом питанням збіглися. З друзями, які дивилися на мене з нерозумінням, я припинив спілкування. Моя матір іноді мені каже, що родина потрібна, але на онуках не наполягає. У неї є поняття, хоч і не повне, як я живу, чим займаюся, а її слова до мене, вважаю, більшою мірою є результатом впливу оточуючого світу та людей, з якими вона спілкується. Якщо конкретно — нашими родичами з села, для яких неприпустиме життя без дітей та родини. Їхнє бажання вплинути на мене через матір мене дещо нервує. Це і змушування мене жити так, як вони, і зверхнє ставлення, і небажання приймати іншу точку зору. 

На мою думку, економічний фактор не є головною мотивацією бути чайлдфрі, його і без цього потрібно завжди враховувати, тому що економічні труднощі в нашій країні хронічні. Чайлдфрі — це більш свідоміший і ширший вибір, ніж просто думки про фінансовий стан та проблеми.

Я не бажаю мати дітей і не вбачаю в цьому егоїзму.

У суспільстві це слово в більшості випадків несе осудливий зміст. Звинувачення чайлдфрі в егоїзмі найчастіше можна почути від батьків, яким дуже кортить стати дідусями і бабусями, зіграти відповідні своєму віку гендерні ролі. Для них важливий статус старійшин в родині, схвалення та повага друзями, сусідами, родичами. Хоча родичі, з мого досвіду, можуть принести в життя набагато більший негатив, ніж чужі люди, прикриваючись словами — "ми ж твої рідні, і хочемо тобі якнайкраще". Я сам знаю, як мені найкраще. І бути егоїстом для мене більш, ніж нормально.

Ганна Довгопол, координаторка програми "Гендерна демократія", Фонд ім. Г. Бьолля, бюро Київ — Україна, експертка з гендерних питань

Ганна Довгопол

Коли ми шукаємо причини, через які люди вирішують не мати дітей, цікаво поставити питання інакше – а чому люди вирішують мати дітей? Чому ми за замовчуванням вважаємо, що діти – це базова програма? Адже планета перенаселена, нам як виду не загрожує вимирання, ми вже давно не живемо виключно як тварини, у яких розмноження – основа існування. Ми маємо суспільство, яке вже достатньо розвинене, щоб люди могли вибирати те життя, яке вони особисто хочуть прожити. 

Люди можуть вирішити стати чайлдфрі, тому що у них інші плани на життя, чи вони вважають, що людей і так забагато і не варто народжувати ще нових, чи тому, що, наприклад, екологія настільки погана, що нову людину приводити у світ не варто. Зрештою, їм просто може не хотітися народжувати і виховувати дитину.

І це – дуже здорове ставлення, адже дитина виросте щасливою лише в тій сім'ї, де їй дійсно раді, а не де вона просто "сталася". Раніше, в силу економічних причин, зокрема того, що жінка не мала можливості навчатися і працювати, у неї такого вибору не було. Заміжжя і народження дитини було практично єдиним варіантом її реалізації. Ну, ще, у якості альтернативи, можна було в монастир відправитися. І хоча ми можемо це спостерігати значною мірою і досі (це називається репродуктивний тиск) – ситуація все ж таки значно змінилася на краще і продовжує змінюватися.

Є багато інших причин, чому у людей немає дітей – фізична неможливість, економічна ситуація, відсутність партнера або партнерки. Не всі люди, які не мають дітей, називають себе чайлдфрі – і це критично важливо брати до уваги. Адже самоназва – це теж про власний вибір та про гордість, і якщо людина не рада такій ситуацій, то і називати себе чайлдфрі скоріш за все не буде. В Україні, мені здається, усвідомлених чайлдфрі не так багато, оскільки, повторюся, це стосується людей, які можуть мати дітей, але вирішують цього не робити. А ще важливим чинником є те, що суспільство надзвичайно сильно тисне в першу чергу на жінок: необхідність народжувати подається як обов'язок та призначення, і через це жінки часто навіть не дозволяють собі задуматися, чи дійсно вони хочуть мати дитину. Якщо додати сюди низький рівень сексуальної грамотності та турботи про жіноче здоров'я, не варто дивуватися тому, що у нас так багато зруйнованих життів та нещасних і батьків, і дітей.

Є люди, які не просто не бажають мати дітей, а й досить войовниче сприймають все, що з ними пов'язано. Але агресивне засудження і несприйняття інших — взагалі проблема комунікації в нашій культурі, і може виникати стосовно будь-якої теми. Не мати дітей — так само ок, як і мати.

Важливо поважати вибір інших людей.

Чи є позиція чайлдфрі егоїзмом? Здоровий егоїзм – це турбота про себе, фокус на власному житті, нічого поганого тут нема. Важливо, щоб вибір мати чи не мати дітей був продиктований власним бажанням, тоді буде добре і батькам, і дітям. Але у старших поколінь, які виросли в Радянському Союзі, слово "егоїзм" викликає несприйняття, бо тоді люди практично не мали жодного вибору, не могли орієнтуватися на свої бажання, вони робили те, що "мусили", виходячи з обставин того часу. Влада дуже жорстко регламентувала життя людей. Людям, які не могли приймати рішення самі, важко прийняти, що у наступних поколінь цей вибір з'явився. На додачу, ще до недавнього часу виживання людей часто фізично залежало від наявності дітей, які про них потурбуються в старості. На щастя, зараз ситуація інша, жінки мають значно більше можливостей бути фінансово незалежними, користуватися якісною контрацепцією, а отже, приймати ті рішення стосовно власного життя, які зроблять щасливими саме їх.

Ольга Гайович, феміністка, активістка за репродуктивні права жінок

Ольга Гайович

Поширення фемінізму, здобуття жінками більшої кількості прав і свобод та науковий прогрес дав можливість жінкам жити без створення сім'ї з чоловіком, реалізуватися в кар'єрі, у творчості, поза домом. Раніше суспільство визначало за звичаями та законами один, безальтернативний, шлях для жінки  — заміжжя, дітонародження. Реалізуватися жінки минулого могли лише волею випадку: наприклад, Леся Українка стала великою діячкою, бо уникла звичного для того часу обов'язкового сценарію через стан здоров'я, а також матеріальне забезпечення від своєї родини. 

Загальні зміни в суспільстві стосуються і чоловіків, і жінок. Доступ до інформації, дозвілля, навчання, дистанційна робота через інтернет. Популяризація подорожей, хобі, спорту. Утвердження нових суспільних ролей відмінних від колишньої гетеросексуальної сім'ї з дітьми. Люди бачать якісь інші моделі життя і обирають їх для себе. У всіх розвинених країнах збільшується частка людей, що живуть самостійно, з'явився термін "сім'я з однієї людини". Без доступу до інформації така ідея у більшості і не виникала, наступні покоління жили так само, як попередні. 

Чи може фінансова ситуація впливати на рішення людини бути чайлдфрі? Це залежить від сприйняття самої людини. Якщо вона вважає себе чайлдфрі при цьому, значить так і є. Не народжувати з фінансових причин цілком підпадає під усвідомлений вибір, а гроші — це фактор, що впливає на прийняття рішення. В Україні традиційно діти визначені як обов'язок матері, при розлученні більшість татів відмовляються від виховання дитини. Матері зазнають дискримінації при прийомі на роботу, лікарняні — на жінках, у декрет ідуть в більшості жінки, незадовільна інфраструктура садочків, шкіл. Народити — це значить наразити себе на серйозні втрати.

В Україні репродуктивний тиск і досі на високому рівні.

Жінки страждають від суспільних вимог більше, рішення не мати дітей сприймається як бунт проти традиційних ролей, як зазіхання на порушення глобального ієрархічноіго устрою, у якому місце жінки — це доглядова праця, причому не лише за дітьми, а і за чоловіком. Деякі чоловіки вбачають пряму загрозу для себе, що не отримають безкоштовного побутового обслуговування без дітей на жінці. Також велика частина репродуктивного тиску на молодих жінок іде від їхніх матерів і бабусь, так відбувається і через бажання старшого покоління зберегти традиційний устрій, вони можуть бути абсолютно переконані, що жінка не може без дітей, помре нещасна і її треба рятувати. А також старші жінки можуть так діяти через репродуктивний тиск на них самих від суспільства, в Україні старшій жінці відводиться одна роль — бабуся з пиріжками для онуків, без онуків жінки ніби не існує, з неї можуть насміхатися, дискримінувати, зневажати в оточенні.

Відповідно і хейт до дітей та дітних жінок викає як відповідь на репродуктивний тиск, бо злити агресію через образу від цього тиску легше на більш вразливу групу жінок. На чоловіків не накинешся — страшно і може мати наслідки. Чайлдхейтери, без достатніх знань феміністичної теорії, розуміння суспільних процесів, можуть вважати причиною своїх нещасть дітних жінок і транслювати на них свою ненавість. У феміністичних групах ми постійно проводимо роз'яснювальну роботу щодо неприпустимості мізогінії до дітних жінок, зокрема забороняємо слова 'яжемать' та подібні. Результат є.

Юлія Кучерук, психологиня, психотерапевтка за методом символдрами

Юлія Кучерук

За бажанням мати дітей часто стоять швидше неусвідомлювані причини, ніж усвідомлювані. Як і за не-бажанням. Людина — істота складна, і в більшості випадків суперечлива. У нас часто поєднуються взаємовиключні мотиви і наміри. Можливо, цим можна пояснити і проблему хейтерства. Коли  "і хочеться, і колеться". Коли є пригнічене і витіснене бажання мати дитину. Тоді будь-яка ситуація, у якій фігурують діти, дратуватиме і буде "нагадувати" про заблоковані в собі імпульси.

Це, звичайно, привід завітати всередину себе (за допомогою психолога), спробувати роздивитися, що ж саме відбувається всередині і чому.

Якщо тема дітей не викликає таких сильних почуттів — афектів, і можна говорити про відсутність особливого внутрішнього конфлікту, тоді можна довіряти своїм рішенням не мати дитини. У досить рідкісних випадках може бути повне усвідомлення всіх мотивів і імпульсів. Але таке трапляється нечасто. Найчастіше ця тема пов'язана з внутрішніми конфліктами — "хочу, але не можу" (з різних причин) та "можу, але не хочу". Кожен вирішує це по-своєму. Тут складно говорити в загальному, тому що все дуже індивідуально.

Тут і побоювання не впоратися — так як очікування від себе занадто великі. І бажання "добути" дитиною самому. Попередні покоління теж не отримували ресурс дитинства сповна — але тоді треба було виживати. Ще недавно дитина давала "гарантії" подальшого існування роду. Зараз питання виживання не стоїть так гостро, тому психіка цілком може розглядати сучасні, більш м'які і сприятливі умови для життя як привід "розслабитися" і завдання продовження роду не вважати обов'язковим до виконання. Але в той же час небажання мати дітей може бути і ознакою глибокої травми, нездатності впоратися з фрустраціями дитинства, які в свою чергу трансформуються у бажання "захистити" наступне покоління від повторення травматичних переживань. У цьому випадку "не хочу" варто розглядати скоріше як "не можу" — занадто мало ресурсів психіки. Ці дефіцити людина і прикриває захисним "не хочу". І це важливо враховувати. 

Ігнорування цих обмежень може виснажувати психіку ще більше, коли людина все ж таки вирішує народити дитину "не зважаючи ні на що", тобто нехтує своїми реальними можливостями, що згодом може негативно позначитися і на дитині в тому числі.  

Катерина Гольцберг, дитяча та сімейна психологиня

Катерина Гольцберг

Як це не дивно, основний мотив у чайлдфрі — це страх перед дітьми.

Раніше сім'ї були більш закриті, зараз на виду всі нюанси виховання. Сучасні діти теж трохи інші, їм значно більше дозволено. І у людей, які вирішують заводити дітей чи ні, може виникнути питання — а чи впораюся я? Може скластися враження, що діти видаються якось рандомно, що буде, якщо і мені попадеться така складна, неслухняна дитина, або, що ще важче прийняти — не достатньо здорова. Причому те покоління, яке зараз здатне народжувати — покоління міленіалів, дуже вимогливе до себе, у всьому хоче дійти до суті, стати кращими. А коли ти постійно хочеш бути "зе бест", є ризик не відчувати своєї компетентності навіть у природних речах. 

Люди, які вирішують стати чайлфрі, рідко називають страх у переліку причин для прийняття цього рішення, тому що цю причину насправді дуже складно озвучити.  Тільки після довгої роботи з психологом людина може дійти до цього розуміння. Зазвичай наводиться маса інших відмовок, наприклад, я не хочу плодити злидні, мені потрібно розвиватися, також багато говорять про свободу без дітей, але страх втратити свободу — це теж страх.

А міленіали дуже погано зізнаються в страхах, тому що "нічого не боятися" — це їхнє кредо.

Страх втратити звичне життя. Страх втратити рівень комфорту. Я заробляю, на мене мені вистачає. А ось когось ще годувати — вибачте. З тієї ж причини ми часто можемо спостерігати в парі і роздільний бюджет. Крім того, це покоління дуже любить розваги. У моїй практиці був випадок, коли молода родина приходила на консультації у зв'язку з тим, що вони не могли домовитися, хто повинен бути з дитиною, коли батькам хочеться піти погуляти. Жінка була проти того, щоб у ці моменти дитина сиділа виключно з нянею, а чоловік казав: ні, я так не домовлявся, я що, 24 години на добу повинен бути з дитиною? Часто стикаюся з тим, що молодь заводить людей, як діти заводять собак. Усвідомлення того, що дитина не примха, а щоденна праця, приходить пізніше, і що призначення сім'ї та пари не тільки в тому, щоб народити дитину — її, виявляється, ще й ростити і виховувати треба. До речі, дуже багато розчарованих молодих людей, які говорять: якби я знав, що буде так важко, я б дітей не заводив.

Хейт до дітей може бути причиною дитячих травм. Одна з найбільш поширених — травма старших братів і сестер, на яких свого часу батьками був звалений тягар догляду за молодшими. Люди, які "награлися" у батьків в дитинстві, ставати справжніми батьками вже не хочуть — "з мене досить". Величезна помилка батьків — змушувати старших дітей бути няньками, це не є завданням дитини. Ми народжуємо дітей для себе, і старші діти не зобов'язані нести відповідальність за наші рішення.  

Для багатьох чайлдфрі дитиною стає бізнес або робота, яким приділяється весь час і увага. На питання, чи є в цьому егоїзм, я теж відповім питанням: а що поганого в егоїзмі? Егоїзм — це природно, це запорука виживання. Суспільство, закидаючи чайлдфрі звинувачення в егоїзмі, у цей спосіб намагається змусити їх народжувати, щоб вони, захищаючись від цього звинувачення, спробували таким чином "виправдатися". У старшого покоління не було вибору — народжувати чи не народжувати дітей, а у міленіалів він є. У сучасної молоді інші запити на рівень щастя.

Софія Лавренюк, соціологиня, громадська активістка, керівниця кроссекторального соціального проєкту "На рівних"

Софія Лавренюк

Childfree — це не лише про просто "не хотіти" народжувати дітей, а й про те, що кожна та кожен мають на це право. Також важливо зазначити, що "childfree" потрібно відрізняти від "childless" — це люди, які не можуть мати дітей за станом здоров'я.

Бажання людей ставати чи не ставати батьками не завжди повинно бути економічно, соціально, політично, психологічно обумовленим. Дехто приймають це рішення і дотримуються його протягом життя, дехто просто відстоюють право на власне тіло та його можливості бути не вагітним (це не заперечує можливість змінити думку та все ж таки народжувати через якийсь період часу).

Хоча термін чайлдфрі існує протягом вже декількох десятиліть, в Україні, як на мене, про це ще мало знають, та й самі чайлдфрі-люди бояться про себе заявляти, аби не стикнутися з критикою зі сторони суспільства, у якому вирують гендерні стереотипи та поняття "традиційної сім'ї" (яке, на щастя, з роками починає трансформуватися). Неможливо не згадати про рольові очікування до жінки та репродуктивний тиск з боку оточення.

Для українського суспільства вибір чайлдфрі видається незрозумілим, адже як же так, ти що, маєш свободу? Але для багатьох такий вибір є нормальним та обгрунтованим рядом причин.

Можна копнути глибше і знайти ряд соціально-економічних причин, але є й набагато простіші, такі як, наприклад, відсутність інтересу до батьківства, тобто просте небажання присвячувати свій час та сили догляду за дитиною, або ж небажання проходити сам процес: вагітність, пологи, грудне вигодовування, догляд.

Звичайно, на вибір бути чи не бути чайлдфрі можуть впливати й такі причини як:

  • Економічна неготовність утримувати дитину;
  • Зменшення кар'єрних можливостей для жінки (хоча по законодавству України у декретну відпустку може піти і чоловік, і ближні родичі та родички, але це не є популярною практикою. Таким чином, жінка стикається з дискримінацією на робочому місці або взагалі не може знайти роботу.)
  • Низький рівень соціального забезпечення в країні (бідність, висока захворюваність, війни, криміногенність, низький рівень життя).
  • Погіршення стану здоров'я на всіх етапах вагітності, як наслідок самої вагітності, акушерського насилля, доглядової праці.

Цей список не є вичерпним. Люди мають навчитися сприймати та поважати вибір кожної людини, право на збереження свого тіла, право на приватне життя і т.і.

Я б не сказала, що люди, які відносять себе до чайлдфрі в Україні, роблять це саме через нестабільне фінансове становище або через очікування ідеального материнства або татівства. По-перше, цей рух прийшов до нас із величезним запізненням, і тому люди, які так себе називають, мають навколо себе достатньо широке інфополе, тобто більший доступ до інформації про свої права та можливості (який, наприклад, у невеликих містах або селах є більш обмеженим). По-друге, за статистикою (на основі закордонних досліджень), люди, які обирають бути чайлдфрі, мають вищу освіту, високооплачувану роботу та живуть у великих містах. Відповідно, це свідчить про те, що соціально-економічне положення сім'ї або окремої людини є достатнім для того, аби утримувати дитину. Стосовно амбіцій, то цей острах того, що дитина не отримуватиме належний догляд, є досить обгрунтованим і правильним підходом, який би міг підкріпити рішення людини не народжувати дітей. Але першочергово — це про особистий вибір людини, яка вирішує не народжувати дитину; якими саме мотивами вона керується — не є таким важливим у контексті сприйняття цього питання суспільством.

Адже це рішення не має стосуватися інших.

І якщо чайлдфрі зазвичай не нав'язують свою позицію іншим, то чайлдхейтери роблять це на кожному кроці. Але це також опціонально: є ті, кому просто не підходить бачити чи спілкуватися з неслухняними дітьми, які постійно вередують, плачуть; або ж неприємно бачити такі фізіологічні речі, як грудне вигодовування, догляд за дитиною. Але вони не будуть проявляти агресію чи той самий хейт у соціальних мережах. А є ті, хто просто ненавидять дітей та роблять усе можливе, аби це показати. Насилля, яке може бути як психологічне, так і фізичне, та хронічна, повторювана агресія — це якраз-таки питання вже психологічних проблем людини, та має вирішуватися за допомогою фахівця. Причини такої поведінки також ще потрібно досліджувати. Можна припустити, що це  власний негативний досвід як з дитинства (агресивне поводження батьків з дитиною), так і моменти життя дорослої людини (несприйняття вагітності як фізіологічного процесу, спостереження за друзями, чиї діти є неприємними у поведінці і т.і.). Також агресивна поведінка може бути сигналом для отримання уваги до своєї особистості, бажання епатувати. 

Люди, які зазнали хейтерської поведінки по відношенню до себе або до своїх дітей, мають на це правильно реагувати (хоча вони не є прямою причиною хейту до себе, але потрібно знати, як себе захистити). Якщо це відбувається на вулиці, то перебувати у відкритому, людному просторі, вести діалог спокійно та зважено, викликати поліцію. У просторах Інтернету варто не підтримувати такі дискусії та блокувати, а з боку модераторів спільнот — створювати безпечний простір для користувачів.

Рішення людей не народжувати дітей стосується лише їх самих та їхніх партнерів, тому так званий егоїзм — це супер-якість в ігноруванні обвинувачень у ньому з боку родичів або будь-яких інших людей.

На сьогодні якраз-таки у тому "негативному" егоїзмі можна було б звинуватити людей, які приймають рішення народжувати дитину, а в результаті вона чи він виростають у неблагополучних сім'ях, віддаються в інтернатні заклади, жебракують, зазнають насилля, тощо.

На жаль, поки що масштабні соціологічні дослідження з тематики "Чайлдфрі в Україні" відсутні. Але з трансформацією інституції сім'ї, думаю, скоро почнуть займатися і цим аспектом. Можливо, ця стаття буде поштовхом соціологам (в тому числі і мені) дослідити в майбутньому цю нову для нас тему.

Ще ми писали, як пережити або допомогти пережити викидень.

А також всю правду про домашні пологи в Україні.

7644

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: