fbpx
Сегодня
11:18 09 Июл 2018

Воспитание талантливого ребенка: сверхзадача или иллюзия

Почну з одного відомого факту із життя Моцарта. Коли великому композитору було 17 років, він давав концерти у Франкфурті-на-Майні. Після одного з виступів до нього підійшов 14-річний хлопчик і сказав, як той чудово грає, і що йому самому так грати ніколи не навчитися. Моцарт здивувався і відповів, що грати — це ж так просто. Ще Моцарт запитав у хлопчика, чи пробував він  записувати музику, яка приходить йому в голову. Хлопчик сказав, що йому в голову приходять тільки вірші та що їх писати — ось це насправді легко. Співрозмовником Моцарта був юний Гете. Якщо відштовхуватися від таких еталонів як Моцарт та Гете, здається, що талант є даром, якому не можна навчитися.

Генетичні дослідження час від часу вражають нас своїми відкриттями. Зокрема, вчені дійшли до висновку, що творчі здібності є результатом генетичних мутацій, які відбулись більше 50 тисяч років тому. Саме це, на їх думку, призвело до виникнення у людини здатності створювати щось оригінальне — заради самої оригінальності. Питання про роль генетичної спадковості, виховання та середовища у формуванні особистості залишається відкритим. Так, дані про долю вкладу генетики у різні здібності людини весь час змінюються. Наприклад, відсоток відмінностей в інтелекті людини, які можна пояснити генетичними факторами, за різними джерелами коливається від 50 до 80. Одні вчені з'ясували, що атлетичні здібності людини на 66% пояснюються спадковістю. Інші стверджують, що такі риси характеру, як екстраверсія-інтроверсія (відкритість чи недовіра до зовнішнього світу), нервозність (тенденція до занепокоєння і сильних емоційних проявів), сумлінність (ступінь компетенції та відповідальності) на 40% визначаються генетичними факторами, а не факторами навколишнього середовища або виховання. Водночас, погляди дослідників сходяться у тому, що успадкування тих чи інших здібностей залежить від поєднання відповідних пар генів та їх кількості. Наприклад, щоб творити музичні шедеври, необхідно успадкувати мінімум 4 пари генів, які відповідають за музичні здібності. За результатами досліджень генетичних взаємозв'язків у родовідних картах видатних людей Олександр Сергійович Пушкін володів 20 парами генів.

маленький пушкін

Отже, на даному етапі свого розвитку генетика не дає однозначних відповідей, які саме риси характеру, інтелектуальні, фізичні чи творчі здібності ми отримуємо при народженні, а які набуваємо у процесі нашого навчання та розвитку. Звертаючись до життя, ми часто бачимо виключення з цих правил. У цьому відношенні цікавою є історія розвитку таланта Алессандро Вольта, який був четвертою дитиною у родині падре Філіпо Вольти. Маленького Сандрино батьки віддали годувальниці, яка жила в селі Брунате і «забули» про нього на два з половиною роки. Малюк, що вільно ріс на лоні природи, вийшов жвавим, здоровим, але слово «мама» він вимовив тільки до чотирьох років, а нормально заговорив лише років в сім. Саме у цьому віці у його житті відбулася велика зміна, коли втративши батька, він потрапив до дядька Олександра, соборного каноніка. Він і став першим провідником хлопчика у світ знань та помітив його надзвичайні здібності до природничих наук. Необхідно зауважити, що функція дяді у подальшому навчанні Алессандро Вольта була скоріше супутньою ніж направляючою. Він оцінював успіхи та бажання дитини та просто діяв у її інтересах. Саме тому хлопчик, який мав після закінчення коледжу ордена єзуїтів за правилами аристократичної спадковості стати священнослужителем, відбувся як великий вчений.

Яка ж має бути роль батьків у відкритті здібностей дитини? Діти є гедоністами: вони завжди намагаються робити те, від чого отримують задоволення. Саме цей життєвий принцип ми, дорослі, маємо брати за основу та давати дітям імпульс для їх внутрішньої мотивації. Роль дорослого у цьому процесі подібна вітру, під подувом якого пливе корабель дитячої творчості. Психологи доволі часто згадують роботу вчителя музики Михайла Петровича Кравця, який обирав учнів, «нездатних до музики», і багатьох з них доводив до рівня Центральної музичної школи при консерваторії. Уроки завжди проходили на високому емоційному підйомі. Дитина і вчитель разом співали, підбирали до звуків картинки. Діти били у бубон та ритмічно рухалися під акомпанемент учителя. Особливістю занять були фантазії: складалися казки, у звуках жили ведмеді і пташки, на «проводах» (нотних лінійках) селилися горобці. Все це супроводжувалося цікавими музичними загадками і відгадками, наповнювалося радісним настроєм. І головне – кожен урок зазвичай закінчувався заохоченням: дитина знаходила листівку з великою червоною «п'ятіркою». Безумовно, така позитивна атмосфера мотивувала дітей рухатися вперед і з часом досягати вже власних окремих від участі дорослого результатів.

Лише цілеспрямованість людини та прагнення довести свою спроможність, у першу чергу собі, здатні надзвичайно мобілізувати усі її ресурси для досягнення мети. Згадаємо Андрія Миронова, який у кадрі виглядав пластичним, музикальним, чарівним, відчайдушним та легким. Але цей образ, в який повірив та полюбив глядач, був результатом систематичної важкої праці та подолання страхів. Він не мав музикального слуху, не вмів танцювати та їздити верхи, був схильний до повноти, боявся висоти та диких тварин, мріяв про драматичні ролі. Проте хіба це не талант мати таку любов до професії, щоб кожен день свого життя перетворювати на боротьбу із собою.

андрей миронов

Дитинство обдарованих людей, на жаль, має й інші приклади розуміння батьками свого вкладу у стимулювання талантів дитини, в основі якого лежить сувора дисципліна та контроль. Не можна сказати, що такий варіант не досягає поставленої мети. Однак, головним мотивом таких батьків є задоволення власних, під час, неадекватних амбіцій, бо не може любов до дитини породжувати насильства. Часто прихильники такого насильницького способу як аргумент на свою користь згадують Паганіні, який на їх думку став великим музикантом виключно завдяки жорстокості батька. Батько систематично вдавався до фізичних покарань сина та знущався над ним, позбавляючи його їжі. Чомусь вони опускають такі епізоди біографії хлопчика як каталепсія від багаточасових занять на інструменті. Спогади Паганіні про дитинство переконують як раз у тому, що його музичний талант відкрився всупереч батьківським знущанням, які не давали дитині можливості освідомити свої почуття. Вартий уваги і той факт, що після «воскресіння» маленького мученика музичною освітою дитини зайнялися професійні музиканти.

Серед сучасних прикладів згадується історія видатної піаністки Поліни Осетинської, яка нам знайома як дитина-вундеркінд 1980-х. В шість років вона вже зіграла свій перший сольний концерт. Головну роль у музичному вихованні дівчинки мав її батько, який у минулому не відбувся як піаніст, однак є доволі відомим режисером та сценаристом (серед його робіт, зокрема, «Зірка привабного щастя»). Бажаючи втілити свою нереалізовану мрію у власній дитині, він розробив свій метод навчання «дубль стрес = антистрес». Заняття більше десяти годин на добу, фізичне насильство і приниження призвели до того, що у 14 років Поліна втекла від батька. Сама Осетинська не покинула музику, але стверджує, що після «батьківської школи» їй довелося по суті заново вчитися грати на фортепіано у професійних педагогів.

дитина за піаніно

Переконана, що ані амбіції батьків, ані кар'єрний зріст дитини не варті її здоров'я та щастя. Якщо талановитій людині є що сказати цьому світу, вона це зробить без надмірного контролю та примусу інших у свій призначений час, тому що фундаментом творчості може бути тільки особиста свобода.

14
4576

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: