fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
20/10/2018
17:55
курси валют
$28,00/28,20
32,00/32,60
18:26 16 Чер 2018

Ранній розвиток дитини: досвід мами двійні

Як тільки мої діти чітко заявили про свої наміри ґрунтовно закріпитися і рости, подруги та просто інші мами почали цікавитися, яку систему розвитку я для себе обрала.

Оскільки на той момент я відносилась до «відсталих шарів населення», які не можуть відрізнити картки Домана (розвиваючі ілюстрації, – Ред.) від банківських карток, то почала надолужувати брак таких необхідних знань. Оволодівши матчастиною, я вирішила ознайомитися з практикою  і – з головою поринула в атмосферу «доброзичливості, любові до ближнього та категоричної самопожертви заради дітей», що панувала на форумах люблячих мам. Здавалось, що тільки відсутність фізичного контакту втримувала від сутичок учасниць «жіночих серпентаріїв». Усі мами жорстко поділилися на послідовниць раннього розвитку та непримиримих борців з таким вибором, безкінечно наводячи цілком адекватну аргументацію історій успіху та невдач, коментарів спеціалістів у галузі медицини, психології та педагогіки.

Такі крайнощі у поглядах та високий рівень агресивності навели мене на думку, що багато хто з батьків підходи та методики з виховання чи розвитку сприймають як універсальні покрокові інструкції, іноді не замислюючись з якою метою вони обирають той чи інший інструментарій. Не треба забувати, що поява кожної з методик має свої передумови, тісно пов’язана з культурними традиціями суспільства, в якому перебував автор, з його особистим досвідом та у першу чергу – мету.

Марія Монтессорі, Глен Доман, Масару Ібука – усі вони, насамперед, хотіли допомогти та дати надію дітям з відсталим розвитком та нейропсихологічною патологією. Особливо це стосується методу сприйняття інформації Домана, який, на мій погляд, як система підходить виключно дітям, яким складно вловлювати логічний зв’язок між поняттями, співвідносити їх з конкретними предметами у реальному житті. Для більшості дітей картки можна використовувати для різноманітності, оскільки дослідження світу виключно через картки позбавляє розвитку інших почуттів.

Разом з тим, жоден з цих авторів не обмежує розвиток дитини лише інформаційним навантаженням. Такий вибір роблять самі батьки. Серед порад Масару Ібуки у його книжці з претензійною та сумнівною назвою «До трьох вже пізно» можна знайти й інші: про необхідність спілкування обох батьків з дитиною, проявляти ніжність, любов та повагу до її особистості. Головною метою Марії Монтессорі було виховати вільну дитину, стимулювати її пізнавальну діяльність та здатність самостійно знаходити рішення. Цікаво, що розвивати свого власного сина Марія Монтессорі почала лише з 15 років, бо заради наукової кар’єри віддала його після народження на виховання родичам. Незважаючи на це, син до самої смерті відомої новаторки педагогічного мислення залишався вірним другом та натхненним послідовником її справи, що ще раз доводить багатогранність взаємозв’язку матері та дитини та непередбачувані результати їх стосунків.

Особисто я не дотримуюсь повністю правил жодної з методик раннього розвитку, але користуюсь деякими порадами, іграми та реквізитом для занять, більше орієнтуюсь на власні спостереження та інтуїцію. Налагодити пізнавальний процес з двійнею – складніше. Звичайно, буває ідилія, коли вони вмощуються кожний із свого боку, і ми разом читаємо, робимо якість управи з логіки чи математики. Але частіше у кожного з дітей може бути свій настрій та індивідуальні плани на власний час. Тому ми, мами, маємо відчувати бажання дітей, привчаючи до якогось графіку занять без зайвого примусу. Цікаво, що коли один з синів займається зі мною, а інший у цей час поруч з нами робить щось своє, виявляється він теж слухає та реагує на питання, час від часу підключаючись, коли почує щось варте його уваги.

Змиріться з тим, що у дітей можуть бути різні вподобання до змісту інформації, до способів її сприйняття і головне – різні результати. З перших місяців мами двійні мають привчати себе не порівнювати хоча б уголос досягнення своїх дітей. Хочу сказати, що це не так просто та іноді виходить автоматично. «Дивись як твій братик прибрав іграшки, а ти?». Наче такі нешкідливі фрази навіть стимулюють до бажаних дій: слухняного Ваню ще більше старатися, а волелюбного Миколу не відставати від брата. Однак, при цьому формується не дуже здорова мотивація: весь час доводити, що один кращий за іншого. Я прийшла до того, що у ситуації, коли один із дітей лінується, краще дати йому аванс. Якщо я бачу навіть мляві спроби допомоги, я відразу кажу, що у мене два помічника, бо схвалення навіть не дуже якісного виконання прохань тонізує набагато краще ніж критика. Коли ж зрозуміло, що переконати маленького ледаря немає можливості, я домовляюсь, що сьогодні у нас помічником був один, проте завтра обов’язково буде черга другого. Наступного дня у мене вже буде законна підстава для вимог – його обіцянка, не виконати яку означає стати нечесним.

Щодо засвоєння кольорів, цифр та чисел, азбуки та інших знань я для себе засвоїла таке правило: додатково роз’яснювати незрозумілий одному з дітей матеріал виключно наодинці. Ваня, наприклад, доволі швидко та безболісно засвоїв рахунок до десяти. У Миколки рахування не виходило: він цифри знав, а ось зрозуміти чому їх треба рахувати саме в такому порядку не хотів. Коли ми спробували додатково позайматися при Вані, останній демонстративно відповідав на питання, які я ставила Миколі. Освідомлення переваги брата на якійсь час заблокувало інтерес Миколи до математики. Тепер у процесі спільних занять я хвалю їх разом незалежно від результатів та без коментарів. Усі повчальні розмови – тільки віч-на-віч і як би між іншим.

Обрання інструментарію для занять має залежати від темпераменту дитини та її провідного каналу сприйняття світу. Це зовсім не означає, що вам треба чітко визначитись і не розвивати інші почуття дитини, як раз навпаки. Але для пояснення нової інформації почніть з її базового каналу світосприйняття. Ваня, наприклад, у мене більше візуал, бо спочатку дуже любив роздивлятись картки Домана, потім книжки та мультики. З часом дуже важливим джерелом стали бесіди про все, що його бентежить. А ось тактильні відчуття для нього є важливими для вираження свого ставлення до людей чи живих істот: він може обійматися чи гладити кошеня, але торкатися предметів, коли їх можна побачити, він не завжди готовий. Микола картки Домана намагався забрати, з’їсти чи порвати, з книжками сидіти довго теж не міг. Бажання слухати у нього вибіркове і не постійне, одним словом нормальне, а ось кінестетичний спосіб отримання інформації був для нього завжди домінантним. Рахувати я його навчила виключно за допомогою предметів, яких він торкався. Кубики, молоточки, формочки, коробочки, сортери, конструктори та інші споріднені штуки для розвитку моторики і не тільки – ось його пристрасть. Він із задоволенням вчив геометричні фігури, дуже любив знаходити схожі та створювати з них цілі родини. Потім родина квадратів ходила в гості до родини трикутників, в залежності від настрою останніх квадрати з трикутниками або у щось гралися або з’ясовували стосунки.

І головне, чого хочеться побажати усім батькам: не ідеалізуйте ані системи розвитку дітей, ані їх авторів, не живіть по книгах – вчіться самі, адже мозок батьків також має працювати та продукувати власні ідеї, погляди та фантазії.

1120

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: