fbpx
Сьогодні
Небайдужа 11:18 08 Тра 2023

Пані Прапор допомагає переселенцям: як колишня військова з Донбасу організувала гуртожиток для родин зі сходу

Юлія Баєва, більш відома як пані Прапор, у своєму “минулому житті” — мешканка Ясинуватої, міста в Донецькій області. “Минулим” життя стало після того, як у травні 2014-го їй з трьома прийомними дітьми довелося покинути рідне місто та відправитися до інтернет-знайомих, щоб “перечекати”, поки вщухне конфлікт на Донбасі. Але війна на сході країни змусила пані Юлію будувати нове життя. Тепер Юлія Баєва допомагає в цьому іншим переселенцям. Як працює її рішення — проєкт “Рукавичка” на Полтавщині — дізналася “Рубрика”.

English version here

Своя серед чужих: виїзд із Донбасу 2014-го

Юлія Баєва, пані Прапор

Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

Пані Прапор взяла собі це прізвисько через посаду на роботі, де вона була прапорщиком-прикордонником, інструктором службового собаки. Понад сімнадцять років пані Юлія віддала служінню Україні в лавах Державної прикордонної служби у відділенні прикордонного контролю "Донецьк-авіа" та залізничного пункту пропуску "Іловайськ". 

Юлія Баєва, Рукавичка

Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

"Кожен раз, коли я заступала на зміну, мені та моїм співслужбовцям начальники віддавали наказ охороняти Державний кордон України. Мабуть, для когось це були просто слова. Судячи з кількості моїх співслужбовців, які швиденько поміняли погони", — говорить пані Юлія.

притулок для переселенців Рукавичка

Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

Війна, як звичайна, так і інформаційна, безжальна до всіх. Тому ще задовго до вторгнення росії на Донбас, жінці довелося зіткнутися з проросійськими настроями в близькому оточенні — подібне охопило сусідів, близьких друзів, та одного з найближчих до пані Юлії людей — її чоловіка, з яким разом вони взяли в родину трьох дітей

На відміну від повністю проукраїнської дружини, він підтримав окупацію та чекав на прихід російської влади. Від цього страждали й діти, чого пані Прапор не могла дозволити. Тому, коли вже на території Донбасу в травні 2014-го року тривали бої, вона з дітьми виїхала з рідної Ясинуватої й направилася до однієї з інтернет-подруг у Білорусь.

пані Прапор

Діти пані Юлії. Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

"Коли прокинулася, у вікні вагона побачила український прапор на якійсь малесенькій станції та ревла ревом. Тихенько, щоб не перебудити й не перелякати дітей. Після триколорних прапорців, розтиканих по всій хаті, та колорадської стрічки на грудях найбільш, здавалося, близької людини, яка кидалася на дітей, коли діти мали необережність дивитися при ній мультик українською. А я ставала між ними з пательнею в руках," — так згадує ті часи Юлія Баєва.

"Вже у грудні 2021-го у нас було підготовлене укриття в підвалі"

Два тижні на "перечекати" затягнулися. І тоді наша героїня разом з дітьми вирішила повернутися до України. У неї була можливість залишитися в Білорусі, але повернення на Батьківщину було зваженим та свідомим бажанням.

"Для тих, хто ще не курсі: я — "укропівка". Так мене називають мої знайомі на Донбасі. Я народилася в Україні. Я виросла в Україні. Я навчалася в Україні. Я закохувалася та розчаровувалася в Україні. Я народжувала дітей та ховала сина в Україні. Обзаводилася ще купою дітей не зовсім традиційним шляхом — теж в Україні. Рятувала дітей від війни. В Україні."

Юлія Баєва

Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

Полтавщину пані Юлія обрала, бо досвід життя в прикордонній області у неї вже був. А ще було розуміння, що одним тільки Донбасом і Кримом справа не закінчиться. Тут їй перший час допомагала одна з численних інтернет-знайомих, що спочатку винайняла для пані Прапор квартиру, а потім допомагала з пошуками та оформленням дому. 

На цей будинок гроші збирали, як каже пані Юлія, "усім світом". Посильну допомогу надавали, як реальні й віртуальні друзі, так і звичайні громадяни, що виявилися небайдужими до історії пані Юлії, за що вона їм вдячна і досі.

"Як тільки вселилися у будинок, де був тільки стілець на трьох ніжках, потяглися сусіди та друзі. Відро буряків та цибулі, жива качка, слоїк меду, дві подушки, холодильник, розкладачка, стільці, пральна машина. На пошту бігала, як на роботу, — згадує пані Юлія. — Книжки сину, мультиварка, рюкзаки, канцелярія, виделки з ложками, тюль з фіранками — надсилали все".

Всі вісім років жінка з дітьми обживала та вдосконалювала нове "гніздечко". "Вдосконалення" починалися з банального проведення води та утеплення стін, а закінчилося великим господарством з городом, садочком, ягідником та купою як хатніх, так і свійських тварин. І навіть підготовка до реалій 2022-го року була у пані Прапор заздалегідь пропрацьована. 

пані Прапор

Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

"Вже у грудні 2021-го у нас було підготовлене укриття в підвалі. Газові горілки та примус, по скриньці свічок та спиртових пігулок, сухі супи, каші, мівіни, олія та вершкове масло, кава, чаї, цукор, запас води, туалетного паперу, пігулок, перев'язувального матеріалу, посуду, теплих речей. Та й підвал традиційно був повний запасів".

У чому проблема?
Україна після 24 лютого

Від початку повномасштабного вторгнення багато людей опинилися в тому ж становищі, що й пані Юлія у далекому 2014-му. Чимало з них втратили свої домівки через обстріли й були змушені поїхати через небезпеку та страх за життя рідних. 

За даними Міністерства соціальної політики станом на кінець 2022 року на обліку внутрішньо переміщених осіб в Україні перебуває понад 4 мільйони осіб, з яких більше ніж 1 мільйон — діти. За словами заступниці директора департаменту житлової політики та благоустрою Міністерства розвитку громад та територій Світлани Старцевої, за попередніми підрахунками, в Україні зруйновано або пошкоджено 116 тисяч житлових будинків, у яких мешкали близько 3,5 мільйони людей.

Не всі могли винайняти собі житло, бо багато хто разом з домівкою втрачав і роботу, а ціни на нерухомість значно зросли. У гуманітарних хабах не завжди вистачало місця для всіх — складні часи потребували небайдужості кожного громадянина. 

Її рішення — "Рукавичка", або "Борги обов'язково потрібно віддавати"

Після того, що їй самій довелося пережити у 2014-му році, пані Юлія не могла залишатися осторонь горя співгромадян. Вона, як ніхто інший, знає, що таке опинитися в подібних умовах і яка важлива підтримка у важкі часи.

пані Прапор, Юлія Баєва

Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

"Борги обов'язково потрібно віддавати. Це — аксіома. Якщо у 2014-му ми мали можливість усе літо прожити у віртуальної знайомої Анни в Білорусі, то цього разу настала моя черга простягнути руку допомоги тим, хто тієї допомоги потребував".

За час повномасштабного вторгнення будинок пані Прапор був прихистком для багатьох людей і тварин. Хтось покидав її оселю через певний час, а хтось залишається й донині. Пані Юлія назвала свій гуртожиток "Рукавичкою". Про неї люди дізнавалися через інтернет, соцмережі та особисті рекомендації.

Першою гостею "Рукавички" стала Оксана Іванець — віртуальна подруга пані Прапор. Вона приїхала разом з чоловіком, чотирма дітьми, двома котами та лабрадором Бенею. Ось так восьмирічна дружба в онлайні все ж дійшла до особистої зустрічі. 

Пані Юлія розмістила родину в гостьовому будиночку. Десь через тиждень родина пані Оксани відправилася до Польщі. З ними ж пані Прапор відправила й своїх молодших доньок Анну та Валерію — задля їхньої ж безпеки. Не дивлячись на пручання дівчат, рішення матері, як людини військової, було непохитним. Зараз вони живуть у безпечному місці в Німеччині.

"Мої віртуальні подруги з Німеччини вирішили все за нас: придбали моїм дівчаткам автобусні квитки до Дуйсбурга, винайняли для них на кілька днів житло у Львові. Потім зустріли їх у своєму місті, забезпечили одягом та взуттям. Стали їм мамами — тимчасово виконують мої обов'язки. Родина старшої моєї доньки Ганни з двома онуками Сашунею та Савою з Києва поїхали в Івано-Франківську область. Потім також перебралися до Дуйсбурга. І мені стало ще спокійніше", — ділиться жінка.

25 лютого до "Рукавички" прибула родина подруги Ірини Олександрової. З пані Юлією вони знайомі вже понад двадцять років — ще з часів життя на Донбасі. Зі Слов'янська вона виїжджала з п'ятирічним онуком і чоловіком. За рішенням, "коменданта «Рукавички»" родину розмістили у кімнаті сина Юлії — Віктора. Він ще у 2021 році пішов на строкову службу до ЗСУ. За словами пані Ірини, повертатися додому вони планують вже після перемоги, а тому вже понад рік проживають "під крилом" у пані Прапор.

"Ми вже рік живемо поруч із чудовою жінкою. Мабуть, нема тих слів, якими можна висловити подяку пані Юлії. Кожен раз своїми вчинками вона мене вражала «наповал» у хорошому сенсі. Її допомога, донати на фронт підрозділу мого сина. Допомога чоловіку на лікування — у нього онкологія," – так описує пані Ірина своє життя в "Рукавичці".

притулок для переселенців

Фото з Фейсбук-сторінки Юлії Баєвої

Після від'їзду Оксани Іванець до гостьового будиночка в'їхала родина харків'ян. Оксана Плотникова — також знайома пані Юлії з віртуального світу. Родина велика — чоловік, дружина, одинадцятирічний син, вісім собак та п'ять котів. Зараз на подвір'ї пані Юлії не розбереш: хто з тварин місцевий, а хто — тимчасовий гість. Сама пані Юлія на запитання: "Скільки зараз у тебе народу та тварин?", весело відповідає: "Та хто ж їх рахував?".

Пані Оксана зі своєю родиною також живе в Рукавичці вже майже рік, поки не плануючи їхати кудись ще чи вертатися додому. Про пані Прапор вона дізналася ще давно із соцмереж, багато років слідкувала за історіями з її життя. І ось за таких, хоч і не найліпших обставин, тепер вона є частиною цієї історії.

"У гуртожитку життя вирує! Кожного дня відбувається щось цікаве, історій багато, то краще пані Юлія розповість. Наприклад, про врожай огірків, або як біженець, лабрадор Беня, їв томати", — ділиться Оксана.

Наразі гуртожиток "Рукавичка" все ще працює й приймає гостей. Як каже сама пані Юлія, у неї досі вільна канапа в прохідній кімнаті, тому ще пару людей прилаштувати вона зможе і зробить це залюбки.

Рубрика:
Небайдужа
1
424

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити відповідь

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: