Восстановление Варшавы: об этом все говорят, а какие уроки польской столицы важны для послевоенной Украины

Колаж lviv1256.com

Евгения Вирлич

заместитель главы правления ОО "Антикоррупционный штаб"

Про те, як Варшаву відбудували після Другої світової війни говорять майже на всіх заходах, де йдеться про повоєнне відновлення України. Здебільшого йдеться про громади, які продовжують перебувати під обстрілами та/або окупацією, — Херсон, Маріуполь тощо. Втім, не так багато говорять про те, чому саме ми маємо перейняти досвід польської столиці, в чому важливість досвіду Варшави для нас і які є переваги та недоліки. У цьому матеріалі пояснюю, чому досвід Варшави такий важливий для українських міст, які опинились під обстрілом Росії, а головне — що саме з цього досвіду можемо перейняти, а про що можливо не варто навіть думати.

Ані кроку від історичного контексту: рішення про відбудову Варшави ухвалював Сталін

Аналізуючи будь-який досвід, важливо досліджувати всі події в історичному контексті, тобто розуміти, коли саме це було, за яких обставин, що передувало, яким було соціально-економічне становище тощо. Тільки з урахуванням всіх цих особливостей можна гідно оцінити всі події. Тому, аналізуючи відбудову Варшави після Другої світової війни, ми маємо розуміти, що з тих пір, як ухвалили рішення про відбудову Варшави, минуло майже 80 років. Європа після Другої світової війни – це неймовірна кількість зрівняних з землею міст і містечок, які потребували відбудови. 

Безпосередньо після Варшавського повстання німці розпочали організовану акцію знищення міста. Руйнування відбулось за особистим наказом Генріха Гіммлера, який 9 жовтня 1944 року заявив: «Це місто повинно повністю зникнути з лиця землі та слугувати лише як перевантажувальний пункт для транспорту Вермахту, каменя на камені не повинно залишитися. Усі будівлі зруйнувати до самих фундаментів». І наказ Гіммлера нацистська Німеччина здійснила максимально віддано.

Під час боїв Варшавського повстання були зруйновані всі мости через Віслу, 90% історичних і промислових будівель, понад 70% житлових і шкільних споруд, а також уся трамвайна і залізнична інфраструктура. 

Варшава в січні 1945 року, Старе місто після Варшавського повстання; фот. Wikipedia

Німці свідомо нищили об'єкти польської культурної спадщини, зокрема Колону Сигізмунда, плиту Могили Невідомого Солдата, Королівський замок і Саксонський палац. Після падіння повстання у Старому Місті спалили Бібліотеку Ординації Замойської (Biblioteka Ordynacji Zamojskiej), Архів Давніх Актів (Archiwum Akt Dawnych) і Скарбовий архів (Archiwum Skarbowe). Все це дуже нагадує те, що наразі відбувається в Україні, де російські війська свідомо руйнують історичну та культурну спадщину. І саме тому ставлення поляків до відновлення, їхній досвід, зокрема у сприйнятті своєї культури, історії та загалом ідентичності такі цінні для нас.

Руїни костелу Сакраменток св. Казимира на Новому Місті – 1945 р. (фото з архіву AIPN) 

У січні 1945 року, коли до міста увійшли частини Червоної армії — фактично іншого окупанта, який допоміг розв'язати війну, яка почалась із вторгнення до Польщі, Варшава більше нагадувала море руїн, ніж місто. Після війни в місті залишалося близько 22 мільйонів тонн уламків. Першими до відбудови приступили мешканці, які вижили у зруйнованому місті, а згодом до них долучились і ті, хто повернувся до столиці. Вони своїми силами розчищали руїни та створювали тимчасові умови для життя.

І хоча фактична відбудова Варшави вже почалась на початку січня 1945 року, офіційне рішення про відбудову надав… Йосип Сталін вже наприкінці січня 1945 року. Не забуваємо, що Друга світова війна завершилась тим, що Польщею фактичо керували комуністи – з усіма наслідками такої влади. 

Відбудова по-комуністичному: націоналізація

Спочатку тодішнє керівництво розглядало можливість перенесення столиці Польщі до Лодзі. Варшава була настільки зруйнована, що уявити собі столицю на цьому місці було вкрай важко. Втім, любов поляків до своєї землі перетнулась із бажанням комуністів показати світу, що вони зможуть відбудувати те, що знищили німці під час війни. Варто зауважити: якби не щира та віддана любов поляків до СВОГО, наврядчи тодішній владі вдалось би відбудувати Варшаву — фактично з руїн. Але про це – трошки далі.

Архітектор Зигмунт Стемпінський сформулював тоді влучне гасло відбудови, яке стало офіційним: «Весь народ будує свою столицю». І це гасло стало не лише частиною комуністичної пропаганди – воно відображало і прагнення поляків відновити свою зранену столицю. Так, комуністи на цьому грали доволі багато, зокрема під час святкувань у 1964 році комуністичний високопосадовець Зенон Клішко підкреслив, що місто стало символом відродження країни. Але без бажання самих поляків такі темпи відбудови з одночасною якістю і збереженням історичного вигляду столиці навряд були би можливими.

Одним із ключових етапів відбудови Варшави після Другої світової війни стала націоналізація земель відповідно до декрету Берута. Вже восени 1945 року всі земельні ділянки в межах міста були передані у державну власність. Приватні будинки та інші споруди були викуплені у їхніх власників, деякі з них потім передані їм у довгострокову оренду. У 1949 році всі будівлі в межах міста знаходилися у державній власності та перебували під управлінням новостворених державних адміністративних установ. І це стало одним із ключових етапів, які уможливили відносно швидке і комплексне відновлення Варшави: не виникало жодних питань щодо власності, жодних проблем щодо встановлення прав чи затримок через переоформлення. Це неможливо в демократичній країні, де цінують права людей. В Україні – зокрема. Тому варто враховувати, що відбудова – це перш за все, пошук власників, збір заяв про пошкодження чи знищення майна, інвентаризація та облік майна без господарів, окремі заходи щодо майна злочинців, які отримали відповідні вироки з конфіскацією тощо. Ці процеси потребують глибокого вивчення, дослідження, аналізу і розробки механізмів швидкої реалізації в сучасних умовах. 

Загалом варто пам'ятати, що все, що відбувалось під час повоєнної відбудови Варшави, відбувалось за комуністичного режиму – з усіма відповідними наслідками.

Бюро відбудови столиці

Для того, аби відбудова була комплексною і підконтрольною, наприкінці січня 1945 року створили Бюро Організації Відбудови, яке 3 лютого 1945 року реорганізували в Бюро Відбудови Столиці (BOS). "Бюро" з польської можна також перекласти як "офіс" – це трошки звичніше для українського слуху. 

Свою роботу Бюро почало з 14 лютого. З утворенням BOS почалася реалізація одного з найамбітніших проєктів в історії урбаністики, адже ніхто раніше не брався відбудовувати місто з такими масштабами руйнувань. Скептики навіть жартували, що абревіатура BOS розшифровується як "Боже, Відбудуй Столицю" ("Boże Odbuduj Stolicę").

Керівником BOS призначили Романа Пьотровського (архітектор і політик), а його заступниками – Йозефа Сігаліна (архітектор і урбаніст) і Вітольда Плапіса (архітектора, професора Варшавської політехніки). Спочатку Бюро займалося охороною та інвентаризацією вцілілих реліквій забудови міста. Недарма зазначені в дужках професії тих, хто очолював BOS: це були виключно професійні архітектори та урбаністи, науковці, які знались на організації просторів. І хоча діяльність BOS зазнавала зокрема дуже сильної критики (випадки ідеологічного нищення фасадів і скульптур під приводом «упорядкування», «модернізації» та «позбавлення сумнівної якості оздоблення»), на чолі структури стояли професійні архітектори, які точно знались на тому, як оптимально проєктувати ті чи інші будівлі, знались на історії та особливостях пам'яток тощо. Власне, це те, на що дуже важливо звертати увагу в Україні зараз: відбудова потребуватиме сил абсолютно всіх фахівців, тому ми маємо вже зараз замислитись про те, хто проєктуватиме відбудову громад.

Бюро виконувало функції міської урбаністичної майстерні, будівельної адміністрації, будівельної інспекції та управління з охорони пам'яток. У 1945 році до складу BOS входили такі відділи (Józef Sigalin: Warszawa 1944–1980. Z archiwum architekta. Tom 1. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1986, s. 74–75. ISBN 83-06-01187-2):

• Відділ урбаністики
• Відділ архітектури та інженерії
• Відділ архітектури історичних пам'яток
• Відділ інженерії
• Відділ економічного планування
• Відділ пропаганди
• Відділ замовлень
• Відділ нагляду
• Відділ вимірів
• Адміністративно-господарський відділ
• Самостійний відділ кадрів
• Самостійний відділ контролю
• Генеральний секретаріат

Пізніше відкрили ще спортклуб та їдальню (Grzegorz Piątek: Najlepsze miasto świata. Warszawa w odbudowie 1944−1949. Warszawa: Wydawnictwo W.A.B, 2020, s. 143.). У липні 1945 року в BOS працювало близько 1500 осіб: архітекторів, урбаністів, інженерів різних спеціальностей, економістів і юристів (Encyklopedia Warszawy. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1994, s. 70).

Відділ архітектури історичних пам'яток (WAZ) відповідав за відбудову Старого та Нового міста, Королівського тракту та Лазенків. При відбудові міста враховувалися збережені панорами та пейзажі (наприклад, малюнки Каналетто). Працівниками WAZ були, зокрема, Ян Захватович і Пьотр Біґаньський: видатні польські архітектори, науковці, які стали одними з ключових дійових осіб відбудови.

Діяльності BOS варто присвятити окрему статтю, адже чимало аспектів точно були би корисними і сучасній Україні. Точно не всі, бо координація роботи все ж таки відбувалась у комуністичному стилі і у відповідному режимі. Але чимало напрацювань Бюро корисні для використання в Україні. 

З 1945 року компетенції BOS поступово обмежувалися. У серпні 1945 року місто взяло на себе управління дорогами та мостами, а в березні 1946 року — будівельну інспекцію . У середині 1946 року Варшавська дирекція відбудови взяла на себе реалізацію інвестиційних проєктів BOS, а у вересні того ж року був ліквідований Відділ архітектури історичних пам'яток (його завдання перейшли до Управління охорони пам'яток міста Варшави). З 1947 року BOS перетворилося на переважно урбаністичне бюро. У липні 1947 року у BOS працювало 500 осіб, у січні 1948 року — 280, а у червні того ж року — 193 особи (Grzegorz Piątek: Najlepsze miasto świata. Warszawa w odbudowie 1944−1949. Warszawa: Wydawnictwo W.A.B, 2020, s. 474 – 475.). Бюро Відбудови Столиці ліквідували у 1951 році розпорядженням Ради Міністрів від 6 вересня 1950 року. При цьому, відбудова Варшави тривала ще фактично до середини 80-х років.  Останнім етапом відбудови стала реконструкція Королівського замку, що тривала з 1970 до 1984 року. Вже 1 вересня 1980 року історичний центр Варшави внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Фото: Євген Яковенко / naszwybir.pl

Важливо зазначити, що міська влада практично була усунена від управління відбудовою Варшави, а муніципальні установи відігравали другорядну роль у розвитку міста та залучались лише до утримання міської інфраструктури і її експлуатації. Обидва післявоєнні мери Варшави були політичними призначенцями та майже не мали простору для маневру. Які власне простори для маневру, коли при владі комуністи? Плануванням та проєктуванням міста повністю опікувалось Бюро відбудови столиці. З метою нагляду за відновленням та підтримки цієї установи у 1945 році було створено дві додаткові інституції: Головна дорадча рада з відбудови Варшави і Комітет з відбудови столиці. Головна дорадча рада складалася з вищих політичних лідерів, а також економістів, соціологів, архітекторів, художників, письменників тощо. Комітет з відбудови столиці координував роботу, пов'язану з відбудовою міста. Його очолював Прем'єр-міністр. До його складу входили міністри та працівники муніципальних установ Варшави. У цих двох адміністративних структурах була зосереджена велика частка людських і фінансових ресурсів, доступних країні на той час. У 1949 році управління містом цілком перейшло до центральної влади. 

Фінансування відбудови Варшави

Один із важливих моментів відбудови столиці Польщі: а звідки ж брали кошти? Якщо зважити на те, що йдеться про 1945-й рік: Європа понівечена Другою світовою війною, Ліга Націй як міждержавна організація припинила своє існування, а ООН створять лише за рік, то допомагати Варшаві власне не було кому. Лишається власне бюджет країни.

Фінансування заходів з відродження Варшави відбувалося переважно за рахунок державного бюджету. У перший рік на ці цілі спрямували  67,5% усіх національних ресурсів, виділених на відбудову країни (Anna Jozefacka «Rebuilding Warsaw: Conflicting Visions of a Capital City, 1916-1956» – A dissertation submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy, Institute of Fine Arts, New York University – May 2011). Національний економічний шестирічний план, розпочатий у 1950 році, включав окрему програму відбудови Варшави як найбільшу фінансову інвестицію. До цієї програми також внесли відновлення промислових об'єктів міста.  

Звідки ж ті кошти брались у державному бюджеті понівеченої війною Польщі? Із соціального фонду відбудови столиці (Społeczny Fundusz Odbudowy Stolicy – скорочено SFOS), який створили спеціально для збору коштів на відбудову повоєнної Варшави. 

Фонд був загальнодержавним, а кошти накопичувались шляхом обов'язкового оподаткування працюючих. Податок становив 0,5% від поточного заробітку (менше нашого українського військового збору). Додатково оподатковували деякі продукти, наприклад, горілку, а також збирали доходи з культурно-мистецьких заходів та добровільних внесків населення. Завдяки Фонду Варшава отримала десятки нових об'єктів громадського призначення.

Варшаву у прямому сенсі відбудували поляки. Робочі руки підтягували з усієї країни і на всі напрямки: економісти працювали над економічними питаннями, архітектори розробляли плани відбудови, студенти та робочі приїздили для того, аби працювати або за спеціальністю, або просто де були потрібні. Ентузіазм поляків був шаленим. І це вчергове підкреслило їхню любов до Польщі. Без цього завзятого ставлення до відбудови свого відродити Варшаву було би точно складніше, якщо взагалі можливо. 

Робітники під час відбудови Старого міста, 1946 р., реп. FoKa / Forum, 1950

Населення Варшави стрімко зростало, що додавало і рук на будівництвах, і коштів в бюджеті. У січні 1945 року в Варшаві проживало лише 160 тисяч мешканців. У березні 1945 року – вже понад 313 тисяч жителів, у травні 1945 року кількість мешканців столиці досягла 374,8 тисяч осіб, а у січні 1946 року – 473,6 тисяч осіб. У 1954 році населення Варшави досягло одного мільйона мешканців, а у 1960 році – перевищило довоєнний рівень і продовжило подальше зростання, досягнувши 1,6 мільйона осіб у 2000 році (Anna Jozefacka «Rebuilding Warsaw: Conflicting Visions of a Capital City, 1916-1956» – A dissertation submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy, Institute of Fine Arts, New York University – May 2011). 

Ринкова площа у 1944 році. Архівне фото невідомого автора

Та ж площа зараз. Фото: Maksym Harbar / Unsplash

Досвід Варшави — для України: чи це можливо?

Повоєнна відбудова Варшави стала дійсно унікальним досвідом відбудови міста «з нуля». Згодом центр Варшави потрапив до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Тому певний досвід – точно корисний для застосування в Україні. Тим більше, що архіви Бюро Відбудови Столиці зберігаються в Державному архіві міста Варшави, де вони є однією з найцінніших архівних колекцій (O Archiwum Biura Odbudowy Stolicy. "Krajobraz Warszawski". 2011 (124), październik 2011. Warszawa: Biuro Architektury i Planowania Przestrzennego Urzędu m.st. Warszawy.). Наразі триває їх оцифрування (Weronika Słodkowska. Digitalizacja akt powojennej stolicy. "Polska The Times", 2010-02-16.). Колекція складається з 14 679 тек, які містять карти, плани, проєкти, інвентаризаційні записи та фотографії, створені в період з 1945 до 1953 років. Це унікальний запис масштабу руйнувань міста під час Другої світової війни та процесу його відбудови, що не має аналогів у повоєнній Європі. Якщо зайнятись їхнім вивченням, то, цілком можливо, чимало ідей будуть корисними для України.

Чому особливо цінним є досвід Варшави для понівечених громад України: реставрація та відновлення у Варшаві передбачали особливу увагу саме до історичних об'єктів. Цей факт особливо важливий, зокрема зважаючи на час і обставини – неймовірний вплив комуністичної влади, яка подібних поглядів не надто поділяла. В той же час, руйнування відновлювали всупереч тодішнім принципам реставрації, які не передбачали відтворення історичних об'єктів. Саме завдяки тому, що відбудували Варшаву такою, якою ми знаємо її сьогодні: з відновленими історичними об'єктами, збереженими документами та іншими джерелами щодо минулого столиці Польщі. Відновлення об'єктів за старими кресленнями, фото та іншими джерелами, опрацювання матеріалів істориків та свідків, залучення максимальної кількості фахівців своєї справи паралельно із постійними дослідженнями історії та культури Польщі, впровадженням освітніх програм з історії та культури Польщі дозволили відновити історичний вигляд міста і закріпити знання поляків з історії та їхнє прагнення зберегти те, що мають, і примножити. Саме цю складову – освітню і власне світоглядну – Україна точно має наслідувати. 

Втім, повністю використовувати саме досвід Варшави в Україні не вдасться. По-перше, за 80 років чимало змінилось і в організації та плануванні міст, і безпосередньо в матеріалах, які використовують під час будівництва. Також неактуальними є суто комуністичні заходи, зокрема та сама націоналізація. На відміну від Варшави, яка опинилась один на один із власною відбудовою (не забуваємо: Європа була понівечена війною), українські міста можуть підтримати інші країни та міста-побратими. 

Бюро Відбудови у Варшаві абсолютно ігнорувало думку суспільства. Для комуністичного режиму це нормально – в сучасному світі це важко уявити. Тому варто пам'ятати: абсолютно всі процеси відбудови в Україні та можливо і за її межами будуть піддаватись уважній оцінці і вочевидь критиці та блокуванню деяких процесів, які на думку громадськості недоцільні. Не виключені і корупційні кейси, які будуть віднаходити правоохоронці, громадськість, журналісти. 

Помилки і невдалі рішення, які були під час відбудови Варшави, описані в багатьох наукових роботах, в літературі і кіно, чимало експертів та дослідників їх аналізували. Відтак, всім дотичним до відбудови в Україні варто дослухатись до думок експертів і обрати з досвіду Варшави найцінніше – а обрати точно є з чого.