Говорить = быть услышанным? Как общественные организации влияют на климатическую политику

Фото Shutterstock

Светлана Романко

управляющий директор ОО 350.org в регионе Восточная Европа, Кавказ и Центральная Азия

Громадянське суспільство в країнах Східного партнерства веде активну роботу з урядами своїх країн задля ефективної кліматичної політики та досягнення амбітних цілей Зеленого курсу. Однак не завжди вдається впливати настільки ефективно, як хотілось би, хоча історій успіху не бракує. Про це свідчать результати дослідження "Кліматична політика та громадянське суспільство: Майбутнє країн Східного партнерства в контексті Європейського зеленого курсу (2020)", проведеного ГО "Ресурсно-аналітичний центр "Суспільство та довкілля" за підтримки Фонду Конрада Аденауера і в партнерстві з міжнародною організацією 350.org. 

Новий контекст світової політики

Фото DW

Оголосити "надзвичайний кліматичний стан" у всьому світі закликав світових лідерів генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Антоніу Гутерреш під час вступної промови конференції, присвяченої п'ятиріччю Паризької угоди. На його думку, екологічна ситуація стала "драматичною". Ефективна кліматична політика стає основною темою міжнародних самітів, зокрема, цьогорічної зустрічі "великої двадцятки", а ЄС виділив близько 1 трлн євро на реалізацію Європейського зеленого курсу, що має зробити Європу кліматично нейтральною до 2050 року.

"Тема клімату є комплексною, оскільки ставить теми політики, безпеки, економіки, соціальної справедливості в новий контекст, логічно доповнює та розвиває їх. Лише така кліматична політика, яка зможе забезпечити всесторонню трансформацію економіки та суспільства і передбачатиме включення екологічних витрат у ціноутворення, буде ефективною. При цьому варто пам'ятати, що викиди та глобальне потепління не знають політичних кордонів, тому для досягнення успіху ЄЗК у єдину кліматичну політику має бути залучене і Східне Партнерство", – каже Катерина Білоцерковець, координаторка проєктів Фонду Конрада Аденауера в Україні.

І справді, результати дослідження показують, що країни Східного партнерства генерують 11% викидів парникових газів у загальній європейській частці викидів.  При цьому Україна генерує 69% викидів від цієї частки.

"Цікаво, що найбільше викидів генерують Україна, Азербайджан та Молдова, і вони ж, відповідно, мають найнижчі частки відновлюваної енергії у кінцевому споживанні. Тобто, найбільший потенціал для розвитку відновлюваної енергетики. Оскільки ж основний забруднювач – енергетика, то потенціал також вбачається і у енергоефективності", – зауважує один з авторів дослідження Андрій Андрусевич, РАЦ "Суспільство і довкілля".

Однак зміна клімату вже стала наскрізним питанням і майбутніх пріоритетів Східного партнерства на період після 2020 року, і внесення теми змін клімату на порядок денний – значною мірою заслуга і виклик для активного громадянського суспільства. 

Успіх – у конкретних вимогах та планах дій

У країнах Східного партнерства працює 85 громадських організацій, які тим чи іншим чином дотичні до діяльності у протидії змінам клімату. Сортування сміття та енергоефективність, перехід на відновлювану енергетику чи захист екосистем, стала мобільність та охорона лісів  – усі ці напрямки присутні в діяльності вищезгаданих організацій. Суто кліматичною політикою на займається жодна, однак останнім часом в низки організацій окремо вирізняється протидія змінам клімату як один із напрямків діяльності.

"Викликом для цих громадських організацій є низька загальна обізнаність населення про проблеми змін клімату, і в цьому аспекті  вони працюють в різних країнах з різною інтенсивністю. Однак ми спостерігаємо результати цієї роботи. Дослідження показують дещо різні дані, але єдині у тому, що є значна позитивна динаміка щодо обізнаності громадян про зміни клімату за останні роки, в тому числі і завдяки роботі профільних громадських організацій", – каже Світлана Романко, керуюча директорка організації 350.org в регіоні Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії.

І хоча уряди країн Східного партнерства наразі дуже стримані у своїй діяльності щодо запровадження амбітних цілей кліматичної політики або рішучих дій та програм по протидії зміні клімату, громадським організаціям завдяки адвокації, експертній взаємодії з владою та акціям прямої дії вдається досягти певних успіхів.

"Два роки тому завдяки Кліматичному маршу в Кутаїсі нам вдалось домовитись з місцевим муніципалітетом про курс на перехід на 100% ВДЕ. Коли мер вийшов до людей і зробив цю заяву – було дуже дивно і ніхто не повірив. Але минув рік – і місто має сценарій переходу на 100% ВДЕ, а у всіх документах локального рівня в місті розглядають запровадження амбітних цілей такого переходу. Це гарний приклад, як впливати на муніципальному рівні", – розповідає грузинський активіст Нузгар Кохреїдзе.

Аналогічна ситуація сталась у Полтаві, коли сесія міської ради під тиском громадськості 32 голосами депутатів міської ради у 2019 році схвалила підписання та виконання Меморандуму про перехід міста на 100% енергії з ВДЕ до 2050 року.

У 2019 році в Києві також відбувся масштабний Кліматичний марш, який висунув до влади вимогу щодо "Зеленого курсу". Після цього Маршу був оприлюднений проект Концепції "зеленого" енергетичного переходу України до 2050 року, який на вимогу ГО закріпив можливість державної фінансової підтримки ініціативи переходу міст на 100% ВДЕ. І нехай зі зміною уряду цей документ залишився у "замороженому стані", однак це був успіх.

Водночас розпочалась і активна робота по розробці сценаріїв переходу на 100% ВДЕ на місцевому рівні. Такий сценарій в Україні отримав Житомир, і кожне українське місто може адаптувати цей документ до своїх реалій.

"Діяльність громадських організацій у сфері протидії змінам клімату орієнтована на справедливий перехід і є дуже раціональною. Ми, громадянське суспільство, говоримо не емоціями, а конкретно: як здійснити цей перехід з підрахунками та конкретними пропозиціями. Звідси сценарії переходу на 100% ВДЕ (Кутаїсі та Житомир 2020, Білорусь 2018, Україна 2017) абсолютно прозора і зрозуміла Дорожня карта кліматичних цілей до 2030 року, аналітичний документ "Європейський зелений курс: можливості та загрози для України", посібник для міст, громад і громадян "8 ідей для зелених міст" (2020) тощо", – перераховує Світлана Романко.

Експертка РАЦ "Суспільство і довкілля" і водночас співавторка дослідження Зоряна Козак додає, що в Україні є певний поступ і у законотворчій роботі, пов'язаній з кліматичною політикою. Зокрема, були ухвалені два закони, пов'язані з моніторингом викидів парникових газів, які вступлять в дію в 2023 році, а також ведеться подальша законотворча діяльність з урахуванням експертних висновків представників громадського сектору.

Курс на кліматичну нейтральність?

Громадські організації намагаються ефективно співпрацювати з владою своїх країн, аби скеровувати урядові політики відповідно до кліматичних пріоритетів та синхронно до пріоритетів та амбіцій Європейського зеленого курсу. В хід іде долучення до робочих груп при міністерствах, аналітичні документи та розробка політик, адвокаційні кампанії. 

У 2020 році в Україні вийшло кілька досліджень щодо можливостей ЄЗК для країни, в  Білорусі таке дослідження ще в процесі. Грузія, Молдова, Азербайджан та Вірменія поки не так активно працюють у темі ЄЗК. В Азербайджані ЄЗК та кліматична політика не входять в пріоритети уряду, а оскільки ГО там фінансуються з держбюджету, то і комплексної роботи на підтримку ЄЗК не ведеться. У Грузії національні наукові дослідження у межах дослідних інститутів практично припинені з 2006 року, і питання ЄЗК гальмується відсутністю наукової основи. 

Офіційно Україна – єдина країна у Східному партнерстві, де громадські організації розпочали кампанію "Україні потрібен Зелений курс", однак адвокаційна діяльність щодо різних аспектів ЄЗК присутня в діяльності більшості ГО у Східному партнерстві.

Зокрема це кампанії по переходу на 100% ВДЕ, або ж по зростанню амбітності національно визначених внесків та досягнення кліматичної нейтральності.

"Вірменія ставить для себе ціль досягти в 2050 році кліматичної нейтральності. Не нульового рівня викидів, а  саме нейтральності. Викиди будуть, але їх компенсують зелені насадження. Нульового ж рівня викидів плануємо досягти у 2100 році. Але плани влади для досягнення цих цілей ще не опубліковані і ми не можемо побачити, які будуть внутрішні механізми їх досягнення", – каже вірменський експерт Арам Габріелян.

Це ще одна проблема для того, аби громадські організації могли ефективно впливати на урядову політику в аспекті змін клімату: дуже часто вони мають змогу лише ознайомитись з уже затвердженим урядовим документом, а не впливати на нього на етапі формування, або ж їхні зауваження до уваги не беруться. 

У Азербайджані Громадська екологічна рада при Міністерстві екології та природних ресурсів за останні роки не розглядала жодних питань, що стосуються клімату чи інших сфер Зеленого курсу. У Грузії відбулась реорганізація міністерства, через що були втрачені і кадри, які займались змінами і налагоджений процес взаємодії з ГО в аспекті кліматичної політики. У Вірменії постійно діючої громадської ради при профільному міністерстві немає, а механізми участі ГО у прийнятті рішень суттєво законодавчо обмежені. У Білорусі громадська рада є і діє, але її думка не дуже враховується владою.

Тож наразі ГО країн Східного партнерства намагаються ставити на порядок денний пріоритети Європейського зеленого курсу та кліматичної політики, але почутими їм вдається бути нечасто. 

Фото Shutterstock

Впливові чи непочуті: яка перспектива?

Коли говорити про проблеми громадського сектору, то основною спливає проблема фінансування, адже на ентузіазмі важко системно і якісно працювати. 

Однак у кожному виклику для громадського сектору наразі містяться і можливості.

Адже практично всі еко організації регіону працюють на міжнародному грантовому фінансуванні. Лише в Азербайджані це заборонено і тому гроші дає держава, але відповідно і формує замовлення, тож важко говорити про незалежність діяльності ГО в цій країні. 

Міжнародні гранти – з одного боку, запорука незалежності політики та великі можливості, адже із запровадженням ЄЗК зросте фінансова підтримка проектів, спрямованих на протидію змінам клімату, в тому числі  і для ГО. З іншого – це ризик для громадянського суспільства забувати про кінцевого бенефіціара і працювати лише на запит донора, при цьому не формуючи як слід розуміння і пересічного громадянина. Відсутність суспільного запиту на ефективну кліматичну політику наразі відсутня у Вірменії. А в умовах кризи особливо важливо комунікувати такі стратегічні і глобальні теми доступно для суспільства, аби в реалізацію політики включався кожен, а не лише експертне громадянське суспільство.

Другий виклик і водночас можливість – політика влади. З одного боку, суттєвими перешкодами для ГО буде відсутність законодавчих змін, врахування кліматичних викликів у програмах розвитку та урядових політиках, пріоритети викопному паливу на державному рівні або ж декларування водночас підтримки ВДЕ і викопного палива, правові неузгодженості в законодавстві та політична нестабільність і зміна урядів та їхньої політики відповідно.

Такі тенденція спонукали ГО активізуватись на місцевому рівні, ретельно пропрацьовуючи сценарії переходу на 100% ВДЕ ( Житомир, Кутаїсі), поглиблюючи співпрацю з місцевою владою та населенням у запровадженні енергоефективних та кліматоорієнтованих рішень. 

Цей напрямок діяльності дуже перспективний, особливо в умовах децентралізації. Однак у повноваженнях місцевої влади є своя "стеля можливостей", тож без ефективної співпраці ГО та уряду не обійтись.

"Що робити, аби нас почули? Ми можемо написати зауваження до урядових стратегій, але чи будуть вони враховані? Наразі я бачу перспективи у просуванні кліматичних пріоритетів під час виборчих перегонів. Однак, на жаль, наразі політичні меседжі і  виборчі програми не мають в пріоритетах кліматичну політику, якщо це звісно, не "зелені". Не бачимо також в порядку денному уряду кліматичних проблем, а реорганізація профільного міністерства призвела до втрати кадрів, професіонали йдуть і це стає для нас серйозним структурним викликом у запровадженні амбітних кліматичних цілей", – каже грузинський екоактивіст Нузгар Кохреїдзе.

Перспективними можуть бути в такому випадку діяльності мереж та об'єднань, адже вони мають і потужніший експертний потенціал, і вагоміше представництво, що дозволяють ефективно взаємодіяти з владою і досягати успіху. 

"Зелений курс – це не про вузьке екологічне питання. Це співпраця між міністерствами і країнами, між владою і громадськістю. Нам треба вчитись співпрацювати між собою і йти єдиним фронтом. Ми маємо бути компетентними в темі і тоді авторитет активістів буде зростати і до їхньої думки влада буде прислухатись. Нам потрібно розвивати масовість і експертність руху водночас і налагоджувати співпрацю зі структурами ЄС. Нам треба готувати конкретні ефективні кліматичні рішення, чіткі плани, щоб мати якісні ідеї, коли буде нагода їх запропонувати уряду чи проектам ЄС в рамках ЄЗК", – каже Ольга Бойко, координаторка мережі CAN ВЕКЦА.

Автори дослідження наголошують: Зелений курс дає безліч можливостей громадським організаціям, які протидіють змінам клімату, і цим неодмінно треба скористатись.

 "ЄЗК сприятиме підвищенню амбітності кліматичної політики та пріоритетності питань зміни клімату. Зокрема, дуже гарним знаком є те, що країни Східного партнерства  внесли тему кліматичної політики до числа п'яти своїх пріоритетів після 2020 року. Адже це дає підстави сподіватись на постановку амбітних цілей на порядку денному національних урядів. Особливо важливим інструментом для реалізації практичного впливу Європейського зеленого курсу на національні політики протидії змінам клімату буде надання технічної допомоги, що активізує зусилля та підвищить амбітність урядів та громадськості", – каже Наталія Андрусевич, голова правління РАЦ "Суспільство та довкілля".

Пандемия пластика: как карантин повлиял на сферу обращения с отходами?

Читайте також, як технології працюють на те, щоб прогодувати світ і подолати харчові відходи.