Невдалий початок боїв за Дебальцеве: падіння Вуглегірська
25 січня 2015 року почалася найгостріша фаза Дебальцівської операції. Історія її маловідомої сторінки
Після підписання Мінських угод лінія дотику, яка встановилася на Донбасі, була вкрай невигідна для незаконних збройних формувань. Особливо виділявся Дебальцевський виступ – вузька смуга зі стратегічно важливим залізничним вузлом, звідки наші війська могли в будь-який момент почати операцію зі звільнення окупованих територій.
Тому на початку 2015 року, на тлі запеклих боїв під Донецьким аеропортом, російські куратори ухвалили рішення про розгортання повноцінної військової операції з можливим виходом на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей. І головним завданням стало оточення і знищення нашого угруповання, яке перебувало під Дебальцеве.
І якщо на східному фасі Дебальцевського виступу, під Санжарівкою, наступ бойовиків було швидко зупинено, то на західному напрямку під удар противника потрапив Вуглегірськ – невелике місто з довоєнним населенням в 10 тисяч чоловік.
З не зовсім зрозумілих причин такий ключовий пункт оборони до кінця січня 2015 року прикривала лише рота (близько 80 бійців) 13-го окремого мотопіхотного батальйону. Фактично це був «на швидку руку» переформатований батальйон територіальної оборони Чернігівської області з посиленим піхотним озброєнням і трьома танками Т-64БВ.
Щоправда, також з посиленням у вигляді протитанкової батареї 26-ї окремої артилерійської бригади (близько 40 військовослужбовців при чотирьох 100-мм гарматах МТ-12 «Рапіра» і двох самохідних ПТРК "Штурм-С"), яка, з різних причин не зіграла своєї ролі в обороні, і роти міліції «Світязь» (39 осіб). Велике значення командування батальйону надавало трьом танкам і одній БРДМ-2, а також наявності протитанкових ракетних комплексів "Фагот" і безвідкатних гармат СПГ-9 "Спис".
Крім того, в місті на непостійній основі знаходилися також кілька бійців 54-го окремого розвідувального батальйону – адже за штатним розписом у складі 13-го батальйону розвідників не було.
Основою оборони Вуглегірська були два опорних пунктах: «13-01» та «13-02» (на північно-західній і південно-західній околицях містечка відповідно), прикритих мінно-вибуховими загородженнями.
Вранці 29 січня після артилерійської підготовки бронегрупа бойовиків зі складу «3-ї мотострілецької бригади» і «бригади «Оплот» атакувала позиції піхотинців.
Однак бойовики не врахували, що на блокпосту був танк. За що одразу і поплатилися. Як згадував капітан Олександр Завгородній, командир позиції "ЯБЛУКО": "Він [танк] три постріли зробив і підбив танк і БМП. Можливо, два БМП. Вони йшли по дорозі. Першою їхала беха, в ній з першого ж снаряду – детонація, башту відірвало, все горить, в чорному диму.
Потім щось ще погоріло, погоріло і вибухнуло. Хвилин через 15. А наш танчик відстрілявся і пішов назад. А цим дорогу з Каютиного горілою технікою перекрили. Може, ще у них якась техніка була, але їхати більше не по чому було, вони сюди почали бігти, піхота, але там розтяжки почали вибухати… І вони просто відступили".
Однак, перегрупувавшись, противник пішов у другу атаку. Тут без підтримки танка (у нього заклинило гармата) і артилеристів (які просто кинули свою гармату) бійці по команді були змушені відійти.
Фактично за дві години вся північна частина міста була втрачена, причому на блокпосту була кинута вся техніка і велика частина зброї. Проте ряд бійців і офіцерів 13-го батальйону, а також міліціонери «Світязя», з південної частини міста не пішли, а продовжували утримувати свої позиції в районі інтернату.
Зв'язавшись з командуванням, під майже безперервним артилерійським вогнем командир міліціонерів Олександр Фацевіч отримав наказ – чекати підкріплення.
А тим часом на допомогу штаб сектора зібрав всі наявні резерви – це були зведені групи ВСУ з 1-го батальйону 30-ї механізованої бригади та 25-го мотопіхотного батальйону і НГУ (2-го батальйону «Донбасу» і 1-го імені Кульчицького). Однак цей ривок виявився погано скоординованим, і фактично група залишилась без зв'язку – перед початком боїв російські кадрові військові розгорнули одразу кілька підрозділів РЕБ (радіоелектронної боротьби) з найновішою технікою.
В результаті зведена група батальйону Кульчицького (40 осіб) зайшла з півдня і дійшла до центру міста, попутно знищивши один БМП і один «Урал» супротивника, проте не була підтримана армійськими частинами і була змушена відійти. «Донбас», 30-а бригада і 25-й батальйон не змогли збити противника, який уже закріпився, і загрузли у вуличних боях на північній околиці. Згодом, аналізуючи зведені дані, військові експерти говорили про те, що для штурму Вуглегірська противник кинув до двох тисяч піхоти, підтриманої танками і артилерією.
У цих умовах командування віддало наказ бійцям, які залишилися в інтернаті, відходити. Група з 70 міліціонерів і «протитанкістів» обрала досить непростий маршрут, який виявився несподіваним для супротивника – українські бійці пішли через балку – яр, який знаходився недалеко від позицій українських військ, виводив в сторону, протилежну Дебальцевому, фактично в тил бойовиків.
Відзначимо, що втрату Вуглегірська військові і політики довгий час не визнавали, а журналістів і волонтерів, які про це повідомляли, оголошували панікерами.