Опрос из оккупации: на что стоит обратить внимание?
Опитування, проведене Українським інститутом майбутнього і опубліковане у «Дзеркалі тижня«, викликало бурхливу реакцію у соціальних мережах і часто оцінки протилежні. Поділюсь і своїми думками.
1. Я розумію і значною мірою поділяю застереження щодо достовірності цього опитування. Люди на окупованих територіях — заручники, і в умовах окупаційного режиму «неправильна відповідь» може вартувати респондентам здоров'я чи життя. Частина респондентів дала ту відповідь, яку хотів би почути окупаційний режим. Тому похибка значно більша за 3%.
2. Водночас я не можу погодитись з думкою, що на підставі пункту 1 це опитування варто ігнорувати/викинути в смітник тощо. І ось чому. З заяви секретаря РНБО Сергія Сівохо зрозуміло, що владна команда має намір надати окупованим територіям особливий статус на підставі даних соціології, проведеної в ОРДЛО. В команді Зеленського досить оптимістично оцінюють результати цих опитувань і бачать можливості для проходження кандидатів зі «Слуги народу» в місцеві ради Донецька, Луганська та інших міст ОРДЛО.
Ще раз: рішення надати окупованим територіям особливий статус (який розпочинається після проведення місцевих виборів) значною мірою базується на оптимістичній оцінці даних опитувань, проведених в окупації — даних, які мають досить високу похибку.
Ми маємо враховувати контекст, в яких умовах опубліковано дані цього опитування з ОРДЛО. А контекст такий, що є інша соціологія звідти, яка штовхає керівництво держави йти на невиправдані поступки національними інтересами, як от відведення військ чи згода на реалізацію формули Штайнмайєра.
3. Щодо опитувань на окупованій території: це опитування не перше і не останнє. Але чомусь воно викликало найбільший резонанс.
Я вважаю, що варто аналізувати дані всх опитувань, проведених на окупованій території, робити узагальнену статистику і враховувати (та подавати в дослідженні відповідне застереження), що похибка в таких опитуваннях значно вища, ніж в опитуваннях, проведених на території України. Сукупність таких опитувань має більшу достовірність, ніж кожне опитування поодинці. На основі цих данних можна розуміти узагальнену картину настроїв в окупації.
Такі опитування регулярно проводить Центр східноєвропейських та міжнародних досліджень (ZOiS, Берлін):
- опитування ZOIS, оприлюднене у травні 2017 року
- опитування ZOIS, оприлюднене у грудні 2018 року
- опитування ZOIS, оприлюднене у серпні 2019 року
- фокус-групи, проведені в ОРДЛО на замовлення Українського інституту майбутнього у вересні 2018 року
4. Які дані можна вважати достовірними і на які можна орієнтуватись? Це результати парламентських виборів, які відбулись в липні цього року. У «Слуги народу» і проєвропейських сил в цілому результат зростає як правило, зі сходу на захід — від кордону з окупованими територіями або російського кордону до кордонів з сусідніми областями України. Найменша підтримка у прифронтових громадах, що знаходяться неподалік лінії розмежування, найбільша — у районах, що межують з Дніпропетровською та Запорізькою областями, а на Луганщині — у громадах, куди не добиває російський телесигнал. Якщо в Авдіївці, Міловому, Станиці Луганській чи Торецьку сумарний результат проєвропейських сил коливається в межах 25-30%, то очевидно, що на окупованих територіях він буде значно меншим.
5. Згадаємо 1991 рік і 2014 рік. У березні в СРСР пройшов референдум про доцільність збереження СРСР. Тоді 70% українців проголосували за, а 28% проти. Але 24 серпня Верховна рада проголосила створення Незалежної України і вже 1 грудня цього ж року понад 90% українців скасували рішення всесоюзного референдуму і підтвердили створення Української Держави. У 2014 році після звільнення міст Донеччини та Луганщини Україні вдалося досить швидко повернути контроль над територіями, які вдалося відбити у окупантів. Попри великий відсоток громадян з проросійськими та прорадянськими настроями на цих територіях, відновлення української влади не зустріло масових протестів з боку таких громадян. Про що свідчать ці два приклади? Люди схильні йти за переможцем. У березні 91-го багатьом позиції СРСР здавалися непохитними і вони підтримали збереження статус-кво. А вже за 9 місяців меншість стала більшістю — тому що не момент проведення референдуму перемогла Україна, і всі кандидати в президенти агітували за незалежність. Так само мешканці Слов'янська/Маріуполя/Сєвєродонецька/Краматорська/Торецька спокійно сприйняли повернення української влади, тому що з українською армією на ці території повернулося мирне життя.
Українці прагнуть миру, а Україна має повернути свої території, включно з Кримом. Але якщо Україна не здобуде перемоги (дипломатичним чи іншим шляхом), а піде на виконання російських вимог, то не варто дивуватись, що на цих територіях будуть діяти правила, встановлені державою-агресором. Ми маємо боротися за достойний мир — за мир на умовах України. Миролюбні ініціативи Грузії та Молдови і спроби домовитись з окупантом не дали очікуваного результату. І було би дуже наївно вважати, що поступки агресорові дозволять Україні отримати контроль над окупованими територіями.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
