День вишиванки: 20 фактів, які вас здивують
Свято вишиванки вигадала студентка університету, поширила його українська діаспора, а цьогорічний день вишиванки присвячено екологічним питанням.
Мабуть, немає такого національного одягу, який би так само гарно вписався у сьогодення, як українська вишиванка.
Вишита сорочка – це не просто розпізнавчий знак України та її національна святиня, вона є символом краси та міцного здоров'я, щасливої долі та родинної пам'яті, оберігом і молитвою без слів. Українська вишиванка, нарівні з українською писанкою, є одним із найяскравіших символів української культури. А ще це гарно, престижно і сучасно!
Кожного року, у третій четвер травня тисячі людей по всьому світу одягають українські сорочки, щоб відзначити Всесвітній день вишиванки. Метою цього свята є популяризація вишитого етнічного одягу та вшанування українських традицій. Долучитися до святкування Дня вишиванки не складно — варто лиш прийти на роботу або навчання в українській вишитій сорочці.
"РУБРИКА" ж вирішила до цьогорічного Дня вишиванки 20 травня поділитися 20 фактами про вишиванку, які вас здивують.
1. Відзначати День вишиванки почали у 2006 році. Ідея присвятити один із днів року українському національному вбранню з'явилася у студентки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесі Воронюк. Дівчина помітила, що не тільки вона, а й інші студенти час від часу приходять на заняття у вишиванках. Але ніяк не траплялося, щоб усі одночасно. Вона запропонувала одного дня прийти до університету всім разом у вишиваних сорочках. Участь у заході взяло кілька десятків студентів. Але вже на другий-третій рік до нього почали долучатися викладачі, студенти з інших міст, держслужбовці, працівники підприємств та установ і навіть таксисти.
"Всесвітній день вишиванки для мене більше свято, ніж власний день народження", — зізнається Леся Воронюк, тепер уже письменниця, журналістка, продюсерка і популяризаторка цього яскравого і чудового свята.
Леся Воронюк
2. Рушійною силою в популяризації свята за кордоном стала українська діаспора по всьому світу. Але, крім діаспори, цей одяг закохав у себе і місцевих жителів, які залюбки почали носити його і підтримувати українців. Нині це свято набуло міжнародних масштабів і український традиційний одяг одягають люди в більш ніж 70 країнах світу. День вишиванки — найбільша українська подія в Канаді, де українська діаспора налічує понад 1 млн українців. Цього року, у зв'язку з пандемією, вона пройде у Zoom. На учасників святкувань чекають розіграші призів, конкурси та флешмоби, а також привітання від представників українських громад з усіх провінцій. Знаковою є активна участь у цьому святі депутатів Парламенту Канади. Зафіксовано, що у 2017, 2019 та 2020 роках депутати приходили на засідання в українських вишиванках, що свідчить про повагу як до свого коріння, так і до громадян своєї держави, серед яких значна кількість — етнічні українці.
Депутати парламенту Канади вбралися у вишиванки з нагоди візиту до Оттави української парламентської делегації. Фото: Посольство України в Канаді
3. У 2011 році п'ятирічний ювілей свята ознаменувався встановленням рекорду за кількістю людей у вишиванках в одному місці. На Центральній площі Чернівців зібралося понад 4000 людей у вишиванках. Цього ж року швейним підприємством була пошита величезна вишиванка (4 на 10 метрів) для центрального корпусу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
4. Цьогоріч ювілейний 15-й рік Всесвітнього дня вишиванки присвячено українській традиційній музиці та екологічним питанням, зокрема, проблемі вирубки лісів, висихання річок і забруднення довкілля пластиком. Як пов'язані культурна спадщина та екологія? Насправді взаємопроникливо. Коли певна територія стає непридатною для життя, з часом зникає і вся місцева культура, яка століттями створювалася предками.
5. У 1909 році в селі Мартинівка Черкаської області був розкопаний скарб. Серед знайдених речей, датованих VI століттям, є статуетки стародавніх жителів — чоловічки одягнені в довгі широкі сорочки з візерунчастою вишивкою на рівні грудей, які немовби танцюють гопак. Дехто вбачає у цих фігурках зображення давніх слов'ян — роксоланів, язигів, аорсів, які ходили у вишиванках, вибривали оселедця та носили вуса. Такому твердженню немає доказів, але ж легендам виникати не заборониш. А найдавніший зразок вишивки, знайдений на території України (Миколаївська область), датується першим тисячоліттям нашої ери — це шматок пурпуру, розшитий золотом, він є фрагментом вбрання сарматської жінки.
Фігурки з мартинівського скарбу
6. Традиційна українська сорочка – не завжди вишита. До традиційного одягу належать не лише вишиті сорочки, але й узорноткані. Цікаво, що вишивка хрестиком, яку багато хто вважає традиційно українською, прийшла до нас з Європи лише в XIX столітті. Поширилася вона завдяки рекламному ходу засновника парфумерно-косметичної компанії «Товариство Брокар і Ко» Ґенрі Брокара. Шматки мила «Брокар і Ко» загортали у яскраві обгортки, на яких зображати мозаїчні квіткові орнаменти, які слугували схемами вишивок. Двоколірна вишивка за простими схемами дуже швидко увійшла в міську моду і "пішла в народ". Таким чином поширилася вишивка хрестом. А потім уже виник і стереотип про червоно-чорну вишивку як символ любові і журби.
7. Кожен регіон України має свою техніку вишивання, деталі та тематику орнаменту і традиційні кольори вишиванки. Загалом в Україні є близько двохсот різних вишивальних технік. Надмірна популярність брокарівського хрестика майже витіснила давні українські орнаменти, які швидко замінилися на відносно простий у виконанні шов. Тішить, що сьогодні таки відроджуються старовинні техніки: ретязь косичка, вирізування, виколювання, солов'їні вічка, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.
8. Традиційний колір української сорочки – білий. Однією з найскладніших вважається полтавська вишиванка. Її вишивали переважно білим по білому, зрідка додаючи сірі, чорні або червоні нитки, щоб підсилити ефект. Надихачем для такої вишивки стала сама природа: раніше жінки вишивали переважно взимку, коли не було городної роботи. Сидячи біля вікна, вони спостерігали за візерунками, які на вікнах малював мороз, а потім переносили їх на полотно — так і виникла вишивка білим по білому. Загалом полтавська вишивка налічує близько 180 різних способів виконання. Чисто біла сорочка, вишита білими нитками, цінувалася значно вище від звичайної і слугувала елементом як чоловічого, так і жіночого гардеробів. Технологія виконання вишивки "білим по білому" селища Решетилівка на Полтавщині – єдиний елемент нематеріальної культурної спадщини України, що пов'язаний з вишиванням та включений до національного переліку.
9. У дивовижній красі Борщівської вишивки закарбовані фрагменти трипільської культури. А ще борщівська вишиванка вражає технікою: колодка, хрестик, хрестик з підстилом, низь, кучерявий стіб, гаптування, гладь, ланцюжок, стебнівка. Деякі техніки, як кажуть етнографи, безнадійно втрачені. До 1930-х років минулого століття в борщівській вишивці домінував переважно чорний колір. Часто можна зустріти пояснення, що чорна вишивка на сорочках була ознакою смутку, жінки так оплакували чоловіків, які загинули в боях з турецькими і татарськими ордами. Але це теж лише легенда. До початку ХХ століття українці не мали окремого траурного одягу, чорний колір як жалобний – віяння європейської моди. Насправді домінування чорного кольору у борщівській вишивці пов'язане з тим, що нитки робили в домашніх умовах з овець чорної породи, яка в той час була дуже популярна на Тернопільщині, тому й нитка такого кольору була найдоступнішою. За автентичною чорною борщівською сорочкою останні роки розгорнулося справжнє полювання в Україні та за кордоном, колекціонери ладні платити за неї чималі гроші. У борщівські села не раз навідувалися "чорні археологи", вимітаючи зі скринь місцевих господинь усе менш-більш цінне.
10. Вишиванка — це святковий, а не повсякденний одяг. У давнину жіночі та чоловічі сорочки кроїли однаково, пізніше їхній крій почав різнитися. У будні українці носили так звані «буденки» — непомітні сорочки з льняного чи конопляного полотна, а на свята одягали вишиті сорочки. Першу сорочечку для новонародженого завжди перешивали з зношених і м'якеньких батьківських речей. Вважалося також, що в одязі матері і батька укладена позитивна енергетика, яка буде захищати дитину від хвороб, зурочення, недобрих людей і злої долі, а сорочку для немовлят називали ніжно — льоля.
11. Робота над однією вишиванкою може займати від двох тижнів до трьох років — в залежності від майстерності вишивальниці і використаних технік. Складну, багато уквітчану сорочку жінка могла вишивати собі всю зиму. Але були такі жінки, які мали багато землі, працювали і заробляли на ній, а були дівчата бідніші, які вишивали на замовлення. Зізнаватися в тому, що хтось інший вишив тобі сорочку, було дуже соромно. Замовлення тримали у великій таємниці. Хоча всі знали, що є майстрині, які вишивають для інших.
12. Відоме фото маленької Лесі Українки в вишиваночці виникло не випадково, а як прояв протесту української інтелігенції проти заборони Емським указом п'єс і видань "малоросійською" мовою. Результатом цієї заборони було те, що майже у всіх поміщицьких родинах жінки почали носити національний костюм (українські сорочки), який давно вже не був у вжитку. Письменниця Олена Пчілка, мати Лесі, не лише сама почала вживати у щоденному житті українські національні строї, але й свідомо відвезла своїх дітей до салону фотографуватися в національному вбранні. А в 1884 р., добираючи дочці псевдонім, поєднала його з іменем України. У такий спосіб Ольга Косач (Олена Пчілка) виявляла свій політичний протест.
13. Першим модником у вишиванці був видатний український письменник Іван Франко, він поєднав вишиванку з буденним одягом – піджаком. Саме в такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі. Іван Франко не тільки сам носив вишиванку як ознаку своєї ідентичності, але й доклав максимум зусиль, щоб зберегти найкращі зразки візерунків та технік для прийдешніх поколінь, очолюючи етнографічну комісію Музею Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.
14. Здавна для українців вишиванка слугувала оберегом від усілякого зла. Саме в цьому було її першочергове призначення. Тому сорочки та сукні оздоблювали візерунками на рукавах, комірах і на подолі, щоб малюнок торкався усього тіла. Наділена великою силою, вишиванка здатна творити дива. Українці, які у післявоєнні роки поверталися з концтаборів, розповідали дивовижні історії про те, як наші дівчата рятувались від загибелі в ув'язненні, просто одягнувши рідну вишиванку. Є думка, що вишиванки навіть мають свої енергетичні поля.
15. Одне з давніх замовлянь наших предків звучало так: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Саме тому дівчата повинні були вишити своєму нареченому вишиванку до весілля. У багатьох чумацьких піснях зустрічаються слова про "невипрану сорочку" – адже випрати її мала право тільки дівчина, якій чумак зберігає вірність. Повернення чумака додому в випраній сорочці, певно ж руками іншої жінки, говорило про факт зради.
16. Був ще й такий звичай: молода наречена мала подарувати нареченому і його батькам по вишитій сорочці. Сорочку для майбутньої свекрухи обов'язково перед тим, як сісти вишивати, потрібно було вимочити в дуже солоній воді, щоб уникнути бід і сліз в майбутній сім'ї. Величезне значення надавалося й орнаменту на вишитих сорочках. Не можна було переймати малюнок, наприклад, у подруги або родича, адже це означало, що людина ніби "забирає" або "повторює" чужу долю.
17. Війна, здавалося б, — далеко не найкращий час одягати вишиванку. Але історія доводить протилежне. Кілька століть тому козаки, ідучи в бій, неодмінно одягали вишиту сорочку, яка була їхнім своєрідним захисником. Носили її під своїм одностроєм і вояки доби визвольних змагань — січові стрільці та українські повстанці. Відтоді минуло багато часу, але національні традиції залишилися незмінними: сьогодні багато українських захисників на Донбасі у своїх рюкзаках поряд із найнеобхіднішими речами знаходять місце й для вишитої сорочки. Особливо вона цінна, коли її вишила мама або кохана.
18. Та й сам Донбас був зовсім українським до 1950-х років. До того, як на початку 60-х років була прийнята нова програма партії про "злиття націй" у єдиний радянський народ, у Донецькій і Луганській областях розмовляли українською і носили українське вбрання. Через насильницьку русифікацію в регіоні практично зникли українські школи і садочки, люди почали розмовляти російською. У соцмережах нащадки українців зі східних регіонів часто діляться світлинами початку ХХ століття, які збереглися в їхніх родинах.
Традиційне вбрання жінок, які мешкали на Донбасі
19. Національний банк України випустив дві монети номіналами 5 і 10 гривень, присвячені українській вишиванці. Ці монети відтворюють традиції вишивання в різних регіонах країни. Вони належать до серії "Українська спадщина" (серія монет, які започаткував Національний банк України у 2005 році). Обидві їх ввели в обіг 20 серпня 2013 року. Зараз за такі монети колекціонери готові платити від 600 до 1300 грн.
20. Українські митці, зокрема поети, завжди оспівували красу народного вбрання, тут зібрано 22 вірші для дітей і дорослих про вишиванки. А ще в Україні відзняли цілий документальний фільм про вишиванку — "Спадок нації". Гаслом документальної стрічки, прем'єра якої відбулася 3 листопада 2016 року, стали слова: "Вишити, щоб вижити". Кінострічка розповідає про вишиванку як про духовну спадщину українського народу, показує різноманіття орнаментів з усіх регіонів України, та історії людей, які розповідають про цінність і унікальність вишиванки для них. "Є цікаві історії з Італії й Еміратів – це ті місця, де живуть українці, – розповідає про створення стрічки режисер Олександр Ткачук, — є історії з тимчасово окупованих територій. Зустріли жінку, яка захотіла вберегти вишиту сорочку й передати її нащадкам. Вона залишається там, а сорочка її вже в Києві. Правдами і неправдами вдалося перевезти родинну реліквію через блокпости".
Дивіться, щоб надихнутися, відчути душу України, яка розмовляє мовою вишитих візерунків, і, можливо, навіть обрати "свій" орнамент.
