fbpx
Сегодня
Колонка 10:30 26 Июл 2022

Россия начала в Украине IV мировую войну

Неоголошена війна путінської Росії проти України триває вже 5 місяців. І з моменту, як РФ вдалася до відкритої агресії, почали лунати голоси політиків, які говорять про те, що ці бойові дії є провісником ІІІ світової війни. 

Приміром, ще на початку березня радник керівника Офісу Президента України Михайло Подоляк заявив, що Третя світова війна вже почалась, але світ цього не розуміє. Як зазначив Подоляк, західна спільнота думає, що, якщо втручатиметься, то буде Третя світова війна. «Вона вже є. Це конкретні прояви Третьої світової», – наголосив він. Радник керівника ОП переконаний, що Росія не зупиниться на Україні, а піде з війною в інші країни.

Натомість, із початку цієї війни частими стали її порівнювання з ІІ світовою. Лунали навіть пропозиції назвати її «Вітчизняною війною українського народу». І певні паралелі дійсно напрошуються. Зокрема, закон про ленд-ліз на захист демократії в Україні від 9 травня 2022 року, згідно з яким США забезпечуватимуть український уряд воєнними ресурсами аналогічно з законом про ленд-ліз часів Другої світової війни. Крім того, чимало українців чекають на корінний перелом у війні та масований наступ нашої армії, як це сталося після Сталінградської та Курської битв у 1943 році.

Однак деякі аналітики, приміром, Олег Жданов та Юрій Швець, вважають, що війна зараз набула статусу позиційної. За таких умов противники здебільшого намагаються утримати зайняті позиції, ведуться масовані обстріли, воїни ховаються у бліндажах та окопах. Тому позиційну війну історики ще називають «траншейною» чи «окопною». І класичним прикладом є Перша світова, коли нечасті наступальні операції змінювалися на довгі місяці позиційної війни – в очікуванні, коли супротивник виснажиться. Звісно, що Україну аж ніяк не влаштовує такий сценарій розвитку подій, ми жадаємо якнайшвидшої Перемоги над ворогом. Утім, це вже трохи інша тема…

Зі свого боку насмілюся висловити думку, що нинішня війна скоріше є складовою IV світової. Розумію, що зараз купа народу здивується та почне волати: а коли ж тоді була ІІІ світова, як же ми її пропустили? Відповім: і дійсно «пропустили», адже якось не прийнято вважати так звану «холодну» війну ІІІ світовою. Але ж глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками – з одного боку, та США, країнами Західної Європи та їхніми союзниками – з іншого, що тривала фактично з моменту завершення ІІ світової аж до розвалу СРСР та так званого «соціалістичного табору» в 90-х роках минулого століття, мала чимало ознак війни. Та й нерідко супроводжувалася «звичаєвими» локальними війнами в різних частинах світу.

Понад століття назад, наприкінці 1918 року, дивлячись на мапу, можна було подумати, що Німеччина бере гору у І світовій війні, адже на той час її війська контролювали значні території колишньої Російської імперії, та й на Заході ще утримували певні загарбані шматки. Однак країнам Антанти вдалося досягти рішучої переваги та розпочати масований наступ. Ситуація всередині Німеччини загострилася, грянула революція. Нова влада незабаром підписала принизливий Версальський мирний договір. Ці події молодий на той час військовий Адольф Гітлер назвав «зрадницьким ударом ножем у спину Німеччині». На зміну «2-му рейху» прийшла демократична Веймарська республіка, недовге існування якої супроводжувалося політичними та економічними кризами. Прийшовши до влади, Гітлер, завзятий реваншистськими настроями, розв'язав ІІ світову війну. 

Гадаю, саме ці історичні події згадував президент Франції Еммануель Макрон, коли нещодавно заявив, що дуже важливо не принижувати Росію, аби, коли бойові дії в Україні припиняться, можна було знайти дипломатичне рішення.

У 1980-х роках Радянський Союз теж нібито перебував на верхівці своєї могутності. Маючи численних сателітів у вигляді «соціалістичних» країн та купу підгодованих «союзників», що проголосили про своє бажання розбудовувати «соціалізм», в Європі, Азії, Африці та навіть у Латинській Америці, СРСР вліз ще зі зброєю в руках до Афганістану та намагався протистояти Заходу в гонці озброєнь. Але надірвався. Прийшла «перебудова», «соціалістичний табір» розпався, а сама імперія зла розвалилася. Ці події відносно молодий тоді КДБ-шник Володимир Путін розцінив як «найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття». На зміну комуністичному режиму прийшла відносно ліберальна влада Бориса Єльцина, правління якого, втім, супроводжувалося політичними та економічними кризами. Прийшовши до влади, Путін, завзятий реваншистськими настроями, розв'язав… порахуйте самі, яку за порядковим номером, війну, що має всі шанси перерости на світову. 

Тобто, побоювання щодо того, що зараз Росію «принизять» та вона вдасться до агресивних дій у відповідь – м'яко кажучи, є запізнілими. Бо це вже відбулося. Навпаки, колективному Заходу слід докласти всіх можливих зусиль задля того, аби «придушити гадину», добитися нищівної поразки путінської воєнщини. Бажано до того, як вона розпалить справжню IV світову в інших країнах та на інших континентах. А потім, як у Німеччині після ІІ світової війни, провести на уламках нинішньої Російської імперії денацифікацію – систему заходів зі звільнення економіки, політики, культури, ЗМІ та юриспруденції від впливу та наслідків нацизму. У даному випадку – його сучасного різновиду – путінізму. І денацифікацію слід здійснювати разом із демілітаризацією та демократизацією суспільства і державних інститутів. Тоді є шанс, що хижий двоголовий російський орел більше не зможе клювати сусідні країни та народи.

2626

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: