fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
22/10/2018
19:56
курси валют
$28,00/28,20
32,00/32,60
11:10 27 Вер 2018

«Справжній чоловік»: жертва стандартів чи результат виховання

Тема ця настільки не нова, наскільки й актуальна для кожної мами. Мене вона торкнулася через звичну буденну ситуацію, в якій опиняються майже всі мами хлопчиків. До нас в гості приїхала моя родичка із сином, який на півроку старший за моїх хлопців. Хлопчик поводився впевнено та відразу з претензією на лідерство: визначав хто, як і чим гратиме. Один з моїх синів, Микола, легко іде на контакт та підтримує будь-які нові експерименти, тому роль веденого він сприйняв із цікавістю. Ваня – навпаки: має звикнути до нової людини, не завжди може привітатися з тим, кого соромиться. Тому він абсолютно не зрозумів, чому має підкорятися такому силовому сценарію гри, яка не передбачає колегіальності.

У результаті наш гість з Миколою почали «дружити» проти Івана: не давали йому гратися з його власними іграшками, а у разі незгоди старший хлопчик розпускав руки. Безумовно, моя дитина весь час скаржилася та плакала. Я йому дуже співчувала та теж не розуміла, чому до привілеїв «гостя» має відноситися хамство та агресивність і чому за таких умов я маю його змушувати до дружби. Проблему я вирішила просто: всадила Ваню за його улюблене малювання і пояснила, що він може не спілкуватися з образниками. У принципі нічого екстраординарного. У світі хлопчиків завжди є і буде демонстрація сили, а наш маленький гість скоріше за все повторював ту модель стосунків у дитячому колективі, до якої звик. Однак, батьки хлопчика залишились незадоволені мною та почали критикувати мої виховательські підходи: «Чого ти весь час втручаєшся у відносини хлопців та жалієш його? Він виросте матусиним синочком. Треба його вчити захищати себе. Він має бути мужиком».

Скільки буде існувати людство, стільки, мабуть, буде експлуатуватися симулякр «справжнього чоловіка». У час невпинних пошуків індивідуальності, визнання унікальності кожної людини та зміни  гендерних установок суспільства все одно будуть існувати батьки, які відчайдушно боротимуться за маскулиність хлопчиків.

Ніхто з нас, жінок, не стане заперечувати, що ми різні. Як би нас не переконували прихильники «простого жіночого щастя», щасливими ми стаємо поруч з різними чоловіками, а іноді взагалі незалежно від їх присутності. Жінка вже може робити все, що завгодно: бути професійною боксеркою, успішною в бізнесі або керувати державою. Але як тільки у її житті з’являється кандидат на тривалі стосунки, батьки, друзі та колеги відразу перемикаються у режим тестування кандидата на «універсальну справжність», ігноруючи її власні запити на щасливий шлюб.

Психологи та науковці також підігрівають міф про існування справжнього чоловіка. Доволі цікавий перелік якостей справжнього чоловіка як для психолога пропонує Михайло Лабковський. Незалежність, самодостатність, розрахунок тільки на себе, вирішення своїх проблем без допомоги інших, безкомпромісність, здатність не порівнювати себе з іншими, сприйняття себе таким який він є, самоповага у стосунках із жінкою, стійкість до кризи середнього віку, розуміння, що жінка така сама людина як він, тільки краще.

При всій моїй повазі, я не можу зрозуміти для кого саме такий набір має бути ознакою справжності: для чоловіків, самого експерта чи все ж таки для жінок. Якщо уявити, що такий супер-чоловік все ж таки існує, то він у кращому випадку зіп’ється від внутрішнього когнітивного дисонансу, бо не зможе одночасно ставитися до жінки як до рівного чи навіть кращого за нього створіння і при цьому не йти на компроміс. А тим паче, коли його позбавили чомусь права на конкуренцію та оцінку своїх успіхів у середовищі інших чоловіків. Якщо адресатом цього меседжу були саме жінки, то результати ряду соціологічних досліджень доводять, що пріоритети чоловічих достоїнств для жінок постійно змінюються: то альтруїзм, то успішність у бізнесі та кар’єрна орієнтація, то зовнішній вигляд та акуратність, то чесність.

Незважаючи на те, що саме життя демонструє нам 1000 відтінків стосунків між чоловіками та жінками, зміну ролей без завдання шкоди особистому щастю партнерів, ми чомусь намагаємося штучно вихолостити цю палітру до кінематографічних інь та янь. І починаємо робити це з дитинства. Хлопчикам не можна нити, плакати, бути слабкими, просити допомоги, скаржитися, боятися, не любити дівчат чи дуже любити, проявляти схильність до жіночих справ та інтересів, не вміти забезпечити себе та своїх близьких та багато інших табу, які, насправді, вчать майбутніх чоловіків не бути справжніми навіть для самих себе та роблять їх емоційно неповноцінними. Постійне пригнічення справжніх емоцій хлопчика призводить до втрати ним у зрілому віці здатності розуміти свої та чужі емоції, а також управляти ними. А потім хіба що не більшість претензій жінок до власних чоловіків стосується до їх емоційної закритості та невмінню проявляти свої почуття. Однак, емоційність чоловіка впливає не лише на якість його стосунків у родині. Новітні дослідження показують, що емоційність пов’язана з інтелектом набагато тісніше ніж вважали раніше. Крім всім відомого IQ існують так званий емоційний інтелект, від якого залежить і життєва успішність людини, включаючи його професійну реалізацію.

На останок, хотілося б від себе до всіх батьків хлопчиків звернутися з такими умовними рекомендаціями:

  1. Для того, щоб пояснити хлопчику, що він поводиться негідно, ми абсолютно безболісно можемо обійтися без цих принизливих «ти ж хлопчик» або ще гірших «ти як дівчинка». Замисліться: ми з дитинства привчаємо хлопчика до того, що дівчинка це якесь неповноцінне створіння, а потім дивуємося поблажливому ставленню чоловіків до нас.
  2. Не викреслюйте з обов’язків хлопчиків жіночі справи у господарстві, щоб потім не вислуховувати обурення його дружини. Він у дорослому житті може, звичайно, цього й не робити, але нехай це буде його вибором.
  3. Мами, не бійтеся бути ніжною з хлопчиком, тим паче з маленьким. Матусині синочки з’являються не через підтримку дитини у складній для неї ситуації, а через непохитний авторитет мами, відсутність права на власну думку або незгоду та пригнічення ініціативи хлопчика у його діях.
  4. Не варто навчати хлопчика застосуванню фізичної сили з трьох років з метою самозахисту, бо свої фізичні досягнення він буде демонструвати і серед мирного населення. Якщо ви не прагнете до близького та систематичного спілкування з батьками інших дітей, дочекайтеся віку, коли дитину за її бажанням, звичайно, можна віддати у секцію бойових мистецтв, де у неї сформується більш стійке розуміння правил застосування своєї сили.
  5. Давайте виховувати особистостей, які розуміють свої бажання та можливості, незалежно від статі та будуть щирими з нами.
Читайте також
2312

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Людмила пеливпновп

Надежда, будучи таким подлым, низким , жадным человеком,как ты не стоит комментировать чье - либо поведение, тем более какой й с тебя детский психолог и воспитатель? Ничего не умеющая и неприспособленных в быту, занимаешься обычным трепом. Изображаешь из себя мамочку. Не позорься и не пиарься. Чему ты можешь научить своих детей и тем более кому твой бред нужен? Аж тошно читать. Время уже давно все расставило на места. Тому ,что ты вышла замуж и с трудом терпишь своего мужа? Инфантильности и лентяйству? Дети должны жить в любви.а всему остальному они научатся на примере близких и родных.которые их окружают. Бедные твои дети и муж.

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: