fbpx
Сьогодні
Інтерв'ю 13:55 20 Гру 2021

"Філософський камінь для України": Ілля Пономарьов про першу в Східній Європі інвестиційну угоду через революційний механізм СПАК

Про те, що таке СПАКи, навіщо вони бізнесу, створення інвестбанку, і наскільки реальне російське вторгнення в Україну — в інтерв'ю «Рубрики» з Іллею Пономарьовим.

English version here

Ілля Пономарьов — єдиний депутат Держдуми РФ, який голосував проти приєднання Криму до Росії. Сьогодні він громадянин України, мешкає тут уже п'ять років, розвиває бізнес та залучає інвестиції в українську економіку. 

Наприкінці листопада відбулася знаменна подія, яка може допомогти інвесторам більш впевнено вкладатися в розвиток економіки України — компанія Trident, заснована Іллею Пономарьовим, здійснила злиття з американською компанією Lottery.com і, таким чином, принесла своїм інвесторам у 2-3 рази більше вкладених ними грошей. Це перший випадок успішної реалізації СПАКу (спеціального інвестиційного механізму, який застосували у Trident) не лише в Україні, а й у всій Східній Європі. Про деталі унікальної угоди, а також про те, навіщо потрібен такий механізм, як залучати інвесторів у великі проєкти та, звичайно, про політику та російську загрозу поговорили з Іллею Пономарьовим.

Про кейс Trident, СПАКи та цінності для України

Пономарьов Ілля BGV Group Management

— Ваша компанія Trident щойно злилася з лотерейною компанією Lottery.com. Чому зробили ставку саме на такий кінцевий об'єкт інвестицій?

Спочатку планувалося закрити угоду на українські природні ресурси, а вийшло — на американський Fin-Tech. Компанія, в яку ми інвестували, для доступу до звичайних офлайн лотерей створила інноваційне блокчейн-рішення.

Тут треба розуміти, що ми робили. Ми робили SPAC (Special Purpose Acquisition Company або "компанія з придбання спеціального призначення" — Ред.). Це певний інвестиційний механізм, де основні гроші — це гроші американських інвесторів. Я своєю чергою з декількома колегами, українськими бізнесменами, серед яких був, наприклад, Геннадій Буткевич (співвласник однієї з найбільших корпорацій у роздрібній торгівлі — АТБ-Маркет та засновник інвестиційної компанії BGV Group Management, — Ред.) загалом вклали близько 12 млн, потім ще близько 4 млн. А американці вклали 200 млн. Це щоб було зрозуміле співвідношення.

Спочатку мета була отримати досвід, спробувати, наскільки цей механізм спрацює. Він показав, що працездатний, всі на цьому непогано заробили, показав високу прибутковість. І можна такі самі "машинки" створювати для якихось інших проєктів.

— Розкажіть тут детальніше, що взагалі таке "СПАК" і як це працює?

СПАК це спеціальний інвестиційний механізм. Він розшифровується як Special Purpose Acquisition Company. Суть його в тому, що зазвичай, коли компанія виходить на ІРО, цьому передує низка процесів: створення, зростання, настання певного моменту та певного розміру, коли її акціонерам треба думати вже про біржу. Доводиться наймати аудиторів, "годувати" їх 2-3 роки, за цей час готувати ринок, знов-таки "годувати" партнерів, консультантів. Це досить великі гроші, і ти ще не знаєш, чим усе це закінчиться. Через 3 роки ринок може впасти, може зрости. Є ризики, пов'язані із цим.

Тому, коли на ринках велика волатильність (мінливість Ред.), більшої популярності набувають СПАКи. Вони спочатку з'явилися в період чергової фінансової кризи, тому що дали можливість зробити процедуру ІРО швидкою та більш передбачуваною — через т.зв. "зворотне IPO". Тобто ми створюємо порожню чисту компанію, яка не має жодного бізнесу. Вона виходить на біржу, робить ІРО, при цьому комісія з цінних паперів (SEC) накладає певні обмеження на гроші, які наша компанія підняла. Тобто ці гроші не можна витратити на зарплату, не можна "проїсти" — вони мають лежати на спеціальному рахунку. Компанія може їх розмістити у держоблігаціях, але більше нічого іншого вона з ними робити не може.

Завданням менеджменту СПАКу є пошук цільової компанії, яка називається "таргет" — яку і треба вивести на біржу. Ми робимо з нею або угоду злиття, або поглинання. По суті ми говоримо її акціонерам: "У нас є лістинг, ми вже торгуємося на біржі. І ми маємо гроші, ось вони лежать на рахунку. Ви бачите, скільки цих грошей, бачите лістинг і бачите ціну акцій. Таким чином, немає невизначеності, скільки коштуватиме ваша компанія та скільки грошей ви піднімете в результаті ІРО. І ви всю процедуру виходу на біржу зробите не за 3 роки, а за 3 місяці". Водночас вимог щодо аудиту і т.п. набагато простіше дотриматися. Але у цього є ціна: за швидкий лістинг компанія має з нами поділитися шматочком своїх акцій. Тобто ми працюємо на свій страх і ризик, самі вкладаємося в угоду, і заробляємо не комісійні як звичайні інвестиційні банки, а отримуємо частину акцій — еквівалент 20% від принесених нами грошей. Враховуючи, що акціонери компанії-таргету, як правило, збільшують свій капітал у рази, це всім виходить вигідно.

Пономарьов Ілля BGV Group Management

— Це була перша ластівка "СПАКів" з українським корінням?

Так. Але їх тепер буде багато. За цей час, поки існував Trident, ми зробили ще другий такий проєкт з американськими партнерами, він називався Netfin. У ньому кінцевим об'єктом інвестицій стала сінгапурська компанія, коммодіті-трейдер, який також вийшов онлайн через той самий блокчейн.

Зараз ми готуємо третій та четвертий проєкти. Вони обов'язково будуть наступного року. Швидше за все, створимо спеціальну інвестиційну структуру, яка туди вкладатиметься за участю Геннадія Буткевича та інших українських підприємців. І, мабуть, ми створимо більш-менш постійний клуб інвесторів. 

— Звучить цікаво. Але чи підходить така форма інвестицій саме Україні? 

Для України, на мою думку, СПАК — це філософський камінь. Тому що наші компанії самі по собі можуть вийти на біржі Варшави, Франкфурта, у кращому випадку Лондона (і в останньому випадку найчастіше на альтернативні майданчики типу AIM). Там обмежена ліквідність, тобто великих переваг громадський статус емітентам не дає. Не дивно, що пальців рук вистачить, щоби перерахувати українські публічні компанії.

А зі СПАКами ми дуже швидко можемо виводити компанії на американську біржу NASDAQ, де великий рівень ліквідності, набагато більший, ніж на європейських біржах. 

Пономарьов Ілля BGV Group Management

— Коли ви розповідали про завдання Trident раніше у своїх інтерв'ю, то говорили, що спочатку хотіли в такий спосіб інвестувати в українську економіку.

Так. Ми хотіли підняти фінансування під проєкт нафтогазовидобутку в Україні. Ми тоді говорили з низкою українських бізнесменів, які цікавилися цією темою. Багато хто з них збирався увійти з нами в партнерство, але всі вагалися. Прорив стався, коли ми познайомилися з Геннадієм Владиславовичем (Буткевичем, — Ред.). Він має кілька нафтогазових активів. Я йому розповів про цю історію ще у 2016 році; але він не повірив у успіх такого механізму, і нічого не вийшло. Потім минув десь рік. Він мені сам зателефонував і сказав: "Цікава там у тебе була ідея, заїжджай". І ми дуже швидко домовилися, що дало змогу стартувати проєкт.

Потім було багато різного нервування. Був дуже сильний "зустрічний вітер" (зірвані угоди, несприятливі зовнішні обставини, зокрема президентські вибори США і початок пандемії COVID-19, — Ред.). Я не знаю жодного СПАКу з такими пригодами, і насправді ніхто не знає.

Нещодавно, коли ми закривали угоду з Lottery.com, у нас була вечірка у Нью-Йорку з цього приводу, на яку збіглася половина Уолл-стріту. Ми були, як той пес, у якого немає ока, відірвано вухо, відсутня права нога і відгукується на прізвисько "Щасливчик". Усі прийшли подивитись на людей, які це зробили. Тому що спочатку ми мали купити американську нафтову компанію, яка була зацікавлена ​​вийти в Україну. Потім — українську. Потім — близькосхідну. Але замість цього на нас чекали справжнісінькі пригоди, з яких вдалося успішно вийти, але не без неабиякого нервування.

— Чому саме нафтогазовий сектор?

Починалося все з "Газпрому" та з війни, яка була розв'язана Росією проти України. Тому мені хотілося як політику вирвати отруйні зуби в агресора. То була моя стартова мотивація. Плюс до цього, я професійний нафтовик і працював у Schlumberger, найбільшій нафтосервісній компанії світу. Потім був одним із топ-менеджерів "ЮКОСу". Це галузь, яка мене завжди цікавила. Мені завжди подобалося, що в ній поєднуються бізнес та політика, навіть геополітика. Ця індустрія в цьому сенсі дуже приваблива, в ній обидві мої пристрасті зустрічаються однаково.

Пономарьов Ілля BGV Group Management

Чи вважаєте Україну перспективною країною щодо нафтогазовидобутку?

Вважаю, що перспективи є, звісно. По-перше, Україна може бути самодостатньою щодо газу. Щодо нафти, з погляду запасів, ні, а щодо газу — точно так. Тут у нас не Близький Схід, але у континентальній Європі Україна — найцікавіша країна.

Є низка дуже цікавих проєктів, і конвенційних, і сланцевих. Дуже цікаво з останніми попрацювати. У Європі тільки Польща має певний досвід, але радше негативний, ніж позитивний, з геологічних причин. Коли історія зі сланцевим газом починалася в США, для того, щоб досягти успіху, було пробурено сотні свердловин. А в Польщі було пробурено лише 29… Проте там справді є складнощі із породами нафтоносних пластів. Тому бум польської сланцевої індустрії, що почався, поки що закінчився нічим. 

В Україні є схожа на польські родовища Олеська група на заході країни. Але є й інші за властивостями резервуарів об'єкти, зокрема, такий великий, як Юзівська площа. Це у східній частині України, поблизу Слов'янська. Вкрай важливо якнайшвидше розпочати роботи тут, на звільненій від загарбників території. Війна зрештою стає можливою через невлаштованість людей, через бідність, через те, що вони шукають кращого життя, незадоволені тим, як вони живуть. І це простір для маніпуляцій. Ворожа пропаганда починає легко розгойдувати цю історію, тим більше коли в один бік тягне Росія, в інший бік — свої олігархи. І ми отримуємо те, що зрештою отримуємо. А якби там все було добре, була б робота і гроші…

Пономарьов Ілля BGV Group Management

Про рідкісні метали, бачення успіху України й про те, чим залучати інвесторів

— Які плани на найближче майбутнє? 

З 1 листопада я приступив до виконання обов'язків члена ради директорів української компанії BGV Group Management, куруючи інвестиційний напрямок. Раніше я це робив на громадських засадах, просто в режимі допомоги та порад. Тепер це стане незмінною діяльністю. Насамперед основний пріоритет — усе, що пов'язане з корисними копалинами. У BGV в Україні найбільший портфель гірських природних ресурсів. Причому це в самому правильному, наймоднішому, перспективному напрямку "нової енергетики". Це і графіт, і рідкісні метали, уран, берилій, цирконій, титан, це дорогоцінні метали. Усе, що потрібно для сучасної економіки. В основі бізнесу групи лежить бачення Геннадія Буткевича, якого я повністю підтримую та хочу допомогти залучити зовнішнє фінансування.

Імовірно, створюватимемо єдину екосистему бізнесу: прямі інвестиції у видобуток, а також через СПАКи ми можемо проінвестувати у компліментарні бізнеси, які доповнюють ці природні ресурси. Тобто так ми можемо інвестувати в бізнеси з виробництва акумуляторів, електромобілів, в інші речі, пов'язані з найновішою економікою. 

Наскільки масштабні вкладення у ці проєкти?

Вкладення власних коштів Буткевича вже перевищили 150 млн доларів. Але цього все одно недостатньо, щоб усі його активи ввести в експлуатацію, тому що щодо кожного окремого об'єкта потрібні інвестиції масштабу кількох сотень мільйонів. Тому самотужки ми можемо цю справу довести до інвестованого стану, коли проєкт стає на рейки, а далі хочемо працювати з шановними міжнародними партнерами, які мали б ім'я та репутацію на ринку. Насамперед з американськими та європейськими компаніями та фондами, з якими разом можна було б ці родовища розробляти. Це наш основний пріоритет.

Пономарьов Ілля BGV Group Management

— Це все чудово звучить. Але, напевно, є якісь ризики. І якщо все так гарно, то й ці ризики, мабуть, більші. Розкажіть про цей бік медалі.

Якщо говорити про діяльність групи BGV, то тут основний ризик геологічний. Ми можемо скільки завгодно говорити про класні ресурси. І вони там навіть можуть бути. Можна помацати літій, що знаходиться у землі. Пробурити свердловину. Коли ж справа дійде до того, чи можна його використовувати в конкретному виробництві, він може виявитися непридатним, або його видобуток може виявитися занадто дорогим, або можуть бути зроблені урядом якісь кроки, внаслідок чого це стане незручним для експлуатації, або конкуренція з іншими країнами може обвалити ціни. Це ризики, які ми маємо оцінювати.

Але ми вважаємо, що добре розуміємо, чим ми займаємось. І ці ризики відповідно не спрацюють. Суть бачення Буткевича в тому, що він розуміє Україну, вірить у неї та знає, як знімати тут ризики.

— Тобто в розробку корисних копалин залучатимете кошти інвесторів не через СПАКи? Чим збираєтесь їх зацікавити? Україна хоч і працює над тим, щоб зробити інвестиційний клімат зручним та безпечним, але все одно багато інвесторів усе ще побоюються йти в Україну. Як збираєтесь працювати з цим? 

Я дуже часто відповідаю на запитання, що шкодить інвестиційному клімату в Україні? Стандартна відповідь, яку дають чиновники та політики, у тому, що нам потрібно, щоб нормально працювали суди, правоохоронна система, закони тощо. Я впевнений, що так кажуть люди, які погано розуміють, як мислять інвестори.

Суди та закони — це все добре і справді необхідно. Але все-таки головне, що потрібно інвестору, — щоб людина, з якою він домовляється, відповідала за "базар". Йому важлива передбачуваність його бізнесу. Як це не цинічно звучить — навіть якщо це передбачувана корупція чи передбачуваний рекет, із ними можна працювати, якщо хабарник виконує те, за що взяв гроші.

Це головне, чого не вистачає Україні. Тому що ти сьогодні домовився, а завтра ти передомовляєшся, бо з'ясувалося, що людина, яка тобі вчора щось пообіцяла, зовсім не це мала на увазі. Реальна колосальна перевага Геннадія Буткевича в тому, що це дуже рідкісна людина в Україні, яка відповідає за свої слова. І це дорогого вартує.

Він не брав участі в приватизації, не бере участі у політиці, на ньому немає жодного бруду, його не можна ні в чому звинуватити. Він просто багата людина, яка все зробила своєю працею з самого початку. І це викликає велику повагу. Він навіть із поліції пішов, бо виникли корупційні ризики у правоохоронній системі, і він не хотів у цьому брати участь. І люди це бачать, до цього ставляться з великою цікавістю. Тому в мене ніколи не було проблем на Заході, коли я говорив про Буткевича як про партнера. До багатьох інших українців ставляться зовсім інакше, навіть не завжди справедливо.

Пономарьов Ілля BGV Group Management

— Які ще будуть інструменти залучення інвестицій?

Як член ради директорів я також допоможу BGV створити внутрішні інвестиційні навички. Компанія не повинна мати в собі якихось мегаінвестиційників. Але вона повинна мати гарний інтерфейс до професійних інвестбанків та міжнародних інвестфондів. Вона не повинна сама перетворитися на міжнародний інвестфонд. Проте ми хочемо створити спільне підприємство між нашою командою Trident та BGV — повноцінний інвестбанк, який називатиметься BGV Trident Capital, та працюватиме на відкритому ринку.

Тобто він не лише обслуговуватиме BGV, а BGV обслуговуватиметься не лише у BGV Trident Capital, він працюватиме і з іншими компаніями на ринку. Ми хочемо поєднувати в собі дві переваги з одного боку надійність та потужну базу в особі групи BGV та Геннадія Буткевича, а з іншого боку наші знання, досвід, зв'язки на міжнародних фінансових ринках, які ми показали щодо СПАКівської діяльності.

— Цю діяльність буде спрямовано на внутрішній український ринок? 

Звісно, ​​на український ринок. Це будуть послуги для українських компаній, котрі хочуть підняти капітал тут, які хочуть вийти на Захід, а також для західних інвесторів, які хочуть знайти інвестиційні проєкти в Україні. 

— Чим саме займатиметься інвестиційний банк?

Інвестбанк — це інвестиційний радник. Це структура, яка організовує угоди, зводить людей разом, робить схему угоди, її механізм; усе, що потрібно в цьому плані, розробляє та допомагає цю угоду склеїти.

— Коли ви плануєте орієнтовно запускати цей проєкт?

Рішення ухвалено 1 листопада. Попереду організаційний період, коли треба буде створити якусь базову інфраструктуру, але гадаю, з нового року ми вже запрацюємо.

— Ви багато писали про те, що вже починаєте третій СПАК і сподіваєтеся, що зробите угоду в Україні. Про що ж буде третій СПАК?

Поки що ми не маємо права говорити, про що він буде точно. Можемо говорити інвесторам лише про загальний напрямок. Ми дивимося на напрямок високих технологій і на український ринок. Ми маємо дуже сильну команду людей з великою репутацією в індустрії. Але вона стане помітною, коли ми вийдемо на IPO, і я думаю, що це станеться наприкінці січня – у лютому.

Проте, це лише плани. На досвіді з Trident знаю, що плани спрацьовують не завжди у намічені терміни. Хоча стежка вже протоптана, і сподіваюся, далі буде набагато простіше.

Пономарьов Ілля BGV Group Management

Про загрозу Росії, голосування щодо Криму та зміни в Україні

— Буквально тиждень тому ви казали, що Росія не нападе на Україну, бо їй це не цікаво. Але зараз увесь медіапростір вирує новинами про те, що наша розвідка дізналася, що біля кордону збираються та збираються на нас нападати. Щось змінилось? Це блеф чи, на вашу думку, справді є якась загроза ескалації?

— Є велика зацікавленість великої кількості осіб, щоб нагнітати атмосферу. Навіщо це робив Путін спочатку? Йому з тієї чи іншої причини треба побрязкати зброєю і йому потрібно, щоб про це говорили. І він сам робить для цього все можливе як через російські ЗМІ, так і через свою агентуру в Україні — він усіляко каже, що Росія зараз нападе. Навіщо йому це потрібно? Це інше питання. Можна робити припущення. В голову його ми не заліземо. Ми не психіатри

Я думаю, що, по-перше, він вважає, що зараз сприятливий момент продавити Байдена. Він підливає олії у вогонь політичних опонентів Байдена, які на нього показують пальцем і кажуть: "О! Слабак!". Він грає на американських яструбів у цьому сенсі, а не на голубів. Цим він послаблює чинне американське керівництво і змушує його йти на якісь переговори. Припускаю, що його головна мета — щоб на Заході в обмін на ненапад на Україну закрили б очі на поглинання Білорусі, що готується.

З іншого боку, є процес формування німецького уряду. І Путін як силовик та дворовий пацан вважає, що треба підіймати ставки. Це його універсальний modus vivendi, весь час, що він при владі, весь двадцять один рік діє так. Завжди підвищує ставки. Ніколи не намагається виступати якимсь дипломатом. Навпаки, Путін як дзюдоїст намагається завжди спровокувати опонента зробити перший крок і помилитися тим самим.

Я думаю, що саме Білорусь — його завдання. Думаю, що це відрізняється від попереднього загострення навесні. Тому що навесні в нього самого були побоювання, що Україна рушить війська відвойовувати Донбас і, відповідно, треба було показати, що "ми будемо діяти у відповідь".

Зараз я думаю, що мотивація інша, хоча дії схожі. Схожі, але вони відрізняються тим, як їх висвітлюють. Весною було відчуття, що їхню військову підготовку особливо не афішують. Зате зараз просто-таки рекламують ці війська! Так не роблять, коли збираються наступати.

Але стосовно України, тут у нас теж багато людей з великими зірками на погонах, яким треба спочатку розкрутити загрозу, а потім героїчно її подолати — на кшталт: "Не напали, бо ми тримаємо кордон на замку. А якби не ми, то напали б обов'язково". Плюс ще є політична опозиція у вигляді Порошенка та інших сил. Насправді тут у них однаковий інтерес — що у Порошенка, що у Медведчука, які розкручують просту думку, що Зеленський не справляється із мирним урегулюванням і взагалі некомпетентний головнокомандувач. А оскільки мир був головною передвиборчою обіцянкою чинного президента, то цим тиснуть його рейтинг.

Пономарьов Ілля BGV Group Management

— Ви сказали, що часто для Путіна демонстрація сили потрібна, щоб провокувати свого опонента на якусь хибну дію. Що в цьому випадку було б хибною дією з боку України? Де ми зараз можемо оступитися?

— Помилкова дія — забоятися, заметушитися, піддатися шантажу та тиску. Публічною увагою треба не лякати себе та населення, а нагадувати про загрозу та агресію Кремля західним партнерам: "Бачите, які негідники", щоб вони були до нас ближче. Проте теж тут важливо не перегинати палицю, бо, на жаль, коли Сурков на цю тему говорив про те, що Захід починає втомлюватися від України, він мав рацію. Захід справді втомлюється від України, й надто велика кількість проблем не йде нам на користь. Нам треба чергувати якісь труднощі з певними успіхами. Будь-який політик любить звітувати результатами. Усі хочуть показувати, що вони Україні допомагали, і щось добре сталося. А коли вони допомагають, а в новинному полі, вибачте, одна дупа-дупа-дупа, ну, це якось не дуже.

— Що вангуєте для регіонів? Що буде з Білоруссю, з Україною?

— Я думаю, що хоча фінальна геополітична (можна сказати навіть історична) мета Путіна — відновлення союзу слов'янських держав колишнього СРСР, зараз дотискатиме Білорусь. Йому треба з цим питанням впоратися до 2023 року та пересісти у крісло лідера об'єднаної країни, прибравши Лукашенка від керма. Тож поки що з Україною нічого не буде нового відбуватися у військовому плані. Думаю, що у Путіна стратегія така, щоб дати нам варитися у власному соку — що ми самі впораємося з руйнуванням країни, і треба тільки почекати… Ну, звичайно, він буде й надалі робити все можливе, щоб Україна не розвивалася.

— Як щодо української політики — все ще не плануєте брати участь у ній? Усе-таки рівень залучення інвестицій дуже залежить і від політичних рішень.

— Ні, ні я, ні бізнес-структури, в яких займаюся залученням інвестицій, політикою не займаємося і не плануємо. Зараз поясню чому.

По-перше, якщо ви звернули увагу, то я на тему бізнесу дуже рідко висловлююсь. Я вважаю, що гроші люблять тишу. А з іншого боку, з великим задоволенням спілкуюсь на політичні теми. Я вважаю, що рівень популярності в такій країні як Україна — це плюс і фактор захисту від різних наїздів. Але змішувати бізнес та політику неприпустимо. Якщо ти займаєшся політикою, ти маєш відмовитись від заняття бізнесом. Це поєднання завжди призводить до конфлікту інтересів і, в результаті, до різноманітного бруду, якого хотілося б уникнути.

У мене є і власний російський досвід, коли я бачив цей конфлікт і був змушений робити вибір. У Росії, коли ти займаєшся опозиційною політикою, тобі рідна держава "допоможе" припинити бізнес. Коли я тільки починав, ще на початку 2000-х, за всіма контрагентами, які у мене були, з ким у мене були хоч якісь ділові контакти, дзвонило ФСБ і говорило: "От із цим товаришем вам не треба, а то ми зацікавимося вам". І вони один за одним розривали всі стосунки й казали: "Ти, звичайно, гарний хлопець, але нам проблем не треба". Так мені держава допомогла зробити цей вибір.

Водночас стояти осторонь від перетворень, що відбуваються в країні, підприємці не повинні. У них є досвід, ідеї та ресурси, які треба використовувати для допомоги перспективним політикам, які б вставали біля керма управління і могли б побудувати ті прозорі, зрозумілі та нейтральні правила гри, за якими б розвивався бізнес.

— Ви були єдиним депутатом Держдуми, який проголосував проти приєднання Криму до РФ. Під час голосування ви розуміли, що будете єдиним?

— Так.

— Чому саме проти, а не утрималися, як зробили ще троє ваших колег?

— Якби ми всі не голосували, то в історію увійшло б, що було одностайне голосування. Від того, що хтось не голосував, цифри не змінювалися; було б "за" — 445, "проти" — 0, утрималося — 0. Тобто не голосувати, піти відлити в ключовий момент — це не вирішувало завдання зірвати образ однодумності.

Утримуватися не було жодного сенсу, тому що за наслідками з боку влади з голосуванням "проти" це те саме. Але водночас виходить, що ти не можеш висловитись, не можеш визначитися, за ти чи проти, з такого принципового питання. Це якось безглуздо.

Я вважав украй важливим для відносин України та Росії у майбутньому, щоб голосування не було одностайним, його треба було зірвати. Якби хтось ще збирався голосувати проти, я, може, й засумнівався б і пересидів ключовий момент у себе в Новосибірську, де в мене були мерські вибори. Але оскільки я точно знав, що нікого проти не буде, то хтось же мав це зробити.

— При цьому, напевно, були люди, які теж не підтримували голосування, але проголосували за, як усі, через страх. Ви навіть говорили в якомусь інтерв'ю, що до вас підходили, мовляв "Вау! Молодець! Але я б не зміг". Напевно, зараз у російському уряді теж є люди, яким ситуація не дуже подобається, але при цьому вони нічого не роблять, і теж мають на це причини. Що ви хотіли б їм сказати?

— Я хотів би їм сказати те, що написав чи то російський, чи то український письменник, якого ми до кінця не поділили — Михайло Булгаков: "Головна людська вада — це боягузтво". І я з ним цілком погоджуюся.

4654

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.
Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: