Адское Логвиново: короткий и ожесточенный бой 2015 года

Після лютого 2015 року назва невеликого населеного пункту Логвинове назавжди увійшла як до історії війни на Донбасі, так і до історії українського війська. Ніде ні до, не після не було настільки коротких, але й ж запеклих, кровопролитних боїв, як тут.

Після того, як 29 січня незаконні збройні формування взяли під контроль Вуглегірськ, їх наступною задачею російські куратори визначили блокування траси М103 між Артемівськом та Дебальцевим. На той час саме вона була «дорогою життя» для всього дебальцевського угруповання ЗСУ.

З оперативної точки зору найбільш вразливим було саме Логвинове, яке розташовувалось на трасі за 6,5 км на північний захід від Дебальцевого. Бойовики могли підійти до нього впритул, а від Вуглегірська у тому напрямку тягнулись балки з чагарниками.

9 лютого вранці російські спецназівці (закамуфльовані під «спецназ ДНР») на бронетехніці увійшли до Логвинового. На той час там був тільки спостережний пункт 54 розвідбату у кількості 4 бійців на БМП-1. Як тільки вони зафіксували наближення ворожої колони, доповіли про це у штаб сектору «С» та залишили позиції.

Однак на той час тимчасово було втрачено керування, і про захоплення Логвинового не було доведено. До 11:00 по трасі йшли колони постачання з Артемівська і колони з Дебальцевого. Ця службова недбалість призвела до того, що бойовики мали змогу розстрілювати наші транспортні засоби зі стрілецької зброї та бронетехніки.

Всього за короткий час загинуло, як мінімум, 15 військовослужбовців (за деякими даними, ця цифра сягає 26): 4-ро зі 128 окремої горно-піхотної бригади; 4-ро офіцерів на водіїв, які везли на УАЗ-469 в Дебальцеве пошту Генштабу та радіоустаткування; 8 бійців 30-ї окремої механізованої бригади (причому 4-х полонених бойовики розстріляли) та 6-ро медиків 7-ї санітарної роти ВСУ і 1-ї медичної роти Нацгвардії. Причому всі моменти знущань та вбивство полонених було зафільмовано як бойовиками, так і російськими телеоператорами.

10 та 11 лютого були дві спроби деблокування цього населеного пункту зведеними підрозділами з резерву командування сектора – 30 ОМБр, 54 орб та Нацгвардії. Однак 11 лютого, коли танки 30-ї бригади та загін батальйону «Донбас» змогли просунутися вперед і майже звільнити Логвинове (навіть були взяти у полон 17 бойовиків), у бій втрутилися кадрові російські військові. А саме, 5-та окрема гвардійська танкова «Тацинская» Червонопрапорна бригада ордена Суворова. Вона базується в Улан-Уде і станом на лютий 2015 року формально знаходилася в польових таборах на так званому Кузьмінському полігоні в Некліновському районі Ростовської області. А фактично з розгортанням бойових дій навколо Дебальцевого через Донецьк і Макіївку сюди була перекинута зведена група.

У своєму інтерв'ю, напевно, найвідоміший військовослужбовець бригади – рядовий Доржі Батомункуєв (нагадаємо, це саме той бурят, якого відвідував Кобзон під час «гастролей» в Донецьку 23 лютого 2015 року та інтерв'ю з яким опублікувала «Новая газета» 2 березня) – про її склад розповідав так: «Виходить, 31 танк в батальйоні. Ми заходили поротно. 10 танків в кожній роті. До кожних 10-ти танків додавалося по 3 БМП, «мотолига» [МТЛБ] медична та 2 «Уралу» з боєприпасами. Ось це чисельний склад тактичної групи ротної. Танковий батальйон становить близько 120 осіб – 3 танкові роти, взвод забезпечення, взвод зв'язку. Плюс піхота, звичайно. Приблизно 300 осіб нас зайшло. Всі з Улан-Уде. В основному, більша частина – буряти». Їхні Т-72 спалили три наші танки зі складу 30-ї мехбригади, після чого піхота відійшла.

На 12 лютого був призначений штурм, до якого залучили також танкові роти 92-ї окремої механізованої бригади і 1-ї окремої танкової, які терміново перекинули з луганського напрямку, та зведену групу десанту (зі складу 79-ї та 95-ї бригад).

В короткому зустрічному танковому бою українські танкісти спалили три Т-72. Як згадував танкіст Іван Берташ з 30-ї бригади: «12 лютого о 5 ранку ми отримали завдання і поїхали. З нами був ще один танк. Наше завдання було підтримати піхоту, яка буде зачищати те місто, і нанести максимальне вогневе ураження противнику, який там знаходиться. Інформація розвідувальна у нас уже була. І було розуміння – звідки краще знайти.

Ми зайшли з центральної частини села. 24 пішла справа, 70 – зліва. Ми вийшли на пагорб і ніби контролювали це село. Піхота мала заходити через болотисту місцевість. Але на той час капітан Гринюк сказав, що через болото не підуть, бо можуть сісти, і повідомив, щоб ми чекали і прикривали раптом що.  Ми тримали на контролі ситуацію і побачили, що один ворожий танк поїхав у сторону 24 бригади. Звісно, що ми по ньому відкрили вогонь. Він одразу вибухнув. Далі спостерігали.

По населеному пункту почався рух. Повиїжджали машини. Ми розуміли, що маємо прикривати наших. Тому забезпечували вогневу підтримку. У нас закінчувалися боєприпаси. Нам потрібно було поповнити запас. Ми їх поповнили і вже поїхали до капітана Гринюка. У нього був АГС (автоматичний гранатомет на станку, — Ред.), вони не могли подавити одну вогневу точку і просунутися вперед. На той момент по нам, в тому числі, уже працював танк, який за 15 хвилин виїхав. Ми його потім знищили. Наша атака була неочікуваною для ворога. Це вже потім вони зібралися із силами».

Підтягнувши додаткові сили, бойовики пішли в контратаку. Вони втратили один Т-64БВ, два МТ-ЛБ та два БМП-2, але змогли великими зусиллями відтіснити наші підрозділи. При тому в полон до бійців «Донбасу» потрапило, як мінімум, троє військовослужбовців російської армії. Один з них під час пересування на броні БМП-2 витягнув з кишені заховану гранату і, зістрибнувши з БМП, кинув гранату у наших бійців. Граната скотилась вниз і розірвалась, не принісши ніякої шкоди, сам росіянин був очікувано розстріляний зі стрілецької зброї.

Під час допиту виявилось, що один з полонених – заступник командира роти, а інший – командир взводу. Всі вони були доправлені до Світлодарська, однак про їх долю нічого не відомо – ймовірно їх оперативно обміняли на наших військовополонених.

Наступного дня по Логвиновому було завдано масованого ракетно-артилерійського удару, в тому числі, було використано чотири ракети оперативно-тактичного комплексу «Точка-У».  Однак від штурму населеного пункту командування відмовилось.

Після втрати села Логвинове конвої в Дебальцеве стало важче проводити, тому що асфальтованих доріг там більше не було, а лютневі польові дороги на Донбасі – це не найкращий спосіб пересування.