Выйти из круга: адаптация мамы после декрета

Надежда Пеливанова

Коли я вийшла з декретної відпустки, то зрозуміла, що головною моєю помилкою та багатьох інших матусь було постійне підсвідоме очікування змін, які повернуть нас у ту зону особистого простору, в якій ми перебували до народження малюків. Нас часто заспокоюють оточуючі нещирими, але приємними для наших вух «Ну нічого, після року буде простіше». Потім, коли після року простіше не стає, ми вже чуємо «Коли вийдеш на роботу, відчуєш себе повноцінною жінкою». Останнє мені взагалі подобається. Звичайно, повертаючись на роботу після декрету, ти наче собі доводиш, що ще й у професійному сенсі залишаєшся конкурентоспроможною особистістю. Але хіба це просто? Адже усі інші ролі жінки має також грати вона, а як відомо бути примою можна тільки на сцені одного театру. І ми маємо обирати: де ми обов'язково хочемо грати першу роль, а де погоджуємося на роль другого плану. Доволі складно отримувати задоволення від успіхів виконання однієї соціальної ролі, коли розумієш, що в інших амплуа ти потерпіла фіаско.А уникнути невдач у перші місяці після виходу на роботу практично неможливо. Хвороба дітей, низький коефіцієнт корисної діяльності через тривалу перерву та накопичення хронічного недосипу не давали мені спланувати свій тиждень чи навіть день так, як я звикла.

Я приєднаюся до тих, хто не лукавить: не буде більше так я раніше, ніколи, ваше життя і головне ви самі змінилися раз і назавжди. Тепер ви постійно будете обирати: поспати чи прибрати, сходити в магазин чи до салону краси, приготувати їсти чи попрацювати вдома. Якщо раніше ви обожнювали зустрічі з подругами, не дивуйтеся, коли зізнаєтесь собі у тому, що стали неуважними та втратили притаманну вам колись легкість у спілкуванні.

А ще через підвищену відповідальність за дітей та зв'язок з ними у якійсь момент, дочекавшись перших виходів на волю, Ви можете розгубитися через абсолютне нерозуміння, що з нею робити. Пам'ятаю, як перший раз, залишивши дітей на татуся, пішла на концерт Макаревича. Якщо б це було до народження дітей, я б скакала від радості, відчула бажану енергетичну хвилю залу. Але не того разу. Я весь час боялася, що ганебно вирублюсь під час повільних ліричних композицій і намагалася тонізувати себе ітераційнім сіпанням, часто поглядала на годинник. Безумовно, ефект пригоди та задоволення я отримала, але розслабитись та зануритись у музику, на жаль, не вийшло.

Навіть зараз, коли я сама, помічаю, що повноцінно можу жити у двох режимах: або робити щось корисне або спати. Я весь час поспішаю вже у процесі справ, які намагаюсь робити для душі. Йду в театр з подругою, яку дуже хотіла побачити, дивлюсь з нею виставу, переживаю, здатна розуміти та оцінювати акторів, жартую та сміюся, а сама вже поспішаю до дому. Святкую з колегами день народження, з цікавістю слухаю, про що вони говорять, навіть спочатку активно долучаюся, але вже через годинку запас радості вичерпується і я впадаю у режим очікування, намагаючись не заснути від вже незвичної дії алкоголю. Потік життя, в який я пробую влитися, вже не може мене підхопити і нести, бо я весь час видераюся на свій берег, де мене чекають і турботи, від яких я втомилася, і діти, без яких я не відчуваю гостроти смаків іншого життя.

Повернутися до минулого життя вже неможливо, але адаптуватися до життя з новими умовами необхідно.

Перше чому ми, матусі, маємо навчитися – відпускати себе від дітей: не тільки фізично, але й подумки.

Навіть коли ми з ними вдома разом. Спочатку спробуйте не брати участь у всьому, що їх стосується. Наприклад, частіше відправляйте дітей з їх проханнями до тата. Це чоловіки нас, жінок, вміють делікатно послати. З дітьми все інакше: вони не розуміють натяків і не здаються. І ось – трапилось диво: чоловік піднявся з дивана, а потім ще раз, і ще. Іноді навіть здається, що цей кармічний зв'язок може обірватися. Але це я вже занадто.

По-друге, звикайте жити своїм життям паралельно з дітьми.

Протягом декрету мами набувають вимушену звичку жити для себе тільки під час сну дітей. Ми налаштовуємо себе, що весь час дитячого неспання має бути присвячений сумісним іграм, навчанню, спілкуванню. Мама має зрозуміти, що відкладати весь час важливі для себе справи на майбутнє безперспективно, бо у добі все одно залишиться лише 24 години. Поки ви не почнете у порядок денний по-троху вносити заняття для себе, ваше життя завжди буде крутитися тільки навколо дітей та на кухні. Ви хочете зробити гімнастику? Робіть її з дітьми. Спочатку вони будуть залазити вам на спину, але згодом, якщо ви поясните, зрозуміють для чого це потрібно та почнуть повторювати за мамою. Вам треба попрацювати чи почитати? Мотивуйте дітей до самостійної гри, адже вміння самостійно знаходити собі зайняття та залишатися наодинці є також важливим для дитини. Можна облаштувати їм місце для малювання, почати з ними будівництво мега-поліса, а потім залишити наодинці з власними фантазіями.

По-третє, докладіть максимум зусиль для прилучення чоловіка до виховання дітей.

Для нормальної адаптації жінки до інших сфер її життя вона потребує розуміння та підтримки батька дитини, життя якого має також змінитися. Адже чим раніше вам вдасться налагодити довірливі стосунки з чоловіком щодо спільного виховання та проведення часу з дітьми, тим простіше вам буде розібратися з вашими бажаннями, новими інтересами та планами на майбутнє.

У багатьох родинах існує уклад, при якому народження дітей не змінює суттєво світ чоловіка: він може поїхати з друзями на рибалку, подивитися ввечері кіно, спати вночі по вісім годин, відпочивати після роботи, вільно планувати власне життя. При цьому жінка має погоджувати з чоловіком практично усі свої дії за межами власної оселі, наче після народження дітей їй непотрібно вже робити зачіску та носити нове взуття, зустрічатися з друзями, розвиватися так, як вона любила колись. Така модель стосунків у родині формує у жінки патологічний комплекс вини за абсолютно природні речі. Кожного разу, коли їй дозволили кудись піти, вона, повертаючись додому, відчуває провину через те, що вона тепер погана мати, бо їй схотілося отримати ще щось для себе. А потім карає себе ще більшою старанністю та віддячує чоловіку, наче він провів час не з власними дітьми, а в компанії рецидивістів.

Якщо це ваш варіант, то:

1) не чекайте ініціативи від чоловіка – він ніколи не зміниться та не запропонує вам відпочити, навіть якщо ви вже працюєте не менше за нього

2) спробуйте бути прагматиком та сформулюйте лаконічно, куди вам треба піти і просто йдіть, не очікуючи його схвалення, посмішки чи побажань добре провести час

3) не ставте для чоловіка високих планок: можливо він не буде займатися з дітьми англійською, читати казки та вивчати літери. Але в них з'являться свої «чоловічі» заняття: футбол, перегляд фільмів на Animal Planet до моменту, коли там хтось когось починає їсти, змагання хто краще дасть щигля, наспівування футбольних кричалок. Навіть якщо у вас дівчата, такі «придбання з чоловічого світу» можуть їм знадобитися у спілкуванні з хлопцями.

І ще одна маленька порада: якщо ви не хочете, щоб діти пішли з татусем на прогулянку в піжамах, складіть на видному місці одяг для вулиці та обов'язково покажіть дітям де що знаходиться, щоб вони розказали татусю. Такі самі підготовчі дії краще провести і з їжею. Інакше є ризик, що діти будуть дуже задоволені через відкриті нові грані смаку: поп-корн, пельмені або стейки прожарки Medium Rare, пиво.

Дуже скоро татусь звикне жити не десь поруч, а разом з власними дітьми,а напруга через вашу відсутність спаде. А ще ви можете бути упевнені в тому, що з часом ваші діти навчать свого батька бути більш чуйним до вас. І одного разу ви повернетесь у дім, де вас зустрінуть з квітами або з вечерею.