Вільний Херсон: як Україні вдалося визволити частину півдня
"Як сьогодні працювати?" — 11 листопада таке питання не раз лунало у соцмережах, адже українці стежили за кожним новим повідомленням із визволеного Херсона.
Повернення наших Збройних сил до міста переросло у свято на центральній площі. Так само від окупації звільнена правобережна частина Херсонщини, а на Миколаївщині ворог утримує лише Кінбурнську косу.
Однак визволення півдня почалося не тиждень тому, а в липні. Розповідаємо, як тривав контрнаступ і чому правильніше казати "росіян вибили", ніж "росіяни пішли".
У чому проблема: на перший погляд, незрозуміло, чому рф відступила з Херсона, звідси й теорії змов
Визволення Херсона просто зараз стало сюрпризом, адже ще 25 жовтня у Головному управлінні розвідки Міноборони казали, що ворог готовий битися, а вже за 2 тижні росіяни зникли з правобережжя.
Не дивно, що українці вже придумали чимало конспірологічних теорій на пояснення цієї загадки (до речі, у росії цим займаються не менш активно). Наприклад, нібито Херсон обміняли на послаблення санкцій проти рф чи якісь поступки в "зерновій угоді". Або ж Захід та рф зробили кроки назустріч: перші запропонували мирні перемовини, а окупанти відступили. Чи навпаки, українська влада дала росіянам спокійно вийти з оточення — звісно ж, нібито не безплатно. Або ж окупанти просто настільки слабкі, що розбігаються самі.
Рішення: пригадати, наскільки важливою для росіян була правобережна Херсонщина
"Труднощі в забезпеченні військ" — так по-юридичному окупанти назвали свою причину відступу. Між іншим, це вперше в кремлі визнали, що не можуть виконати військове завдання: утримувати підрозділи на окупованій території. До цього поразки маскували фразами на зразок "жест доброї волі" чи "планове згортання".
Це й не дивно — вигадати пояснення для відступу з Херсона і довколишніх районів складно, бо вони мали для окупантів серйозне стратегічне значення.
Передовсім, це був російський плацдарм на правому березі Дніпра. З нього ворожі війська могли наступати на Миколаїв і далі до Одеси чи на Кривий Ріг. В результаті ЗСУ довелося розтягувати свої оборонні сили дугою від Осокорівки до Миколаєва.
А зараз в українських військових буде значно коротша лінія фронту плюс серйозна смуга укріплень під назвою "Дніпро". Росіяни мають складнощі з форсуванням річок (пригадуємо, як свого часу оборонцям Києва допомогла інша річка, Ірпінь), а біля Херсона відстань між берегами — майже кілометр.
Тобто ніякої несподіваної атаки окупантів на Миколаїв або Одесу з відрізанням України від Чорного моря вже не буде. Навпаки, це ЗСУ зможуть бити з тих же HIMARS'ів по російських колонах і складах на лівобережній Херсонщині, дістаючи навіть до виїздів з Криму.
До речі, армійці вже почали: за останні дні вибухи сталися в окупованій Голій Пристані, Генічеську і Чаплинці. З останньої росіяни вже прибрали авіацію.
Звісно ж, Херсон мав для кремля ще й ідеологічну цінність. І навпаки, втрата міста зараз для москви максимально невчасна. Їй потрібне перемир'я, аби оправитися від поразок.
До нього ж закликали й деякі західні оглядачі та експерти, мовляв, воювати далі немає сенсу, бо Україні все одно не під силу відбити окуповані території. А зараз наші захисники показали всьому світу зворотнє. Вкрай складно уявити, що росія сама погодилась на все це.
Тому ворог зібрав на півдні значні сили, і явно не був слабким
Справді, зі старіших відео могло здатися, що Херсонщину обороняють загони кепсько оснащених окупантів, а з техніки у них — танки Т-62, які прийняли на озброєння 60 років тому.
Однак у реальності там окопалися 20-30 тисяч росіян, серед яких — майже всі повітряно-десантні сили рф. Їх підтримували спецпризначенці, морська піхота та інші частини. За оцінкою журналіста і військового оглядача Юрія Бутусова, це "найбоєздатніші сили російської армії".
Крім того, "окопалися" було не просто епітетом. Херсонщина вкрита зрошувальними каналами, у яких росіянам було зручно оборонятися (по суті, це великі бетонні траншеї). Ба більше, у попередні місяці ворог готувався: копали й будували додаткові укріплення, ставили мінні поля. Наш Генштаб повідомляв про три лінії російських фортифікацій.
На них війська рф мали багато протитанкової зброї, дрони та передові дозори для розвідки, а в тилу тримали піхотно-танкові групи для контратак. З глибини їх підтримували авіація та артилерія.
Це серйозний виклик навіть для добре оснащеної армії. Наприклад, ізраїльтяни під час операції "Бадр" у 1973 році втратили 400 танків, штурмуючи аналогічну єгипетську оборону. А наші бійці подекуди ходять в атаки на легкоброньованих джипах.
Українське командування знайшло рішення: поступово руйнувати російську оборону
Становище ЗСУ було б безвихідним, якби вони трималися старої радянської доктрини, котра передбачала: "бачиш ворога — збирай великі сили й атакуй в лоб".
Однак Валерій Залужний і Генштаб ще в липні розробили нову стратегію. Офіційної назви в неї немає, але західні оглядачі називають дії наших армійців "interdiction" (перешкоджання) чи "стратегією корозії", що гарно показує суть українського плану.
За задумом наших командирів солдати не ходили в масові фронтальні атаки в стилі Першої світової війни, аби розбити ворога — натомість розвалювали російську оборону точними ударами здалеку. Ключову роль у цьому плані відіграли "Хаймарси" та далекобійні гаубиці. Адже західна зброя точна: наприклад, "Хаймарс" влучає у триметрове коло за 85 кілометрів.
Так, 12 липня ЗСУ вдарили по складу боєприпасів у Новій Каховці, вибухова хвиля там пройшла понад 2 кілометри. За два тижні українці так само знищили склад ракет і снарядів у Брилівці. Схожих ударів відтоді було багато, траплялися вони часто, українці діставали до об'єктів як у близьких Бериславі та Херсоні, так і в Генічеську, а це аж біля Криму.
Чому наші військові взялися саме за склади боєприпасів? Бо на них трималася російська тактика "вогневого валу", за якою окупанти ділили карту на квадрати й просто засипали кожен з них тоннами вибухівки. Але для цього потрібні величезні запаси снарядів. Якщо їх бракує, росіянам доводиться менше стріляти.
Зрозуміло, рф могла завезти нові снаряди через Дніпро — саме тому далі ЗСУ били по трьох мостах через Дніпро (Антонівський, сусідній із ним залізничний і Каховський). Перший регулярно закривали на ремонт через обстріли, поряд із третім росіянам довелося зводити піщану дамбу, яку наші артилеристи теж руйнували. Вибух на Кримському мосту, за даними британської розвідки, теж ускладнив росіянам постачання.
За словами воєнного експерта Кирила Данильченка, угрупування окупантів "просідало по ресурсах". Але не лишалося беззбройним, бо росіяни користувалися моментами роботи мостів, залучали понтони й навіть паромні переправи — так і возили боєприпаси.
Для розуміння масштабів: за даними австрійського військового аналітика Томаса Купера, російське угруповання потребувало 300-400 вантажівок з припасами щодня.
Тим часом наші армійці почали вражати командні, опорні та зв'язкові пункти росіян (лише за 2 тижні вересня таких ударів було 150). Схоже, ЗСУ прагнули дезорганізувати російську армію, у якій, за даними спільноти InformNapalm, зв'язок та координація і без того слабкі. Гармати та реактивна артилерія також били по колонах російської техніки та скупченнях піхоти.
Свою "неофіційну" роль відіграли й мешканці Херсонщини, які у різний спосіб (від патріотичних листівок до партизанських дій) підривали бойовий дух окупантів.
Плоди цієї стратегії українська громадськість побачила на початку жовтня. За 10 днів наші збройні сили відкинули ворога на 15-20 кілометрів, згодом звільнили Снігурівку, котру росіяни утримували з березня.
Насправді українська артилерія діяла не в тепличних умовах, адже війська рф все ще мали достатньо гармат і ракетних установок. Однак, за даними New York Times, через дефіцит снарядів росіяни відповідали на кожен постріл ЗСУ одним своїм, а не трьома, як раніше. А в цих умовах вже українці здобували перевагу там, де мали західну артилерію: ті ж "Цезарі" та М777 точніші та б'ють на більшу відстань.
Тому "стратегія корозії" тривала й ворог не міг просто утримувати позиції: його становище гіршало щотижня.
А як щодо переваги рф у повітрі? ЗСУ знайшли відповідь і на неї
Однак була й менш помітна частина херсонського контрнаступу. Цифри показують, що українські армійці почали "роз'їдати" перевагу росіян у повітрі. Принаймні в останні тижні Генштаб регулярно повідомляв про збиті на півдні вертольоти та штурмовики Су-25, а 5 листопада українці збили 4 гелікоптери Ка-52 за добу. Словом, авіація росіян уже не могла діяти над Херсонщиною так упевнено, як у лютому.
Здавалося б, наші Повітряні сили теж прикуті до землі, адже російські системи ППО (наприклад, С-400) навіть сучасніші за наші. Але тут знову допомогла зброя від союзників. По зенітних установках рф регулярно били "Хаймарси", лише один такий підрозділ вразив близько 20 ворожих батарей. А потім з'явилися й американські ракети HARM-88, які наводяться на сигнали радарів ППО.
Імовірно, так ЗСУ отримали більше свободи у повітрі, і вже восени Оперативне командування "Південь" регулярно розповідало нам про те, як льотчики бомбили різні об'єкти окупантів і скупчення техніки.
А журналістів New York Times вразила ще одна українська зброя — саморобні бойові дрони, коли армійці та волонтери чіпляли до китайських цивільних безпілотників (якими у мирний час знімають весілля чи рекламні ролики) міни чи "самопальні" снаряди. Після цього БПЛА ставав мініатюрним бомбардувальником.
У соцмережах є чимало відео з сюжетами на спільну тему: дрон скидає вибухівку на росіян, їхній БТР чи танк. Звісно, оператори влучали не завжди, а БПЛА могли й збити. Але їх було багато, тож українці постійно закидали окупантів бомбами. Іноді на поле бою прилітали й серйозніші апарати на зразок "Байрактара".
Не можна забувати, що ворога наші захисники все ж вибили, і дорогою ціною
Буде неправильно приписати перемогу лише "диво-зброї". Вона зламала стратегію росіян, але їх ще треба було вибивати з сіл і містечок. До прикладу, Снігурівку, Давидів Брід, Дудчани та багато інших пунктів ЗСУ довелося штурмувати. Тобто українські солдати все одно йшли у ближній бій із ворогом. Та й "далекобійніші" льотчики й артилеристи теж ризикували життями під час бойових завдань.
Як розповіла у своєму дописі Оксана Чорна, медикиня 57 окремої мотопіхотної бригади, у першому наступі один із батальйонів ЗСУ втратив більшу частину бійців. У другому — за день через медпункт пройшли 39 поранених. "І так було в кожному батальйоні, який йшов у наступ. Один знекровлений батальйон змінював наступний, який встиг відновитись. Пару тижнів на поповнення особового складу, злагодження, тренування та знову в бій", — підкреслила вона.
Тож на Херсонщині українці перемогли не тому, що ворог був слабкий і "побіг сам". Це результат завчасно продуманої стратегії та героїзму бійців на передовій (не забуваємо і про рух опору!). "У руських питання стояло лише в тому, дати наказ на відступ і зберегти хоч частину військ, або покласти їх усіх у землі, яка так чи інакше їхньою не буде", — підсумувала Оксана Чорна.
Схоже, москва злякалася, що повториться ізюмський сценарій, коли окупанти не витримали удару і тікали по всьому фронту, залишивши ЗСУ сотні одиниць трофейної техніки, цінні документи й цілі загони полонених. А тут відійти було б ще складніше, адже в тилу — Дніпро.
Останнє змусило українців нарікати: чому росіянам вдалося вийти з Херсона? Однак росіяни тому й відступали завчасно, аби цей маневр не перетворився на панічну втечу. Документи, передані журналісту Андрію Цаплієнку показують: рф перекидала солдатів і бойову техніку ще з 21 жовтня.
Вони йшли на поромах, невеликими групами. Водночас ворог обороняв дальні підступи до Херсона, тому ЗСУ не могли підійти до переправ на відстань пострілу з гаубиці та масово їх обстрілювати.
"Основні сили московити вивели до 9.11, прикриваючись цивільними українцями, як живим щитом, унеможливлюючи ураження переправ із нашого боку", — пояснив Микола Бєлєсков, головний консультант відділу воєнної та воєнно-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень. Утім, трофеї все ж є.
Зрештою, ворог зробив майже те саме, що й ЗСУ в червні. Тоді наші війська змогли відступити спочатку з напівоточення у Гірському та Золотому на Луганщині, далі – непомітно вийшли з Сєвєродонецька в Лисичанськ, а потім — і у Сіверськ.
Причому в значно складніших умовах, коли війська рф були за кілька кілометрів, мали багато дронів-розвідників, і могли на одній ділянці фронту випускати по 3-5 тисяч снарядів за день. І ЗСУ не прикривалися мирними жителями.
Що робити? Вірити в перемогу і працювати далі
Адже президент Володимир Зеленський уже заявив: "Мінську-3" не буде, а росія має вивести війська з української території. Тим часом у Пентагоні прогнозують, що рф намагатиметься утримати захоплені території на лівому березі Дніпра.
Тож не слід вірити в чутки про таємні переговори й швидке завершення війни. На додачу, ворог зможе перекинути на інші напрямки війська, відведені на Лівобережжя.
Поки ж можна допомогти мешканцям визволеної Херсонщини: "Рубрика" зібрала варіанти, як це зробити.
Та головне — українські захисники ще раз довели, що можуть навіть у надскладних умовах виганяти ворога з нашої землі. А отже, перемога стає дедалі ближчою.
