Причини дитячої жорстокості: коли варто хвилюватися батькам
Останні роки тема дитячої жорстокості не сходить з медійних шпальт, кожного разу шокуючи нас подоланням нової межі людяності. За даними Інституту екстремізму 8 із 10 українських дітей зіштовхуються зі знущаннями в школі. Так званий буллінг не є новим явищем у нашому суспільстві. Достатньо згадати оповідання В. Железнікова та однойменний фільм «Опудало», котрий надає нам повну портретну галерею усіх умовних категорій буллів.«Залізна кнопка» – агресивний буллі, який готовий цькувати не тільки слабких, але всіх, відрізняється заниженим самоконтролем та водночас високою самоповагою. Тривожний буллі – невпевнений у собі, одинокий, емоційно нестійкий, його поведінка є провокативною (Марина). Пасивний буллі – утискає інших в порядку самозахисту та для набуття статусу, його поведінка в значній мірі залежить від ситуації (Шмакова, Сомов, Валька).
Водночас, американські дослідники дійшли висновку, що 30-40 відсотків буллі виявляють схильність до депресії, часто їх буллінг є криком про допомогу. Переконливо підтверджує такі висновки випадок буллінга в Одесі, який трапився на початку серпня поточного року. Дівчина-нападниця, разом із подругами, жорстоко побила свою однолітку наче через хлопця. Насправді, вона сама вже була жертвою підліткового буллінгу. Якщо знов повернутися до фільму, ми побачимо, що персонажі однокласників Бессольцової виявляли чи допускали жорстокість через емоційний протест до батьків (Залізна Кнопка, Марина), через відсутність поваги до людської гідності серед пріоритетів родинного виховання (Валька, Лохматий, Шмакова).
Чим відрізняється буллінг 21 сторіччя від бойкоту 20-го?
Тепер підлітки знімають про свої «жорстокі ігри» власне кіно. Маємо нову тенденцію фіксувати та поширювати все, що ти бачив, їв, подумав чи навіть не думав, але хочеш, щоб усі інші дізналися про це. І в той час як ми, дорослі, намагаємося в соцмережах тримати «гарну міну» на ярмарку марнославства, демонструючи наші чесноти та таланти, підлітки в цілому імітують нашу поведінку, але зовсім з іншого боку. Якщо фіналом історії «Опудало» було колективне розкаяння однокласників дівчинки, нинішні агресори спокійно сидять в мережах в очікуванні лайків та коментарів, кількість яких лише мотивує їх на нові експерименти.
У моєму отроцтві підставою для потрапляння до кола «чужих» була нерівність дитини з групою за майновою, соціальною, етнічною, фізичною та інтелектуальною ознаками. Тепер обрання об'єкту для буллінгу все частіше набуває ситуативного характеру, відбувається у залежності від розуміння норми для більшості у цьому класі на даний час. Але головне, що залишається незмінним – злочинна бездіяльність та байдужість дорослих. У фільмі Р.Бикова дорослі, які бачили колективне побиття головної героїні, чомусь заспокоювались словами дітей «ми тут граємо».Реальне життя виглядає ще страшніше: достатньо згадати минулорічну трагедію, коли на очах дорослих скажені підлітки забили на смерть дівчину через борг у 500 грн.
Чому ми, батьки, часто не помічаємо, коли наша дитина проявляє жорстокість? Це не завжди пов'язано з нашою безучасністю. Адже жоден люблячий батько не може з легкістю повірити у дві речі: що його дитина важко захворіла та що вона схильна до злочинних дій, особливо проти життя та здоров'я людини.
Як помітити паростки жорстокості у дитини?
Перш ніж дитина потрапляє у соціальну групу своїх однолітків, вона може проявляти схильність до фізичного насильства по відношенню до тварин. Такі факти не можна залишати без уваги. Науковці не мають єдиної думки щодо питання взаємозв'язку між жорстоким поводженням з тваринами та фізичним насильством до людей. Практично в кожного з нас є такі знайомі, які в дитинстві мали досвід знущання над тваринами, але виросли цілком нормальними людьми. Разом з тим, останнім часом з'являється все більше досліджень, які доводять такий взаємозв'язок.
У ранньому дитинстві жорстокість до тварин часто пояснюється психологами як цікавість та бажання дослідити властивості живих організмів, відсутність розуміння власної сили, спроба примірити на себе роль «лиходія».Але якщо вам не вдається викликати у дитини співчуття до постраждалої тваринки і змінити її ставлення до таких вчинків, не варто чекати, коли це «переросте» – скористайтеся психологічною допомогою. Адже чим дорослішою стає дитина, тим більше причин її агресії до тварин: тиск одноліток, для отримання поваги котрих необхідно виконати фізичне насильство над твариною; образа на дорослих та помста за їх покарання; страх до тварин; бажання відчути своє домінування над слабшим створінням.
Щоб залишатися як можна довше "зрячим" до хвилювань та бажань власної дитини, ми, батьки, маємо утримати своє місце у колі її довіри. Це є дуже складним завданням. Наші маленькі відверті діти з часом вчаться мімікрувати до очікувань батьків, а в підлітковому віці вже майстерно сортують інформацію про свої вчинки та роздуми в залежності від родинних табу. Тому нам, дорослим, завжди треба обирати, що для нас у стосунках з підлітками важливіше: зберегти свій імідж взірця та фальшивої цнотливості або знати, чим він дихає.
Коли у мене з'явився хлопець і я спитала свою маму про секс, вона мені чітко та категорично відповіла, що сексом можна займатися з партнером лише у статусі потенційного чоловіка. Заміж я не збиралася, тому більше на цю тему ми з мамою не говорили. Ми, батьки, самі звужуємо наше спілкування з дитиною до нейтральних тем, бо далеко не всі готові дізнатися про "темний" бік її натури. Оскільки на психічний стан дитини-підлітка впливає багато факторів за межами родини, єдиною можливістю для батьків дізнатися про їх існування є розширення рамок спілкування з дітьми. Дитина питає про секс утрьох? Поговоріть про це. Цікавиться, чи курили ви травку? Не брешіть. Філософствує про вбивство чи самогубство, слухайте до кінця та не втрачайте самоконтроль. Ці теми все одно будуть його цікавити і краще, щоб він довіряв їх саме вам. У такому випадку батьки мають більше шансів не опинитися перед руїнами агресії дитини, яку вони багато років просто ігнорували.
Щоб знати думки, страхи, фантазії та бажання дитини, якими б маргінальними вони нам не здавалися, ми завжди маємо бути делікатним гостем у його внутрішньому світі. Навіть якщо ви у повному шоці від музики, кіно чи літератури, які подобаються вашому чаду, – тримайтеся, читайте, слухайте, шукайте смисли та не критикуйте. Адже вашою метою є отримання інформації про власну дитину, а не рецензування його вподобань. Підлітки сприймають своє хобі інакше, ніж дорослі, бо мають з предметом свого захоплення сильний емоційний зв'язок. Єдина різка оцінка його інтересів може назавжди зачинити для батьків двері до душі дитини. І потім, коли у нього виникнуть небезпечні думки чи бажання спричинити комусь фізичний біль, він з вами не поділиться.
