fbpx
Сьогодні
Колонка 15:42 01 Гру 2022

Невидимий фронт: як війна вплинула на домашнє насильство

English version here

Виборюючи своє право на життя та гідне існування, українці та українки стикнулися з ненормалізованою кількістю насильства у 2022 році. Щоденні трагічні новини про тотальне нівелювання прав людей у полоні, на тимчасово окупованих територіях та у прифронтових регіонах вражають та змінюють уявлення про межі людської жорстокості.

Разом з тим, із медіа поволі зникли драматичні цифри з кількістю жертв домашнього насильства: про що це може свідчити насправді? Аналізуємо в матеріалі.

Хоча, на перший погляд, може здатися, що менша кількість звернень щодо домашнього насильства диктує позитивну динаміку, варто придивитися до аналізу роботи профільних організацій, навантаження яких суттєво збільшилося з повномасштабним вторгненням росії в Україну.

Що ховає статистика домашнього насильства

У першому півріччі 2022 повідомлень до правоохоронних органів щодо вчинення домашнього насильства надійшло на 27,5% менше, ніж за такий же проміжок часу у 2021. 773 задокументованих випадків за пів року 2022 проти 1508 за цей самий період у 2021 відповідно. Такі дані у своєму звіті наводить аналітичний центр ЮрФем.

Зменшення звернень щодо домашнього насильства напряму корелює із війною і доступом до правозахисної системи. Відсутність прямої комунікації та емоційна напруга продукують агресію та поглиблюють конфлікти, які й до вторгнення могли вирішуватися немирним способом. Тисячі сімей були змушені переїжджати в більш безпечні міста, проте це ніяк не гарантує жінкам захист від насильницьких патернів, звичних для їхніх родин. 

Навіть коли постраждала знаходиться далеко від кривдника, що унеможливлює фізичне насильство, може відбуватися моральне насильство (наприклад, маніпулювання дітьми) або ж погрози (заборона вивозу дітей за кордон). Якщо ж у сім'ї існує фінансова залежність жінки та дитини від чоловіка, часто можна зустріти випадки шантажування, що класифікується як економічне насильство у парі. 

Ситуація з насильством на тимчасово окупованих територіях, де ані потерпілі, ані українські правоохоронці не мають доступу до належної процедури документування та розслідування злочину, не є контрольованою.

Варто врахувати, що навіть маючи зв'язок зі службами психологічної допомоги, постраждалі від насильства не можуть розраховувати на повноцінну підтримку через окупаційний режим.

25 лютого 2022 року ГО "Марш Жінок" запустила гарячу лінію психологічної підтримки 24/7 для українок. Суттєва частина таких звернень – про домашнє насильство. 

Координаторка гарячої лінії Тетяна Павлова, розповідає, що найбільшу кількість звернень вона та її колеги отримують якраз після звільнення територій від російських загарбників. 

"Для багатьох жінок повідомити про насильство в сім'ї є величезною проблемою. Щодня ми відправляємо 3-4 жінки (з гарячої лінії – ред.) до правоохоронних органів, але велика біда полягає в тому, що люди не погоджуються туди звертатися", –  говорить Тетяна Павлова.

Психологиня наголошує, що домашнє насильство не завжди відбувається між чоловіком та жінкою – іноді це стається між батьками та дітьми. Наприклад, коли підлітків карають через їхнє рішення про вступ до університету або навіть через те, що вони можуть замало/забагато їсти. Дорослі жінки, за словами Тетяни Павлової, часто звертаються на гарячу лінію через проблеми з дітьми, але потім виявляється, що їхній чоловік – газлайтер, який маніпулює партнеркою та знецінює її зусилля у збереженні та підтримці родини. 

Документування злочинів в умовах війни – довготривалий процес, який триватиме і після завершення бойових дій. Саме тому загальнодоступні цифри й відсотки на сьогодні – це лише відносний прогноз реальної картини.

Невидимий фронт: як війна вплинула на домашнє насильство

Чому постраждалі не йдуть від кривдника: "цикл насильства" і притулки

У суспільстві й досі побутує стереотип, що піти зі стосунків можна легко і з першого разу. За словами пані Тетяни, лише одиниці жінок можуть втілити свій план розриву аб'юзивних стосунків і почати життя з нової сторінки з першої спроби. Більшість повертається до кривдника через страх "самостійності". Тим більше, під час активних бойових дій. Маючи дім, побут і партнера, до якого звикли (або ж будучи залежними від нього економічно), такі жінки намагаються підтримувати "нормальне життя" та в результаті стикаються з його ілюзорністю через часті повторні інциденти. 

Зазвичай систематична агресивна поведінка в сім'ї породжує так званий "цикл насильства", який щоразу змушує постраждалу повертатися назад у родину і сподіватися на краще майбутнє.

Наприклад, після сварки ("фаза вибуху") партнеру стає соромно за свою поведінку, він виправдовується та обіцяє не вдаватися до насильства, стає дбайливим (фаза "медового місяця"). Іноді пари намагаються вдавати, що епізоду з насильством взагалі не відбулося. Згодом кривдник знову втрачає контроль над собою, повертається до погроз і приниження (фаза "наростання напруги"), що в результаті призводить до рецидиву.  

Агенція протидії домашньому насильству у США "Women Against Abuse" зазначає, що в середньому постраждала від домашнього насильства 7 разів повертається до агресора перед тим, як остаточно вийти зі стосунків.

"До психологічної служби "Марш Жінок" звертаються жінки віком від 14 до 62 років. Чим старша жінка, тим менше в неї шансів піти від кривдника, адже докорінно змінювати своє життя – доволі ресурсозатратний виклик", – ділиться Тетяна Павлова.

Через це відповідні служби можуть отримувати систематичні звернення від однієї жінки протягом тривалого часу. Навіть якщо постраждалій пропонують конкретні кроки для виходу з небезпечних стосунків, існує чимало факторів, які стають на заваді фінальному рішенню.  

"Приблизно 10% жінок після звернення на гарячу лінію "Маршу Жінок" звернулися у правоохоронні органи та/або пішли від кривдника. Часто це молоді жінки, які ще не звикли жити в насильстві десятками років. Водночас підліткам та молодим мамам зазвичай просто немає куди йти", – додає експертка.

Логічним кроком буде розраховувати на притулки для постраждалих, які й до повномасштабної війни були в кожній області. Громадський сектор, як і державні служби, бере на себе важливу роль агента у захисті постраждалих. Часто саме представники громадських організацій, поліції, швидкої привозять жінок у шелтери. Дарія Пильо, юристка ГО "Ла Страда – Україна", ділиться проблемами, з якими можуть зіткнутися потенційні резидентки таких прихистків: 

"І до введення воєнного стану в країні було актуальним питання конфіденційності адрес розміщення притулків, яке робиться з метою захисту постраждалих осіб, які перебувають там. Але зараз ситуація змінилась у зв'язку з тим, що є випадки розміщень ВПО в притулках, пошуку кривдниками постраждалих осіб, які виїхали з тимчасово окупованих міст".

Як захиститися від домашнього насильства? 

Стаття 126-1 Кримінального кодексу України чітко визначає види насильства та передбачає адміністративну та кримінальну відповідальності для порушників. Стамбульська Конвенція, що має на меті запобігання насильству, захист постраждалих і вирішення проблеми безкарності злочинців, має стати основоположним документом, що передбачає швидке та ефективне реагування на звернення постраждалих.

Проте українські реалії, підкріплені активними бойовими діями, доводять, що чинна система не готова до кількості звернень станом на 2022 рік, а іноді навіть саботує механізми швидкого реагування. 

"Звернення до поліції є одним із важливих етапів на шляху притягнення до відповідальності. Основним викликом постало звернення до поліції у містах, які є тимчасово окупованими, оскільки є певна стигматизація, недовіра населення й зневіра, що в період війни тема домашнього насильства є актуальною", – каже Дарія Пильо, юристка ГО "Ла Страда – Україна".

Окрім упередженого ставлення до діяльності поліції під час війни, також варто зазначити, що навіть у випадках реальних звернень не завжди можна розраховувати на вчасну та дієву допомогу. Наприклад, часто поліцію та швидку можна викликати лише з того населеного пункту, де знаходяться постраждала і кривдник. 

Іноді звернення постраждалих можуть перекинути на "Поліну" (мережу груп швидкого реагування від МВС, яка спеціалізується на домашньому насильстві). Проте варто врахувати кількість мобільних груп "Поліни" (55) і обмежену географію їхньої роботи (36 населених пунктів). Тетяна Павлова ділиться, що одного разу звернення до "Поліни" в Дніпрі не прийняли через брак персоналу, а патрульна поліція відмовлялася їхати на виклик. 

У серпні 2022 інформаційна кампанія Фонду ООН  проти домашнього та гендерно зумовленого насильства "Розірви Коло" запустила 101 бригаду соціально-психологічної допомоги постраждалим, які пережили насильство, та внутрішньо переміщеним особам, які були вимушені залишити зони бойових дій. Географія роботи таких бригад вдвічі ширша від "Поліни", проте найменше цих мобільних груп швидкого реагування на півдні та сході країни – у тих регіонах, де рівень незахищеності від насильства є найвищим через активні бойові дії. 

Невидимий фронт: як війна вплинула на домашнє насильство

Того ж місяця "Розірви Коло" разом із Національною поліцією та МВС України запустили застосунок, який дозволяє постраждалій викликати допомогу, лише затиснувши іконку додатку на декілька секунд. Таке технологічне рішення обіцяє дієво та, головне, безпечно отримати допомогу від поліції та правозахисних організацій у критичних ситуаціях.

Та бувають і такі обставини, коли постраждала від насильства не має доступу до телефону. Іноді на гарячу лінію "Марш Жінок" приходять звернення від постраждалих, які пишуть зі стаціонарного комп'ютера, телефона подруги, родички чи навіть того самого кривдника, який міг силою забрати телефон у постраждалої. 

Що вирішує Стамбульська Конвенція? 

1 листопада в Україні набула чинності Стамбульська конвенція – основоположна угода Ради Європи щодо протидії насильства проти жінок та домашнього насильства. 

Проте саме Стамбульська Конвенція формулює види правопорушень, які Україна відтепер зобов'язана криміналізувати: психологічне, сексуальне, фізичне насильство; переслідування; примусові шлюб, аборт, стерилізація; жіноче обрізання. 

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець опублікував перелік заходів, спрямованих на захист і підтримку постраждалих, серед яких: 

  • застосування захисних приписів; 
  • забезпечення інформування постраждалих про їхні права та можливості отримання допомоги та захисту; 
  • забезпечення діяльності спеціалізованих служб підтримки; 
  • не замовчування проблеми домашнього насильства; 
  • захист і підтримка дітей-свідків домашнього насильства.

Окрім перелічених пунктів, Стамбульська Конвенція також посилить проведення інформаційних кампаній щодо запобігання насильству, ініціює програми профілактичного втручання та лікування, заохотить створення корпоративних політик із запобігання та виявлення насильства, а також зробить акцент на запобіганні насильству в освітніх програмах. 

За рахунок того, що Стамбульська Конвенція ратифікована в 37 країнах, Україна в кооперації з міжнародними партнерами матиме право притягати до відповідальності винуватців навіть за кордоном і так само посилювати захист жінок, які мусили переховуватися від кривдника на теренах іншої держави. 

Уже схвалені методи боротьби проти насильства досі піддаються критиці з боку деяких верств населення, чия антигендерна риторика не просто компроментує людські права й укорінює гендерні стереотипи, а й становить реальну загрозу для постраждалих від насильства. Викривлене сприйняття основних ідей та підміна понять Стамбульської Конвенції, що їх досі просувають праворадикальні та релігійні групи в Україні, дає сигнал, що насильство в сім'ї подекуди досі сприймається як прийнятне явище, а жертви зазнають соціального тиску після розголосу подекуди жорстоких епізодів зі свого травматичного досвіду.

Навчальна компонента, згадана у Статтях 13, 14 та 15 Стамбульської Конвенції, суттєво вплине на рівень обізнаності та методи взаємодії із постраждалими від домашнього насильства. Це стосуватиметься насамперед соціальних працівників та працівників правоохоронних органів, а згодом може бути включено у шкільні плани. Очікується, що завдяки такому навчанню, громадянське суспільство стане менш упередженим щодо різних проявів усіх форм насильства та застосовуватиме алгоритми запобігання насильству. 

За словами Катерини Левченко, урядової уповноваженої з питань гендерної політики, дорожня карта законодавчих змін, створена завдяки аналізу відповідності чинного законодавства Стамбульській Конвенції, має бути погоджена найближчим часом. Зокрема, передбачається узгодження кримінальної відповідальності за усі види насильства (Глава VI) та організація корекційних програм для кривдників (Стаття 16).  

Після перемоги українки та українці будуть відбудовувати країну і свої сім'ї. У цей період і надалі Стамбульська Конвенція стане на захист постраждалих від насильства, допоможе запобігти повторним епізодам насильства та застосує відповідне покарання для правопорушників. Стамбульська Конвенція – гарантія безпеки й добробуту українських жінок під час війни та після її завершення. 

Матеріал підготовлений ГО "Дівчата" в межах проєкту "Надання послуг з невідкладної допомоги та захисту населенню, що постраждало в результаті конфлікту в Україні", що реалізується Help  – Hilfe zur Selbsthilfe в Україні за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та NAK-karitativ. Він жодною мірою не демонструє офіційну точку зору донорів.

8073

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: