“Вік щастя”: як релокована з Донеччини ініціатива допомагає старшим людям “жити на повну”

У чому проблема?

Про психологічну кризу людей старшого віку говорять часто. У порівнянні з насиченим життям молодого та середнього віку, вступ у "тихий" період шостого або сьомого десятків років багатьма сприймається як вирок. Цьому відчуттю сприяють і стереотипи, які й досі розповсюджені у суспільстві: мовляв, доля людей старшого віку — сидіти на лавочці біля під'їзду та обговорювати хвороби та серіали.

Яке рішення?

З цим твердженням не згодні у "Фундації підтримки людей старшого віку «Вік щастя»". Голова фундації Наталя Бондаренко вважає — людина за 50 не повинна опинятися "на узбіччі" життя. Громадська організація "Вік щастя", що релокувалася з Донеччини на Кіровоградщину, допомагає людям старше 50 років вести активний спосіб життя, почуватися потрібними, сучасними й що найголовніше — щасливими.

Як це працює?

Громадська організація "Фундація підтримки осіб старшого віку «Вік щастя»" була заснована у 2017 році у Слов'янську Донецької області. На той час засновниці ГО Наталі Бондаренко було трохи за 50. 

Жінка розповідає, що зрозуміла: активне та здорове довголіття — в наших руках, і починати тут треба з себе, а найкраще — у колі однодумців. Та на той час пані Наталя не знайшла в рідному місті активностей для старших людей.

"У пенсійному фонді поважний вік називають «часом доживання», а мені дуже не хотілося доживати, мені хотілося жити на повну, вчитися нового, вільно користуватися всім тим, що зараз пропонує нам світ!" — говорить Наталя Бондаренко.

Рішенням стало створити те, чого не вистачає, самій.

Так у Слов'янську з'явилася нова громадська організація, і пані Наталя почала втілювати в життя проєкти, націлені на підтримку інтересів людей старшого віку. Так, із 2017 року слов'янські дідусі та бабусі гуртом вчилися комп'ютерної грамотності, їздили на екскурсії, креативили та займалися спортом.

На початку повномасштабної війни організація була вимушена переїхати з Донеччини до безпечнішого регіону — так "Вік щастя" опинився в Кропивницькому. 

"На Кіровоградщині ми не розгубилися — допомогло те, що до війни ми п'ять років дуже активно навчалися, їздили на тренінги, долучалися до інших проєктів, де вчилися налагоджувати контакти, спілкуватися, мережуватися з іншими громадськими організаціями, — говорить засновниця "Віку щастя". — Саме це допомогло нам швидко адаптуватися на новому місці. У перші місяці після переїзду нас дуже підтримав Гончаренко центр (мережа освітньо-культурних та волонтерських просторів, — ред.), який прийняв нас на своїй території, а потім ми відкрили свій власний хаб".

Для того, щоб кропивничани дізналися про новий хаб для літніх людей, члени команди ГО "Вік щастя" активно співпрацювали зі службами соцзахисту, розповсюджували оголошення про тренінги та активності хабу у соцмережах (у ГО "Вік щастя" є акаунти у Фейсбук, Iнстаграм, TikTok, YouTube, а також власний телеграм-канал), видрукувати інформаційні флаєри, які залишали у бібліотеках, ЦНАПах та інших громадських місцях, які могли відвідувати люди поважного віку.

"Соціальні мережі дуже допомагають, — ділиться досвідом для інших громадських організацій Наталя Бондаренко. — Адже навіть якщо самої людини немає в соцмережах, там є її діти та онуки. Я дуже часто чую, як діти направляють своїх батьків до нас".

До числа основних проблем людей поважного віку відносять проблеми здоров'я, бездіяльності, самотності та відчуття непотрібності. У сучасних реаліях особливо важко доводиться переселенцям — тим, хто через війну втратив дім, друзів, звичний спосіб життя.

Сьогодні місія "Віку Щастя" не лише в тому, щоб подарувати людям поважного віку можливість жити повноцінно та якісно, а й допомогти їм подолати пережиті травми.

У Кропивницькому гуманітарний хаб "Вік щастя" працює в декількох сферах підтримки старших людей:

• освітній напрямок, 
• напрямок здорового способу життя, 
• психологічна та юридична підтримки 
• артпрактики — наприклад, малювання зі старшими людьми.

У хабі "Вік щастя" понад сотня відвідувачів віком від 50 до 82 років навчаються медіаграмотності, опановують комп'ютер та смартфон, вчать англійську мову. Для кропивничан та переселенців старшого віку у хабі влаштовують модні покази та організовують безплатні заняття зі скандинавської ходьби, танців та пілатесу. А крім того, враховуючи реальність, із якою українців змусила зіткнутися війна, тут проводять тренінги з подолання травми та технік зцілення (програми адаптовані саме для роботи з літніми людьми).

Особливе місце серед проєктів хабу "Віку щастя" займає вечірня школа з медіаосвіти. Зараз, коли поруч із війною на передовій активно ведеться й інформаційна війна, критично важливо допомогти людям старшого віку не загубитися в потоках інформації та не піддатися російській пропаганді та фейкам.

Наталя Бондаренко пояснює: "У вечірній школі медіаосвіти ми шукаємо нові формати та підходи до розуміння всього, що відбувається навколо, вчимось критичному мисленню та створюємо свої власні медійні проєкти. Наприклад, це може бути створення групи у фейсбуці, де людина розповідатиме про своє хобі, творчість, буде ділитися фотопроєктами та залучати туди прихильників".

Медіашкола, яку веде доцентка кафедри української філології та журналістики Наталія Фенько, вже має кілька випусків, і тепер уже самі випускники діляться своїм досвідом з новачками.

Усі ці заняття допомагають як місцевим людям старшого віку, так і ВПО, знаходити тут не тільки нові знання та навички, а й нових друзів та нові сенси у житті. Відвідувачі "Віку щастя" спілкуються й поза заняттями, обмінюються телефонами, підтримують одне одного, гуртуються та створюють власні проєкти.

"Ви б бачили, як у них світяться очі, наскільки вони у захваті, тому що знаходять те, що їм подобається. Люди приходять із задоволенням на наші заняття, а я отримую задоволення від того, що вони зовсім по-іншому ставляться до себе, до свого місця в суспільстві. Починають відчувати, що вони потрібні й не є баластом для держави, своїх родин, що вони — можуть! — ділиться з "Рубрикою" Наталя Бондаренко. — Тут ми вчимо людей відчувати себе повноцінними громадянами своєї країни, користуватися демократичними способами впливу на прийняття рішень — як створювати петиції, писати звернення. Тобто даємо людям змогу зрозуміти, що вони живуть у демократичному суспільстві і їхній голос, їхнє право є дуже важливими. Саме в такому форматі й буде розвивається проєкт. І я думаю, що це буде корисно не тільки для людей поважного віку, а й для України, для суспільства в цілому і для подолання всіх цих проблем, які в нас є зараз, і майбутнього розвитку нашої держави", — підсумовує керівниця громадської організації.

Ще більше корисних рішень!

На щастя, сьогодні клуби та хаби для літніх людей є не тільки у Кропивницькому. Але людям похилого віку може бути непросто розшукати їх самим. Врятувати своїх батьків, дідусів та бабусь від самотності та повернути їм інтерес до життя можуть допомогти їхні діти та онуки. Цікаве спілкування та різноманітні активності з однолітками стануть для людей старшого віку джерелом позитивних емоцій, сприятливо позначаться на фізичному здоров'ї, зміцнять моральний дух та допоможуть відчувати свою значущість.

Як допомогти рідній людині старшого віку знайти спільноту однолітків?

• Проштудіювати Facebook — найпопулярнішу та "найдорослішу" (якщо порівнювати з аудиторією Instagram і TikTok) соціальну мережу в Україні. Більшість громадських організацій, які опікуються літніми людьми, мають свої сторінки й постійно розповідають там про всі заходи, які вони проводять для своїх підопічних.
• Завітати в місцеві служби соціального захисту. Там допоможуть дізнатися, чи є у вашому місті чи селі соціальні ініціативи, які мають на меті розширити коло спілкування для людей літнього віку.
• Зателефонувати до бібліотек вашого населеного пункту — часто саме на базі книгозбірень організовують різноманітні гуртки за інтересами для людей старшого віку.