fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
12/12/2018
03:59
курси валют
$27,70/28,00
31,35/31,95
10:28 21 Жов 2018

Адаптація дитини до дитячого садочка

Як ми можемо допомогти і з чим маємо змиритися

Рекомендацій та типових помилок для батьків дитини, яка почала ходити в дитячий садочок, можна знайти багато. Однак, незважаючи на слушність цих порад, початок такого нового для дитини етапу її соціального життя настільки бентежить батьків, що змушує весь час перепитувати рецепти у тих, хто цю сходинку вже переступив. І їх цілком можна зрозуміти. Коли ти зачиняєш двері та чуєш, як твоя дитина кричить: “мама, не залишай мене”, ти забуваєш про все, що читав чи слухав, відчуваєш себе жорстоким зрадником та садистом.

У першу чергу одразу скажу: в рамках цієї теми я не розглядаю питання про необхідність для дитини відвідування дитячого садочку чи навпаки. Йому буде присвячена окрема тема. Для тих батьків, хто був вимушений обставинами або свідомо водить дитину садочок, я структурувала свої спостереження за адаптацією моїх  дітей та відповідні висновки на дві умовні групи: з чим ми маємо змиритися і як ми можемо допомогти. 

1. Ми маємо змиритися з тим, що дитина не хоче у дитячий садочок і це нормально.

Уявіть собі таку ситуацію: Ви працюєте у колективі, в якому Вам подобається. Вас влаштовує і психологічна атмосфера, й рівень матеріальної винагороди, і результат Вашої праці. Які аргументи переконають Вас кинути це місце роботи та перейти на інше? У світі дорослих такими мотивами можуть бути лише перспективи кар’єрного зростання та матеріальний чинник. І то у випадку наявності таких амбіцій та гострих потреб покращити свої фінансові умови. Чи інший приклад: що саме мають Вам запропонувати, щоб Ви цілий день проводили ні в колі своїх рідних, а в іншій родині з чужим чоловіком та дитиною як, наприклад, у проекті «Міняю жінку»? Чи погодилися б Ви так жити? Навряд.

Якщо вдома дитині добре, початок відвідування дитячого садочку змушує її виходити із зони власного комфорту і захищати себе. Навіть якщо вам здається, що малюк подолав перший етап сепарації та виглядає самостійним вдома, незнайома обстановка повертає його у стан «психологічної утроби», коли так хочеться обійняти маму.

Ми можемо допомогти дитині сприймати такі зміни в її житті позитивніше, підібравши вагомі для неї аргументи. При цьому не може бути універсальних варіантів. В залежності від віку вашої дитини, інтересів та потреб, її темпераменту та психологічної готовності до розлуки з батьками такими мотиваторами можуть бути: знайомство та ігри з дітками, нові іграшки та заняття, можливість одягти щось гарне та нове, продемонструвавши іншим. З часом на настрій дитини та ставлення до дитячого садочку будуть впливати й соціальні зв’язки: відносини з нянею, вихователями, дітками. І тут вже не все буде залежати від вас.

Підтримую також думку психологів про те, що батьки мають бути адекватними у питанні формування очікувань дитини від дитячого садочку. Не треба вигадувати того, чого дитина там не побачить та не отримає, бо реальність може її сильно розчарувати та викликати протест. Розмови про дитячий садочок мають бути позитивними, але водночас відвертими. Ми маємо щиро пояснити дитині, що дитячий садочок – це не щасливий квиток для неї, це саме те, чого потребуємо ми, дорослі, бо не можемо бути з нею разом. Водночас, якщо ми хочемо переконати дитину, що відвідування дитячого садочку потрібно їй, ми маємо акцентувати увагу дитини на тому, що там сподобалося саме їй (бігати, кричати, бавитися, гратися, стрибати, одягати нову піжаму, мінятися іграшками). Такі корисні, на погляд батьків, теми для дитини, як заняття з англійської, дисципліна, вміння користуватися горщиком, поважне ставлення до вихователя тощо, ми можемо підняти пізніше, коли дитина звикне до свого нового життя.

В екстрених ситуаціях, коли мої хлопці йти до дитячого садочка категорично не хотіли, а я не могла залишитись удома, я їм казала, що вони дуже мене виручать, якщо сьогодні підуть у садочок, бо у мами багато важливих справ, робота та сердитий начальник. Таке прохання про допомогу та звертання як до рівних,  перетворювало дітей на дорослих сильних чоловіків, які захищали мене від гніву сердитого керівника. Але, звичайно, зловживати такою маніпуляцією не варто, бо це прямий шлях до обміну ролей.

Ще дуже важливо, щоб розмови про дитячий садочок з дитиною відбувалися у той час, коли вона спокійна, а не виключно зранку під час зборів. Позитивно налаштувати дитину можна, якщо напередодні разом підібрати одяг у садочок, іграшки, які дитина візьме з собою, поспілкуватися з нею, що вона хоче розказати діткам та вихователю, коли завтра прийде у садочок. Це дасть їй можливість зібратися думками, пофантазувати та перемикнутися у режим приємного очікування.

2. Ми маємо змиритися з тим, що у дитячому садочку нашій дитині не будуть приділяти стільки уваги, скільки вона іноді потребує. Якщо у групі вашої дитини багато дітей, вихователі не завжди можуть навіть фізично відреагувати на потреби всіх дітей, які можуть бути засмученими з самого ранку та відмовлятися жити за єдиним для всіх графіком.

Ми можемо допомогти вихователю покращити поганий настрій дитини під час загострення бажання бути з мамою. Дуже бажано, щоб у вашої дитини на час відвідування садочку вже бути які-небудь улюблені справи: будувати дороги чи будиночки, малювати, ліпити, слухати казки чи пісні, роздивлятися книжки. Тоді у кризових ситуаціях вихователь завжди зможе зайняти дитину тим, що їй подобається, а не шукати методом тику правильну відповідь.

3. Ми маємо змиритися з тим, що режим дитини впливає на її настрій та самопочуття.

Незважаючи на основну рекомендацію психологів та педіатрів заздалегідь підготуватися до режиму дитячого садочка, багато батьків зверхньо до цього ставиться, з головою поринувши у свої важливі дорослі справи.  Вкладаючи спати дітей після 10 вечора, отримуємо стабільний результат о  7 ранку: втомлених та сонних дітей.  Про який радісний похід до дитячого садочку може йти мова? Їх складно навіть підняти з ліжка.

Ми можемо допомогти дитині адаптуватися до нового режиму життя тільки після власної адаптації. Все ж таки більшість з дорослих має класичний графік роботи, який дозволяє привчити себе лягати спати та вставати трохи раніше. Серед творчих особистостей доволі поширеною є переконання у тому, що оскільки вони сови, то їх творчі осяяння можуть відбуватися лише вночі.  Я теж так колись думала, доки в моєму житті не з’явився собака, якого до 7.30 треба було вивести на прогулянку. Лише тиждень співіснування з собачим мешканцем перетворили мене та мою музу на цілком нормальних жайворонків. Якщо вам вдасться привчити дитину легко прокидатися за годину до її виходу з дому, можливо процес адаптації до дитячого садочку не буде виглядати таким жахливим.

4. Ми маємо змиритися з тим, що дитина втомлюється.

Ваш малюк з радістю йшов у садочок, грався з дітками, отримував задоволення від занять, а ви взагалі не розуміли про яку адаптацію говорить вихователь. Аж раптом через місяці два, наприклад, дитину як підмінили: до садочку йти категорично не хоче, плаче. Якщо ваші найстрашніші підозри не підтвердилися – дитина здорова і ніхто її не ображає, така реакція може бути просто втратою інтересу та бажанням відпочити. Малюк може і сам вам заявити: я там вже був, мені не цікаво, я все бачив, мені набридло. Це нам, дорослим, здається, що дитячий садочок – це такий собі курорт, а для дітей це потужне фізичне та емоційне навантаження. Одного разу мій вже трирічний син прокинувся і спокійно сказав: я у садочок не піду, я не хочу нікуди йти, я просто хочу побути вдома, я теж людина. Хіба можна щось парирувати дитині на такі цілком зрозумілі кожному з нас бажання?

Ми можемо лише перечекати такий період та влаштовувати іноді вихідні. Коли дитина настільки негативно налаштована, що не здатна слухати вас, краще, звичайно, залишитися з нею вдома та дати їй відпочити від дитячого садочка. Щоб не опинятися у безвихідних ситуаціях, коли вам треба бігти, а дитину ні з ким залишити, намагайтеся з’ясувати настрій дитини напередодні увечері. Якщо ваша модниця байдужа чи побачать її нове плаття інші дівчата, приготуйтеся до того, що ранок може не бути добрим.

5. Ми маємо змиритися з тим, що вихователь не завжди відповідає нашим очікуванням.

Іноді мене дивують очікування деяких батьків від вихователя, особливо у державних дитячих садочках. Це має бути якась героїчна та невтомна жінка-павук, яка вміє жонглювати усіма дітьми одночасно, пам’ятати, хто що перевдягає, хто яку кашу їсть чи не їсть, хто з дітей (іноді тільки на думку батьків) щось любить чи ні. При цьому, вона має зажди посміхатися, не має права сердитися чи, борони Боже, лаяти дітей, знати та застосовувати педагогічні практики, яких дотримуються в родині кожної дитини. Батьки забувають, що вихователька є такою ж людиною як і вони: зі своїми проблемами, слабими та сильними сторонами у професії. І головне, чого ми маємо очікувати від неї, щоб вона любила маленьких дітей та гарантувала їх безпеку (як фізичну, так і моральну).

Ми можемо допомогти нашій дитині, якщо побудуємо дружні стосунки з вихователем. Під дружніми стосунками я розумію повагу та добре ставлення до людини, а не подарунки на день учителя. Якщо батьки спілкуються з вихователем у форматі викладення переліку претензій, вони мають пам’ятати про ризик підсвідомого перенесення вихователем їх негативного ставлення на дитину або просто уникання спілкування з нею через острах батьківської критики. Ми маємо намагатися побачити в особі вихователя людину, якій ми довіряємо наших дітей та допомагати знайти підхід до серця дитини.  Адже саме забезпечення психологічного комфорту дитини має стати головною метою наших стосунків з вихователем, а не випробування його кваліфікації. Якщо ж ви не бачите можливості для створення партнерських відносин з вихователем, перегляньте вибір закладу. Діти у трирічному віці ще не можуть чітко сформулювати морально-етичну оцінку якостям людей, вони найчастіше повторюють такі характеристики за дорослим. Тому їх стосунки з вихователем залежать багато в чому від нашого сприйняття.

6. Ми маємо змиритися з тим, що як би весело діткам не було протягом дня, вони все одно чекають на нас. Ми можемо кожного дня пояснювати дитині, що ми її обов’язково заберемо додому. Однак кожного дня вона починає хвилюватися, як тільки побачить появу батьків першого щасливчика. Це завжди випробування для її довіри своєму дорослому.

Ми можемо зберегти довіру та спокій наших діток, якщо будемо забирати їх хоча б не пізніше ніж завжди і ніколи – останніми. Деякі поради психологів часто стосуються обов’язкового пояснення дитині, коли саме ви її заберете. Однак, не всі дітки орієнтуються у часі настільки, щоб розуміти, яка тривалість часу мається на увазі. Навіть поняття день та вечір ще іноді викликають труднощі. Важливішим, на мою думку, є попереднє формування звички дитини до трьох дій: прощання – розлука – обов’язкове повернення. Уява про те, що ми зберігаємо спокій дитини, коли уходимо по-англійськи, є хибною у більшості випадків. Навіть якщо при цьому галасу від малюка менше, він лякається зникнення мами, коли невідомі причини та його наслідки, набагато більше ніж прощання з нею. У таких ситуаціях ми, дорослі, насправді, схожі на дітей, які закривають вуха, щоб не чути неприємні звуки чи слова.

Читайте також
3978

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: