"Володар мух" Уїльяма Голдінга
Головна редакторка та засновниця "Рубрики" Анастасія Руденко часто читає про саморозвиток та менеджмент. Проте вона каже — улюблена книжка все ж художня. А саме "Володар мух" Уїльяма Голдінга.
"Я прочитала цю книгу-притчу лише влітку 2023-го і пошкодувала, що не розкрила її для себе раніше. Вона стала мені нагадуванням навіть не стільки про крихкість світу (українцям цей інсайт давно вже зрозумілий), скільки про втілення образів любові та розуму, які ми захищаємо.
Згідно з сюжетом, діти опиняються на безлюдному острові без дорослих і намагаються створити суспільство. Але спочатку вбивають любов, потім перестають чути раціо, засліплюються гордістю і жагою до влади, і… але далі ви самі прочитаєте. Особливо сильно розкривається образність, якщо після подумати над книгою в оптиці християнської етики, цінностей і алегоричності цитат. Ця книга про те, що робить нас людьми", — ділиться Анастасія Руденко.
Фото: Bookoffka.com
"Вафельне серце" Марії Парр
Випускова редакторка україномовної та англомовної версій "Рубрики" Марина Смагіна має особливий зв'язок з книжками — вона їх пише! А поки ми лише плануємо добірку з її книгами, Марина ділиться роздумами про улюблену книгу — "Вафельне серце" Марії Парр.
"До тижня нордичної літератури мене саме попросили зробити добірку з рекомендаціями книжок нордичних письменників (до слова, величезна добірка, де знайдете поради людей, долучених до нордичної літератури в Україні — тут). Тоді я згадала про одну з найулюбленіших своїх книжок всіх часів — і це дитяча книжка Марії Парр «Вафельне серце».
Це історія, яка, попри те, що написана для дітей, захопить і дорослого читача й дозволить знов хоч на кілька годин відчути себе дитиною, посміятися, трохи поплакати й згадати про важливе, на що в дорослому житті часом зовсім немає часу. Тут багато пригод і вигадок Лени і Трілле — друзів-розбишак, які і Ноїв ковчег ладні побудувати, і в місто на поромі самі зганяти, і в гори піти. Раджу читати, заїдаючи домашніми вафлями!
Чому взагалі раджу читати дитячу книжку дорослим? Ще в карантинні часи на «Рубриці» виходив про це цілий текст — сьогодні актуальності він не втратив. Якщо у двох словах, дитячі книжки — це нагадування нам, дорослим, про важливе, про емпатію та про цінності. Але й не в останню чергу — це просто дуже весело, адже ніщо не зрівняється з пригодами, від яких захоплює подих і в девʼять років, і в двадцять девʼять, і в сорок девʼять", — говорить Марина Смагіна.
Зображення з мережі
"Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети" Ґреґа Маккеона
Анастасія Куриленко займається рекламними співпрацями нашого медіа, розбудовує спільноту (більше про яку можна почитати тут) і працює з грантовими заявками. І її улюблена книжка очікувано стосується пошуків балансу та пріоритетів.
"Якщо у вас в житті так багато всього, що не знаєте, за що хапатись, прочитайте «Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети» Ґреґа Маккеона. Зараз це мій персональний підручник, яким я намагаюсь впорядкувати думки.
Він про те, як з потоку можливостей обрати свою, сконцентруватись та отримувати задоволення від того, що робиш менше. Бо синдром самозванця та успішний успіх в соцмережах так і кричать «Ти втрачаєш можливості! Дивись, скільки є людей, які в чомусь кращі за тебе!». А «Есенціалізм» допомагає знайти у цьому всьому власну самоцінність. Особливо це актуально для мене, враховуючи мою кількість посад на «Рубриці»", — сміється Анастасія Куриленко.
Фото: @mariana.zelena
"Джерело" Айн Ренд
Наша SMM-менеджерка Ірина Шульган каже, що останнім часом до неї часто навідується "нечитун" — стан, коли до книжок не тягне. Проте аби його позбутися, варто лише почати по-справжньому особливу історію. Для Ірини така — "Джерело" Айн Ренд.
"Головний герой — молодий талановитий архітектор, який хотів творити тільки те, що йому подобалося. Він не хотів слави, грошей чи визнання — він хотів будувати те, що відчував душею. Тому і не брався за роботи, які були не в його стилі — це було проти його принципів. Проте, як часто буває і в реальному світі, такі цінності мало кому подобалися — багато людей його просто не сприймали.
Ця книга про силу волі, про ідею свободи, про боротьбу за свою мрію зі збереженням власних цінностей, про сильних духом людей та здоровий егоїзм. Це саме той твір, з якого раджу почати знайомство з Айн Ренд. «Джерело» я читала ще у студентські роки, але готова перечитувати його ще не раз. Порада: готуйте олівчик або ж стікери — без них процес читання не обійдеться", — радить Ірина Шульган.
Зображення з мережі
"Вони перемогли" Анастасії Федченко
Журналістка Ольга Стукало багато і пише, і читає. Вона каже, що завдання обрати улюблену книжку стало для неї чи не найприємнішим за останній рік, адже книги — це і простір для розвитку, і можливість відпочити, і спосіб краще пізнати себе та інших. Порадити вона вирішила "Вони перемогли" Анастасії Федченко.
"Це 11 історій наших захисників і захисниць, яким війна завдала серйозного болю ще до 24 лютого 2022-го. Книга про те, як герої та героїні лікують свої «видимі і невидимі рани»: виходять з депресії, вчаться жити зі штучними кінцівками тощо. Про те, що підтримує їх і як вони самі підтримують побратимів із подібними травмами. Книга була написана до повномасштабного вторгнення, а побачила світ уже під час великої війни. На жаль, один із героїв розповідей на момент виходу видання загинув у боях під Ізюмом, доля ще одного невідома.
Авторка книги — професійна журналістка, через її стислі розповіді про військових можна побачити і відчути цих людей. Співрозмовники Анастасії щиро і без прикрас, часто з гумором, розповідають про складні і страшні виклики для психіки та тіла, які доводиться долати. «Просто береш і живеш», — говорить один із наших захисників, героїв книги "Вони перемогли". Після її прочитання також дуже хочеться просто жити", — каже Ольга Стукало.
Фото: "Повага"
"Хто ти такий?" Артема Чеха
Ще одна наша журналістка Аліна Древницька каже — коли йдеться про улюблену книжку, на думку одразу спадає вже згаданий "Володар мух". Та в одному ряду з ним "Хто ти такий?" Артема Чеха.
"Обожнюю українську класику, а от з сучасними часто провалююсь. Тут з крайності в крайність: то випадково знаходжу чудовий текст, після якого відходжу ще місяць, то навіть дочитувати не хочеться. Але «Хто ти такий?» Артема Чехова — із першої категорії.
Його мені випадково порекомендувала продавчиня у книгарні «Є» за десять хвилин до закриття. Я читала її кожного ранку, їдучи з правого берега на лівий на роботу. Це був ідеальний метч сірих осінніх ранків, набитого сонними людьми вагона й атмосфери цієї книги — інколи важкої, інколи по-дитячому щирої, а інколи гнітючої, такої, що залишає на тобі відбитки буденності та рефлексій. А ще автор неймовірно красиво пише, вважаю, хоча б заради цього варто прочитати цей роман", — переконана Аліна Древницька.
Фото: "Тиктор Медіа"
"За Перекопом є земля" Анастасії Левкової
Редакторка новин англомовної версії "Рубрики" та перекладачка Олеся Голуб-Корба — ще одна книголюбка в нашій команді. Вона ділиться — за все її життя тривала пауза з читанням виникла лише після народження сина. Та вона була нетривалою, тож проблема з книжковою рекомендацією проста — як обрати лише одну книжку. Та все ж вибір впав на "За Перекопом є земля" Анастасії Левкової.
"До останніх сторінок цієї книги мене не відпускало відчуття, що вона автобіографічна. Це ж очевидно, як день Божий — авторка ні разу не називає ім'я головної героїні, пише від першої особи й так правдиво передає життя в Криму з 90-х до анексії, що сумніву не виникає: у судинах цієї людини тече солона кримська кров. Яким же було моє здивування, коли виявилось, що я помилялась. Як і помилялась багато в чому все своє життя, сприймаючи Крим як проросійськи налаштований апендикс нашої країни…
Ця книга важлива особисто для мене як для людини, в родині якої побутує легенда, що мій прадід — круглий сирота без роду і племені — насправді був мусульманином і ймовірно киримли, який рятувався від депортації. Родинні таємниці головної героїні та мої власні ніколи уже не будуть розгадані. Але ще чіткіше приходить усвідомлення, що росія — лютий ворог багатьох поколінь українців, киримли та інших етносів та народів. І ми маємо цього ворога знищити. Тільки так ми зможемо спокійно жити на рідній землі", — говорить Олеся Голуб-Корба.
Фото: "Лабораторія"
"І будуть люди" Анатолія Дімарова
Фотокореспондент Микола Тимченко не міг обрати улюблену книгу близько місяця. Значною мірою через те, що думати над цим питанням мав між відрядженнями та фотофіксацією чергових російських злочинів проти України.
"В листопаді, коли я готував підбірку своїх фото до річниці звільнення Херсона, звернув увагу на фото чоловіка на візку, який в перші дні після звільнення в центрі міста тримав плакат зі словами з вірша Шевченка.
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Тоді, рік тому, він мене вразив, було дуже приємно бачити таку сильну людину. А цього року згадав, що давно збирався прочитати Анатолія Дімарова «І будуть люди». І хоч книга про життя села часів колективізації та голодомору, багато чого з сільського життя, спілкування, побуту в селі залишалося ще дуже довго. Зараз читаючи книгу, знаходжу багато схожого на життя, яке було в селі в кінці 80-х років, коли я проводив там кожні літні канікули", — ділиться Микола Тимченко.
Зображення з мережі
Трилогія "Літопис Сірого Ордену" Павла Дерев'янка
Марія Смик — ще одна випускова редакторка "Рубрики". Вона любить працювати у київських книгарнях, мріє про величезну домашню бібліотеку і, звичайно, обожнює радити книжки. А найбільше — "Літопис Сірого Ордену".
"Нічний кошмар книголюба — обрати одну книжку! Та оскільки я редакторка цього тексту та й всієї книжкової рубрики загалом, то трошки обійду систему! Тож пораджу одразу трилогію — «Літопис Сірого Ордену» Павла Дерев'янка. Це темне фентезі про світ у 1840-их, в якому держава Хмельницького вистояла. Але не без дрібки магії — адже крім політиків та полководців за неї боролися ще й козаки-характерники, що оберталися на вовків у битвах з ворогами.
Це історія дорослішання, вибору власної ролі, дружби і, перш за все, історія про те, чим доводиться жертвувати заради власної країни. Павло Дерев'янко присвятив цю трилогію українським ветеранам і поставив крапку у третій книзі буквально в переддень великої війни. Я вибаглива читачка, тож якщо тут перед вами визнаю, що «Літопис Сірого Ордену» забрав моє книжкове серце, на нього варто звернути увагу!", — радить Марія Смик.
Фото: Людмила Герасимчук
Гадаємо, ми дали достатньо рекомендацій, щоб ви могли обрати книгу на свій смак, яка складе вам добру компанію на зимових святах! Тим часом "Книжкова поличка" йде на канікули, але повернеться з новими книжковими текстами!
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
