“Скажи лучше мало, но хорошо”: у деокупованому Вовчанську викрили нові злочини росіян

Наразі на деокупованих територіях Харківської області встановлені десять катівень. 

Одна з них — у Вовчанську. Місто було окуповане росіянами в перший день повномасштабного вторгнення, а вже з наступного дня там та навколишніх селах почалися облави на атовців, членів тероборони та місцевих активістів. На сьогодні точно невідомо, коли тут з'явилася катівня. Вперше про те, що на території одного з інфраструктурних об'єктів у Вовчанську окупанти організували тюрму, наприкінці квітня розказав голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов.

Репортеру "Рубрики" одним із перших після звільнення вдалося потрапити на територію катівні, сфотографувати камери та поспілкуватися з жінкою, яка декілька днів провела в цій тюрмі.

На територію потрапляємо з військовими й одразу підіймаємося сходами. Виходимо в довгий коридор, з якого виходять двері в кімнати. З одного боку жили росіяни, з іншого — кімнати без вікон, у них росіяни утримували наших полонених. 

В одній з кімнат під стінкою стоять півторалітрові пляшки з сечею. На підлозі лежать дерев'яні двері, поруч — стіл, на ньому аркуш зі словами "Скажи лучше мало, но хорошо" на ньому. 

Ймовірно, цю кімнату використовували для катування. 

Наступна кімната — житлова. Уже не дивує, що умови утримання жахливі — старі матраци на підлозі, в кутку — відро, яке використовувалося в якості туалета. 

Знаходимо залишки книжки, у якій від руки написана молитва Отче наш. 

На стіні напис, букви частково затерті:

"Отрицание — это не со мной. 

Гнев — почему я. 

Торг — а может (далі нерозбірливо)

Депресия — я устал

Принятие — да пошло всё на"

Поруч — дати та зарубки, якими полонені відмічали проведені тут дні.

Заходимо в кімнати, де жили окупанти. Скрізь — бруд та розкидані речі. В одній з кімнат висить портрет Леніна поруч із червоним прапором (теж з його портретом). Враження від тюрми гнітюче, важко уявити, що відбувалось тут з тими людьми, які вимушені були провести тут багато часу. 

За словами голови Нацполіції Ігоря Клименка, крім громадян України, до катівень забирали іноземців. Наразі відомо про незаконне утримання в катівні Вовчанську семи громадян Шрі-Ланки. Це — студенти-медики з Куп'янська. Після початку повномасштабного наступу росії вони хотіли дістатися Харкова, однак їх спіймали окупанти та посадили до катівні. Одному зі студентів вирвали нігті плоскогубцями. Зараз студенти перебувають у Харкові, вони в безпеці, однак їхній психоемоційний стан відповідає пережитому. 

У селі поруч із містом зустрічаємо місцеву мешканку. До війни вона проходила службу в прикордонних військах. Потім її окупантам "здали" сусіди по селу й вона провела два дні в цій катівні, після цього декілька місяців у наметовому таборі для полонених поруч із містом.

За її словами, вона не знала точного місця розташування катівні, її туди вели з руками, зав'язаними за спиною та з мішком на голові. Точно знає, що була на другому поверсі, в камері була сама, в туалет водили не третій поверх. За два дні, які вона була там, погодували лише один раз, після цього відвезли в табір для полонених, де вона була єдиної жінкою. Там вона провела декілька тижнів в окремому наметі. 

"Вони багато кого забрали. Був хлопець, він у перший день, як вони повісили, зняв російський прапор, його теж забрали. З тероборони з  Харкова багато хлопців сиділи тут". 

Жінка згадує й про перебування в таборі для полонених:  

"У першому наметі було вісім чоловік, у другому — тринадцять. Я сиділа в третьому сама, потім у четвертому ще хтось один сидів. У п'ятому — Дімка Лаптєв, що був у теробороні, це той,  що прапор знімав. Спілкувалися через палатку. Скрізь був конвой, вишки, все контролювали. Їсти теж ходили цілими наметами, по черзі. Де був табір, не знаю — мабуть, недалеко — чутно було, що машини їздять. На 9 травня їздила якась машина, крутила пісні про перемогу. 

Питали (росіяни, — ред.), де я діла зброю. Думали, що я лишилась вдома зі зброєю. Усі  вони в балаклавах, ніхто нічого не казав, не спілкувалися з нами".

"Рускій мір" показує себе на повну — у кожному деокупованому місті й селі свої тюрми, свої катівні. Прийти на чужу землю й перетворити життя людей там на суцільний жах — це так по-російськи.