Сушений борщ, книжки та камуфляж: як бібліотека в Бердичеві стала волонтерським штабом і місцем сили для переселенців
Це все — Публічна бібліотека Бердичівської громади. Тут також працює Молодіжний центр, і після 24 лютого співробітники активно волонтерять, не зупиняючи роботу мирного часу. "Рубрика" дізналася, як бібліотеці вдалося стати хабом для волонтерів та "місцем сили" для переселенців, як вона продовжує працювати в нових умовах та навіщо тут потрібен камуфляж.
У чому проблема?
Коли потрібне "місце безпеки"
Житомирщина стала однією з областей, які сильно постраждали після повномасштабного вторгнення росії. Вплив війни почали відчувати одразу — і тоді ж стало зрозуміло, що аби перемогти, потрібно гуртуватися й допомагати. Незалежно від віку, сфери діяльності та досвіду українці почали проявляти ініціативу для прискорення перемоги. І вже понад пів року збираються в районах, селах і містах, щоби плести сітки та кікімори, шити білизну чи шукати військове обладнання.
Бердичів, місто в Житомирській області, став тимчасовим житлом для переселенців з найбільш небезпечних регіонів. Тому допомагати тут почали одразу, враховуючи запити військових. Одним зі штабів, звідки здійснювалася допомога, стала Публічна бібліотека міста. Її працівники не могли стояти осторонь, а тому вже з перших днів почали координуватися.
У перший місяць повномасштабної війни бібліотеку відвідало понад 700 осіб. Чимала частина відвідувачів — переселенці з Бучі, Миколаєва, Ірпеня, Харкова. Бібліотека почала працювати як такий собі хаб для переселенців ще в лютому, але офіційно для читачів відкрилися 9 березня.
"У перші дні війни ми одразу вийшли на роботу. Лише день чи два ми взяли перерву, оскільки всі спершу були розгублені. Але ми не чекали чогось, а вийшли працювати. Саме це дало відчути, наскільки наше бібліотечне середовище згуртоване. Кожен казав, що хоче бути корисним", — каже Тетяна Кущук, директорка бібліотеки.
Тетяні Вікторівні 49 років, 22 з них вона працює тут. Каже, що її команда не панікує, а розуміє, що життя продовжується:
"Ми взяли для себе девіз, який всюди використовуємо: «І кожного дня в нас лише все починається»".
Яке рішення?
Хаб для волонтерів та допомога переселенцям
Команда бібліотеки складається з 15 людей. Тут проводять виставки, презентації, зустрічі, майстер-класи та тренінги. Бібліотека має вільний простір для молоді — "М-Формацію", що займається впровадженням освіти, зокрема неформальної, дозвіллям, культурно-мистецькими проєктами.
"Весь період війни ми зосереджені та піднесені, оскільки розуміємо, що лише активними ми зможемо винести це навантаження. Ми навчилися результативно та дружньо працювати у мирний час, тому під час війни почували себе згуртованими й могли гуртувати інших, хто приходив за допомогою. Не відчували розгубленості, а стали ще більш активними. Ми тут і ми сконцентровані".
Бібліотека займається роботою з переселенцями ще з 2015 року. Проте за декілька днів до початку повномасштабного вторгнення серйозніше взялися за розробку Стратегії волонтерства у громаді.
"Ми хотіли зайнятися волонтерством. Але мова ішла не про війну. Хотіли допомагати літнім людям, які були відвідувачами бібліотеки роками, а тепер за різних причин залишилися самотніми. Війна внесла корективи в плани", — ділиться директорка бібліотеки.
Якось побачили, що на початку січня в Києві почали проводити заняття по теробороні. Бібліотека вирішила підготуватися теж. Тоді взяли два напрямки: волонтерство для молоді та перша домедична допомога.
"Два рази на тиждень у нас проводилися заняття по першій домедичній допомозі від Червоного Хреста. Приходили по 30-40 людей, щоб згадати щось, що знали раніше, чи навчитися. 23 лютого в нас проходило заняття з молоддю по ментальному здоров'ю: як правильно заспокоюватися та взяти себе в руки тощо. Тоді ми вирішили вчитися збирати й тривожні валізи. Вже наступного дня я зібрала тривожну валізу на всю бібліотеку".
Співробітники тут працюють майже без вихідних.
"Думаю, люди краще відновлюються у звичному їм середовищі. І це говорить про те, що вони зараз — у зоні комфорту. Як не дивно, але вийти у відпустку для нас — це виявилось вийти із зони комфорту", — розповідає Тетяна Кущук.
Як це працює?
Закривати потреби: від кексів до балаклав
У перші дні повномасштабного вторгнення в бібліотеці побачили, що повернулася до дій та місцева ініціативна група, яка волонтерила з 2014 року. Це підштовхнуло бібліотекарів до дій — і ті почали волонтерити самі.
"Ми подивилися, що роблять наші колеги в різних куточках країни, і почали з виготовлення енергетичних батончиків. Коли дали клич, нам почали приносити продукти у величезній кількості. І це тоді, коли полиці магазинів були пустими", — згадує Тетяна Вікторівна.
Спершу енергетичні батончики для ЗСУ робили досить простими: з вівсянки та горішків. Потім почали додавати журавлину, кунжут та в'ялену вишню. Продукти приносили небайдужі містяни, із сіл віддавали яйця та літрові банки перетопленого смальцю. Знаходили різні цукати — як традиційні, так і незвичні, наприклад, з моркви та гарбуза. Місцеві приносили на потреби нового виробництва навіть свої мікрохвильовки та духовки!
"Хлопці з фронту надсилали повідомлення з подяками, а ми й собі розуміли, що робимо важливу та корисну справу, тому невдовзі вирішили випікати ще й кекси. Пробували робити на замовлення й хліб, нам принесли дві хлібопічки. Проте за день виробили досить мало хліба. Його б вистачило на 10 осіб. Кекси ми робимо в день по 300 штук. Так на 150 людей буде по 2 кекси", — розповідає директорка бібліотеки.
Та випічкою волонтерство в бібліотеці не обмежується. Так, тут волонтерять три швачки, які з початку повномасштабної війни безплатно шили для воїнів усе, що ті просили й що було необхідним — балаклави, панами, а також спідню білизну, у тому числі для поранених бійців, які перебували в шпиталі. Зараз навіть почали шити військову амуніцію. Проте тканина для неї дорога, а підприємства, які випускали камуфляж, знаходяться в Одесі та Харкові й зараз не працюють. Тож для того, щоб продовжувати втілювати цей задум, не вистачає лише одного — тканини.
Тетяна Кущук пояснює, як усе почалося:
"Серед бібліотечної спільноти у Фейсбук побачила, що наша колега зібрала дівчат, які шиють спідню білизну та балаклави. У них і попросили викрійки. За цей період ми пошили приблизно 600-700 пар спіднього. Був час, що призупинили цю роботу, але бачимо нову потребу".
Тоді ж почали плести маскувальні сітки. Дівчата, які вплітають тканину в сітку, називають себе "павучишками". Зараз, уже "набивши руку", одну сітку тут роблять за два-три дні. Раніше на це міг піти тиждень.
"Дівчата за роботою з сітками спілкуються, співають пісень, сміються. І хоча в кожної є якісь свої життєві проблеми, тут вони ніколи цього не показують, бо передають у сітки добро для захисту. На день вишиванки цього року вишиванкою стала наша сітка. Кожен бантик на ній — це своєрідний хрестик, і все, що вплітається — замовляється на оберіг", — з усмішкою каже директорка.
А два місяці тому тут на прохання військових почали робити "кікімори". А на зиму — вже зовсім скоро — планують почати робити зимові маскувальні халати, тому буде потреба і в білій тканині.
Якось у бібліотеці дізналися, що на передовій у бійців йдуть на "ура" сухі борщі — тож протягом літа організували й власне виробництво культурної спадщини ЮНЕСКО. Позичили сушарку, але для більш масового виготовлення потребують ще двох. Наразі волонтери вже зробили заготовок на 100 порцій вегетаріанського борщу, але мріють про спонсорську допомогу в закупівлі м'яса, щоб страва стала калорійнішою.
"Приємно, що люди довіряють нам. Багато хто приходив до нас у мирний час у бібліотеку, а тому знайомі з нами й приносять допомогу саме сюди. Цей фактор грає важливу роль. Людина "йде" на знайому людину. Нам приносили нові речі, привозили ящиками каву, апельсини, яблука, локшину, мішками цукор та муку, яку купували спеціально для нас".
А це точно працює?
Зараз на день у бібліотеці перебуває близько 50 волонтерів — кожен працює у своїй ніші. Люди приходять до відкриття бібліотеки та йдуть після закриття. Волонтерять по буднях і на вихідні, а іноді навіть забирають роботу додому. Тетяна Кущук розповідає:
"Були випадки, коли хлопці повідомляли, що за дві години приїде бус. Машину назад спішили відправити з допомогою: ліками, їжею, одягом. Щоб встигнути, ми вкладали свої кошти та писали про допомогу на Фейсбук. І люди швидко відгукувались. Ще ніколи бус не їхав назад пустим".
Клич про допомогу роблять на сторінках у Фейсбук від "М-Формація". Проте, каже пані Тетяна, з особистої сторінки – більше поширень.
"Ще 20 років тому, коли я прийшла сюди, бібліотекам держава не виділяла достатньо коштів. Через це постійно варто було ходити з простягнутою рукою, щоб просити допомоги. З війною я тепер не боюся це робити. Можливо тому, що це роблю не для себе. Легше просити про допомогу для когось та пояснити, для чого збираємо кошти".
А крім того, бібліотеці щомісяця приносять пакети зі шкарпетками, зубною пастою, чаєм та цигарками. Найефективніше, кажуть бібліотекарки, — просити про конкретну допомогу, тоді вона точно прийде.
На все, що роблять у бібліотеці, потрібні гроші. Команда закладу часто донатить і сама: "Якщо треба 5 тисяч на тканину, то 2 — можемо докласти своїх. У нас є і волонтерська фея, яка постійно нам допомагає та підтримує. Коли ми щось купуємо для хлопців, люди також поступаються. Вони віддають товар за собівартістю або віддають як подарунок".
Так було, наприклад, із теплим флісом на балаклави — він був потрібен, коли в місті ще не працювали магазини, але навіть попри це спільними зусиллями його вдалося знайти. Траплялися і, як їх називає пані Тетяна, справжні дива. Коли в бібліотеці закінчилися нитки, які служили основою для сіток, директорка просто на вулиці випадково зустріла жінку, яка мала саме те, що було потрібно, і принесла волонтерам близько 10 кг потрібних ниток.
Тканину на сітки до бібліотеки теж приносили містяни, але зараз вдалося налагодити співробітництво зі швейною фабрикою.
Бібліотека — соціальне підприємство
Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Публічна бібліотека в Бердичеві перетворилася на справжнє соціальне підприємство.
Сюди приходять допомагати небайдужі містяни та переселенці — Тетяна Кущук згадує, що багато хто, прийшовши за гуманітарною допомогою, залишався волонтерити. "Люди по волонтерству знаходяться самі. З різних причин приходять до бібліотеки й залишаються допомагати. Я знаю, що в мирний час деякі люди не сіли б поряд за один стіл. Тепер — співпрацюють разом як волонтери", — каже директорка.
Волонтерили не тільки "руками" — у бібліотеці кажуть, що з початку повномасштабного вторгнення в місто приїхало чимало викладачів та інших фахівців з Київщини — вони почали проводити експрес-курси для місцевих та інших переселенців. Так тут з'явилися курси з англійської та рукоділля. Так розвивалася громада, а переселенці робили свій внесок у розвиток міста, до якого переїхали.
А для дітей бібліотечний Молодіжний центр регулярно проводить костюмовані вистави та ярмарки.
"До війни ми проводили клуб лідерів і під час воєнного стану продовжили його. Сюди приходять діти від 14 років, і позаяк кожен має свої таланти, ми швидко зрозуміли, що можна зробити благодійний ярмарок. Два тижні вони працювали над цим. Робили сувенірну продукцію, символи та обереги. Ми також зробили клич, щоб до ярмарку приєднувалось більше людей. Приносили пряники, зефір, мило та картини", — розповідає директорка бібліотеки.
На першому ярмарку молодь заробила до 10 тисяч гривень, які вклали у купівлю тепловізора на передову. Зараз бібліотека готується вже до 4 ярмарку.
Як допомогти бібліотеці?
Наразі волонтерам у бібліотеці потрібні сушарка, пристрій для вакуумної обробки, камуфляжна тканина та бус, яким вони зможуть швидко збирати гуманітарну допомогу та відправляти її далі. Якщо ви хочете допомогти бібліотеці в цьому — звертайтеся до директорки бібліотеки Тетяни Кущук за номером +380682195561, +380967545115 або ж на пошту [email protected].
