Опыт вынужденного перемещения: реалии потери дома и пути поддержки
За даними ООН, зараз у світі близько 110 мільйонів вимушених переселенців — людей, які змушені були тікати від війн, конфліктів, насильства, переслідувань та порушень прав людини.
Повномасштабне вторгнення 2022 року в Україні призвело до внутрішнього переміщення 8 мільйонів людей і ще понад 6 мільйонів українських біженців було зареєстровано за кордоном.
Досвід евакуації — завжди важкий досвід. Вимушено покинути рідний дім, рятуватися та рятувати близьких в умовах небезпеки — це змінює людину назавжди. Втрата минулого життя та необхідність швидко адаптуватися на новому місці, перебуваючи в хронічному стресі, вимагає від людини максимум фізичних та емоційних ресурсів.
Дуже важливо, щоб на цьому етапі виживання була допомога від інших людей – фізична, фінансова, емоційна, щоб згодом з'явилася можливість не тільки виживати, а і якісно жити.
Українці — народ сердечний і готовий допомагати, але це важливо робити з урахуванням потреб саме того, хто потребує. Не зі свого розуміння, що необхідно людині, яка втратила своє майно та звичний спосіб життя, а дізнавшись безпосередньо від неї самої. Так не будуть марнуватися зусилля, а допомога буде ефективною та своєчасною.
"Людина має знати, що існує єдиний механізм, є база, людині передзвонюють, питають про потреби, говорять куди і коли прийти, де стати на облік. Це має бути з боку міської чи обласної військової адміністрації", — пояснює представник приймаючої громади для дослідження "Практики взаємовідносин, конфлікти та тригерні теми серед українських ВПО та приймаючих громад".
Війна зачепила абсолютно різних людей — з різним соціальним статусом, фінансовими можливостями, звичками та традиціями. І всіх перемішала. Тепер поруч можуть опинитися люди, які сильно відрізняються укладом життя та способами справлятися з негараздами.
Коли людина евакуюється, вона втрачає не тільки рідний дім, вона втрачає важливий соціальний капітал — своє оточення: друзів, знайомих, однокласників та одногрупників, приятелів, просто сусідів. І треба починати все знову. Так, з кимось залишиться теплий зв'язок онлайн, але він не здатен цілком замінити звичного спілкування і задовольнити всі потреби в контактах.
Більшість біженців переживають самотність. "Я як вирваний з корінням" — найчастіша метафора, яку можна почути від тих, хто вимушено переїхав. Будувати нові стосунки, перебуваючи в стресі — не проста задача. Тому добре, коли створені можливості для спілкування та спільної діяльності, де можна переключитися, знайти нових знайомих та однодумців, тих, з ким можна піти на каву, концерт чи прогулянку.
"Необхідне розуміння травм — як побудований наш мозок, як людина реагує на травму після обстрілів, що потрібен час, щоб прийти до себе, певні кроки. Коли почали з Маріуполя приїздили люди, для них було окреме місце на 2–3 місяці, працювали психотерапевти і психологи. Розуміння травматизації, яку отримують всі, і волонтери, і переселенці, і всі українці. Має бути гігієна травми війни", — вважають у приймаючих громадах.
Тим, кому довелося поїхати за кордон, випав нелегкий досвід адаптації в зовсім іншому мовному та культурному середовищі. Це вимагає великої гнучкості, вміння будувати контакти, швидко навчатися та знаходити своє місце в незнайомому оточенні.
Ще один виклик, з яким зіштовхнулася велика кількість українців, — це підтримка партнерських відносин на відстані. Місяцями будується інше життя: в інших умовах, з іншим складом сім'ї, з іншим розподілом обов'язків та прийняттям рішень. Люди віддаляються один від одного, кожен з партнерів звикає жити окремо і треба докладати зусиль для підтримки зв'язку. На фоні десятків нових повсякденних задач, браку ресурсів та відсутності звичних способів підтримки це дійсно складно. І кожна сім'я шукає своє рішення.
Доволі складним моментом у випадку евакуації є те, що людина втрачає можливість керувати своїм життям, втрачає вибір де спати, що їсти, що вдягати, з ким жити в одному просторі, де і як працювати, не може самостійно себе забезпечити. Доросла людина зазвичай звикла обирати та впливати, тож переживати вимушену безпорадність дуже складно. Тут важливо сфокусуватися на тому, на що вже зараз можемо впливати, і поступово відновлювати власну зону контролю.
У випадках, коли дорослим доводиться знову мешкати зі своїми батьками чи батьками партнерки/партнера, загострюються сімейні конфлікти, пов'язані з власними кордонами та вихованням дітей. І це справжнє випробування для всієї сім'ї — знайти порозуміння та мирне співіснування.
Такі екстремальні події як вимушений переїзд спонукають людину подивитися дуже чесно на себе та своє життя, свої здібності та навички, надбання та стосунки. І часто це призводить до екзистенційної кризи, де треба переосмислити образ себе, змінити самосприйняття та жити по-новому.
І це не тільки про те, чого людині бракує. Часто в екстремальних подіях розкриваються здібності, про які людина не знала і не думала, що на таке здатна. І тоді теж відбувається криза особистості, де людина має опанувати проявлені якості та таланти.
Безумовно, евакуація – психотравмуюча подія. І кожен біженець переживає її по-своєму. Хтось буде переживати її на самоті, хтось буде безліч разів переказувати події іншим людям, щоб цей важкий досвід нарешті вписався в повість життя людини і знайшов там своє місце (і це абсолютно нормально та природно), хтось звернеться за психологічною допомогою до спеціаліста, щоб позбутися важких наслідків, швидше та легше перетравити складний досвід, віднайти в ньому точки власної сили та рухатися далі.
"Надзвичайно важливо зараз покращувати порозуміння між тими, хто приїжджає і тими, хто приймає. Потрібно організовувати діалогові майданчики, програми, проєкти, до яких могли б бути залучені ці групи осіб. Понад 65% людей, яких ми опитували, казали, що вважають основною причиною конфліктів саме стрес і психологічні травми.
Навіть якщо пережитий стрес не є першопричиною конфліктних ситуацій, він може значно посилити їхній розвиток і видимість, а відтак збільшити й негативний вплив на клімат у суспільстві. Надзвичайно важливо надавати людям психологічну допомогу, щоб звернутись до спеціалістів могла кожна людина, яка відчуває у цьому потребу. Це не має бути соромно", — каже Наталя Проскуренко, координаторка напрямку з соціальної згуртованості та порозуміння БФ "Право на захист".
Ми не обирали такий досвід, але нам його довелося пройти. Тому варто використати його якнайкраще. Ті, хто повернеться з інших країн чи регіонів України, зможуть привезти на свою рідну землю ті найкращі традиції та правила, що побачили в інших, які посилять нас та виведуть на новий рівень життя. А ті, хто оберуть залишитися жити в інших країнах, можуть стати тим золотим насінням нашої мови та культури, що буде проростати та прославляти Україну по всьому світу.
___________________________________________________________________
Посилання на дослідження, що провели Благодійний фонд «Право на захист» та агенція Info Sapiens: https://www.sapiens.com.ua/publications/socpol-research/255/R2P_Research_full_report_UKR.pdf
В ньому проаналізовані різновиди конфліктів і тригерних тем в Українському суспільстві. Фокус-групи складались із внутрішньо переміщених осіб, представників приймаючих громад і репатріантів. Усього було проведено понад 1200 інтерв'ю.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
