Відпочинок для ветеранів: як волонтери приймають військових на острові Джарилгач
За шість років війни у нашій країні сформувалася унікальна спільнота особливих, самовідданих, безкорисливих людей — українські волонтери. Вони возили і возять на передову для бійців амуніцію, зброю, техніку, продукти харчування. Збирають кошти на ліки, медичне обладнання та інші необхідні речі для поранених у госпіталях. Люди, для яких не існує виразу «це не моя справа», займаються психологічною підтримкою та соціальною адаптацією мобілізованих бійців, створюють своїми руками місця для їхнього відпочинку та реабілітації.
Четвертий рік поспіль на єдиному в Європі незаселеному острові Джарилгач, розташованому у Херсонській області, працює ВОП «Душа півдня», який було започатковано у 2017 року завдяки співпраці з громадською організацією «Труханівська Січ» та ОДА Херсонської області.
ВОП — волонтерський опорний пункт, звучить дещо воєнізовано, але ця назва виникла не випадково. Унікальна рекреація зі справжньою, палаючою, як південне сонце, душею — місце для відпочинку і реабілітації бійців зі Сходу, волонтерів та їхніх родин.
Відпочинок для захисників
Ідея проекту належить команді ГО "Агенція Регіонального розвитку", засновником якої є Олександр Діордієв, відомий миколаївський волонтер, на рахунку якого багато волонтерських ініціатив, десятки відряджень до зони АТО у "підшефні" підрозділи, безліч пакунків і передач, зібраних для допомоги Українським збройним силам.
«Я був впевнений, — каже Олександр, — на узбережжі Чорного моря має бути таке особливе місце, де захисникам України можна прийти в себе, відпочити і відновитися абсолютно безкоштовно. За допомогою наших партнерів ми в дуже короткі строки таке місце створили».
Олександр Діордієв
Спочатку волонтери подавали цей проект на конкурс з фінансування до одного з міжнародних благодійних фондів. А коли не вийшло виграти — вирішили все ж таки створити місце відновлення та релаксу для бійців власними силами.
Невелика команда Олександра, яка буквально горіла ідеєю «Душі Півдня» всього за два тижні узгодила всі відповідні документи, уклала договір з керівництвом заповідника Джарилгач на аренду одного гектару землі, віднайшла ресурси та матеріали для будівництва соціального кемпінгу.
П'ять розбірних фанерних будиночків, кухня з газовою плитою, душ, туалет, зарядка для телефонів, працююча від сонячної панелі, тент, зроблений з величезного парашута — ось і вся нехитра інфраструктура «Душі півдня», але при цьому графік на відпочинок кожного року розписаний з самого початку і до кінця сезону. Втім, ті, кому не вистачило місця у будиночках, завжди можуть розташуватися поряд у наметах, які надає кемпінг, або привезти їх з собою.
А везти на острів доводиться багатенько: запас їжі — крупи, тушонку, овочі, печиво, каву, цукор, (все це, до речі, можна купити у супермаркеті, що розташований біля причалу у Скадовську). Власні речі, туристичний килимок, спальний мішок або білизну та ковдру. Персональний посуд — чашку, миску, ложку. Воду, на щастя, можна не брати — поруч з кемпінгом є потужне джерело корисної і смачної води, її вистачає вдосталь, так само як і сонця, і моря, і ласкавого вітру, і білосніжного гарячого піску — саме того, заради чого приїжджають на чарівний Джарилгач тисячі туристів на рік.
Той, хто хоч раз пережив єднання з морем, запам'ятає це назавжди.
Умиротворення і розчинення у навколишній красі, насиченість різноманітними звуками, запахами і кольорами, чисте повітря і якийсь особливий, неквапливий ритм життя, який проникає у свідомість і переконує в тому, що більшість негараздів несуттєві, що не потрібно витрачати на них нерви і сили. Природа дарує людині не тільки естетичну насолоду. Вона допомагає заспокоїтися і подивитися на життєві проблеми зовсім іншими очима. Вона — лікує.
Лікують душу і прості речі. Набрати води, приготувати разом їжу, назбирати хмизу для вечірнього вогнища, вкластися на матраці і дивитися на зірки, заснути просто неба, наче дитина, заколисана прибоєм та нічною прохолодою.
Психологи знають: обпаленим війною людям вкрай необхідна психологічна допомога. Навчитися повертатися з війни у нормальне життя значно важче, ніж навчитися воювати. Але часто витягнути людину на терапію з квартирноі мушлі просто неможливо. Багато хто навіть не розуміє, для чого це взагалі потрібно. «Я повернувся, я цілий, я здоровий, навіщо мене лікувати?» каже той, який не бачить тих змін, які спостерігають близькі, той, який не чує свого крику чи скрегіту зубів по ночах. Дехто розуміє необхідність втручання психолога, але стидається цього, дехто, навіть потрапивши на відновлювальну програму, не може до кінця розслабитися, виговоритися.
Зате тут, на фоні заповідних степів, прозорого моря та рожевих озер багато чого трапляється «саме собою». Тут, де кожен свій серед своїх, де один одного розуміє з полуслова, де можна ділитися наболілим як рівний рівному, де в той же час поряд дружина і діти, побут і природа, як основні складові мирного життя, процес декомпресії протікає неусвідомлено, але від цього не менш дієво.
Навіщо?
«Такі центри однозначно потрібні, — коментує військовий капелан Віталій Папушной, який побував практично у всіх гарячих точках на Донбасі, — Якщо чоловік повернувся живим з війни, то все одно його душа зламана. Повертаються хлопці звідти і запитують: «А за що я воював?». Його не розуміє дружина, діти виросли і змінились. Для воїна АТО найголовніше — спілкування з такими ж, як він. І другий аспект — важливо налагодити стосунки в родині, знайти нові точки дотику. Дуже складно відправити людину з мирного життя на війну, але ще складніше — повернути її в родину. Для цього і працюють волонтери, психологи, капелани, які допомагають стерти конфліктні ситуації».
Приїхати до цілющого кемпінгу можуть учасники бойових дій на сході, волонтери, та їх сім'ї. Для цього потрібно зайти на сторінку кемпінгу ВОП «Душа Півдня» і заповнити невеличку анкету. Звісно, бажаючих перевірять, але тільки для того, щоб до табору не потрапили випадкові люди. За три роки існування в містечку перебували воїни з Харкова, Києва, Львова, Гайсина, Маріуполя, фактично – зі всієї України.
Не стали завадою і складнощі 2020, карантинного року. Так, сезон довелося розпочати значно пізніше, але вже зараз на території кемпінгу відпочиває близько 40 осіб. В гості навіть навідалася легендарна атошниця, кінозірка, вінницька овчарка Баді.
Той, хто побував тут одного разу, завжди повертається знову
Петро Буянов, який цього року з іншими побратимами та волонтерами допомагав Олександру Діордієву відкривати сезон, відбудовуючи кемпінг після зимовки, поділився враженнями: «Це неймовірне місце! Тут все в комплексі — колектив, спілкування з побратимами, гарна природа, відпочинок душі. Для повноти картини — я перший раз приїздив на острів, до цього там ніколи не був. Поїздка варта того. У планах є поїхати з дружиною, на річницю весілля. Думаю, буде символічно, познайомились, як їхав на війну, і забрав до себе, як їхав додому.»
Проект повністю соціальний, це принципова позиція Олександра Діордієва. Кожен цвях в кемпінгу з'явився тільки завдяки волонтерам (на один сезон потрібно близько 30 тисяч гривень). Двічі на рік добровільна команда помічників приїзжають зібрати-розібрати кемпінг, відвезти його на зберігання до лісництва Джарилгацького заповідника, зі співробітниками якого від самого початку створення у організаторів склалися добрі стосунки. Містечко атошників, як його називають місцеві, розташовано на кордоні заповідної та рекреаційної зон, тут для небайдужих людей завжди багато справ — слідкувати, щоб дикі туристи не ламали дерев, не ображали тварин, не смітили. ВОП «Душа Півдня» тут як раз на своєму місці. Є домовленість з ТОВ "Яхтклуб Скадовськ-Марина" про збір та вивезення сміття, рік тому відпочиваючи у кемпінгу приєдналися до робіт по укріпленню дамби навколо відомого джарилгацького маяка, який, за однією із версій, спроектував сам Ейфель.
Оскільки це заповідник, є кілька умов, які потрібно виконувати, наприклад, не рубати на острові деревину, вогнища можна розпалювати тільки у спеціально відведених для цього місцях. Не дозволяється будувати постійні споруди, а всі тимчасові потрібно буде восени розібрати. Та сумлінних, обережних з дикою природою Джарилгача людей, тут раді бачити повсякчас.
«Ми завжди прибираємо за собою все «до піску», постійно очищаємо узбережжя від слідів присутності інших туристів, — розповідає Олександр Діордієв, — намагаємося показати і місцевим, і відпочиваючим, яких у пік сезону може приїжджати на острів до 1000 чоловік на день, як це повинно бути ПРАВИЛЬНО. З цієї ж причини дозволяємо користуватися нашою зарядкою та душем, нашим туалетом — най краще так, ніж спостерігати дикі відхожі місця під кожним кущем. Нам цивілізацією ділитися не шкода, і навіть приємно. За те і відповідну реакцію ради бачити: туристи часто запитують: А чим МИ можемо вам допомогти?, пригощають нас, залишають по від'їзді невикористані продукти».
Правил у кемпінгу всього два, проте вони, що називається, «залізні»:
«По-перше, готуємо ми всі разом. Плитка у нас одна, тож всі привезені продукти скидаються у «суспільний котел». Тому і вередувати у нас не прийнято, як то кажуть: Пан на пана не працює. Не подобається — зроби сам, краще. Друге правило — «сухий закон» на території опорного пункту. До нас приїжджають багато дітей, тож тверезість — необхідна складова спокійного, безпечного відпочинку. За порушення цього закону ми можемо виставити за межі табору назавжди».
Насправді, можливостей для відпочинку і реабілітації учасників АТО в Україні з роками стає все більше. Є державні програми, є місцеві ініціативи, є інші проекти, наприклад ГО «Асоціація учасників та інвалідів АТО» організує безкоштовний відпочинок для миколаївських атошників у більш комфортних умовах, у номерах з телевізорами та кондиціонерами. Але для тих, хто обирає «Душу Півдня» справа не в грошах і не в комфорті.
За словами Олександра, варіанти психологічного перезавантаження є різні, острів просто ні на що не схожий. Після війни і окопів — це інший всесвіт.
Тому і напрямки розвитку «Душі Півдня» обираються з оглядом: «Острів дає натхнення, а оскільки майже всі, хто до нас приїздить, є людьми з активною громадянською позицією — ідей і проектів тут народжується багато, у тому числі і на рахунок зростання кемпінгу. Але наш всесвіт, наша «Душа», існує в первозданному вигляді вже 4-й рік. Я це розумію і дуже ціную. Ми дуже обережно сприймаємо всі ідеї, які нам пропонують. Тому зростання проекту буде в інших місцях, таких, як Кінбурн, можливо, Західна Україна — щоб Джа не зіпсувати. Він потрібен таким, який він є».
